То тобі невимовно пощастило..

Ну що ж, всім привіт, мої любі друзі, я знаю що 2 частина фанфіку писалась надто довго, і я перепрошую за це, втім якби не відгуки, люди і приємні слова, ця частина би не вийшла, тому перед тим як ви будете починати читати частину, я хочу подякувати:

Богдані, моїй подрузі, яка стала персонажкою цього фанфіку, і навіть не була проти цього

Ліні, яка заохочує мої ідеї по фанфіку і взагалі за все хороше

Лікеру Бейліс, яка завдяки приємним словам дала мені натхнення на цю частину

Сунсхіне, яка теж завдяки своєму відгуку, дала мені натхнення на цю частину

І наостанок подякую, не побоюсь цього слова, знаменитості фанхати, Соломії, яку Дід ще назвав басисткою, хах, якщо ви зараз то читаєте, то дякую вам і вашому чесному відгуку і вказівці на мою помилочку, ви неймовірна і недаремно про вас кажуть приємне, ну що ж, але не буду брехати, багато хто завдяки відгукам, дав натхнення на цю частину, і я дякую всім за приємні слова, тож якось так, приємного читання 

POV Матюхін:

Після того як я зіштовхнувся з тою дівчиною, ми з Владом побігли до бару, зайшовши туди, там було доволі атмосферно, тому зайнявши столик, я вирішив замовити всім нам гарного віскі, випити так скажімо за початок гарного туру, наша розмова почала потроху розгріватись, ми обговорювали сьогоднішній концерт, ситуації які там відбулись, та загалом те що в кого накопичилось, а в розмову неочікувано увірвався Кирило:

— Міша, мені одному здалось, чи тобі сподобалась та дівчина з якою ти зіштовхнувся.. — я відвів свій погляд в бік і сказав до Липка:

— Та ні, нічого вона мені не сподобалась.. — але тепер в розмову підключився Роман і відказав:

— Ну так, так. Ми бачили ці погляди, це так мило до речі — Матюхін намагався стримувати вогник в очах, втім той опустив голову і вимовив:

— Ну так вона гарна.. Однак навіщо мені нав’язуватись до неї.. — Влад закотивши очі, відповів до Міші:

— Міша, ну невже ти не розумієш. Вона гарна і ти гарний, познайомився би з нею.

— Ой-йой-йой, я пам’ятаю як ти зі своєю Анею знайомився — з насмішкою сказав Міша до друга, а той легенько стукнув свого друга по плечі і промовив:

— Та ну тебе, Матюхін! — до компанії зненацька увірвався Андрій і на одному подиху вимовив:

— Всім привіт кого не бачив, що ви тут обговорюєте? — Міша відвів погляд на барну стійку, а Влад усміхнувшись, відповів до Ширка:

— Та так, Міша у нас містер обережність в лапках. А якщо коротко, то йому сподобалась одна дівчина..

— Ну навіщо ти це сказав! — випалив Михайло, а Кирило з Романом тихо посміювались, вони розуміли що їхній друг не міг повірити в те, що його серце захопила якась дівчина, однак він сам просто не хотів нав’язуватись до неї, тому так вона дійсно йому сподобалась, Матюхін вирішив що якщо він побачить її ще раз, то почне робити якісь кроки, після тієї невеликої мовчанки між хлопцями, Андрій спитав в Міши:

— То що це за така дівчина, яка закохала у себе самого Михайла Матюхіна? 

— Та я зіштовхнувся з нею просто, але вона була така холодна зі мною.. Що я не впевнений, чи я їй сподобався..

— Та сподобався ти їй, я впевнений. Я думаю варто почати з розмови за кавою.

— Андрію, я навіть не знаю як її звуть..

— Ох, ну тоді це буде трохи складно.. Слухайте, а давайте поставимо ставки чи побачаться вони ще раз? — з азартом в очах сказав Ширко: 

— А давайте мабуть, мені самому аж цікаво.. Ставлю 200 гривень, що вони завтра зустрінуться — сказав Кирило, і поклав на стіл гроші, Роман також поклав 200 гривень на стіл, за деякий час там з’явилась тисяча гривень, а Міша відвернувся і сказав:

— Ну добре вмовили, я спробую почати щось робити, вона мені дійсно сподобалась.. Дякую вам, хлопці. — а до їхнього столику тим часом принесли алкоголь, вони обговорювали переважно щось на рахунок туру або говорили про особисте, хто б що не говорив, але цього вечора Михайло літав у своїх думках, йому справді сподобалась ця дівчина, не те щоб він був затятим холостяком, стосунки у нього були з однією дівчиною, втім у них нічого не склалось, ті були надто різними, хоча спочатку Михайло вважав що це саме та дівчина з якою той хоче будувати своє життя, однак як співалось у одній пісні:

Може нам так просто здалось

Що ангелам вдалось не все..

Матюхін все таки вирішив, потрібно боротись за своє щастя, але сьогодні він вже був не в тому стані аби це робити, алкоголь зрештою висмоктав з нього всі сили на це 

 

Ранок дав про себе знати дзвінком телефону поруч з тілом Михайла, у хлопця після вчорашньої дози алкоголю доволі сильно боліла голова, дякувати богу на полиці стояв стакан води і похмелятор, однак хтось дуже наполегливо дзвонив до нього, і він навіть не подивившись хто це, взяв слухавку:

— Ало Міша, тут одним словом Валік терміново всіх чомусь збирає, дивно якось, але він сказав щоб за годину всі були у студії..

— Чорт.. Влад, мені так погано після вчорашнього, ти не уявляєш..

— Так, так, я пам’ятаю як ти вчора філософстував і танцював біля барної стійки. До речі, там біля тебе має бути мій похмелятор, випий його, може тоді стане легше.

— То це ти його туди поставив? 

— Так, бо я знаю як у тебе проходить похмілля, ми ж як не як одногрупники з тобою

— Дякую тобі, зараз вип’ю похмелятор і приїду до студії

— Окей, тільки ж без запізнень, а то Валік загориться як сірник..

— Я знаю. До зустрічі, Владе.

— До зустрічі, Міш. — після того як вони переговорили, Матюхін випив похмелятор, той пішов в душ та вмився прохолодною водою, після того він швидко перекусив і почав збиратися до студії, одягнувши прекрасне худі, разом із джинсами та шапкою на голові, хлопець вийшов з квартири і зачепив когось позаду, придивившись до неї, Міша зрозумів, це була та сама дівчина з якою він вчора зіштовхнувся, а той навіть не знав, що вона живе поруч з ним, незнайомка побачивши його перед собою, вимовила:

— От вас я точно не очікувала побачити, ви що переслідуєте мене? — я побачив у її очах злість, однак вирішив що від свого він відступати не буде і сказав до неї:

— Ні, якщо чесно я сам того не очікував.. І я навіть не знав, що ви моя сусідка..

