Сімейна сага Родрігес

 

Вона любила музику, а він кохав її.

 

Перші дні березня.

 

Коста Дорада.

Ранок.

Школа.

Хільда: До уроку готова?

Регіна: Так. Навіть не до одного.

Хільда: Біологія. Література.

Регіна: Фізичне виховання. Основи здоров’я…

Хільда, зітхає: І це ще не повний перелік.

Регіна: От скінчиться наше навчання. Потім відкриються нові шляхи.

 

Зайшли до школи хлопці.

Хільда: А от і хлопці. Маркос все більше на тебе споглядає.

Регіна: Ти ж знаєш, що мені подобається…

Хільда: Знаю. Знаю. До мене дійшла звістка.

Регіна: Потім поговоримо. Дзвінок на урок.

Хільда: Пішли. Собаку на сіні шукати.

Регіна: Я таку книжку прочитала. Про Генрі і Елізу.

 

Коло дверей класу.

Хільда: Заходимо.

Регіна: Подруго, скажи мені що ти почула.

Хільда, пошепки: Регіно, вчителка дивиться на нас.

Вчитель: Я зачекаю. Але урок не чекатиме. Вже навіть хлопці зайшли. Жвавіше дівчата.

 

Розпочався новий навчальний день.

 

Меріда.

Ранок.

Кімната хлопців.

Едмундо: Як солодко спиться. І не хочеться вставати.

Ампаро: Скільки сторінок перед сном прочитав?

Едмундо, потягнувся: Уммм! Бррр! Пару глав прочитав. А сюжет навіть краще за Шерлока Голмса.

Ампаро: Пів години до початку лекцій.

Едмундо, встає з ліжка: Я зараз. Легка гімнастика і я готовий до роботи.

Ампаро, подивився у вікно: Навчання ще та робота.

Едмундо: Слухай, а чи твій батько дозволить нам взяти автівку?

Ампаро: Треба поговорити.

Едмундо, благаючи: Поговори, будь ласка.

Ампаро, посміхнувся: Добре, скажу що привезу дівчину для знайомства.

Він неодмінно піде на поступки. А зараз збираємося.

Едмундо, принюхався: Чим так пахне?

Ампаро: Французьким сніданком. Омлет, булочки з маслом і шоколад.

Едмундо: Я потрапив до ресторану.

Ампаро, посміхнувся: Ти потрапив під опіку сеньйора Переса.

Едмундо: Снідаємо і біжимо.

 

Коло університету.

Ампаро: Здається що встигли.

Едмундо: Ще п’ять хвилин до лекцій.

Ампаро: А ось і хлопці.

Едмундо: Та дівчата красуні. Янголи. Ми потрапили до Раю?

 

Підійшов Давід.

Давід: Ні, хлопці. Ви поки що на землі. Як самопочуття?

Ампаро: Як у мушкетера перед боєм.

Давід: І це правильно.

Едмундо: Ми поспішаємо.

Давід: Я теж. До зустрічі.

Ампаро: Бувай.

 

Хлопці зайшли до будівлі.

Едмундо: І перша лекція.

Ампаро: З Етики.

Давід: У мене сьогодні теж Етика.

Едмундо: Я побачив Сезара Нієто.

Ампаро: І де він?

Едмундо: Коло дівчат. Стоїть разом з Родріго.

Ампаро: Не поспішають хлопці.

Давід: Проте поспішаю я. Хтось бачив Антоніо?

Едмундо: Так гра відбудеться на вихідних.

Ампаро: Ходімо, друже.

 

Той день пройшов у піднесеному стані з налаштуванням на навчання.

 

Друга половина дня.

Квартира хлопців.

Забігає до кімнати.

Давід, голосно: Хлопці! Гра переноситься на п’ятницю.

Едмундо, читає книгу: Виховані люди вітаються, перш ніж зайти до кімнати.

Давід: Бачилися сьогодні.

Ампаро, посміхнувся: Ми тебе почули.

Давід, розвертаючись до дверей: То я піду?

Ампаро: Йди.

 

Хлопець вийшов за двері.

Амеда, чути голос: Дивись куди йдеш!

Давід: Вибач мені, красуня. Я поспішаю.

 

Зайшла до кімнати.

Амеда: Дивні якісь ці хірурги.

Едмундо, закрив книгу: Вилиті марафонці.

Амеда: Я чого зайшла. Квитки в кіно є.

Едмундо: Запроси брата.

Амеда, кладе папірці: На цілий факультет. Хто бажає, той може піти.

Едмундо, посміхнувся: А на футбол йдеш?

Амеда: І чого це бігають по подвір’ю пройдисвіти?

Ампаро: Давід зовсім не такий.

Амеда, крутить пасмо: Всі ви хлопці ідентичні. Немов з однієї пробірки. – відпускає руку – А коли гра?

Едмундо: У п’ятницю.

Амеда: Можливо що піду.

Ампаро, бере квиток: “Ми діти”?

Амеда, коло дверей: Як казали. Французька стрічка.

 

Дівчина вийшла з квартири.

Ампаро: Франція! І коли ми побачимося знову?!

Едмундо, бере прикрасу: Щось мені підказує, що це не діаманти.

Ампаро, поклав квиток: Давай перевірю. – бере до рук – Хм! Вже бачу, що камінь зовсім не той.

Едмундо: А що ж тоді?

Ампаро, кладе підвіску: Ближче до топаза.

Едмундо, зітхає: Обдурив.

Ампаро, посміхнувся: Можливо що він сам не знав.

Едмундо: Можливо.

Ампаро, бере футболку: Я на тренування.

Едмундо: Сьогодні вівторок. А завтра заняття зі стройової підготовки.

Ампаро: Колись ще будеш крокувати. – одягає штани – Ти зі мною?

Едмундо: Якщо лише на подвір’я вийду.

Ампаро, перевіряє футболку: Добре. – бере ключі – З годину мене не буде.

Едмундо, сміється: Я буду сумувати.

Ампаро, вмикає радіоприймач: Саме зараз буде “Театр біля мікрофона”.

Едмундо, бере капелюх: Вимкни будь ласка.

Ампаро, вимикає приймач: Добре. – підходить до дверей – Я йду.

Едмундо, поправив зачіску: Я теж.

 

Хлопці вийшли з квартири.

Ампаро, замикає двері: Сусіди щось обговорюють.

 

Друзі вийшли на подвір’я.

Роса: Я тобі ще раз кажу, що не дам…

Ігнасіо, бубонить: Ну дайте будь ласка.

 

Підійшли хлопці.

Ампаро: Якісь проблеми?

