Гра в рівняння

Всім привіт! Перед початком самого фф невеличка передмова.

8 серпня виходить 4 сезон Академії.. Боже, так, ми дочекались. Звісно шкода розлучатись з цим прекрасним серіалом, але ця історія довжиною вже у 5 років мала закінчитися. До виходу 4 сезону я хочу викласти цей фанфік бо він  базується  на відкритому фіналі 3 сезону.

Що ж.. писала я це з жовтня (!) *4 місяці; і нарешті закінчила. Події можуть бути трохи сумбурними, але я намагалась обійтись без гострих кутів.

Гарного читання!

 

 

 

 

•Розділ 1•

Автор:

Холодні краплі дощу омивали бруківку львівських вулиць.

Т/і Харгрівз мирно пила каву в невеличкому кафе, на якійсь, забутій навіть самими львів’янами, вуличці.

– Ваш гарбузовий чізкейк, пані. – До дівчини підійшов офіціант з стравою, яку та замовила раніше.
– Оу, так, спасибі.

Мило усміхнувшись офіціанту, дівчина повернулась назад до вікна, поринувши в задуму.

Минуло уже 5 років з моменту, як наша команда, що вижила, втратила сили, якими володіла, та повернулась у світ якому не загрожує знищення.

Востаннє подивившись один одному в очі, рідні, близькі та вороги розійшлися кожен своєю дорогою. Хтось будував сім’ю. Хтось кар’єру. А хтось – самодостатнє, цікаве, сповнене радості життя, в той час як інший втрачав все.

Т/і спробувала себе в різних напрямках.
З стосунками не клеєлося, з кар’єрою теж. Хоч дурною дівчина не була, долю випробовувати любила. Та із везінням їй поталантило: в одному з лотарейних білетів, які вона купляла кожного дня, їй випав приз – квиток в один кінець в Україну та 5.000$
І саме тому, вона вирішила належати до третьої, з наведених вище, групи.

Вона переїхала у Львів, де зуміла дістати роботу веб-дизайнера та поселилася в історичній частині міста, що надихає її.

Гаряча кава гріла змерзлі руки дівчини. Осіння пора цього року не відзначалася теплом та сонцем. Дощ відбивав ритм на підвіконні, т/і постукувала нігтем по чашці йому в такт.

Раптом у кафе хтось зайшов. Хоч це і було рідкістю, через розташування закладу, дівчина не придала цьому значення: не вона ж одна така, що знає про існування цього місця.

За столик навпроти сів хлопець з чорною парасолею. Т/і мимо волі згадала про часи в Академії. Хоч які вони були були веселі чи цікаві – легкими їх назвати аж ніяк не можна.

По її спині пробігла хвиля мурах.

– … боже, як згадаю.. брр.. – промовила дівчина в пів голосу, наче розмовляючи сама з собою.

Молодик з чорною парасолею покликав офіціанта.

– Оу, Джоне, давно не бачились ! Ти раніше заходив частіше, а останні кілька місяців перестав приходити. У чому справа?
– Хах, так давно не бачились, Саш. Та.. часу не було, ось і не заходив.. – далі розмова перетекла в звичайне для знайомих або друзів русло, після чого невідомий зробив замовлення.

Голос хлопця, його темні пасма волосся, що трохи закручувалось на кінцях, та манера розмови викликали у т/і дивне відчуття.

Називати це дежавю було б не правильно, та навіть сама дівчина не могла б описати його краще.

А тоді вона зрозуміла.

Нова хвиля мурах пройшла по її тілу. Вся шкіра вкрилася сиротами, а волосся на потилиці стало дибки.

Чізкейк який вона навіть не встигла дожувати потрапив не туди куди мусив та дівчина подавилась.

– Кха-кха!

Хлопця вочевидь здивувало, шо у кафе є хтось ще, та що цей хтось давиться. Він повернувся та вони зустрілись поглядами.

– Т/і..? – зелені очі округлились, а темні брови полетіли вверх.
– П’ятий?! – дівчина сиділа з виряченими очима.
– Що ти тут робиш ?!
– Відколи ти Джон ?!

В повітрі зависла напружена тиша.

– Так, гаразд. Насправді мені не цікаво, – т/і піднялася з-за свого столу та підходила сумку. – Ні те, що ти забув у Львові. Ні те, чому ти Джон. Ні те, якого хріна ти робиш в моєму улюбленому кафе, яке, вочевидь, перестало таким бути, щойно ти сюди зайшов.

Вона швидко витягнула декілька купюр та залишила їх на столі. Направляючись до виходу, т/і повернулася до П’ятого і послала йому повітряний поцілунок.

– Бувай, Харгрівз!
– Ей, ти куди?!
– Якнайдальше від проблем, тобто від тебе.

Дівчина вибігла з кафе та направилися в нікому не відомому, навіть їй самій, напрямку.

•Розділ 2 •

Т/і:

Трясця трясця трясця трясця. Трясця!

Що мені робити? Чорт забирай.. Він тут.. Ми зустрілись.. 5 років, грім би тебе вдарив, 5!
Але ми тут, двоє в одному місці. Місці яке за тисячі кілометрів від того де ми бачились останній раз.

Бляха.

Вийшовши з кафе, я побігла поміж будинків.

В принципі, я була готова навіть на стіну видертися,  лиш би не бачити його. Він завжди був гімнюком. З першого й до останнього дня скільки ми знайомі.

Поки вони рятували людей, я цих самих людей вбивала. Куратор ніколи не була хорошим роботодавцем, та я не жалілася.

Одного разу, хрін зна як, валіза перенесла мене не туди і не в тоді . Як я потім дізналася, в той самий час П’ятий повернувся додому. Тринадцятирічним. Мені повезло не більше: мій вік залишився таким самим як в той момент коли мене знайшла Куратор. Теж 13.

Той йолуп завжди говорив, що він старший за нас. А мені взагалі тикав в лице пальцем, говорячи, що я дурна малолітка.

Хоча дійсно тупим був він. Коли я працювала на Куратора, 5 років на мені відбивалися як 1. Інколи пропорція мінялась, бо час неоднорідний. Ця матерія дуже еластична, а події минулого можуть міняти потік.

Насправді ми майже однолітки. Ну, в його світі виміру віку. В реальності ми і є однолітками.
Звісно вся та подорож 3 світами, вимірами й часами на нас відбилась, тому визначити точний вік важко. Але я привикла вважати що мені 19. Так, для зручності.
Виглядаю я на свій вік, тому проблем не виникає.

І ось ми зустрілись.