— А мені навіть шкода, що я ваша сусідка. Бо через вас тільки одні невдачі притягуються, тому що я через вас знову спізнююся на роботу!

— Можливо вас підвезти, я теж якраз зараз їду на роботу і може врешті решт познайомимось з вами, якщо ви не проти. — трохи подумавши над пропозицією, дівчина вимовила:

— У мене немає іншого виходу.. Гаразд, ходімо тоді — ті прийшли до автомобілю і Михайло максимально був обережним з незнайомкою, та сіла біля нього на передньому сидінні, і нарешті дівчина почала говорити:

— Ну раз вже так склались обставини, то мене звуть Софія.. Софія Архипенко.. — чомусь дівчина на цьому реченні запиналась, можливо через те що вона давно не була наодинці з хлопцем, або її дійсно зацікавив Михайло, а він зробив їй комплімент на рахунок ім’я:

— Яке у вас прекрасне ім’я, Софія.. Прям як в одній пісні, шаленію від Софі. — відвернувшись від свого нового знайомого, обличчя дівчини почервоніло, і вона усміхнулась, та водночас дівчина злилась на себе, бо не хотіла повторювати те що було колись..

                           POV Софія:

Чорт, чому я почервоніла.. Це так на мене не схоже, так Софія ану зберись! Але взагалі, мене все одно він мене не цікавить, я прекрасно живу на самоті, а стосунків мені поки не хочеться, потім і незнайомець почав розповідати трохи про себе:

— Я Міша, тобто Михайло Матюхін, приємно познайомитись, сподіваюся що ми з вами знайдемо спільну мову — усміхнено сказав той до Софії, а вона закотивши очі, відповіла:

— Я сумніваюсь, що ми з вами знайдемо щось спільне. Втім за те, що ви мене вирішили підвести, дійсно дякую. — з серйозним виразом обличчя вимовила Архипенко до нього, однак Міша вирішив взяти ініціативу в свої руки і промовив до Софії:

— Софія, може розкажете трохи про себе? —обережно сказав він до дівчини, а та закотила очі і неохоче промовила до хлопця:

— З чого це я маю вам щось розповідати? Ще чого, ви і так мені багато проблем створили.

— Гаразд, тоді можливо я щось краще розповім про себе, можливо тоді ви зможете довіритись мені.

— Хм, добре. Але наврядчи ви мене зацікавите — з ледь помітною усмішкою сказала Архипенко, а Матюхін почав повільно розповідати Софі щось про себе:

— Ну, якщо коротко, то мені 24 роки, я з Кривого Рогу, навчався у університеті Карпенка-Карого на акторську майстерність, зараз я граю в театрі, але поки що я самотній, бо не знайшлась та єдина.. — дівчина поглянула з цікавістю на Михайла, він дійсно вмів зацікавити людей 

— Оу, то ми з вами.. Не скажу що колеги, бо я не акторка, однак ми з вами земляки чи як це назвати.. — ніяково вимовила Софія до нього, а у актора загорілися очі коли він почув ці слова від неї, тоді він сказав до філологині:

— Серйозно. Який збіг, а в якому районі ви жили? — дівчина покусуючи губу, вимовила: 

— Саксаганський, а ви?

— О, а я в Інгулецькому жив. Трохи далеченько від вас..

— А був би ще більший збіг, якби ми жили в одному районі, і ніколи не бачились..

— Так, але все одно, між нами вже є збіг.

— Взагалі я переїхала до Києва з матір’ю через розлучення з моїм батьком, він мою матір бив, та й мене теж бив.. — ця відвертість була неочікуваною з боку дівчини, Матюхін незважаючи на те, що він був за кермом, той поглянув на Софію стурбованим поглядом і сказав:

— Я співчуваю, що ви за таких складних обставин переїхали сюди.. Сподіваюсь, що той покидьок більше ніколи вас не турбував..

— На жаль.. — Архипенко стримувала свої емоції, втім згадала цей момент коли їй було 8 років, і батько знайшов їх навіть тут у Києві, вона цей момент вже більше ніколи не забуде і пам’ятатиме його завжди в кошмарах:

                           16 років тому:

Цей день був як завжди прекрасним, адже на вулиці було літо, можна було гуляти скільки хочеш і робити що хочеш, в Києві вже вирував день, люди гуляли містом або йшли на роботу чи ще кудись по своїх справах, а маленька Софійка спокійно обідала зі своєю матір’ю, та ось у двері постукали, жінка поглянула у глазок і незважаючи на те, що та не дуже хотіла бачити колишнього чоловіка, їй довелося відчинити йому двері, адже Софія була теж і його дитиною, але те що відбулось в наступні хвилини з нею та її матір’ю, дівчинка вже ніколи не забуде, до квартири увірвалися декілька людей в чорному, а позаду був її розлючений батько, який сказав до колишньої жінки:

— От я вас і знайшов, що думали сховаєтесь від мене? А тепер віддавай мою дитину, інакше пристрелю тебе разом з нею! — та була дуже налякана і вимовила йому прямо в вічі:

— Мене ти можеш вбити, а дочку нашу не вбивай. — однак він її не послухав і пішов шукати дочку, Ярослава Степанівна намагалась вмовити його, аби той не шукав її:

— Льоня, не шукай Соню, її тут немає.

— А де вона тоді! — крикнув чоловік на неї, а вона злякано відповіла:

— Та у сусідки моєї, можеш у неї самої спитатись

— Ну гаразд, піду спитаю, але якщо її там немає.. То я вб’ю і тебе, і цю пройдисвітку! — жінка видихнула коли він пішов з їхньої квартири і та вирішила втекти разом з дочкою кудись світ за очі, аби тільки чоловік їх не вбив, втім їм це не вдалося, їх побачив бандит який був разом із батьком, а потім, потім маленьку Софійку викрали, два роки про неї не було нічого відомого, допоки дівчинку не знайшла поліція, це були її найстрашніші спогади в її дитинстви, яких вона вже ніколи не забуде..