Роса, полегшено: Хлопці, на вас одна надія. Цілий день кроку не дає ступити.

Ігнасіо, протяжно: Я лише прошу кілька песо. Хіба це багато?

Роса, показує пальцем: Не кілька сентаво! А кілька песо!

Ігнасіо: Я як зароблю. Все поверну.

Роса: Ти вже місяць ніде не працюєш. Мені Ірис все розповіла і сказала щоб грошей тобі не давати.

Ампаро, дивиться на годинник: Мені вже час.

Едмундо: Ти друже йди. А я з сусідом поговорю.

 

Ампаро вийшов із двору.

Едмундо, посміхнувся: Що ж розповідайте.

Роса, відходить у бік: Роботи багато. Ще до бакалійника сходити. Напевно що вже пізно. Всю голову задурив.

 

Роса зайшла до себе.

Едмундо, сів за стіл: Якісь проблеми?

Ігнасіо, торкається горла: Палаю, хлопче, з середини.

Едмундо: Я вас слухаю.

Ігнасіо: У тебе буде десять песо?

Едмундо: Бережу гроші на дорогу.

Ігнасіо: Мені лише до вечора. – подивився на небо – Завтра все поверну до останнього сентаво.

Едмундо: Ви скажіть у чому проблема?

 

Підійшов чоловік.

Нестор, сідає поруч: Ти вже тут живеш другий рік, а ще не вивчив цього жебрака.

Ігнасіо: Я не жебрак. Мені лише потрібні гроші. До вечора.

Нестор, подає сигару: Тримай. Так вже і бути.

Ігнасіо, бере сигару: Ти найкращий.

Нестор: А ти чого хлопче тут сидиш, якщо твій друг пішов?

Едмундо: Дихаю повітрям.

Ігнасіо, запалює сигару: Зараз ми його зіпсуємо.

Нестор: Мені твої риси обличчя дуже знайомі. У твоєму роду хтось був військовим?

 

Ігнасіо запалив сигару.

Едмундо, проковтнув грудку: Мій батько. А це тут до чого?

Нестор: Доводилося чути про нього. Якщо не помиляюсь, його ім’я Дієго Родрігес?

Едмундо: Саме так. Ви не помилилися.

Ігнасіо, посміхнувся: Сьогодні буде гра.

 

Підійшла Ісамар.

Ісамар: Бачу що сусід задоволений. Чого з ранку кричав?

Ігнасіо, посміхнувся: Вимагаю справедливості. – пустив дим – От і все.

Ісамар: Щоб вимагати справедливості від інших, треба самому бути справедливим. Ти чого дружину ображаєш?

Ігнасіо, затягнувся сигарою: Моя дружина. Роблю що хочу. Вам до того яка справа?

Ісамар: Немає ніякої справи. – підняла палець – Але пам’ятай, що Там доведеться відповідати.

Ігнасіо, блимає очима: У хмарах? Так звідти лише дощ.

Нестор: Дієго Родрігес. Гарний він чоловік. Одній людині дуже допоміг.

Едмундо, посміхнувся: Мого батька врятував один лікар. Ще там у Марокко.

Нестор, посміхнувся: То був я хлопче. І я зовсім не лікар.

Едмундо: Батько мало розповідав про той час. Було повернення до Іспанії. Потім знову покликала дорога, так і опинилися у Мексиці. Тато став рибалити і зовсім забув про той час.

Ігнасіо: То я готовий до гри!

Нестор, посміхнувся: Що ж зіграємо. Ти хлопче з нами?

Едмундо: Та ні…

Ісамар, посміхнулась: Ходімо, хлопче, до мене. Ми з сестрою таких булочок накрутили.

Едмундо, посміхнувся: Солодкі?

Ісамар, посміхнулась: З рибою.

 

Зайшли до квартири.

Роса, наспівує: Хто це там такий?

Ісамар: Це я сестро.

Едмундо: Ще раз доброго дня!

Ісамар, тихо: Сідай, хлопче. Зараз все буде.

 

Тим часом на футбольному полі.

Тренер: Я бачу що не всі зібралися?

Сезар: У Едмундо травма.

Тренер: Про це я знаю. Сьогодні посилена підготовка. Супротивник не зі слабких. Але і ми не з останніх.

Давід: Я чув про їх агресивну тактику. Їх обійти дуже важко.

Мартін: Це казали і про Пегас. І де вони?

Ампаро: Зайняли трете місце.

Тренер: Сьогодні наша задача пройти вправи з м’ячем ідеально. Я повторюю ідеально.

Давід: Все зробимо.

Тренер: І перше на сьогодні “Квадрат”. Четверо гравців контролюють м’яч на обмеженій ділянці. А двоє з вас відбирають м’яч. Хто це буде вибере жеребкування.

Ампаро: Я спробую у відборі м’яча.

Давід: А також я.

 

Хлопці почали тренування.

Тренер ходив по краю поля. Підійшов військовий.

Другий капітан: Як служба?

Тренер: Радий вітати. Сьогодні тренування.

Другий капітан, оглядає хлопців: Щось не спостерігаю довготелесого.

Тренер: І так нудно. А ще ви…

 

Непомітно минула одна година.

Тренер, свистить: Так. Все. Розходимося.

Ампаро, підійшов: То як моя гра?

Тренер: Сьогодні зіграв як ніколи.

 

Підійшли хлопці.

Давід: А що хотів від вас сеньйор Ферро?

Тренер, посміхнувся: Шукав добровольців. На сьогодні досить. Ви молодці. Дотримуйтесь дисципліни.

 

Хлопці вийшли за межі поля.

Сезар: І куди тепер?

Ампаро: Я до друга.

Давід: Мені навчатися потрібно.

Мартін: Ти Анатомію ще не робив?

Сезар: Якраз збирався. – хапається за голову – Але як уявлю скільки писати.

Ампаро, посміхнувся: Напишете хлопці.

Мартін: А ти чудово тримаєш м’яч. Де навчився?

Сезар: Брега, а ти дійсно боєць.

Ампаро: Ще з дитинства такий.

Сезар, озираючись: Ми заплутали.

Мартін: Нам дійсно в інший бік.

 

Ампаро пішов далі вулицею.

 

Вечір у квартирі сестер Леонор.

Едмундо, їсть булку: А це дійсно смачно. І здається що це вже третя. Все дуже смачно.

Ісамар: Молодий ще. Хлопчисько.

Роса, подає булочки: Бери ще хлопчику.

Едмундо, бере булочки: Якщо лише дві. Для друга.

Ісамар: Як ти схожий на мого онука.

Роса: Каміло, ще зовсім юний.