Завжди коли я його бачила кров починала гнати по жилах швидше, ніздрі розширювались і легені починали вдихати більше.

Гнів.
Ця емоція переслідувала мене завжди.

До ломоти в кістках, до головного болю.

Я ненавиділа його.

Хоча.. Інколи я думаю про те, що брехати самій собі тупо. Можливо, дурною я таки й була.

•Розділ 3•

Т/і:

Узагалі, я людина яка слідкує за своїм здоров’ям, благополуччям тіла й душі і бла бла бла. Багато разів пробувала вести здоровий спосіб життя.. Проте.. ну, вино саме себе не вип’є.

Цей вечір я планувала провести за книгою та ромашковим чаєм. Вдома. В теплі та затишку.

Але ці мої плани не включали в себе зустріч з родичем-ворогом якого я не бачила 5 років.

Тепер же ж, я думаю ромашковий чай не справиться.

Двері мого улюбленого бару для мене були майже як рідні. Бачила я їх так само часто.
Знала я тут усіх: усіх барменів, усіх офіціанток, усіх охоронців, постійних клієнтів з якими зав’язала дружбу, власника, та навіть дядька Степана, який завжди розказував цікаві історії.

Мене там теж знали всі.

Не кожного дня у них танцюють стриптиз на столі.

Я увійшла до закладу та зразу направилася до барної стійки. Там мене зустрів мій хороший друг-бармен.

– О, т/і, як поживаєш? Виглядаєш задумливою, щось трапилося?
– Привіт, та все нормально, просто.. просто зустріла людину яку не бачила 5 років.
– Ого, ну вітаю з зустріччю!
– Н-не треба. Цю зустріч щасливою назвати важко. Тому я тут.
– Оу, сорі. Чого тобі? Коктейль, вино, мартіні, воду? – бармен усміхнувся.
– Віскі, – він витріщився на мене карими очима. – Подвійне віскі.
– Що ж.. Зустріч явно була гівняною..

Віддавши мені напиток, він повернувся до іншого клієнта, а я направилася до зони відпочинку.

Алкоголь грів мені нутрощі. Відчувалося це так, ніби він зігрівав залишки моєї спаклюженої душі.

На годиннику була вісімнадцята нуль-нуль, через годину сюди почнуть приходити люди, та стане веселіше. До того часу я вже буду п’яна. Можливо, навіть познайомлюся з якимось красенем, з яким проведу ніч. Або засну головою в стіл. Можливо в такому стані я побуду один, два, три дні.

Як би там не було, це краще ніж думати про сьогоднішню зустріч.

•Розділ 4•

П’ятий:

Що. В біса. Коїться.

Чому я почав зустрічати свою рідню по місту? Ну гаразд якби ще інші рідні. Але вона?

Я сидів в ступорі декілька хвилин. Мені було важко усвідомити кого я щойно зустрів. Настільки важко,  що я дав їй піти.

Дав піти тій, кого шукав.

Ну, можливо, це не був активний пошук, але я прагнув зустрічі. Просто не знав з чого почати.

Увесь час мені здавалося, що ми маємо поговорити. Ця умовно-взаємна ненависть виснажувала, хоч як її ігноруй. Та дивно ось що: я ніколи не хотів миру з своїми ворогами. Та вона не така. Всі мої попередні вороги робили шкоду, як не мені, то моїй сім’ї чи тим на кого я працював. Вона ж була об’єктом на який я виливав власну злість на весь світ.

Вона була наймолодшою, навіть не зважаючи на те, що ми всі народились в один день. Виглядала на 13, як і я. Проте, мені було п’ятдесят з чимось років коли я опинився тілі, яке ніяк не змінилося з часу, коли я перемістився у вимірах. А вона..  вона була чимось дивним. Її силою було переміщення об’єктів у просторі. До цього вміння входили телекінез та телепортація. Але відмінність між мною та нею, у сфері телепорацій, полягала в тому, що я міг перемістити лише себе, чи те чого торкався. Вона ж: силою думки могла телепортувати предмети.

Я за 13 років життя навчився сперечатися з батьком та застрягати в майбутньому. А т/і володіла силою майстерно, наче відточувала  її десятиліттями, а можливо так воно й було.

Насправді, я не дуже зрозумів, як ця дівчина опинилася в одному світі, часі й місці зі мною.
При ній з собою була валіза, як у мене в часи роботи в Комісії.

Скоріш за все, не я такий один, що працював там та вбивав людей.

На жаль, коли я це все зрозумів було пізно. Виясняти щось було не на часі, а потім просто вилетіло з голови.

Насправді я дивуюся як ми за той чай не встигли поговорити.. Я навіть з Лайлою більше спілкувався..

Хоч вибачатися було не в моєму стилі, перед нею я таки хотів вибачитися.

А ще мені цікаво.

Мені цікаво почути її версію того, як вона попала до нас. Цікаво хто вона.

Цікава вона.

Чорт.

– Вибачай, Сань, але у мене появилась одна справа, яку неможливо відкласти.
– Що? Справа? Ну.. окей, – він розвернувся до місця де раніше сиділа т/і. – О, т/і теж пішла, навіть не попрощалась, цікаво чому..
– Ви знайомі?
– Ем.. Так. Вона в це кафе часто приходить, вроді живе недалеко. А ви що? Теж знайомі?
– Типу того. Все, бувай. Удачі!

Офіціант хитро усміхнувся.

– А чи не т/і є твоєю невідкладною справою, Джо?)
– Що? Не верзи дурниць. – Я відвів погляд на ззовні мокре скло вікон.
– Ну-ну, вдалих пошуків.
– Ага, дякую, -з цими словами я вийшов з кафе.

•Розділ 5•

П’ятий:

Уже на наступний день я йшов вулицею, оглядаючись в пошуках місця де роблять каву.

В душі не знаю як я тут опинився, але підозрюю, що останній поворот був зайвим.

Це місто славиться своєю, бляха, кавою. Чому я не можу знайти її зараз?!

Чесно кажучи, я не дуже дивився під ноги. Тому, коли моя пика чуть не зустрілась з землею, дійсно здивувався.

-..б твою мать..- я піднявся та повернувся, щоб поглянути через що я зачепився. – Що за..?

Першим ділом я побачив ноги, далі мій погляд перейшов у ліво і я побачив повну картину.
На землі лежала непритомна дівчина. Вдіта вона була аж надто легко для сьогоднішньої погоди: грізні хмари затягнули небо.

– Ей, дівчино, з вами все в порядку?
– Ммм, що..? Аа.. так. Ще би по ногам не ходили всякі уйоб..- вона піднялася спершу лікті та постаралася встати. Я підхопив її під руки. – О, спасибі, може не така вже ти і мразь.