                           Теперішній час:

Дівчина сиділа мовчки біля Міші, поглядаючи у вікно машини, ті не наважувались після того говорити одне з одним, але він раптово промовив:

— Це дуже погано, що ви пережили такий жах.. Я вам співчуваю, ви не мали би таке переживати.. — Архипенко гірко усміхнулась і відповіла:

— Дякую, але що було те було. Минулого не змінити.. — похмуро відказала Софія, а тим часом вони під’їхали до університету в якому дівчина викладала українську філологію, тоді хлопець вимовив:

— Ось ми і приїхали, а і пробачте мене за дурне питання, ви викладаєте у цьому університеті?

— Хм, а ви вгадали) Так, я тут викладаю українську філологію. — з задоволенням мовила Софія, а Михайло у відповідь усміхнувся і вимовив до неї:

— Слухайте, пані Софія, а у вас є якісь плани на вечір?

— Михайло, ви що мене на побачення запрошуєте? — засміявшись, сказала дівчина, а той відповів до неї:

— Та ні, це не те про що ви подумали.. — тоді у Архипенко настрій погіршився і вона випалила: 

— А ну так звичайно, я ж гарна лялька, з якою що хочеш можна робити. Якщо ви хотіли зробити з мене таку, то мушу вас розчарувати, пан Михайло. — останні слова вона вимовила з відчуттям злості, а Мишко зрозумів, що треба налагоджувати ситуацію і сказав:

— Пробачте мене, я не хотів аби ви образились і подумали таке. 

— Тоді я вас буду називати віднині пан Михайло, так що ми тепер з вами квити, і взагалі я спізнююсь, дякую що хоча б підвезли! — Михайло похмурившись, вслід сказав Архипенко:

— Немає за що! — втім дівчина побігла в кедах до університету, а Матюхін ще довго дивився вслід цій мініатюрній, але такій гарній дівчині

 

Михайло їхав до хлопців з дуже дивним відчуттям в серці, можливо той все таки закохався у цю Софію, він не був впевнений в цьому, хоча кого там обманювати, він одразу закохався в неї, але те що хлопець сказав їй наостанок про плани на вечір і взагалі те що вона подумала про це, це було реально по-дурному, і ось через півгодини той приїхав до Будинку Кіно, Михальчук був готовий його вбити за спізнення і дякувати богу Валіка ще не було на місці, інакше це був би повний капець:

— Міша, ти де був?! Добре, що Валік спізнюється, бо ти прекрасно знаєш, як він відноситься до спізнень. — випалив Влад до друга, а Матюхін відповів лише:

— Ну вибачте, я якраз підвозив Софію на її роботу.

— Нічого собі, то ти все таки почав щось робити? Неочікувано. — здивовано вимовив хлопець до Міші, а той опустив голову і пробурмотів:

— Та все було добре, але я налажав і вона на мене розізлилась.

— А що ти вже такого сказав їй?

— Та я спитав, чи є у неї плани на вечір.. І вона тепер знову вважає, що я придурок.

— Ого Міш, я думав ти двісті років будеш чекати, аби робити щось. Не треба так одразу стартувати. — недоговорив Михальчук, а хлопець вскипів і сказав:

— Та ви дістали всі! То роби щось, то не стартуй! Дякую, Влад! Я сам розберусь зі своїм особистим життям. 

— От тепер ти точно з Софією один в один — засміявся хлопець, і Матюхін вже готовий був вмазати йому по обличчю, але тим часом з входу почувся голос Кирила і хлопці обернулись:

— Хлопці, у вас є якась цигарка, закурити капець як хочеться.

— Ну у мене є, зараз дам. — відповів Матюхін і дістав цигарку з пачки своїх улюблених червоних Мальборо, вони втрьох мовчки стояли та курили, і спостерігали за весняним Києвом, у кожного були свої проблеми і думки, але ці цигарки ніби випаровували їх кудись в далечінь, за п’ятнадцять хвилин почувся голос Валіка, який кричав над вухом у Кирила:

— Хлопці, ви що там дивитесь, у нас зараз буде важливе оголошення для всіх!.

— Оу, сорі Валік, вже йдемо. — і хлопці загасили свої цигарки, та зайшли всередину де вже був Роман, Женя і Андрій.

 

— Ну що ж хлопці, прошу вас зараз послухати мене уважно, наш тур поки що переноситься на невизначений термін.

— А чому, я боюсь спитати? — запитав у Валіка Роман, а той розвівши руками, сказав:

— Це особисте, тому поки що ми будемо тут ставити вистави всілякі, а замість мене на репетиціях буде моя хороша знайома і до речі людина яка пов’язана з театром, Тетяна, вона молода, але доволі досвідчена особа, і зараз ви з нею познайомитесь. — Білоконь дав знак жестом дівчині за кулісами, що можна виходити, через кілька хвилин біля того вже стояла молода і доволі гарна дівчина, Кирило з усіма хлопцями усміхнулись коли побачили дівчину, яка виглядала доволі стильно, і Валік сказав:

— Ну я вас тут залишу, а ви знайомтесь. — Валік вийшов з Будинку Кіно, а Тетяна почала говорити:

— Ну що ж, привіт, я Тетяна, буду вам допомагати з виставою, поки немає Валіка, тому давайте знайомитись.

— Я здивований, як Валік ще всі вуха про нас не прожужав. — сказав Кирило до дівчини, і Тетяна усміхнулась, відповівши:

— Розповідав він мені багато чого. Але все ж. Почнемо з вас, як вас звати? — сказала вона до Кирила, той розплився в усмішці і хлопці почали улюлюкати, втім хлопець відказав:

— Я Кирило, барабанщик, приємно познайомитись. — вони обмінялись ніжним рукостисканням, Андросюк взаємно йому посміхнулась і сказала до Липка:

— Навзаєм. — потім вона помітила іншого хлопця, який стояв біля Кирила, але він усміхнено дивився в інший бік, і дівчина почала клацати пальцями перед його очима:

— Гей, а вас як звуть? — Матюхін різко вийшов з трансу і відповів:

— Я Міша, вокаліст гурту, приємно познайомитись. — хлопці всі засміялись, Влад в тому числі, бо він розумів, що Мишко конкретно закохався, і далі всі інші почали знайомитись з дівчиною, а потім вже почалась спільна робота, коли хлопці опинились всі разом у гримерці для того, аби загримуватись, то Роман промовив до всіх:

— Хлопці, походу наш Кіря починає закохуватись в Тетяну.

