Хочу аби вона взяла мене (+18)

Я просто хочу аби вона взяла мене, тут і зараз. Доки в мені є алкоголь – удавана сміливість. Доки музика може заглушити нав’язливі крики підсвідомості » Ти не можеш! Це неприпустимо! Ти усе зруйнуєш!»
мовчи
Мовчи
МОВЧИ і просто трахни мене! Зараз недоречні твої вітання та пусті розмови. Просто зроби це! Бачу що хочеш. І я також шаленію від бажання, тільки ніколи не зможу зізнатись у цьому.  Тому тобі не потрібна моя згода – бо у відповідь почуєш лише брехливі виправдання. Тут і зараз слова зайві. Це зруйнує момент.

Нецікаво-стара, гучна пісня, під яку змушує танцювати тільки алкоголь. Достатньо темне, навіть інтимне освітлення і очі. Боже які вони чорні: як космічна прірва, як нічне море. Безодняві.
Погляди стикаються, рухи синхронізуються – хоча ми стоїмо у метрах одна від одної. Кожен спалах відбивається у очах цікавістю, а кожна мить темряви лякає:  «чи не зникне це  чарівне створіння назавджи?». Чарівна німфа! Так банально, але їй дуже личить.: темні довгі пасма, легка сатинова сукенечка, грайлива усмішка, звабливі рухання – німфа. Я зачарована.

Повільно скорочуємо дистанцію.  Все виглядає припродньо для оточення, але не для нас. Для нас, саме зараз було б природніше зірватися на біг, зіткнутися тілами та вдихати аромат одина одної до запаморочення. Це як мінімум. Але не можна. Надто просто. Надто оголено. Не для сторонніх очей. Тож я продовжую грати в цю гру.

Але ти, вже за півхвилини, поруч, обхоплюєш  лікоть та притискаєш мене до стінки. Як добре що ти така нетерпляча, бо я б могла так і залишити наш романс неторканим.
Ми близько, настільки що наші груди зіштовхуються під час дихання. Хоча це майже цілком твоя заслуга. Хаотичні рухи тіл довкола нас перетворюються на придатний фон. Все ніби здається повільнішим і безбарвнішим, окрім Неї.  Її гарячі долоні лише злегка торкають плечей, та я вже ладна розтанути, аби тільки в цих обіймах.

Губи навпроти ворушаться – намагаєшся щось сказати, але я не чую. На жаль, чи на радіть просто нездатна зараз нічого зрозуміти, окрім мови тіла. Я помічаю кожен твій невагомий порух, кожен погляд, кожен вдих – все окрім слів. Безсоромно поглинаю кожен сантиметр шкіри поглядом.

Нарешті і ти це помітила. І зробила висновки.

Знову, віддаючи ваганю лиш кілька миттевостей, переходиш до дії. Наші тіла стикаються, як скеля та море під час шторму: різко, стихійно, неконтрольовано. Губи цілуються, груди цілуються, руки цілуються…Прекрасний безлад.

Я занурююсь глибше, смакую тебе.Мить розтягується у вічність. Тепло, волого та солодко. Мені необхідно повітря, але здається ти необхідніша.
Просовуєш поміж мене коліно, змушуючи дрижати. Новий порух, нова хвиля задоволення, новий прилив сорому. Ти дотиками, підпалюєш мої тіло та думки.
Вже уявляю твій, неприкритий тканиною, стан. Твої неслухняні пасма, що зрадницьки утаємничують найбажаніше. Заворожуючи вигини, виступи, вигуки….Обхоплюю тебе, щільніше притискаючи. Вбираю аромат, жадібно викарбовую у пам’яті  солодкий запах кокосу. Ти тут. Ти реальніть. Казкова реальність.

Наше палке знайомство язиків, закінчується. Тепер ти вивчаєш моє вухо, безжалістно змочуючи. «Want you» – палкий шепіт викликає нову хвилю приємної млосності. У цей раз я точно все почула.
Її бедра раптово впиваються в мене так сильно, як тільки можна. Майже повнісю зневамоглена цими чарами. Анархічні ривки вибивають мої перші сороміцькі звуки. Розжевріла кров, лавиною тече тілом, розплавляючи усі можливі межі. Жадібні вдихи та видихи. Безсоромні дотики. Рухи назустріч.  Все, аби  відчути гостроту пристросної отрути. Прагнучи віддячити, я намагаюся обдаровувати цілунками її шию. Моя винно-червона помада малює на шкірі німфи химерне намисто – відбиток нашого бажання. Та я не можу оцінити картину, гублячись між хвилями задоволення.

Уже, навіть ститнені до синяви губи, не втримують стогони. Я хапаюсь за руки, за стіни, за темряву, шукаючи порятунку від солодких тортур. Ривки пришвидшуються. Я, обійнявши щосили мою німфу, вибухаю мішаниною звуків у її мякі перса. Розхристані, розтріпані, напівоголені, але задоволенні.

Поки я, як твердий сир на пательні, даремно намагаютя зібратися до купи, Вона обережно саджає мене на вільне місце одного з шкіряних диванів. Потім, ловлячи мій погляд нерозуміння, бере мою руку та старанно вимальовує десять цифр.
«See you», легкий поцілунок у щічку та грайлива усмішка наостанок.
Моя німфа зникла майже так само швидко і загадковго, як і з’явилась.

Хочу аби вона зачарувала мене знову.