Вона підняла голову та поглянула мені в обличчя.

Та ну бля.

Це була єдина думка в моїй голові на той момент.

На лиці т/і відображались такі самі емоції, що і на моєму. А саме: шок та зніяковіння.

– О.. А..  кхм.. Давно не бачились.

•Розділ 6•

Т/і:

Дике, просто жахливе, похмілля, що мучило мене ще хвилину тому, відійшло на другий план. Шок на лиці П’ятого показував, що якби в нього теж було похмілля, він теж протрезвів би.

Зустріти його в кафе було дивним, та в теорії можливим явищем. Але зустріти його тут, ще й за таких умов..

Так поталантити могло тільки мені.

Я помітила, що ми досі тримаємось за руки, та швидко відпустила його передпліччя.

– Що ж… – він перевів погляд погляд туди де я лежала раніше. – Піднімай.. те що в тебе там випало, і ходім.
– Що?
– Кажу: піднімай те щ..
– Та почула я! – Від різкого вскрику в мене заболіла голова. Біль змусив мене засичати.
– Тоді нащо перепитуєш?
– Мене просто здивувало те, що ти подумав що я кудись з тобою піду.

Він окинув мене поглядом, поглянув на землю (досі вогку після вчорашнього дощу),
Та знову поглянув мені в очі.

– Т/і, будь ласка, не змушуй мене говорити, що я теж не в захваті від того, щоб іти поряд з тобою, коли ти в такому вигляді.
– П’ятий, – я усміхнулась йому такою самою милою усмішкою, що й він мені, – не біси. Може магічних здібностей у мене немає, та фізичну силу ніхто не відміняв.
– Боюсь-боюсь, – я врізала йому кулаком під ребра. – Кха! Гаразд я зрозумів!

П’ятий зняв своє пальто та дав мені. Ззовні це виглядало досить мило, так що не здивуюся, якщо хтось міг би подумати, що ми пара.

Не дай бог.

– Дякую. Надіюсь ти не проти, якщо я піду додому та..
– Ні, ти нікуди не підеш. По крайній мірі, в моєму пальто. А якщо ти підеш без нього – люди подумають, що тебе збив бомж на велосипеді, після чого попробував з’їсти. – Після його слів в мене вирвався смішок.
– А куди ти плануєш зі мною піти? Та й взагалі, нахрін тобі це?
– По-перше,  в ТЦ, тобі за шмотками. По-друге, нам треба поговорити. В тебе ж є собою гроші?
– Ти думаєш я знаю ?  Зараз гляну, – я відкрила рюкзак, який мала при собі та заглянула в гаманець. Пусто.

Гарно погуляла, бляха.

Перевіривши інший відділ, знайшла в гаманці банківську карту. Зраділа. Згадала, що це не та карта, що мені потрібна. Розчарувалась.

– Пусто. Ну, як бачиш, навіть сама доля проти нашої розмови, – я розвернулась на каблуках, та зібралась зробити крок, – був..

П’ятий зловив мене за плече та відтягнув до себе. Гнівно прошепотів, чи скоріше просичав:
– Т/і, перестань поводити себе як дитина. Я не збираюсь за тобою бігати.

Відчуття його гарячого подиху на моїй шиї, змусило щось всередині мене зіщулитись. Я ковтнула. Шумно видихнувши, промовила:

– Гаразд.
– Ось так би зразу, – він відпустив моє плече та відступив на крок назад. – Я куплю тобі одяг. Віддавати не потрібно.
– Ага, щоб ти мені ще про це нагадував потім?
– Т/і, – він поглянув на мене так, ніби мені 5 а йому 35 і я верзу якісь дитячі нісенітниці, – це звучить навіть образливо. Не знаю, з ким ти там стикалася, але нормальні хлопці не поступатимуть так, як ти сказала.

Я на мить замислилася про те, що всі мої колишні дійсно були мудилами.

•Розділ 7•

П’ятий:

Ми з т/і відправилися в торговий центр.

Через годину у мене на карті було мінус кілька тисяч гривень, але т/і тепер мала пристойний вигляд.

Ми зайшли в кафе, що знаходилося в ТЦ, та я (нарешті) замовив довгоочікувану каву. Т/і теж не морочила собі голову з вибором напою і взяла лате.

– Знаєш, П’ять.. А ти не таке вже і мудло.
– Тобто ти завжди вважала мене мудлом.
– Так.
– А ось ми і підійшли до теми яку я хотів з тобо обговорити.
– О, ну.. запитуй, поговоримо, – в її плечах виднілося напруження.
– Т/і, розслабся. Ти напружена як струна.
– Я.. я.. – вона видихнула, опустила плечі та поставила лікті на стіл, на долоні з переплетеними пальцями сперла лоб. – Я намагаюсь. Не примушуй мене, мені і так не комфортно.
– Я бачу. І це мене хвилює. Чому в нас з тобою такі напружені відносини?
– Тому що ти налаштував мене проти себе своїм відношенням до мене самої, та й до людей в цілому, – тут я, якщо чесно, був не дуже здивований.
– І це все?
– А цього по твоєму недостатньо? Ти ставив мене в ніщо. Ти обзивав мене. Ти казав, що я вам мішаю. Але прикол був в тому, що опинилася я там тільки завдяки тобі! – Фрази були сказані твердо та впевнено.
– Зрозуміло, вибач.. До речі, про “опинитися там”. Ми ж так і не обговорили цього, навіть коли до кінця світу лишались лічені години, ти відмовлялась зі мною говорити. Як ти сюди потрапила? Де була до цього? Скільки тобі років? Хто ти?
– А, ну, це довга історія.. – вона розповіла все про те що знає. Розповіла ким вона працювала, та як з її боку виглядала її телепортація.

Виявилось, що ми майже однолітки. Хоча я мав здогадитися, бо все вказувало на це, я був здивований.

– Ого.. А як ти потрапила до Куратора?Чому тебе не забрали в Академію після народження?

Вона мовчала близько 30 секунд, а тоді почала:

– Моя мати.. Вона все життя хотіла мати дитину, але через фізіологічні проблеми не могла завагітніти та народити. Коли сталася.. вся та чортівня з народженням дітей, вона була на сьомому небі від щастя, – т/і зробила ковток з своєї чашки. – Вона приховала мене від вашого батька. Мама.. мама була хорошою. Вона виховувала мене в любові і достатку. Проте, коли мені було 13 вона загинула. Автокатастрофа. У тому ДТП була також і я.