— Е, взагалі-то це не так! — всі хлопці засміялись, а Андрій відзначив:

— Та Рома правду каже, було таке враження, що зараз у тебе ото ще слина потече від неї. Хоча я не здивований, судячи з усього ти квартали ненавидиш. — всі хлопці знову засміялись, але вже гучніше, а Кирило з червоним як у помідора обличчям, відповів:

— Ну то і що, гаразд, вона мені дійсно сподобалась. Але вона така гарна, у неї полюбому хтось є. — в гримерку постукала Таня, сказавши: 

— Хлопці, ви там готові чи ні? — і Мишко крикнув до дівчини:

— Ми вже готові! — хлопці вийшли зі спільної гримерки, а Кирило все ще поглядав на Таню, а та намагалась ігнорувати його надокучливі погляди, все таки вона була по суті на роботі, однак вона розуміла, що цього не уникнути

 

                                 POV Софія:

Дівчина сиділа в аудиторії і перевіряла курсові роботи своїх студентів, однак їй на очі попалась робота одного учня, якого звали Максим, він був не зовсім зразковим учнем, адже був сином якогось місцевого чиновника, тому творив все що хочеш, але не на уроках Софії Юріївни, бо дівчина знала собі ціну, і ось його курсова знову списана, це було очевидно, тому вона поставила йому погану оцінку і була зла на нього, допоки це не перервалось стуком у двері, та крикнула:

— Заходьте! — до аудиторії зайшла її подруга, і викладачка Богдана викладачка французької філології, з найщирішою усмішкою на вустах і гарним беретом, сказала:

— Salut, Sofia.

— Привіт, Дана. Скільки ж я тебе не бачила. — дівчата ніжно обійнялись і Гриневич відказала:

— Ага, після того як я народила дитину від чоловіка-азіата, то вже півроку минуло. А у нього всеодно робота вдома, то він і не проти був аби я повернулась на роботу.

— Ой, ну як тобі пощастило з ним. Знаєш, я би теж хотіла оцих метеликів у животі, бо після того як я з Тарасом розійшлась, я більше нікого до себе не підпускала, бо не хочу знову повторити цей досвід.

— Ой, моя мила і не кажи, в цьому світі так багато поганців. Але мені здається, що вже тобі пора відчувати метеликів. Може у тебе є друг протилежної статі? — мило усміхнувшись, сказала Дана, а дівчина раптом задумалась і відповіла:

— Та є, але ми лише з ним друзі, його звати Валік. 

— Ну це класно, що у вас така дружба. Але ти не думала, що він може бути у тебе закоханий.

— Та ні, ми ще з часів царя Гороха дружимо. І я знаю його смаки, тому повір, ми не доля.

— Ну гаразд, а може хтось інший є?

— Ну є, але я не хочу про нього говорити.

— Хм, ану розповідай.

— Ні! 

— Розповідай! Інакше не відстану) — вимовила подруга, а Софія на це закотила очі і сказала: 

— Гаразд, його звати Міша.

— Хто він, скільки йому років, де він живе, звідки він?

— Ей, та не все так відразу. Зараз розкажу, так ось його звати Міша, йому 24, він з Кривого Рогу, і він мій сусід.

— Хм, непогана така біографія. А яке у нього прізвище, знаєш?

— Так, Матюхін здається.

— Що?? Повтори ще раз.

— Матюхін, прізвище у нього.

— Тобі пощастило більше ніж мені.

— Чого це?

— Він учасник гурту “Schmalgauzen”, ти не уявляєш який це популярний гурт, невже ти не чула їхні пісні.

— Я взагалі про цей гурт вперше чую.

— Ну я не здивована, ти ж як завжди все на світі пропускаєш.

— Тобто ти хочеш сказати, що у мене сусід бляха учасник відомого гурту.

— Виходить, що так, моя люба. — Архипенко була м’яко кажучи в шоці, і тепер та була ще більше зла на Михайла, хоча і вона не була дурна, розуміла чому він їй не сказав, судячи з усього у них багато фанів, та і пісні у них класні, але дівчина реально не знала про існування цього гурту, тому сказала до Гриневич:

— Слухай, Дана. А скинь мені кілька їхніх пісень, послухаю сьогодні як звільнюсь з університету.

— Гаразд, я тобі скину, але сьогодні ти не йдеш додому після університету.

— Чого це? — здивовано промовила Софія, а Дана з усмішкою на обличчі, відповіла:

— Сьогодні у мене вечірка в честь мого повернення з декрету, і ти запрошена.

— Дана, я би з задоволенням, але..

— Та всі в університеті знають, і не проти. Тому сьогодні там будуть тільки наші викладачі.

— А як же твій чоловік і дитина?

— Мій чоловік не проти, втім вже так хвилюється за мене, буде нас чекати в машині з дитиною під заміським будинком.

— Це добре, бо мені далеченько добиратись додому, якщо чесно. Окей, я згодна, тим паче давно я собі не дозволяла відпочивати, але я перед тим хочу відвідати мати в лікарні.

— Аа, точно. Передавай їй від мене вітання)

— Обов’язково, Дан. 

— Ну добре тоді, пора мені на мою першу пару, зустрінемось ввечері.

— Папа, люблю тебе.

— І я тебе) — обійнявшись одна з одною, дівчата пішли в різні боки, а Софія пішла перевіряти далі курсові

                            POV Кирило:

— Ну що, ми сьогодні гарно попрацювали. Тож зустрінемось з вами завтра на тому ж місці, о 13:00. Дякую всім, до побачення — всі хлопці попрощались з дівчиною, а от Кирило якому сподобалась Тетяна, вирішив:

*Так, Кірюха, або зараз або ніколи, або запроси її кудись, або будеш просто дивитись на неї на репетиціях, а я цього не хочу* — поки хлопці в гримерці збирались додому, то Кирило одразу зі сцени, підійшов до Тетяни, яка вже збиралась йти додому і вимовив до неї:

— Тетяно!

— Оу, Кирило, ви мене налякали чесно кажучи. — усміхнувшись від неочікуваності Липка, відповіла та — Ви щось хотіли?

— Так, чи можна запросити таку прекрасну дівчину як ви на побачення. — закохано дивлячись на ту, говорив хлопець:

— Ого, навіть так… — помовчавши трохи, та відповіла — Гаразд, я подумаю. Тоді Кирило, ми можемо обмінятись з вами номерами, будь ласка. Бо не хочеться загубити вас..