Ісамар: Так і цей ще дитина.

Едмундо, посміхнувся: Вибачте, але мені потрібно навчатися.

 

Едмундо вийшов з квартири Леонор.

Сів на сходах. На подвір’я зайшла пара.

Раймундо, посміхнувся: Брате!

Едмундо, посміхнувся: Ти вирішив тут поселитися?

Амеда: Він мене проводжав.

Раймундо, подає сумку: Занадто велика ноша, для такої красуні. Постривай. Я сумку сам занесу.

Амеда: Тоді пішли.

Едмундо: Гра відбудеться у п’ятницю.

Раймундо: Запам’ятав. Хочу подивитись на гру з боку глядача.

Едмундо: Невже вони такі грізні?

Раймундо: Як подивитися.

Амеда, протяжно: Хлопці, ви скоро?

Раймундо, підхопив сумку: Зараз.

 

Раймундо зайшов у двері.

Ампаро зайшов на подвір’я.

Едмундо, подивився на хвіртку: А от і чемпіон!

Ампаро, сів поруч: Сумував?

Едмундо, посміхнувся: Чого! Смачно поїв. – показує булочки – Ще і для тебе є.

Ампаро, посміхнувся: По очах бачу, що з’їв більше.

Едмундо: Так і є. Вони з рибою і рисом.

Ампаро, бере булочки: Як все скінчилося?

Едмундо: Вийшов сусід. Пригостив сигарою.

Ампаро, їсть булочку: Нестор гарний чоловік.

Едмундо: А батько нічого не казав.

Ампаро: Ти про що? – продовжує їсти – Смачно, як бабуся готує.

Едмундо: Я про те, хто моєму батькові допоміг, ще у його молоді роки.

 

Підійшов Раймундо.

Раймундо: Про батька згадав?

Едмундо: Так. Ти хочеш з нами поїхати додому?

Раймундо: Звісно що хочу. Та от дівчина…

Едмундо, посміхнувся: Вже і поцілувати встиг?

Раймундо, сів поруч: Лише за руки трималися. Ти так смачно їси.

Ампаро, доїв булочку: Все таке ніжне. А риба соковита.

Раймундо, дивиться на годинник: Вже пізно.

Ампаро: Лише сонце сідає…

Раймундо, посміхнувся: Та швидко падає за обрій. Я ще повинен перевірити креслення.

Едмундо: І нам підготуватися до завтра.

Раймундо, озираючись: Якщо хочеш то я можу замінити тебе на кафедрі?

Едмундо: Ні, брате. Ти дуже відрізняєшся від мене. У тебе на плечі помітна родимка.

Раймундо: Так то ж на плечі! – посміхнувся – Подарунок від мами.

Ампаро: А от і Ірис йде зачиняти хвіртку.

Раймундо, подивився на вікно: Колись ми будемо разом.

Ампаро, посміхнувся: Ти почекай з пів року, можливо що набридне.

Ірис, голосно: Сторонні у дворі! Покиньте територію!

Раймундо: Яка молода і так сувора.

Едмундо, посміхнувся: Треба знати її чоловіка.

Раймундо, потиснув руки хлопцям: Бувайте.

Ампаро: Приходь ще.

Раймундо, посміхнувся: Неодмінно.

 

Вечір у Коста Дорада.

Будинок Ернандес.

Кімната дівчат.

Регіна, підбирає волосся у сестри: І навіщо тобі така зачіска?

Чепа, дивиться у дзеркало: Хочу бути красунею. – скривившись – Ай, боляче!

Регіна: Наступного разу проси маму.

Чепа: Матуся так не зможе.

Регіна, посміхнулась: Увімкнули музику.

Чепа, намагається встати: Я хочу подивитись.

Регіна, суворо: Куди? Сіла на місце.

Чепа: Я тільки однім оком.

Регіна: Нехай будуть удвох. Нам там робити нічого.

 

У вітальні.

Мередіт, посміхнулась: Такий гарний вечір.

Мігель, обіймає дружину: Як і той. Коли вперше танцювали.

Мередіт, обіймає чоловіка: Ти пам’ятаєш наш перший танець?

Мігель, цілує дружину: Я навіть пам’ятаю як побачив тебе. Вже у цю п’ятницю…

Мередіт: Нашій дівчинці п’ятнадцять.

Мігель, тихо: У цю п’ятницю завітає Ернесто.

Мередіт: Говори голосніше. Все одно платівка грає.

Мігель, зробив оборот: Як я мріяв про цей вечір. Там довгими ночами на аеродромі. Дивився на зірки. І пригадував тебе. Цей дім.

Мередіт, пригорнулась: Я теж сумувала. Та ти незабаром покинеш нас.

Мігель, провів по волоссю: Я обіцяю що буду вдома частіше.

Мередіт, сумно: Минулого разу був на Різдво.

Мігель: Це служба. Дівчинко моя, я все б відав щоб бути з вами частіше.

Мередіт: Піду подивлюсь на дівчат.

Мігель: Вони у нас такі сором’язливі.

Мередіт, посміхнулась: Я б так не сказала. Менша дуже допитлива.

Мігель, посміхнувся: Переросте.

Мередіт, провела рукою по обличчю: Подряпин багато.

Мігель: Звик нашвидкуруч голитися.

Мередіт, посміхнулась: Пригадую яка у дідуся була м’яка борода. У короткі миті відпочинку, він мене маленькою садив собі на руки і я гралася нею, розчісуючи її.

Мігель: Пішли до себе.

Мередіт: Ходімо.

Мігель, вимикає патефон: Ось так.

Мередіт: І у дівчаток тихо.

Мігель, посміхнувся: Невже посунули?

Мередіт: То перевір.

 

Мігель зайшов до дівчат.

Чепа: Татко.

Мігель: Чим дівчата займаєтеся?

Чепа: У мене буде зачіска.

Мігель: До відбою дві години.

Чепа: Тобі подобається?

Мігель: Непогано. Це така гуля чи що?

Регіна: Це тато все зі світлини. Локони і завитки.

Чепа: І я такою піду до школи?

Регіна, вкладає пасмо: Ні. Будуть звичайні коси.

Чепа, дивиться у дзеркало: Яка краса! Правда гарно, тату?

Мігель, посміхнувся: Ви ж мої красуні. Не буду набридати своєю присутністю.

Регіна: Ми дуже раді, коли ти поруч.

Чепа: А ще коли читав казки.

Регіна, тихо: Сиди рівно.

Мігель: Я хотів дещо почитати.

 

Мігель вийшов з кімнати.

Регіна, скінчила укладку: От і все.

Чепа: Тепер можна і гуляти.