Вона відтягнула горловину гольфа та показала шрами: один над ключицею, і ще один трохи нижче неї.

– Це, – дівчина провела нігтем по верхньому шраму, – місце де кусок скла увійшов, а це, – вона провела нігтем уже по другому шраму, під ключицею, – місце де він вийшов. Також у мене було шось там зламано та вивихнуто руку. Але мамі пощастило менше. Вона не вижила. І ось – мене виписують з лікарні. Я, розбита після смерті матері та пережитих травм, повертаюсь додому, щоб забрати речі бо відправляюсь в дитбудинок, а на дивані сидить Куратор. Мало того – вона сиділа, і попивала чайок, як в себе вдома. Курвисько прокляте. Тоді я в принці й дізналася про свою “породу”, сили, й іншу хрінь. Та й таке.

Я отетеріло дивився на неї.

Стільки подій.. але вона трималася. Хоча люба інша дівчина з розуму зійшла б до того часу.

– Ну ? – вона поклацала пальцями в мене перед очима. – Ти тут?
– Та тут я, тут. Просто пробував осмислити все, що ти мені розказала.
– І як? Вийшло? Чи мозок через велику кількість інформації вибухнув?

Я усміхнувся, але промовчав.

– Ну з минулим все ясно. А що ж зараз? Чим займаєшся?
– Та так. Знімаю квартирку, працюю веб-дизайнером, живу та насолоджуюся цим життям. А потім зустрічаю тебе і розумію, що скоро у мене будуть проблеми.
– Чого це?
– Хммм, а може того, що з тобою завжди якась хрінь відбувається, а оточуючі страждають разом з тобою? Та ну, П’ять, ти сам все прекрасно розумієш.
– Та ладно.. А, до речі, щодо..
– А як щодо того щоб я запитувала у тебе щось?
– Ну давай.
– Почнемо з простого: що ти тут, в біса, робиш?
– Спочатку я жив в ЛА потім вирішив, що потрібно щось міняти тому почав шукати для себе якесь затишне місто. Поїздивши по штатах вирішив відправитись у  Європу, потім зрозумів що не бував в Україні, тому приїхав у Львів.
– Н-да, в мене історія життя явно цікавіша. Добре, а зараз я поставлю питання яке мене ну дуууже цікавить. Чому ти Джон?
– Ну, по-перше, мені потрібні були документи. Оскільки, всієї тієї історії з народженням дітей не було, наскільки можна зрозуміти з відсутності супер-сил, по ідеї свідотств про народження у нас також не було. Справді, це все – дуже дивна хрінь. Я не розумів: як ми існуємо, світ не хоче знищуватись, а магії нема; і це все – одночасно. Тому направився в Академію. Нікого не було, проте у поштовій скринці я знайшов лист з підписом “Номеру П’ять“. Там були документи. Схоже над ім’ям довго не думали. Тепер. я – Джон! Приємно познайомитися.
– Навзаєм, однак.. – вона хотіла ще щось додати та її перервав телефонний дзвінок.

Т/і вибачилась й відповіла на нього.

– Так, пані Стефо, що сталось? – з динаміку почулася відповідь. Т/і здивовано нахмурилась й відкинулась да спинку стільця. – Що? Чому? – … – І що мені робити? – Вона зітхула. – Добре. Я зрозуміла. Скільки в мене є часу ? – … – ДЕНЬ? Тобто ви хочете сказати, що вже завтра я маю виїхати?? – … – Я на вас не кричу, пані Стефо, я просто дуже здивована. Добре, я щось придумаю, до побачення.
– Щось сталося?
– Та це пездець. Мені подзвонила власниця квартири, яку я знімаю, і сказала : ” до мене приїхала донька, ти маєш виїхати “.
– Йопересете.. Ти хоч маєш запасний варіант?
– Так діло якраз в тому що ні! Я, мої речі та техніка, меблі які купляла – все це має кудись подітись! А КУДИ МЕНІ ЇХАТИ Я В ДУШІ НЕ ЇБУ! – Дівчина енергійно розмахувала руками, після чого опустила лице в долоні а лікті на стіл.
– Так переїжджай до мене.

•Розділ 8•

Т/і:

– Що?
– Переїжджай до мене. – Він поглянув на мене абсолютно серйозним поглядом
– Ти жартуєш.
– Ні. Я пропоную тобі вихід з ситуації. Меблі та речі у мене в квартирі теж помістяться.

Він що, з глудзу з’їхав?

– Дозволь поцікавитися, чому це ти так подобрів?
– Т/і, облиш. Я ніколи не був злим. А зараз допомагаю по доброті душевній.

Я поглянула на нього так ніби він був прибулцем. Може так і було. Ну не міг той П’ятий, якого я знаю, втнути таке.

– Яка ціна?
– Безкоштовно.

Точно з’їхав.

– П’ять, назви ціну. Це мене лякає. Якщо ти пропонуєш мені платити тілом…
– Т/і! Ти що, здуріла? Звісно ні. Те, що я пропоную тобі жити в мене, ще не означає, що роблю це щоб трахатися з тобою! Невже ти аж настільки поганої думки про мене?

Я трохи заспокоїлася. В кінці кінців, він знає, що якщо мене розізлити,  одного ранку можна знайти ніж в себе в печінці.

– Я.. Я згодна. Але я буду платити за комунальні, не хочу просто сидіти в тебе на шиї.
– Окей.

Ми пожали руку один одному, він дав мені адрес і ми розійшлися.

Я поїхала на таксі додому, збирати речі. Він поїхав до себе.

МИ БУДЕМО ЖИТИ РАЗОМ?? Я І ВІН?!

Здуріли можна. Хоча, схоже я вже здуріла раз погодилася на це.

***

Через кілька годин я уже сиділа на дивані в квартирі, в яку напевно більше не зайду ніколи. Я жила тут 4 роки, і нарешті з’їзджаю. Проте, нажаль, не в свою квартиру. А в квартиру П’ятого. Очманіти.

Я замовила вантажників на завтра і пішла спати.

Наступного дня, пообіді я вже була біля його під’їзду.

Це була новобудова. Будинок виглядав стильно. І дорого.

Хах, а гад має відчуття стилю.

Я подзвонила на номер, який П’ятий мені залишив. На дзвінок відповіла якась дівчина, що мене дуже здивувало.

Чесно кажучи, це мене ще й розлютило. Чому? Я й сама не знаю.

– Кхм, привіт. Я Т/і Харгрівз. П’я.. тобто Джон, дав мені цей номер і сказав подзвонити коли я приїду.
– А, так, він попередив про твій приїзд. Набери на домофоні номер 161, я відкрию тобі двері. Тоді піднімись на останній поверх і підійти до квартири з відповідним, до того ж що ти набрала на домофоні, номером.
– Окей.