— Ви серйозно? — здивовано запитав барабанщик, а та лише засміялась у відповідь, сказавши:

— Ну я ж не жартую, зараз тут. Так, давайте мені свій номер. — Кирило трохи почервонів після цих слів, і вони обоє обмінялись номерами, тоді Кирило промовив:

— Тетяно, вибачте, що я зараз можливо питаю якусь дурницю.. Але чи можу я вас підвезти додому? — дівчина задумано поглянула на нього і відповіла:

— Ви знаєте, можна. В мене якраз моя автівка в ремонті, то можете і підвезти.

— То почекайте мене, я зараз швидко і одразу до вам. 

— Гаразд, буду вас чекати, Кирило) — з усмішкою сказала Тетяна, а Липко у відповідь закохано глянув і пішов до хлопців в гримерку

 

 

— Ну де там той Кирило, таке відчуття ніби він вже пішов. — сказав Роман, і через декілька хвилин в гримерку зайшов усміхнений хлопець, який вимовив:

— Я запросив її на побачення! 

— Та невже наш Кирило підійшов першим до Тетяни, я чесно кажучи думав, що ти не зробиш цього. — сказав Дебрін до друга — Ну і що, вона погодилась?

— Сказала, що подумає, але вона дала мені свій номер і дозволила підвезти.

— Оо, Кирило, ну це вже серйозно. Ех, втрачаємо ми нашого барабанщика.. — відказав Женя, стираючи собі грим, а всі хлопці засміялись з цього, втім Липко відповів:

— Нікого ви не втрачаєте, це по-перше. А хтозна, може вона з ввічливості це робить.

— А Тетяна, номер теж просто так дала? Ну Кіря, це вже щось означає. — сказав Матюхін усміхаючись, а друг відзначив:

— Міш, спочатку зі своїм коханням розберись. — хлопці всі засміялись знову, а Мишко випалив:

— Я сам зі своїм коханням розберусь, це по-перше. А по-друге, це не твоя справа. — раптом між хлопцями спалахнула недобра іскра і мовчання, але Влад одразу став між ними двома і сказав:

— Так, хлопці, ану не сваріться, ще не вистачало через свої почуття до дівчат битись. — хрипким голосом відповів Михальчук, в колективі дійсно рідко були сварки, зазвичай все вирішувалось швидко, але щоб до бійки, таке це взагалі рідкість, після хвилинної мовчанки в гримерці, Женя промовив:

— Так хлопці, давайте щоб не сваритись, будемо обговорювати особисте, не тут, а десь в іншому місці. Бо я бачу, що ви вже через своїх Таню і Соню голову втратили. 

— Нічого ми не втратили. — одночасно крикнули ті, і в цей момент до гримерки зайшла Тетяна, сказавши:

— Перепрошую, але ви ще довго, Кирило?

— Та ні, зараз я вже йду. — дівчина вийшла і хлопці більш менш вгамували свої емоції, бо Женя говорив правду, вони через дівчат дійсно втратили голову

 

                             POV Тетяна:

Дівчина чекала його на парковці біля Будинку Кіно, хоч вони і знайомі всього декілька годин, але чомусь відчуває до нього довіру, якби у неї спитали, чи відчувала вона до когось із її колишніх одразу довіру, її відповідь була би негативною, і їм насправді була потрібна не вона, а всього лише секс та її гарна зовнішність, а от від Кирила та відчувала щирість, а ось ці його погляди, Тетяна ледь не червоніла від них, хоч це і не бачили інші, втім сама відчувала, що це знає він, барабанщик який усміхається коли бачить її, і не приховує цього, з входу нарешті вийшов хлопець і сказав:

— Вибачте, що я вас змусив довго чекати.

— Все гаразд, мені нікуди не спішити.

— Ну добре, тоді прошу, мадам) — він відчинив для неї двері в автомобіль і відказав:

— А вам куди їхати, щоб я знав?

— Висадите неподалік Ретровілю, а далі мені недалеко йти.

— Як скажете. — вони поїхали в бік Виноградара, дівчина поглядала у вікно на нічний Київ, а Кирило сказав до неї:

— Ви не проти, якщо я увімкну радіо?

— Та ні, я не проти. — хлопець увімкнув радіо і Андросюк там почула свою улюблену пісню, відповівши:

— А можете гучніше, просто це моя улюблена пісня..

— Так, звичайно. Зараз. — вони обоє потягнулися руками до кнопки аби зробити гучніше ту пісню, і ледь доторкнувшись одне до одного, дівчина одразу відчула як вона червоніє, ті швидко відсторонились, а Липко наважився запитати у неї дещо:

— Слухайте, Тетяно. А звідки ви так добре знаєте Валіка? — вона усміхнулась і відповіла:

— Це друг моєї подруги Софії, і вона зарекомендувала мене як гарного спеціаліста по театральному мистецтву. І він мене знайшов, тож ми якось так і спрацювались.

— О, ви знайомі з Софією? 

— Так, а це вас дивує?

— Ні, просто ми вчора зіштовхнулись з нею. А Мишко, схоже закохався у неї.

— Мм, Матюхін закохався у мою подругу. Тільки от це не буде так просто)

— Чому це? 

— А тому що моя подруга не довіряє чоловікам і сумніваюсь я, що Мишко знайде ключ до її серця.

— Ох, але я думаю, що він знайде цей ключик. Він про Софію сильно думає і він конкретно закохався у неї.

— Ну добре, я зі свого боку постараюсь зробити так, аби вона його не так сильно ненавиділа.

— Гаразд, ось ми і приїхали. Вас провести?

— Ні, мені тут недалеко. Дякую, що підзвели мене.

— Немає за що. Ну виходить, до завтра.

— До завтра, Кирило) — з усмішкою сказала Тетяна і пішла додому з гарним настроєм, а Липко ще довго дивився вслід цій спокусливій дівчині, яка ще й опинилась подругою Софії..

 

Перед тим як ви будете зараз читати цей момент, я б радила увімкнути в навушниках такі пісні як: 

A Little Death – The Neighborhood 

Wicked Game – Chris Isaak

The Lost – Otto A Totland

Ja te laisserai des mots – Patrick Watson

Веснянка – Один в Каное 

 Тому що цей уривок, який ви будете читати далі, стане доволі сумним і зворушливим, а також ви дізнаєтесь, про інший бік Михайла і Софії, який теж виявиться сумним, тож тепер приємного читання.