Регіна, посміхнулась: Дві години до сну.

Чепа: Хоча б подихати.

Регіна: Добре і я вийду.

 

На подвір’ї провели решту часу.

 

Наступного дня.

Місто Меріда.

Друга половина дня.

Після лекцій.

Галерея університету.

Родріго: Еріберто зовсім не правий…

Едмундо, посміхнувся: А який лівий?

Родріго: Ти зараз куди?

Едмундо: До Ферро.

Родріго: Я теж туди.

Едмундо, латиною: Крізь терни до зірок.

Родріго, посміхнувся: Ще отримаєш свою зірку.

Едмундо: Я не прагну до зірок. Вони самі падають до моїх ніг.

Родріго: Простіше відсидіти лекцію з права ніж це все.

Едмундо: Я б так не казав. Свіже повітря. Сонце світить.

 

Підійшов військовий.

Другий капітан: Бійці, готові?

Едмундо, посміхнувся: До газової атаки?

Другий капітан: Я б не був таким самовпевненим. Вас ще ганяти і ганяти. А де решта?

Родріго: Підійдуть.

Другий капітан, вилаявся: Ви черепахи, чи страуси?

Едмундо, посміхнувся: Ми бики.

Другий капітан: Курсанте Родрігес, що до біса з ногою?

Едмундо, злегка посміхнувся: Бойова травма.

 

Вийшли на майданчик.

Чути гомін студентів.

Йшло близько тридцяти осіб.

Другий капітан: О, ось ще льотчики нальотчики.

Едмундо: А розкажете про газові атаки?

 

Підійшли студенти.

Другий капітан: Сьогодні стройова. І що я бачу?! У нашому полку прибуло? Яка краса.

Ноемі, підходить: Дуже смішно.

Амеда: Рада вітати.

Другий капітан: А я тебе бачити. Квітко.

Едмундо, прочистив горло: К-хм! Вибачте.

Родріго, тихо: Все добре?

Едмундо, тихо: Чудово.

Другий капітан: Шикуйсь! Рівняння праворуч, ліворуч. На перший, другий розрахуйсь.

 

Вишукувались у шеренгу.

Едмундо: Перший.

Родріго: Другий.

 

Минуло десять хвилин.

Другий капітан: Направо! Лівою, лівою. Раз, два, три.

Родріго: У животі аж бурчить.

Другий капітан, голосно: На цьому заняття ще не закінчено.

Родріго, тихо: Ще краще…

Другий капітан: А тепер по одному до мене. Вийти зі стою. Перший пішов.

Родріго, тихо: Бажаю успіху.

Другий капітан: Десять кроків до мене.

Едмундо, голосно: Слухаюсь.

 

Минуло півтори години.

Другий капітан: Що ж. Молодці. Радий бачити серед вас дівчат. Багато дівчат зараз службу несе у Європі. А у вас тут курорт. Курсант Родрігес. Підійдіть до мене після закінчення заняття.

Едмундо, невдоволено: Так вже закінчення…

Другий капітан: Я сказав що підійдіть.

Едмундо: Слухаюсь. – тихо – Хто б тебе відправив до Європи.

Другий капітан: Ви чимось незадоволені?

Едмундо, виструнився: Ніяк ні. Другий капітан Ферро.

Другий капітан: Оце вже за формою.

Родріго, тихо: Другий капітан. А поводить себе як отой генерал.

Другий капітан, голосно: Взвод! Слухай мою команду. – пауза – Розійдись.

 

Всі розійшлися по домівках.

Дорогою додому.

Едмундо, посміхнувся: А ти відважна.

Амеда: Насправді я боягузка. Оце лише тут відчуваю себе впевненою.

Едмундо, посміхнувся: Ферро зовсім не дружить із головою.

Амеда: Я чула що він пережив у дитинстві не прості роки.

Едмундо: Всі ми щось пережили. Але ж не стали як собаки…

Амеда: Вже цікаво, що ви пережили?

Едмундо: Дуже маленькими дітьми перетнули океан. Запам’ятались перші кроки у будинку.

 

Підійшов Раймундо.

Раймундо, посміхнувся: Яка гарна пара.

Амеда: Припини. Окрім тебе ніхто не потрібен.

Раймундо: Дівчинко моя. Ми знайомі не дуже давно.

Едмундо, почав віддалятися: Піду я.

Раймундо: Я щойно від тебе. Там такий жвавий рух.

Амеда: Вже цікаво. І що ж там таке?

Едмундо: Так що зараз там коїться?

Раймундо: Самі побачите.

 

Гуртом підійшли до будинку.

Едмундо, посміхнувся: Так це ж Ігнасіо

святкує.

Амеда: А мені здається що Ірис.

Раймундо, посміхнувся: Приєднаємося до свята.

Амеда: Завтра зранку на заняття.

Раймундо: Ще поки що вечір.

 

Зайшли на подвір’я.

Ірис: Хороші гості у мене… Діти, запрошуємо вас.

Ігнасіо, цілує дружину: Запрошуємо всіх до себе.

Ірис: Хороші гості до душі.

Амеда, посміхнулась: А ми без подарунків.

Ісамар, посміхаючись: Ви вже як подарунок.

Едмундо, посміхнувся: Тоді я за другом.

Ампаро, підійшов позаду: Друже я вже тут.

 

Запрошені сіли до столу.

Розійшлися по домівках пізно ввечері.

 

Ранній вечір у Коста Дорада.

Будинок Ернандес.

Вітальня.

Регіна: Моя сукня! Вже незабаром мій день…

Мередіт, посміхнулась: Через два дні доню. І сукня чекає на тебе.

Чепа: Вона дуже гарна. І я хочу собі таку.

Мередіт, обіймає доньок: Все буде. Мої дівчатка.

Регіна, примружилась: А де тато?

Мередіт: Готує сад до зустрічі гостей.

Регіна: Можливо що буде інше місце для святкування.

Чепа: Звісно що інше. Я навіть знаю де. Все відбудеться у саду, або у кафе.

Регіна: Я хочу побачити її.

 

У кімнаті батьків.

Мередіт, показує сукню: Подобається?

Регіна: Вона схожа на весільну.

Мередіт: Все для моєї дівчинки. Приміряй.

Регіна, захоплено: А можна?

Мередіт, посміхнулась: Звісно.

 

Регіна одягла сукню.

Мередіт: Як добре. Я трохи боялася.

Регіна, крутиться: Вона гарна.

Мередіт: Ніде не тисне?

Регіна: Ані скільки.

Мередіт, тихо: Донна Тереза, буде щаслива тебе бачити.

Регіна: Хрещена буде присутня?