Хто вона, в біса, така?

Я виконала дані дівчиною інструкції. Підійшовши до квартири 161, я нажала дверний дзвінок.

Двері мені відкрила худа дівчинка ростом близько 155 см. В мене округлились очі, спочатку я подумала, що це дитина. Та лице у неї не було дитячим, як і груди. І це єдине що вказувало на її, більший за 7 років, вік.

З ванної вийшов П’ятий. З мокрим волоссям та рушником зав’язаним на талії. Він широко усміхнувся, побачивши мене.

– О, т/і, привіт.
– Привіт, Джо. Чи не хочеш ти нас представити, – я вказала на дівчину, що стояла поряд зі мною.
– О, так, знайомся – це Міллі. Міллі, це т/і.
– Приємно познайомитися, Міллі, – я фальшиво усміхнулась й трохи повернула голову. Жест вийшов…. дещо хижацьким.
– Взаємно, т/і. Ой, – вона поглянула на годинник у неї на руці. – Джоне, мені потрібно іти. Бувай!

Міллі підхопила свою сумку та потопала ліфту. Я зачинила двері.

– П’ять, дозволь спитати, що це за миле створіннячко, – я досі усміхалася, як божевільна.
– А, це дівчинка яка недавно переїхала зі Штатів. Вона шукала роботу, тому я взяв її до себе. Вона прибиральниця, приходить раз в три дні, але сьогодні я викликав її щоб вона підготувала місце для твоїх речей. Завтра вона прийде прибирати, як зазвичай.
– Прибиральниця? Пане, та ви зажрались.

П’ятий засміявся.

– Вантажники скоро принесуть мої речі та меблі. Тому, любий, перестань крутити своєю голою дупою і вдягнися.
– Як скажеш, мила.

Обмінявшись іронічними посмішками, ми розійшлися.

***

На те, щоб рознести мої речі по його квартирі пішов цілий день. Також П’ятий провів мені екскурсію по квартирі, і показав де я буду спати.

Виявилося що спати ми будемо разом.

Його ліжко, шириною в 3 метри, цілком дозволяло це в рамках пристойності.

Реально зажрався.

•Розділ 9•

П’ятий:

Я розстелював ліжко, т/і пішла в душ.  Про те, що вона миється можна було дізнатись за кілометр.

-…. I WAS MADE FOR LOVIN’ YOU, BABY!… YOU WARE MADE FOR LOVIN’ MEEE*..

(* пісня kiss – I was made for loving you, baby)

Я підійшов до дверей в ванну та постукав.

– Т/і, ти можеш тихіше? Цілий будинок чує.
– .. ні не можу! Ти знав, що кликати мене до себе погана ідея. Ми жили разом в часи Академії, геній.

І я таки знав. Проте.. Я не жалкую, що зробив це. Ця дівчина уникала мене, по можливості. А я хотів бути ближчим до неї. Так, це хрінова ідея. Підозрюю, що кулак в око я получу швидше ніж поцілунок. Але якщо вона живе зі мною.. її уваги добитися буде легше, ніж коли вона непонятно де.

Поки я сидів у вітальні в роздумах, т/і закінчила викликати демонів та вийшла з душу.

Один рушник був в неї на голові, другий на тулубі

Краще б другого не було..

– Що?) Залип?) Не дарма я в залі пахала значить, – вона покрутилася біля дзеркала і поскала до спальні.

Відкривши шафу, в яку ми положили її одяг, дівчина почала щось шукати.

– Що ти робиш?
– Борщ готую. А що, не видно? – Вона цілком серйозно поглянула на мене. – Та одяг для сну шукаю! Але всі мої футболки в стірці. – Т/і придивиласьдо мого тіла, а точніше до плечей. Поглянула вниз, на свої груди й плечі. – О, Пять, дай свою футболку, будь ласка.

“Будь ласка”. Чому мені здається, що якщо вона говорить “будь ласка” то це дійсно дуже щиро?

Звісно я дам їй футболку, ще просить.

– Візьми в шафі якусь. Вони чисті.
– Дякую! – схопивши якусь з мої футболок,  вона побігла одягатися

– Слухай, т/і.
– Та, шо таке? – Дівчина вийшла з спальні в моїй футболці. Тільки в ній.  Зосередившись, я продовжив:
– Ти, якщо чесно, не виглядаєш засмученою.
– А мала?
– Нуу, ти переїхала. Стрес, туда сюда, нє?
– Взагалі, жити там було ще тим задоволенням. То стара сусідка-проститука шось втне. То сусід-алкаш посеред ночі орати почне.
– То чому ти там жила?
– Розумієш, я складаю гроші на власну квартиру, ремонт в ній і т.д. Пані Стефа, власниця тої квартири, брала дуже малу орендну плату. Це було вигідно. Ось, а зараз я живу тут. В класній, великій квартирі.
– Зі мною.
– Я не люблю думати про це.
– Боже, який жах.
– Та не кажи. Чуєш, а в тебе ви якесь винце чи шо міцніше?
– На кухні цілий шкафчик забитий алкоголем. Вибарай, що хочеш.
– Оо, це по нашому.

Вона зникла на кухні.

Через 5 хвилин повернулася з 2 бокалами й червоним сухим вином. Поставила На журнальний столик й промовила:
– Відкривай.

Я, посміхнувшись, встав й пішов за штопором.

Відкрив вино, налив нам по бокалу.

– За старі знайомства, за нові відносини! – сказала т/і  дзенькнула свій бокал об мій й залпом випила все, що я налив.
– Це тебе Клаус навчив ? – я розсміявся.
– Я прожила… багато років до того як зустріла Клауса.
– Ну звісно..
Після першої пляшки пішла друга, після неї т/і відкрила якийсь віскарь. Під кінець всього цього дійства ми обоє були в друзки. Від залишків т/і-шкиної скромності не залишилось нічого, я теж набув якоїсь чарівної сили зваблювача, та для цього поки рано.

Не в змозі, стояти ми пішли в спальню, на ліжко.

Лежали ми на спинах, просто дивлячись в стелю.

– Пять, а які у вас з Моллі відносини?
– Ти що, ревнуєш?
– П’ятииий, не будь дурнем. Якби я ревнувала, вона, та твоя Моллі, вже замазувала б синці. А то так, чисто цікавість.
– В нас з неї нічого немає, та й не буде.
– А скільки їй років? Вона виглядає на 10.
– 18 вроді, ще мале-дурне.
– Ахах то точно. Ти їй подобаєшся. – вона зробила паузу, – Тільки дурепа на тебе западе.