 З любов’ю, ваша Христина Новицька 🙂 

 

                               POV Софія:

Після того, як вона закінчила з парами, то одразу пішла до супермаркету неподалік, аби купити улюблених фруктів для матері, і не забула про книгу Агати Крісті “Останній сеанс”, яку та попросила привезти наступного разу, і з цим всім багажем, та пішла до станції метро і сівши на потяг, поїхала до матері, в її голові все лунали слова Богдани, і дівчина не могла прийти до тями:

— Ех, моя люба. Він учасник гурту “Schmalgauzen”, ти не уявляєш який це популярний гурт, невже ти не чула їхні пісні..

А Софія і справді не знала про них, і те що її сусід був м’яко кажучи популярною особистістю, це досі не вивело її з ступору, втім вона намагалась себе абстрагувати від цього, все таки Михайло був для неї чужим, а те що він артист і у нього є багато фанів, це для неї не було на першому місці, все таки він для неї звичайна людина, яка не має ніякого значення, тому нав’язуватись і казати одразу: Вау, ти мені так подобаєшся, Міша.

Не хотіла, та і не такою її мати, ще й колишня слідча головного управління поліції виховувала, але все одно, коли подруга скинула їй пісні Schmalgauzen, їй це сподобалось, хоч були вони дещо незвичними, але наскільки Архипенко зрозуміла, в цьому і заключається суть гурту, їй особливо сподобалась Розалінда, вона уявляла себе на її місці, з ким та і сама не розуміла, втім ці пісні, їй хотілось танцювати від них, і чесно кажучи, Софія була вражена його прекрасним голосом, так саме прекрасним, по-іншому тут і не скажеш, музика це його душа, однак за кілька хвилин пролунало оголошення в потягу, що скоро буде зупинка, на якій вона має вийти, а ще вона сьогодні має провідати свого батька на кладовищі, бо вже давно не ходила до нього, її батько Юрій Миколайович, був загалом гарною людиною і був колегою Ярослави Степанівни по головному слідчому управлінню поліції, втім той поплатився за свою чесність, загинувши на завданні, вийшовши зі станції метро, вона направилась в бік лікарні, яка була недалеко, за ці півроку вона добре вивчила цей район, лікарню, лікарів, медсестер та особливо палату мами, з дивним відчуттям на душі, Софія зайшла до онкодиспансера, де люди з усього Києва і області лікувались від раку, або якщо це вже була остання стадія, хоча б зменшити свої муки, але дякувати богу у Ярослави Степанівни, не остання стадія, а друга, і зараз дівчина робила все можливе і відкладає всі гроші які може, на те щоб матір врятувати від цього, зайшовши в лікарню, за стійкою була усміхнена дівчина, вочевидь новенька, підійшовши туди, вона відказала:

— Доброго дня, я Софія Архипенко, прийшла до своєї матері Ярослави Степанівни Архипенко.

— Так, у нас є така пацієнтка. А ви хто їй власне?

— Я її донька. Хочете покажу навіть паспорт.

— Аа, вибачте. Другий поверх..

— Ні, дякую. Я знаю, де її палата. — адміністраторка провела її щирою усмішкою, а сама Архипенко піднявшись ліфтом на другий поверх, пішла до палати справа, де зараз була її мати, тихенько постукавши, та почула тихенький голос матері, яка відповіла:

— Заходьте. — жінка усміхнулась, коли побачила свою єдину доньку в палаті і сказала:

— Сонечко моє, я так рада тебе бачити. — жінка виглядала доволі мляво і таке враження ніби їй було далеко за 80, але бачучи її вигляд, можна точно сказати, що та оптимістка, і Софія промовила:

— Мам. — вони тепло обійнялись, так наче не бачились вже багато років, а мати відказала:

— Доню, ну як ти. Розкажи мені про все, що відбувається.

— Та мам, особливо нічого цікаво якщо чесно. Крім того, що сьогодні повернулась Богдана з декрету, уявляєш.

— Аа, це та яка з азіатом одружилась.

— Так, і у них тепер є спільна дитина. Але він вже дозволив вийти їй на роботу і вона передавала тобі привіт.

— Охохо, дякую. Ти їй там теж передавай вітання, нехай дитинка буде здоровою і аби вона щасливою з ним була.

— Обов’язково, мам. А ти тут як, що лікарі тобі кажуть.

— Що з моїм оптимізмом, я неодмінно переможу рак.

— Це точно, мені би краплю твого оптимізму. 

— Доню, це ти з песимізмом в свого батька ще вдалась. Він як іноді зневіриться, але так як я була з ним поруч, то і він зі мною ставав оптимістом.

— Так, я навіть заздрю вашим стосункам, скільки я себе пам’ятаю, як тато був живий, ви ніколи не сварились.

— Моя рідна, це все тому, що ми вміли не кричати одне на одного як в слідчому управлінні на підозрюваних, а сідали і намагались вирішити все, того ти ніколи не чула сварок, бо ми не хотіли з твоїм татом, аби ти у нас була травмованою. — дівчина розплакалась від маминих слів, і розуміла, що якби не його смерть, вона б зараз була щасливою, жінка тепло і по-материнськи обійняла доньку, прошепотівши їй:

— Софія, я знаю, моє сонечко, що тобі дуже боляче навіть за одинадцять років після його смерті, бо батько був твоєю найдорожчою людиною, але ми маємо жити з цим болем, і пам’ятай, все що би не сталось у твоєму житті сумного, навіть якщо я помру.

— Мамо.. 

— Та послухай мене і пам’ятай в цьому житті треба бути сильною, інакше все те, що у тебе є може в одну мить зруйнуватись через власну слабкість. 

— Мам, я так тебе люблю і ти не помреш, чуєш. Я зроблю все, аби ти одужала.

— І я тебе люблю, сильно-сильно. — після того як вони обійнялись, дівчина сказала:

— Мам, вибач, але я хочу ще сходити до батька на могилу. Я сподіваюся, що тобі не буде так сумно з книгою і вибач, що я мало у тебе побула.

— Все добре, доню. Їдь до батька, а сумно мені не буде. Дякую тобі, моя рідна.

— Немає за що, мам. Люблю тебе.