Мередіт, посміхнулась: Так. А також рідні і друзі.

Регіна, скидає сукню: Нехай побуде у тебе. А я поки приготую вечерю.

 

Регіна вийшла з кімнати.

Чепа: І я хочу побачити.

Регіна, обіймає сестру: Все побачиш маленька. Ти допоможеш з вечерею?

Чепа: Я вже дещо підготувала.

Регіна: Руки цілі?

Чепа: Та цілі. Цілі. Батат ось начистила.

 

Дівчата вийшли на кухню.

Регіна: Зробимо тісто. І приховаємо у ньому твій батат.

Чепа: Це буде лазанья.

Регіна: Моя хрещена буде на святі.

Чепа: Я знаю. Бачила її, як зі школи йшла.

Регіна: Як успіхи у навчанні?

Чепа: Все дуже важко. Особливо математика.

Регіна: Додавання і віднімання?

Чепа: Розподіл і множення. Так це б куди не йшло! А ті всі кути. – бере тісто – От для чого тісту знати, як його поділити на кутки? Та ще тих котів знайти?

Регіна: Яких котів?

 

Зайшов батько.

Мігель: Сад готовий.

Чепа: Тату, от скажи… Навіщо знати про тригонометрію мені?

Мігель: Для геологів важлива наука. – витирає руки – Для льотчиків.

Чепа: І навіть для того щоб спекти лазанью?

Мігель, посміхнувся: Навіть для цього.

Регіна: Тісто готове.

Мігель: А де це мама?

Регіна: Була у себе.

 

Мігель вийшов з кухні.

Регіна: Так тепер потрібно багато сиру. І соусу.

Чепа: Я натру сир.

Регіна: А я підготую соус.

 

На приготування вечері дівчата витратили одну годину.

Підійшла Мередіт.

Мередіт: Мої дівчатка.

Чепа: Вечеря готова.

 

Всі зібралися за столом.

Після вечері.

Мігель: Молодці дівчатка. Дуже смачно.

Регіна, подумки: Скоріше б вихідні.

Чепа: Про що думаєш?

Регіна, посміхнулась: Що ти сестричко молодець.

Мередіт: Про День Народження думає. Про що ще.

 

Всі розійшлися по кімнатах.

 

Минуло два дні.

П’ятниця.

Коста Дорада.

Коло школи.

Тереза: Моя дівчинко. Вітаю тебе.

Регіна: Святкування відбудеться завтра. Приходьте.

Тереза, подає пакунок: Тут невеликий подарунок.

Регіна, бере до рук: Щось легке. – відкриває пакунок – Ух ти!

Тереза: Я знаю як ти любиш музику.

Регіна: Яка яскрава флейта.

Тереза, посміхнулась: Не спізнюйся дівчинко.

Регіна, ховає подарунок: А чи правда, що ви багато чому навчили мою маму?

Тереза, подивилась на небо: Це вона багато чому мене навчила. Перш за все радіти життю.

Регіна, віддаляється: Я побігла.

Тереза, посміхнулась: Вдалого дня.

Регіна, коло дверей: Вам теж.

 

Місто Меріда.

Коло університету.

Ампаро, посміхнувся: Батьку!

Хосе Анхель: Дай думаю навідаю тебе…

Едмундо, посміхнувся: Доброго ранку. Я піду.

Ампаро, озираючись: Я зараз.

 

Едмундо зайшов до університету.

Ампаро: Тату ти мене можеш виручити?

Хосе Анхель, посміхнувся: Скласти за тебе іспит?

Ампаро: Тату, я серйозно!

Хосе Анхель, сховав посмішку: Я уважно тебе слухаю.

Ампаро, тихо: Мені на вихідні дуже потрібна наша автівка.

Хосе Анхель: Мені теж багато чого потрібно…

Ампаро: Потрібно одного поважного чоловіка доставити у одне з поселень нашого штату.

Хосе Анхель, схрестивши руки: І далеко те поселення?

Ампаро: Можливо що кілометрів триста.

Хосе Анхель, свиснув: Не близький світ.

Ампаро: То як?

Хосе Анхель, обіймає за плече: Хлопчику мій, ти не настільки вправний і досвідчений водій. Ти розумієш яка це небезпека і відповідальність?

Ампаро: Розумію.

Хосе Анхель, озираючись: Можете їхати навіть сьогодні. – сеньйор Ферро прийшов повз – Яка виправка. Видно що військовий.

Ампаро: Від нього стогнуть всі з ким він спілкується.

Хосе Анхель, плескає по плечу: Добре, синку. Піду я. – подає ключі – Від сьогодні автівка твоя.

Ампаро, бере ключі: З нею нічого не станеться. Обіцяю.

 

Ампаро посміхаючись зайшов до будівлі університету.

В коридорі.

Родріго: А ось і Брега.

Ампаро, показує ключі: На ці вихідні автівка моя.

Родріго: Скільки дівчат відразу подивилося на тебе. І що за екземпляр автопрому?

Едмундо, посміхнувся: Шевроле Орел.

Родріго, посміхнувся: Непогано живете.

Ампаро, посміхнувся: Не скаржусь. Яка перша лекція?

Родріго, зітхає: Право. Амарілло чекає.

Едмундо, посміхнувся: Не такий він вже страшний.

Родріго: Страшніше ніж Ферро не знайдеться більше ніхто.

Ампаро, посміхнувся: І багато серед вас дівчат?

Родріго: Прийди і подивись.

Едмундо: Двадцять відсотків.

Родріго, посміхнувся: Шість таких кралечок.

Едмундо, посміхнувся: Бери меньше.

 

Пройшли дівчата.

Амеда: Привіт, хлопці. Ви фільм бачили?

Ампаро: Так, вчора.

Родріго, тихо: Так чого брати меньше?

Едмундо, тихо: Вона зараз перед тобою.

Амеда: Хлопці, що за шепотіння?

Ампаро, посміхнувся: Розвідники тому що. От я французький шпигун. Родріго – британський.

Едмундо, посміхнувся: Ну а я іспанський.

Амеда: Кумедні ви.

Ампаро: Сьогодні відбудеться гра.

Амеда: Я вже хочу те побачити.

Едмундо: Я теж.

 

Непомітно за лекціями настав вечір.

Після футбольного матчу.

Дорогою додому.

Едмундо: Оце ти друже, передав пас!

Раймундо: То ви тепер переможці?

Ампаро, посміхнувся: Ні, друже поки що другі. Попереду ще одне коло ігор.

Амеда: Це було видовищно!

Раймундо: Як бої гладіаторів.