Моє серце пропустило удар.

– А звідки ти знаєш, що я їй подобаюсь?
– По ній видно. Ходить з поглядом в землю, встидається,дивиться на тебе з осяйним обличчям і т.п. Якби ви, мужики, були мудрішими ви б все розуміли.
– А тобі хтось подобається, т/і?)
– Ммм… Так.
– Не хочеш мені про нього розповісти? – я перекотився бік. Тепер я міг губами дістати до її плеча. – Він наш спільний знайомий, чи це якась нова твоя жертва.
– Скажеш так, “жертва”. Це.. ти його знаєш.
– Опиши його, – я почав водити пальцями по її ключицях. Я не торкався її шкіри, вона була під тканиною моєї футболки, яку вже починав ненавидіти. Т/і відчула мій дотик. Мені здається, я почув, як у неї збилося дихання.
– Це.. хлопець. У нього темне волосся й.. досить світлі очі. Я завжди любила зеленооких брюнетів.

Моє серце загупало частіше

– А ще знаєш.. Ми з ним не ладили, -схоже алкоголь добряче розмотав їй язика. – Він був весь такий з себе, впевнений, агресивний. Але мені здається він змінився. – вона перевела погляд мені в очі, потім він опустився до моїх губ і піднявся назад. – Я пригадую, як деколи мені хотілося щоб він водив пальцями мені по ключицях, – моя рука завмерла, – підіймався до шиї й спускався до грудей, – я продовжив рухати пальцями, втілюючи її слова. – Думала про те як він зупиняється на грудях, та обводячи кожен міліметр, рухається пальцями до сосків.

Алкоголь добряче вдарив в голову, до цього додалося збудження від слів т/і. Мої руки вже не належали мені.

Я охопив її одну з її грудей рукою, легенько зжав, потім пальцями повторив те саме з соском.

Т/і тихо видихнула.

Вона досі була у футболці, та шкіра її настільки гаряча, що я відчуваю тепло навіть через тканину.

Дівчина повернулася на бік, так що наші обличчя опинилися дуже близько. Моя рука перемістилася їй на ребра та я перевів її т/і на талію.

– Я уявляла як він гладить мої бедра та цілує мою шию, шепочути моє ім’я.. Та найбільшою моєю фантазією були його губи.

Т/і подалася вперед, ніжно припадаючи до моїх губ. Її уста були настільки м’якими та приємними, що я одразу зрозумів: це моя нова залежність. Ніякі наркотики не викликають такого швидкого привикання. Одного поцілунку, одної маленької дози, було достатньо, щоб я остаточно втратив голову.

Я впився в її губи, ніби був вампіром, що не їв кілька років та тепер пробував відновити запаси крові.

Т/і привідкрила рот даючи поглибити поцілунок. Я притягнув її до себе так близько, що її пах наткнувся на мій прутень.

– Ти відьма.. – Я відірвався від її губ буквально на секунду, щоб сказати цю фразу й за мить продовжив її цілувати.
– Я знаю, П’ять, – вона зробила те саме.

Я перевернувся на спину досі тримаючи її бедра в своїх руках. Вона сіла на мій живіт та я зрозумів, що з одягу на ній лише футболка.

Відірвавшись від моїх губ її уста припали до моєї шиї.

Залишить засоси..

І чорт з ним.

Одна її рука опустилася до моїх спальних штанів. Носив я їх на голе тіло…Коли я встиг зняти футболку, я вже не пам’ятав

– Давай знімемо це нахрін.. – прошепотіла вона.

Через хвилину ми обоє були голі, я гладив її волосся, а мій прутень був у неї в роті.

Не уявляю де вона навчилася так робити, та її язик виробляв такі речі, про які й думати  годі.

– Т/і.. – Я важко дихав. – Йди сюди.

Я підняв її підборіддя й нагнувся щоб поцілувати. Щойно наші язики переплелись, я сів і перемістив т/і до себе на коліна.

Поцілунок перейшов на її шию, далі груди й соски. Вона впала на спину та розсунула ноги.

– Відлижи , а потім трахни. Нехай цей вечір буде приємним, а зранку ми нічого не пам’ятатимемо.

Я нахилився до неї. Поцілував її живіт, внутрішню сторону стегна, й клітор. Легенькі поцілунки існували не довго тому вже за мить я посмоктував його.

Т/і стогнала й викручувалася, просячи більше. Коли в ній опинився мій пацець, спочатку один, а потім і другий, я відчув наскільки вона мокра.

– Зачекай секунду, – я встав і направився до тумби біля ліжка витягнув презерватив і натягнувши його повернувся до дівчини.

Коли я увійшов в неї, вона застогнала.

Ми змінили позу і тепер вона була зверху. Повністю сідаючи на мій прутень, вона довела до межі спочатку мене, а потім задрижала й ми кінчили одночасно.

Т/і лягла на мої груди й через 10 хвилин заснула. Я зробив те саме, позбувшись від контрацептива й лігши поряд з нею.

Коли я був на межі між сном і реальністю, я ще почув її тихі слова:
– Схоже я таки дурепа..

А далі були тільки сни і тепло.

•Розділ 10•

Т/і:

Прокинулася я мокра від поту. Мені було жарко.

Я спробувала піднятися на ліктях, та вони не знайшли потрібної опори тому я впала підборіддям на щось тверде.

Знизу почувся стогін невдоволення і те, на що я впала заворушилося.

Я нарешті сфокусувала погляд на тому на чому я лежала.

БЛЯТЬ.

Я лежала на П’ятому, який в той час мирно спав.

Сказати, що я була В шоці – це не сказати нічого.

Що Я, в біса, на ньому роблю??!

Я спробувала зповсти з нього та помітила, що ми абсолютно голі. На його шиї засоси, а на моїх сідницях його руки.

Я похапцем спробувала згадати, що було вчора, але після другої пляшки вина згадати щось стало неможливими.

Знаєш ж, дура, що він тобі подобається. Знаєш якою стаєш після алкоголю, так ще й ввечері. Нащо було з ним пити??

От лайно, ми таки переспали ? Як це сталося? Чорт, нічого не пам’ятаю..

Я таки вилізла з ліжка й направилася в душ.

По дорозі туди я помітила, що в домі чисто. Чистіше ніж було вчора..

На годиннику 12:03.

Міллі приходить о дев’ятій.

Схоже в когось тепер розбите серце й розхитана психіка. Чарівно.

Я швидко помилась, зібралась і вийшла з дому. Ключі П’ятий дав мені ще вчора.