— І я. — і Софія вийшла з палати, а через декілька хвилин вийшла і з лікарні

 

За півгодини я дісталась до кладовища, де спочивав мій батько. Коли мені було 12 років, батько відправився разом з матір’ю на складне завдання, за словами матері, вони мали затримати одних відомих кримінальних авторитетів, через багаточисельні вбивства в місті, і під час перестрілки, ті покидьки вбили мого батька. Останнє, що він сказав їй, це було те, що він дуже сильно кохає нас. І після того він помер, а лікарі згодом констатували факт його смерті. Їм потім покарання прийшло, один помер від асфіксії в камері, інший повісився. Втім легше на душі від того не стало, ні мені, ні матері, втім на той момент вона стала моєю опорою, бо я тоді була сама не своя і закрилась від інших, тому що не хотіла діставати їх своїми проблемами, яких було багатсько, пройшовши декілька рядів могил, Софія нарешті дісталась до могили свого батька Юрія Миколайовича Архипенка, і почала говорити:

— Ну привіт, тат. Як ти давно вже тут лежиш, аж не віриться в це і я не хочу в це вірити. Але тебе вже немає 12 років, з тих пір як тебе вбили. Я вже звикла до цього і змирилась, хоча десь глибоко в душі проскакує надія, що може ти не помер, а просто ховаєшся десь і не можеш нам з мамою це сказати. До речі, наша мама хвора, у неї рак 2 стадії, і я намагаюсь робити все можливе і неможливе, працюю на двох роботах, аби побільше грошей зібрати для матері на лікування. Але без тебе це важко, чесно важко, я впевнений що ти би зараз пишався мною яка я сильна, але я насправді слабка, бо плачу зараз тут перед твоєю могилою, до сих пір пам’ятаючи, що ти казав мені коли був живий, що треба бути сильною незважаючи ні на що. А я не можу, я хочу провалитись в землю, я би зараз все віддала, аби ти був поруч. І я би слухала твої лекції, бурмотіння, аби ти лише був живий. — Архипенко сильно розплакалась, захлинаючись у своїх сльозах, і навіть не помітила, як хтось поклав руку їй на плече, тоді обернулась, сказавши:

— Михайло?

 

                               POV Михайло:

Сьогодні було 5 років, як моя мама померла від пухлини головного мозку, і вона так і не побачила, що я став учасником гурту, і вона так і не побачила ким я став, я не встиг зібрати тоді кошти на лікування і мої родичі також, тому так все і вийшло, я досі картаю себе за це, бо можливо б зараз мама була би жива, і сьогодні одразу після репетиції вистави, я поїхав забрати сестру з роботи і ми поїхали купити улюблені квіти для неї, це були жовті гортензії, я досі пам’ятаю як дарував їй ці квіти на день народження і вона сяяла тоді, була сонячною, енергійною, але потім були лікарні, і на жаль 25 червня 2018 року, вона померла, мені було 19 тоді, і з тих пір я став опорою для своєї молодшої сестри Юлі, бо батько після того як померла мама, поїхав з міста і перестав з нами спілкуватись, тому зараз та хто знає про все що відбувається зі мною, це Юля, я дивуюсь тому яка вона сильна і оптимістична на відміну від мене, бо ця рана і досі кровить в моєму серці, та і в неї також, втім вона намагається бути ніби для мене опорою, а не я для неї, і я дуже сильно їй вдячний, що вона колись врятувала мене від самогубства, бо якби не Юля, не було би того Міши Матюхіна, який є зараз, його би просто не було, коли ми їхали на кладовище, Юля зненацька спитала:

— Міш, а якби зараз мама була би жива, ми були би щасливими. — поглядаючи у вікно в окулярах, запитала дівчина:

— Так, сестричко, звичайно. І можливо би зараз наша мама казала би нам, ой ну які ми гарні з тобою брат і сестра.

— Ага, я до сих пір пам’ятаю як ми з тобою в дитинстві сварились і бились.

— Хаха, було таке. Але все ж, я тебе полюбив як тільки ти народилась, ти була така маленька, гарненька, однак так мене бісила.

— А зараз вже ні? — з усмішкою на вустах, відказала сестра:

— Ні, бо якби в один день, ти би мене не врятувала. То я зараз б поруч з нашою мамою лежав би на кладовищі.

— О ні, будь ласка, не згадуй цей день. Я намагаюсь його забути.. — раптом та почала задихатись і хрипіти прямо в автомобілі, це була чергова панічна атака, Мишко зупинив автівку і кричав:

— Чорт, Юля. Юля, ти мене чуєш! — хлопаючи по щоках, говорив хлопець — Дихай тільки, дихай, чуєш мене. Я тут, я поруч, дихай. Все гаразд. — через деякий час та заспокоїлась і кинулась в обійми до брата, той мовчки гладив її рукою по спині, а та промовила:

— Дякую тобі, братику, що ти у мене є. Я тебе так люблю.

— Я тебе теж, моя хороша. — ніжно відповів Мишко, через декілька хвилин вони м’яко відсторонились один від одного і мовчки поїхали на кладовище, приїхавши туди через 15 хвилин, вони вийшли з автомобілю і прийшли до могили Ірини Олександрівни, тоді Мишко разом з сестрою поклали квіти на могилу і дівчина пішла до автомобілю, бо знала, що він зараз хоче побути наодинці із собою, коли сестра пішла, я почав говорити:

— Привіт мам, я так за тобою скучив. А особливо Юля, хоч вона намагається не показувати свій сум. Але Юля дуже сильно сумує за тобою, за твоєю усмішкою, енергійністю, життєрадістю. І я теж, дуже сильно за цим сумую. Пробач мене мам, що не врятували ми тебе. Я знаю, що ти говорила перед смертю, аби я не падав духом. Втім коли я згадую все те, що було до того, як ти померла. То мені стає сумно, хоч я і намагаюсь не показувати свого горя. Але як бачиш не виходить. Я би зробив все зараз, якби тільки побачити знову твоє усміхнене обличчя, те як ти радієш улюбленим квітам, а не ось це от все. — Матюхін намагався заховати свої сльози в небесах, втім його пробило на емоції, він плакав перед могилою матері, бо та була по суті єдиною, хто підтримувала його у всьому і нічого поганого не говорила йому, вона була його опорою, а сьогодні вже було 5 років, як її немає, хлопець невдовзі заспокоївся, і помітив що неподалік сиділа дівчина, яка плакала біля чиєїсь могили і здалась йому знайомою, тоді він тихо підійшов до цієї могили, навіть не дивився хто це і поклав руку на плече тій дівчині, через мить та зрозуміла, що хтось біля неї поруч, і обернувшись, вимовила:

— Михайло?

— Софія? Я не очікував вас тут побачити..

— Ви мене переслідуєте чи що? Якщо так, то ви божевільний.. — відійшовши від Матюхіна, відказала та зі сльозами на очах:

— Ні, хочете вірте, хочете ні. Але я тут знаходжусь по тій самій причині, що і ви.