Ампаро, гордо: Звіть мене лише відтепер Ампаріус.

Всі засміялися.

 

Подвір’я будинку.

Ігнасіо: Оце так лялечка. Хлопці, чия автівка?

Ампаро, палить сигару: Ну моя. Щоб жодної подряпини.

Ігнасіо: Та я коло неї ночуватиму!

Ампаро, посміхнувся: А дружина?

Ігнасіо, гордо: А ти в мої справи не лізь.

Ампаро, підняв руки: Все не буду.

Ігнасіо: А ще є одна?

Ампаро, випустив дим: Остання.

Ігнасіо, повів носом: Який аромат. Кубинська?

Ампаро, затягнувся: Місцева.

Ігнасіо: Я ж першу сигару викурив під час першого шторму. На першому місяці служби був.

Ампаро: І які були відчуття?

Ігнасіо: Як вперше з жінкою. Ти ще юний, щоб говорити про це. Відчуття насолоди і спокою.

 

Підійшов Едмундо.

Едмундо, посміхнувся: Тут говорять про дівчат?

Ігнасіо: А ти хлопче не куриш?

Едмундо, посміхнувся: Ні. Колись спробував. Вистачило одного разу. А ще дуже сувора дисципліна з дитинства. Спорт полюбляю.

Ампаро: А чого ви не біля жінки?

Ігнасіо: Вийшов подихати. Бачу що автівка коло воріт. А жінка вечерю готує.

Едмундо: Смачним виявилося м’ясо.

Ігнасіо, посміхнувся: Бо я робив.

Ампаро: А де це сусід?

Ігнасіо: Вартує сусідню крамницю.

Едмундо: І давно вже він тут живе?

Ігеасіо: Не дуже давно. Я от народився у цьому дворі. А він з’явився багато років тому.

Едмундо, зітхає: Все ясно.

Ігнасіо: Постривай. Це було якраз у двадцятих роках. Точно у двадцятих. Двадцять п’ятий, чи шостий рік.

 

Вийшла на подвір’я Ісамар.

Ігнасіо: Сусідонько…

Ісамар: І про що розмова?

Ігнасіо: От хлопці слухають мою біографію.

Ісамар: Нічого подібного. Ти прийшов до нас молодим хлопцем.

Ігнасіо, махає рукою: Я знаю про що кажу.

Ампаро, посміхнувся: То як обстеження?

Ісамар: Дуже дбайливий лікар. – посміхнулась – Поживу ще хлопчики. Я ще сестру туди зводжу. Нехай і її перевірять.

Ігнасіо, підійшов до воріт: Тут сьогодні моє місце ночівлі. Така гарна техніка.

Едмундо, потягнувся: Ходімо.

Ампаро: Пішли.

 

Цей день настав.

Субота.

Сьоме березня.

Ранок.

Меріда.

 

Коло автівки.

Едмундо: Темнота! Нічого не видно.

Ампаро: Краще виїхати заздалегідь.

Едмундо: Подарунок взяв…

Ампаро: Не завадить і букет квітів.

Едмундо: Це вже вдома зроблю.

Ампаро: В дорогу.

Едмундо, посміхнувся: Сідлаймо коней.

Ампаро, посміхнувся: Тихіше ти. Наш вартовий спить.

 

Хлопці тихо сіли до автівки.

Ампаро: Що ж друже. Показуй дорогу.

Едмундо: Я ж брату не сказав!

 

Підійшов Раймундо.

Раймундо: Ти все мені сказав.

Ампаро: Що ж три мушкетери. У дорогу.

Раймундо, посміхнувся: А то чи д’Артаньян спить?

Ампаро, посміхнувся: Він самий.

 

Раймундо сів до автівки.

Ампаро: То куди?

Раймундо: На п’ятдесят дев’яту. А там у східному напрямку.

 

Минуло чотири години.

Коста Дорада.

В автівці.

Ампаро: Не минуло і пів року.

Раймундо: Це ще що! Тепер знайти б дорогу у бік ранчо.

Едмундо, сонно: А тут одна дорога. – посміхаючись – На північ.

 

Коло будинку Родрігес.

Ампаро, посміхнувся: Приїхали.

Раймундо: Не помилився.

 

На терасі.

Дієго: А це ще хто там?

Жизель, посміхнулась: Синочки приїхали.

Дієго: Точно! Ще не самі.

Жизель: Ходімо зустрічати.

 

Хлопці вийшли з автівки. Підійшли батьки.

Едмундо, обіймає маму: Моя рідна. Добридень.

Жизель, пригорнулась: Мій хлопчик.

Раймундо, протягнув руку: Батьку.

Дієго, тисне руку: Ви надовго?

Едмундо, посміхнувся: Ні. У нас головне завдання…

Раймундо: Відпочити. І потанцювати.

Дієго: А хто це з вами?

Едмундо, посміхнувся: Минулого року ми відпочивали вже тут.

Ампаро, посміхнувся: Радий представитися – Ампаро Перес.

Жизель: Хлопчики, з дороги. Сідайте за стіл. Саме обід готувалася подавати.

Едмундо, посміхнувся: Тобі б мамо помічницю.

Жизель: Ще сама у змозі. Ви рідко коли буваєте. А ми з батьком і так потихеньку.

 

Всі зайшли до будинку.

Едмундо, посміхнувся: Будинок без змін. Які новини у містечку?

Жизель: Які новини?! Всі говорять про Ернандес. Неначе як вони королівські особи.

Едмундо, посміхнувся: Королівські, не королівські. А принцеса там точно живе.

Жизель: Хлопці. Мерщій вмиватися і до столу.

 

Будинок Ернандес.

Час близько опівдні.

Кімната дівчат.

Мередіт: Будемо збиратися.

Регіна: Лише одягнути сукню.

Чепа: І зробити зачіску.

Регіна: Цікаво. Чи прийде Едмундо?

Чепа: Хтось прийшов. Стукає у двері.

Регіна: Я підійду?

Мередіт: Часу обмаль. Добре, йди.

 

Регіна підійшла до дверей.

Аріадна, за дверима: Є хто вдома?

Регіна: Подруго. – відчиняє двері – Яка несподіванка!

Аріадна, обіймає подругу: Моя дівчинко. Вітаю тебе.

Регіна: Я чула від дівчат, що ти навчаєшся мало не в столиці!

Аріадна, посміхнулась: Так і є.

Регіна, ображено: Я чомусь думала, що це Едмундо.

Аріадна: Я бачила нещодавно незнайому автівку. Поруч з водієм сидів Едмундо.

Регіна, посміхнулась: Мій коханий.

Аріадна, уважно подивилась: Дівчинко, ти закохалась?