Не знаю куди, але мені треба кудись себе подіти. Треба поснідати, випити кави й все обдумати.

Я зайшла в перше краще кафе, замовила сніданок та лате і сіла за столик.

З одної сторони, я цього хотіла. З іншої, намагалася уникати навіть таких думок. Уникати його самого.

Доуникалась блять.

А що робити? Що як він все пам’ятає? А як забув? Навіть не знаю що краще. А що сам П’ятий про це думає? Він жалкує? Чи можливо просто скористався моїм станом ..? Чому це взагалі сталося?

Поївши, я пішла у парк. Не знаю, що я хотіла там побачити, та ноги самі мене туди занесли.

Я прогулювалась спостерігаючи за людьми навколо.

В якусь мить до мене підійшов симпатичний високий чоловік.

– Привіт. Я Дерек ! Ти мені сподобалась, хотів би познайомитися. Не проти?

Насправді, я не знала відповісти. Ще зранку я лежала на П’ятому, а зараз знайомлюсь з хлопцем на вулиці? Хоча, чом би й ні.

– Ем, привіт. Я т/і, приємно познайомитися. Не думала що таке знайомство ще актуальне)
– Хах, так. Зараз так мало хто знайомиться. Але я не зміг пройти повз таку гарну дівчину, коли вона одна.
– Вважатиму це за комплімент. Дерек.. американське ім’я. Чому?
– Оу, так. Я з США, штат Флорида, але переїхав сюди кілька років тому.
– Та в мене тут цілий фан-клуб Львову з Америки.
– Про що ти?
– Я теж звідти. Багато їздила по штатах, тому назвати якесь місто своїм домом не можу. Певний час жила в Нью-Йорку , потім приїхала сюди. Останнім часом зустрічаю багато людей з США.
– Ого.. Ну, як бачу, ми ніби знайшли спільну мову? Прогуляємось?
– Так, пішли, – я усміхнулась йому й ми рушили далі парком.

Коли на годиннику була уже 9, я зрозуміла що потрібно повертатися додому.
– Класно погуляли, але мені потрібно йти.
– Так. Давай завтра зустрінемось? Запрошую тебе на побачення в клубі, завтра о дев’ятнадцятій. Адрес скину в тг)
– Гаразд. До завтра!

Ми розійшлися, а я попрямувала в сторону мого тимчасового місця проживання.

Дорога додому виявилась швидкою, можливо тому що я провела її в задумі з навушниками у вухах.

– Привіт! –  вигукнув П’ятий, що стояв у халаті в дверях до ванни.
– Трясця, налякав. Привіт.
– Налякав? Мені здається для цього я надто гарний, – він підморгнув мені, розвернувся і попрямував до кухні.

Я зітхнула, роззулась і зайшла в квартиру.

П’ятий налив собі кави та сів на диван у вітальні.

– Давно у тебе наступив ранок?
– Мм, десь о 14-тій.
– Ти вирішив що спати до обіду це найкращий спосіб життя? Що ж, підозрюю, після 45 з хріном років ганяння за апокаліпсисом виспатись таки слід.
– Та ну, Т/і, ти ж розумієш чому сьогодні я встав так пізно, – він надсьорбнув кави, – до речі про це: ти не знаєш, що сталося учора ввечері?
– Гадки не маю про що ти, – кинула я й пішла наливати собі чаю.
– Серйозно? А мені чомусь здається що ти в курсі, і саме тому злиняла з дому з самого ранку. Глянь-но, – він закинув голову назад та показав свою шию.

Вона була покрита синяками та слідами від укусів.

Ой.

– Це.. – Я зітхнула та сперлась ліктем на кухонний стіл позаду мене, – Чорт, П’ятий, та знаю я що це таке. І вважаю це в біса гарним. Все, не чіпляйся до мене з другими питаннями.

Він здивовано підняв темні брови.

– Т/і, твій погляд і голос свідчать проти тебе. Ти виглядаєш так ніби жалкуєш. Хоча, як на мене, жалкувати нема про що.
– В сенсі?
– А що не так? Так, ми переспали. На п’яну голову. Випадково. І нічого не пам’ятаємо,- кожне речення він говорив з перелічувальною інтонацією,роблячи невеликі паузи. – Але нічого поганого не сталося. Ми обидвоє цього хотіли.

Я не знала що мені казати. Взагалі, він говорив все правильно, по фактам. Але те як він це говорив..

Таке враження ніби у нього такі ситуації – це уже звичка.

Я насупилась.

– Ти надто спокійно про це говориш, – буркнула я, а він розсміявся.
– Ревнуєш?

Мої очі перетворились на маленькі щілинки. Я поставила кружку на стіл та підійшла до П’ятого ззаду. Положила руку йому на шию і провела нею так, що мої пальці опинилися в нього під підборідям. Закинула його голову назад і прошипіла йому біля вуха:

– Так, я ревную, П’ятий, – він ковтнув, – Мене не влаштовує те, як ти говориш про те, що з кимось переспав по п’яні, ніби це трапляється кожного дня. Зрозуміло?

Я провела кінчиком нігтя великого пальця по його горлу до підборіддя. Тоді стала рівно,  відійшла від нього, й кинула:

– Я в душ. У мене буде багато роботи, до завтра мене не тривож. Добраніч.

Після чого вийшла з вітальні залишаючи його на самоті.

•Розділ 11•

П’ятий:

Воїстину хвала халату та позі в якій я сидів.

Якби не ці два фактори, стояк було б досить  складно приховати.

Т/і вийшла з кімнати, а я залишився допивати каву.

“Так, я ревную, П’ятий.” О боже, я ніколи не думав, що якихось 4 слова можуть викликати у мене таку реакцію.

Загалом, я задоволений цією ситуацією. Але ми не довели справу до кінця.

Один раз трахнутись – не означає бути парою.

Так діло не піде.

За цей час я привик до відсутності сили телепортації, але інколи, як наприклад зараз, мені її дуже не вистачає.

Якби я міг телепортнутись прямо їй під носа, як робив це колись, було б зручніше.

І ефектніше.

Та бігти за нею, зупиняти і так далі, тим більш після того, як вона ясно дала зрозуміти що розмову закінчено – тупо.

Отже, будемо діяти інакше.

***

Наступного ранку я прокинувся від дзвінку у домофон. На годиннику була дев’ята тридцять, т/і ще спала.

Я встав і пішов дізнатись хто дзвонить.

– Доброго дня, кур’єрська служба. Вам надійшло замовлення.
– Доброго дня, ви помились квартирою, я нічого не замовляв.
– Це квартира Т/і Харгрівз ?
– А, т/і. Так вона проживає тут. Секунду, – я натиснув кнопку відкриття дверей.