— Ну так, звичайно я вам повірю, Михайло.

— За кілька могил від вашої, знаходиться могила моєї матері, яка померла п’ять років тому від пухлини головного мозку. Я досі картаю себе за те, що не врятував її.. — зрозумівши, що це не брехня, а правда, Софія відповіла:

— Співчуваю вам, це жахливо насправді. У мене 12 років тому помер батько на завданні, він був слідчим головного управління, і його не змогли врятувати. — вона знову почала плакати, а Мишко ніжно обійняв її, і дівчина притулилась до нього, як до рятівного круга, тоді той прошепотів до неї:

— Софія, тшш. Втрата батька, це дуже важко, і я хочу, щоб ви знали, ви не одна. І я завжди готовий підтримати і вислухати вас. Тихо, тихо, тихо.. — Архипенко затишно почувалась в його ніжних обіймах і чула тихеньке, але прискорене серцебиття хлопця, від якого хотілось бути в цьому моменті і аби він ніколи не закінчувався, але вона відсторонилась першою і відповіла:

— Дякую вам за обійми і за те, що заспокоїли мене. Ми можемо перейти на ти?

— Так, якщо ви не проти. 

— Я не проти, і дякую за підтримку. Вибач, що я сьогодні не повірила тобі, я ще раз співчуваю тобі, і впевнена що мама би зараз пишалась таким сином як ти.

— Дякую Софі, і слухай давай завтра зустрітись за кавою може.

— Добре, тоді раз зайшла мова, то обміняємось номерами, бо ми хоч і сусіди, але все ж.

— Так, давай записуй тоді. — вони обмінялись номерами між собою і та відказала:

— Вибач, але мені вже пора. Дякую ще раз тобі..

— Гаразд, тоді до завтра, Софія.

— До завтра.. — і тоді вона пішла з кладовища, а Мишко сказав до могили батька Софії:

— Я обіцяю вам, що зроблю все, аби Софія була щасливою..

 

Дівчина їдучи на таксі, до подруги на вечірку, думала над тим, що Мишко не такий вже і поганий, і що перше враження буває оманливим, бо їй сьогодні справді було комфортно у його обіймах, та і якби не він та його підтримка, вона би мабуть до ночі сиділа б на його могилі, а зараз навіть настрій став дещо кращим, і дивлячись у вікно, Софія увімкнула пісню “1.13”, це було кайфово, не кажучи про все інше, і вона себе відчувала тією Дездемоною, а голос Міші, це було надто спокусливо, аби щось говорити і так непомітно пролетів час, що та вже приїхала до будинку, заплативши гроші таксисту, Архипенко підійшла до воріт величезного, білого будинку і подзвонила в дзвінок, поки вона чекала, то помітила чиюсь машину, схоже що це був той самий чоловік Богдани, тільки дівчина сама нічого не знала про нього, однак зараз це не мало значення, нарешті ворота відчинились і Гриневич з усміхненим обличчям зустріла подругу, відказавши:

— О привіт, моя люба, я вже тебе зачекалась. І тут вже всі наші, тому налітай і до речі у нас сьогодні класні коктейлі і алкоголь.

— Привіт, вибач, але я сьогодні не п’ю, не до того.

— Ну гаразд, як хочеш, тоді проходь в будинок. — в домі було гамірно і багато людей вже скоріш за все були п’яними, але побачивши нову гостю, то одна молода викладачка сказала до Архипенко:

— О Софі наша прийшла, привіт. — це була викладачка англійської філології, було і не дивно, що та вже була п’яною, Софія відповіла:

— Привіт, Оля. Давно тебе не бачила. Як ти? — п’яна дівчина промовила з усмішкою на обличчі:

— Та нормально все, прекрасно. Слухай Софійка, а ти не проти випити коктейль за нашу Богданку.

— Вибач, але мені сьогодні не до того. 

— Такк, це не обговорюється, тобі треба випити — інші викладачі запропонували колезі випити, незважаючи на опір Софії, вона почала пити один коктейль, другий, і за годину вона так само як і всі вже була п’яна, танцюючи на столі, а всі інші дивувались тому, особливо Богдана, кажучи в думках:

— *А ще казала, що пити не буде. Ну вона дає, але все ж Соня така розкішна..* — раптово Архипенко піднялась на стіл і почала говорити:

— Так, Дана, давай знімай. Так ось, Михайло Матюхін, я тебе ненавиджу, а знаєш чого, бо ви всі мужики однакові, ти теж, знай це, любий. — та все таки зняла це на відео, а потім все було в тумані, а згодом все перетворилось на суцільний морок..

 

 Київ тільки-но прокидався з весняної ночі, за вікном цвірінькали птахи, розквітали квіти, та і Софія ось теж прокидалась, тільки от чому їй болить голова, вона була на дивані, ще й Михайло був поруч, і день починався відносно дивно для неї самої, коли Матюхін побачив, що дівчина почала відкривати очі, той відказав:

— Ну доброго ранку, ненависниця мого імені.

— Чого це, я ж ще нічого не казала навіть.

— Краще зараз випийте таблетки від похмілля, вони лежать на столі в кухні, тоді ви побачите одне вчорашнє відео.

— Яке ще відео? Я нічого не пам’ятаю. Міш, покажи мені його будь ласка.

— Е ні, спочатку похмелятор, а вже тоді відео, пані Софія.

— Гаразд, слухаюсь і виконую! — Архипенко повільно як черепаха пішла на кухню, де лежали рятівні таблетки, вона випила дві і запила водою, яка їй була зараз вкрай потрібна, повернувшись до Михайла, та відповіла:

— Ну що там з тим відео.

— А ось! — в тому відео вона п’яною стояла на столі і говорила наступне:

— Так ось, Михайло Матюхін, я тебе ненавиджу, а знаєш чого, бо ви всі мужики однакові, ти теж, знай це, любий.

— І що ти на це скажеш?! — Софії зараз хотілось що завгодно, аби тільки не відповідати на це питання, вона розуміла, що з тим відео вона втратила його довіру, тож так все було дуже і дуже погано..

            Кінець 2 частини

Ну що друзі, не очікували від мене такого, а не все буваєте так просто, хпх так ось, тепер поки я не допишу 3 частину, думайте, що станеться з головною героїнею, і напишіть свої думки в коментарях, тож любі зустрінемось тут десь через тиждень-два, а поки, до зустрічі в новій частині фанфіку)