Темрява

Черговий день, чергове відео. Чорт забирай, що це було таке ваше “відео”?! Години злилися в єдиний плин часу, і все стало таким однаковим. Ті ж речі, ті ж люди, той самий сміх, котрий так часто лунав нізвідки. Цей сміх був чимось гіршим ніж його карма. Він був постійним, бринів ніби в кожній клітині його тіла, і від нього не було куди сховатись. Він був набагато гіршим лише через те, що сміх не міг вбити, а лише зводити з розуму. Бачать архонти, якщо вони існують в цьому місці, Сяо приречений на страждання. 

Дратівливий звук, що був дзвіночком на касі, повідомляв про гостя. Піца, оладки, бургери.. знову ці тупі замовлення. Якша навіть не розумів, нащо він це взагалі готує. Хіба присутність одного Фатуї робила його перебування там не таким жахливим. Робочий день скінчиться, і він опиниться у своїй кімнаті, аби провалитись у забуття до нового ранку. Він ніколи не міг спати, але це місце могло запропонувати йому відчуття сповільнення, коли темрява навколо стає слизькою та огидно теплою. Вона огортає все його тіло, ігноруючи наявність одягу. Набуваючи форми довгих відростків, Сяо відчуває її доторки. Спершу це обережні погладжування плечей, ніг, спини, що з часом стають більш інтимними. 

Він ніколи не дозволяв так торкатись себе, але з того часу, як він опинився в цій дивній реальності, багато чого змінилось в ньому. Пригадуючи, як Сяо вперше опинився тут, ніби був створений тільки для цього місця, всі в оточенні було знайомими, котрі кожного разу лише грали різні ролі. Це ніколи не здавалось дивним. Ніби перебуваючи в театрі абсурду, це не мало ні початку, ні кінця. Але кожному актору потрібен відпочинок, тому після закінчення чергової вистави, саме це слово підходило тому, що відбувалося в цьому світі, він потрапляв у свою кімнату. У час, коли це можна було йменувати початком, темрява вкривала якшу своїми обіймами, що ставали все тіснішими.  Це було тим, де він міг бути собою, бо не було від кого ховатись, або перед ким грати. Місцем, де він починав бачити тілом, а не очима. Сяо не був проти відпустити хоч на деякий час весь той тягар гріхів, що накопичився за тисячі років. Дозволити собі розслабитись й довіритись темряві.

Відростки ковзають його тілом, торкаються шиї, грудей. Мов довгі язики, вони зупиняються на сосках адепта та навмисно зачіпають їх. Легка хвиля збудження прокотилась тілом, від чого шкіра вкрилась сиротами. Рухи продовжуються, набираючи поволі темп. Лише така невигадлива стимуляція змушувала серцебиття прискорюватись, а дихання важчати. Бажаючи продовжити, Сяо лише мугикнув, і нові відростки обвивали стегна, приємно їх стискаючи. Вони були різних розмірів, теплими й слизькими. Тягнучись все вище, ноги якші були майже знерухомленими та мали змогу лише здригатись від нової порції дотиків, коли одне з таких щупалець звилось довкола затверділого члена, тиснучи на його кінчик. Миттєво з рота донісся стогін, але тут не було кому зважати на звуки. Повільні рухи вгору-вниз підлаштовувались під дихання, дозволяючи насолодитись відчуттями неспішно. Коли їх вже почало не вистачати, адепт вигнув тіло в  очікуванні чогось більшого. Його не змусили довго чекати.

Темп, з яким його стискали та рухатись, ставав швидшим, а тіло пітніло від температури, котра невмолимо збільшувалась. Відкривши рота, аби набрати повітря у груди, куди разом з останнім проник черговий відросток. Він торкався мокрих стінок, штовхався вперед та грався язиком. Сяо жадібно смоктав його, не відчуваючи жодних неприємних відчуттів. Це місце було створено для того, аби він міг розслабитись, забути про весь абсурд, що тягся за ним весь день. Цікаво, чи проводили його знайомі час так, як зараз він? Чи той зухвалий Фатуї відчував те ж саме? Якша уявив, як майже лялькове тіло звивається, а на обличчі Скарамуччі закарбувався слізний вираз, що хотів отримати якомога більше задоволення. Як би він благав саме Сяо. Ця думка неймовірно знітила його. Про що він взагалі думає? Хіба це не лише.. 

Розум затуманився, як тільки його осолода почала підходити до свого піку. В той же момент, щупальце, що пестило його член, стиснулось довкола його початку, даючи можливість лише передеякулянту вийти назовні. Сяо розумів, що це значило, й очікував, коли отримає більшу кількість насолоди. До його ануса підповз новий відросток, що був твердішим за усі інші, й поволі почав проникати всередину, від чого з горла адепта донісся стогін. Йому хотілось більше, але він обожнював поступово, сантиметр за сантиметром, відчувати ці дивні кінцівки всередині себе. Рухи, від яких ноги бажали стиснутись, аби тертя всередині відчувалось ліпше, досягли заповітного місця. Тіло ніби пронизало током, а сам якша простягнувся у задоволенні. Вже за мить це повторилось, і щупальце вбивалось всередину швидше й швидше. Контроль, який мала над Сяо темрява, неймовірно збуджував його. Він кайфував від того, що в нього проникало ще декілька відростків, котрі заповнювали його повністю, зміщуючи всередині органи. Бути слабким у володіннях пітьми – адепт жахнувся, якби раніше дізнався цю розпусну сторону себе. Але зараз, бувши гарячим, вологим й спраглим до насолоди, його зовсім не цікавив увесь сором цієї ситуації. Лише темрява та насолода, котру вона дарувала.

Тремтячи від поштовхів, Сяо лише подумки благав дати нарешті йому відчути кульмінацію. Та ніхто його не міг до нього прислухатись. Тільки коли задоволення стало майже до божевілля нестерпним, щупальце, що стискало його член, зменшило тиск й відступило, сповзаючи до стегон. Фінальна дія, від котрої сім’я якші струменем вирвалось зсередини, а очі ніби втратили можливість бачити навіть темряву. Здригаючись, та випускаючи останні краплі сперми, Сяо відчував, як відростки поступово повзли назад, у морок. 

Тепер коли думки повернулись назад, він гадав, чому йому тоді згадався той Фатуї? Так, він був привабливим, й можливо якоюсь (певною) мірою навіть гарячим. Але чому? Чи відчував він те саме, що й Сяо кожної ночі? Можливо, він би міг це дізнатись, якби в нього вийшло залишитись разом зі Скарамуччею. Поза усією цією виставою. Проте чи можливо це, якша не міг знати.

Це місце було надзвичайно дивним.