Регіна, зашарілась: Незнаю. Напевно що так. – подивилась на крісла – Сідай і поговоримо.

Аріадна: Зробимо так. Увечері буде вечірка.

Регіна: У мене сьогодні подія.

Аріадна: Мені про це відомо. – обіймаються щиро – Ще раз з Днем Народження.

Регіна: Піду готуватися.

 

Минуло півтори години.

Коло каплиці Санто Коразон.

Ампаро: Гарно тут.

Едмундо: Займемо місце?

Ампаро: Пішли.

Едмундо, посміхнувся: Вона йде.

 

Підійшла родина Ернандес.

Регіна: Як все гарно.

Чепа, захоплено: Це точно для нас?

Мігель: Точно, дівчатка.

 

Підійшов Ернесто.

Ернесто: Люба дівчинко. Вітаю тебе.

Регіна, обіймає чоловіка: Дякую вам.

Ернесто, подає прикрасу: Нехай цей янгол оберігає тебе. Прийми цей подарунок від нас. Хрещених батьків.

 

Підійшла Тереза.

Тереза: Рада вітати.

Мередіт, посміхнулась: Навзаєм.

Тереза: Вже наша дівчинка зовсім доросла.

Чепа: А сьогодні що? Весілля?

Мігель, сміється: Вдома поговоримо.

Тереза: Падре буде з міста.

Мередіт: Я дуже вдячна вам. І що сьогодні прийшли до моєї доньки.

Ернесто: Будемо заходити?

Мігель: Ми не бачилися вже сотню років.

Ернесто: Я звільнився минулоріч. Вже відлітав своє.

Мігель: Так, я чув.

 

Розпочалась церемонія Кінсеаньєра.

Мігель, тихо: Не хвилюйся. В цьому немає нічого страшного.

Регіна, тремтить: А де хрещений?

Мігель: Всі чекають на твій вихід. Будемо йти?

Регіна, видихнула: Пішли.

 

Після церемонії.

Коло каплиці.

Едмундо, тримає за руку: Моя дівчинко. Вітаю тебе.

Регіна: Сьогодні все так незвично.

 

Підійшла Аріадна.

Аріадна: Ти сьогодні не зайнятий?

Едмундо: Як бачиш я розмовляю. Якщо потрібно то я прийду.

Аріадна, тихо: До співочого кафе.

Едмундо, тихо: Я зрозумів.

 

Аріадна відійшла.

Регіна: А про що ви говорили?

Едмундо, подає коробочку: Це мій подарунок. Вітаю тебе.

Регіна, бере до рук: А що це? – відкрила коробочку – Підвіска. Яка гарна. Ти де її знайшов. Невже у Америці?

Едмундо, посміхнувся: Все набагато ближче.

 

Підійшла Чепа.

Чепа: Ти йдеш?

Регіна, посміхнулась: Я зараз.

Едмундо, тихо: Як зайде сонце. То чекатиму на тебе.

Чепа: На нас гості чекають.

 

В саду Ернандес.

Ернесто: Гарний будинок.

Мігель: Який незабаром розсиплеться.

 

На лаві сиділи жінки.

Мередіт: Скільки буду жива, стільки буду вам вдячна.

Тереза, посміхнулась: Мені тоді було не важко.

Мередіт: Тоді коло вас була дитина. Напевно що вона вже велика?

Тереза: Моєму синові було б так само як і Регіні. Мій рідний, я молюся щоб він повернувся до мене.

 

На терасі.

Чепа: Можливо що не варто мені туди йти?

Регіна: Чому, люба?

Чепа, відвертається: Не люблю гуляння.

Регіна, повернулась до сестри: Це ж моє День Народження.

Чепа: Я знаю люба, але…

Регіна: Буде весело.

Чепа: Гаразд. Я буду.

Регіна, узяла за руку: А зараз підемо до гостей.

Чепа: Донна Тереза. Вона така чудова.

Регіна: Твоя хрещена теж гарна.

 

Дівчата підійшли до батьків.

Мередіт: Мої любі.

Тереза: А гарна сукня на Регіні.

Мередіт: Так. Чимало часу і сил забрало.

Тереза: За що не візьметься Мередіт, все зробить бездоганно.

Мередіт, до доньок: Про що говорили?

Регіна: Запрошую сестру на вечір з собою.

Мередіт: А що ж Чепа?

Регіна: Ледве вмовила.

Чепа: Напевно що там буде не цікаво. Та і замала я для цього.

Мередіт, подає тарілку: Пригощайтесь, дівчатка.

Чепа, бере тако: Які аромати.

Регіна: Нас тато проведе і забере.

 

Настав вечір.

У будинку.

Тереза: Мені вже час.

Ернесто: Я проведу. Все одно в одному напрямку.

Мігель: А де це дівчата?

Мередіт: Збираються.

 

У дівчачій кімнаті.

Регіна: Зробимо зачіски.

Чепа: А в якій ти будеш сукні?

Регіна: В цій що на мені.

Чепа: Яку мені тоді обирати?

Регіна: В якій ти ходиш до школи.

Чепа: У мене на Різдво була нова сукня. От у ній і буду.

 

Після того як зробили зачіски і одяглись.

Регіна: Виходимо.

Чепа: Яка ти доросла з цією зачіскою.

Регіна: Яку помітила у одному з нещодавніх фільмів.

 

Дівчата вийшли з кімнати.

У вітальні.

Мігель: Мої красуні.

Регіна: Ми поспішаємо.

 

Коло співочого кафе.

Мігель: Приємно вам провести час.

Чепа: Вже чути музику. Ой! Це ж улюблена пісня.

Регіна, посміхнулась: Ходімо, маленька.

 

Тим часом у кафе.

Аріадна: Здається що йдуть.

Едмундо, з гітарою: Три, два, один! – посміхнувся – Розпочинаємо.

 

Дівчата зайшли до зали.

Усі присутні, наспівують: З Днем Народження тебе! З Днем Народження, Регіно! З Днем Народження тебе!

Регіна: Дякую вам друзі.

Чепа, озираючись: А тут гарно.

Регіна, посміхнулась: Подруго!

 

Підійшла Аріадна.

Аріадна: Вітаю тебе.

Регіна: Ми ж бачилися з ранку.

Аріадна: А я привітаю ще раз.

Регіна, посміхнулась: Розповідай, як ти?

Аріадна, посміхнулась: Навчаюся. Майже не щотижня маленькі виставки, або пленер.

Чепа, тихо: Який хлопець гарний коло братів.

 

Підійшов Едмундо.

Едмундо, посміхнувся: Моя дівчинко. Перший танець.

