Розділ 3.Просто зачекай і я зникну

Коли Сатору прийшов додому, він намагався розвеселити Шизуко, але вона вважала, що це все тільки через співчуття.

Вони сіли їсти.

-Сатору,-почала Шизуко.

О, ну це щось новеньке. Звертається на ім’я.

-Так?-сказав Годжо.

-В тебе ж є дівчина, так? Та , чия фотографія лежить у книжці…

-А,ти про фото Анамай? Вона померла. Її застрелив Тоджі.

-Мені дуже шкода…-сказала Шизуко, але в душі вона була веселою.

-А що, висуваєш свою кандидатуру?-запитав Сатору легковажно .

Шизуко розгубилася. Коли скаже ні то збреше, коли так, то не збреше але не пробачить собі.

-Емм… А… Точно, мені ж скоро на роботу , потрібно іти…-Шизуко говорила це таким голосом, що повірити в це було важко.

Тільки вона встала і пройшла мимо Годжо, він взяв її за руку. Серце забилося швидше.

-Зачекай, ти не дала відповідь на питання.-сказав він.

Шизуко видихнула.

-Я не знаю. Чесно, не знаю.-сказала вона спокійно.

-А я знаю.-сказав Сатору і поцілував її.

Ні, Шизуко взагалі не вірила в це. Можливо, це просто сон…

Ні, не сон. Я справді цілуюся з Годжо Сатору. Не вірю. Не може бути. Взагалі неможливо. 

Годжо відпустив її. Шизуко стояла ошелешена.

-Ну то як?-запитав Сатору.

Вона не могла сказати і слова. Мовчки забрала сумку, вдягнула маску і пішла на роботу.