Регіна: Давай краще пізніше.

Едмундо, подає склянку: Я пригощаю.

Регіна, бере склянку: А що це?

Едмундо, посміхнувся: Спробуй. Тобі сподобається.

Регіна, п’є напій: Смачно.

Едмундо, посміхнувся: Це Кока-кола. Дозволена кардіологами Америки.

Регіна: Дуже смачно.

Едмундо, бере за руку: Тепер можна запросити на танець?

Регіна, посміхнулась: Можна. – ставить склянку – Ходімо.

Аріадна: Я ж ще не розповіла про все.

Регіна: Зачекай, любий друже.

Едмундо, посміхнувся: Добре і я послухаю. – побачив Ампаро – Друже! Не чує…

 

Едмундо відійшов у бік музикантів.

Залунала мелодія вальсу.

Ампаро, посміхнувся: Ви танцюєте?

Чепа: Пробачте?

Ампаро, посміхнувся: Ви танцюєте, дівчино?

Чепа: Якщо один танець.

Ампаро: Вальс.

Чепа: Ну гаразд.

Ампаро, посміхнувся: Ви не хвилюйтеся, я гарно веду. Позаду два роки балетної школи.

Чепа: Як цікаво. Я теж ходжу на танці. Але латиноамериканські.

Ампаро: Мої бабуся і мама наполягли.

Чепа: А Ви?

Ампаро: Мені по духу було вивчати каміння і єдиноборства, а також читання книг.

Чепа: Жюль Верн, Дефо?

Ампаро: А ще Дюма і Гюго.

Чепа: Собор Паризької Богоматері.

Ампаро: Я був там.

Чепа: Справді?

Ампаро: Так. Неймовірне місце. Назавжди западає у серце.

 

Ампаро і Чепа почали танцювати.

Регіна: А навчаюся добре.

Аріадна, посміхнулась: Я хочу чути про твоє життя. Як твоя творчість?

Регіна: Співаю іноді. Для себе. От вчора отримала подарунок від хрещеної.

Аріадна, посміхнулась: Оцей кулон?

Регіна: Цей кулон від хрещеного. Ще підвіска від Едмундо. А від хрещеної флейта.

Аріадна: Одна довга трубка?

Регіна: Ні. Багато маленьких.

 

Підійшов Едмундо.

Едмундо, посміхнувся: Всі танцюють. А ми ні.

Регіна: Не бачиш, я розмовляю.

Аріадна, тихо: Йди маленька.

 

Регіна і Едмундо почали танцювати.

Едмундо, посміхнувся: Моє маленьке щастя.

Регіна: Останнім часом, я відчуваю що кохаю тебе.

Едмундо: Моя дівчинко…

Регіна: А чого ти кульгаєш?

Едмундо: Довга історія, маленька.

Регіна: А все ж?

Едмундо: Впав під час гри.

Регіна, пригорнулась: З тобою так добре.

Едмундо, посміхнувся: Я і не знав, що брат такий віртуоз.

Регіна: У нього чудово виходить.

 

Після танцю.

Аріадна: Прошу всіх тиші і уваги. Сьогодні ми тут зібралися, щоб привітати нашу подругу з Днем Народження.

Гаспар, голосно: А також сестру.

Аріадна: Так. Від імені родичів і друзів. Хочу привітати тебе, подруго. І подарувати від всіх нас і від мене особисто цей подарунок.

 

Хлопці відкрили обережно картину.

Регіна, посміхнулась: Це ж я? Мій портрет. – потекли сльози – Яка краса!

Аріадна, підійшла ближче: Моя дівчинко. Не плач.

Регіна, витирає очі: Це від щастя.

Чепа: Яка гарна робота.

Едмундо, посміхнувся: А тепер бенкет.

Регіна, посміхнулась: Нам до десятої вечора потрібно бути вдома.

Едмундо: У тебе тато суворий?

Регіна: Тобі відомо.

 

Під час бенкету.

Ампаро, посміхнувся: Чудовий день.

Чепа: Вже вечір. А розкажіть про себе. Ваші захоплення.

Ампаро: Навчання. Навчання. – посміхнувся – Ще раз навчання.

Едмундо, сидів неподалік: А також футбол.

Аріадна, посміхнулась: Сумуєш, друже?

Раймундо, понуро: З чого ти взяла? Я радію.

Аріадна, тихо: Я чула що Кармен навчається на лікаря.

Раймундо, дістав сірники: Нехай щастить. – запалив сірник – От бачиш вогонь? А знаєш як він виникає і з чого складається?

Аріадна: З кисню і палива напевно.

Раймундо, посміхнувся: Молодець.

 

Підсів Гаспар.

Гаспар: А чудовий вечір.

Аріадна: Як життя?

Гаспар: Гроші заробляю.

Раймундо: Щоб що?..

Гаспар: Для гарного життя. Життя без труднощів. Щоб гроші самі сипалися.

Раймундо: Щоб гроші сипалися багато працювати потрібно.

 

Неподалік від друзів сиділи Едмундо і Регіна.

Едмундо, доторкнувся рукою: Моя дівчинко.

Регіна: Ти завтра прийдеш?

Едмундо: А ти? Приходь до нас. Мама зрадіє.

Регіна: Ми доволі часто зустрічаємося з нею.

Едмундо, озираючись: Сьогодні зібралися всі друзі.

Регіна, посміхнулась: Я щаслива бачити Аріадну. І щось не помічаю…

Едмундо, засміявся: Ой не можу.

Регіна: Що сталося?

Едмундо, посміхнувся: Пригадую як ми збиралися на свято врожаю.

Регіна: Це коли Габріель?

Едмундо: Так. Вирішив осідлати бика. – показує руками – Отак схопив за роги.

Регіна: А до чого тут моя подруга?

Едмундо: Ну як. Хто надав йому першу допомогу?

Регіна: І що в цьому смішного? – п’є Кока-колу – Як гарно.

Едмундо, посміхнувся: А зараз подарунок від мене.

 

Підійшов до мікрофона.

Едмундо: У часи розлуки. Написав наступну пісню.

 

Заграла гітара.

Едмундо: Пісня для іменинниці. “Вечір на лагуні”.

Чепа: Яка романтика.

Ампаро, посміхнувся: І коли це він встиг?

Аріадна: Як гарно.

Гаспар: А чи ти зустрічаєшся з кимось?

Аріадна, тихо: Про це не питають. Давай послухаємо.

 

Вечір для Регіни був наповнений щастям і довгими розмовами з подругою. Після вечірки насолоджувалась розмовою з хлопцем, довго гуляючи під місяцем.