Через кілька хвилин у двері подзвонили. На порозі стояв чоловік з коробкою в руках.

– Ваша посилка, пане. Гарного дня.
– Дякую. Гарного дня.

Коли він пішов, я кинув коробку на диван, а сам пішов займатись раковими справами.

Десь через годину направився в спальню.

– Т/і, прокидайся. Тобі прийшло якесь замовлення.
– ..брмм дай поспати, П’ять., – вона широко позіхнула, – Котра година?
– 10:37.
– оу.. трясця.. Кур’єр вже приходив?
– Так.
– Ти забрав посилку? – я кивнув. – Дякую! Ти врятував мої плани на вечір. – Т/і встала, потягнулася, і пішла у ванну.
– Збиратися куди? – поцікавився я.
– А.. та так. В мене побачення на 19-ту, – кинула вона заходячи у ванну. Майже зачинила двері, та в останній момент зупинилась й висунула голову в коридор. – А, і так як ми йдем в клуб, я буду пізно. Не переживай.

Побачення? Що вона, в біса, верзе? Вчора каже що ревнує, а сьогодні іде з якимось типом з клуб?

Ніхріна, так не буде. Я піду з нею.

– Коли ти будеш виходити?
– Ем.. Не знаю, десь в 18:30 замовлю таксі, а що?
– Я вирішив, що давненько не розслаблявся, – я усміхнувся, – Надіюсь ти не проти,якщо я поїду в клуб з тобою?

Т/і отетеріло витріщилася на мене.

– П’ять, я йду на побачення, а ти вирішуєш піти зі мною?
–  Я не йду з тобою на побачення, я йду в клуб. Ми просто будемо в одному закладі та й все.
– Гаразд, роби що хочеш, – вона захлопнула двері.

Що ж, настав час діяти. Для початку усунемо конкурента.

***

Була уже 18:25, Т/і стояла перед дзеркалом та домальовувала губи.

Вона була одягнена у чорне плаття, саме те яке їй привіз кур’єр цього ранку.

І, о боги, це плаття сиділо на ній як на богині.

Чорний атлас закривав її тіло від грудей до, трохи менше ніж половина, стегон, підкреслюючи кожен її вигин. З одної сторони плаття на стегні був розріз, що відкривав ще більше шкіри її прекрасних ніг.

На руках у неї були тонкі, з такої самої тканини як і плаття, рукавички до ліктів, а саме плаття трималося на тонких бретельках.

О господи, невже ти існуєш і послав до мене собі подібну, що та стоїть переді мною ?

Я ковтнув, а тоді заговорив до неї:

– Маєш прекрасний вигляд, – мій погляд ще раз ковзнув по вигинах її тіла, – готова до виходу?
– Дякую. Так, уже викликала таксі. Взуваюсь і виходжу, ти теж не відставай.

Я був одягнений у чорний костюм. Загалом ми ідеально пасували один одному. Я подумки усміхнувся собі за це.

Цікаво в чому прийде її кавалер. Клянусь, якщо він прийде в джинсах і худі, я прямо заявлю т/і що він лузер, який її не заслуговує.

Через пів години ми були уже на місці.

Дорогий заклад, стильний інтер’єр та приємна музика.

– П’ять, – мовила т/і, – з тим чуваком я знайома день тому ідея залишатися з ним на самоті, коли поруч алкоголь, мені здається не надто хорошою. Я не дурепа, щоб довіряти всім і зразу. Я хочу вас познайомити, переважно для того щоб ти знав як виглядає той, до кого я сьогодні прийшла. Тебе я знаю.. – вона трохи помовчала, задумливо дивлячись на підлогу, – Ну, явно більше ніж день. Тому, ясна річ, довіряю тобі більше.
– Гаразд. Загалом це хороше рішення.
– Пішли, я бачу наш столик.

Ми підійшли до столика за яким сидів молодий чоловік. На ньому були джинси та сорочка.

– Привіт, Дерек!
– О, т/і, привіт. Маєш чудесний вигляд, – він оглянув її тіло очима сповненими жаги. Вже за це я хотів виколоти йому їх ножицями.
– Перш ніж почати побачення хотіла б представити тебе моєму брату, я розповідала тобі про нього. Дерек це, – вона вказала на мене, – Джон. Джон, це Дерек.
– Приємно познайомитися, – я з усмішкою протягнув руку хлопцю.
– Навзаєм, Джоне.
– Гаразд, не буду вас відволікати. Гарного вечора.

Я розвернувся і попрямував до барної стійки, щоб замовити випивку.

Звідси було чудово видно їх столик, і я цим скористався, залишившись на своєму місці.

В один момент я помітив, що т/і, кудись відійшла і Дерек залишився один.

Він дістав з своєї кишені якийсь пакетик та насипав його наповнення т/і в бокал.

– Що за чорт..?

Я встав та рішуче попрямував до нього.

– Ще раз привіт, Дереку.
– Оу, Джоне, так, привіт, – хлопець трохи нервував.

От виродок, розуміє що я щось запідозрив.

– Як проходить вечір? – я сів на місце т/і.
– Прекрасно. Твоя сестра просто чудова.
– І саме тому ти насипав їй щось у вино?
– Що? Про що ти говориш?

Я підскочив з місця й схопив його за комір сорочки.

– Не давай з себе дурня, сучий ти сину. Зараз ти вип’єш те, що знаходиться у її бокалі. Якщо ж ти цього не зробиш, або через який час тобі стане хріново – обіцяю, я впихну тебе в блендер.

Дерек ошелено на мене дивися. Він розумів, що і той і той варіант для нього не є хорошим.

Я відпустив його та подав йому вино т/і.

Він випив його.

Чиясь рука торкнулася мого плеча.

– П’ятий, що, в біса, відбувається? – прозвучав шепіт мені прямо у вухо.

Я розвернувся й побачив т/і прямо переді мною.

– Оу, т/і, нічого особливого. Просто ця гнида, – я вказав на Дерека, – підсипала тобі щось у бокал.

Т/і здивовано поглянула на нас двох.

– Тому я заставив його випити це, – продовжив я, – Та пообіцяв що запхну його в блендер, якщо йому стане хріново.
– Це я вже й сама бачила. Дерек, це правда?

Чоловік глянув на мене, потім на т/і, і став все активно заперечувати, аж раптом похитнувся і сів назад. У нього став заплітатися язик, кінцівки обм’якли і він відрубався.

– Трясця. Я думала він нормальний.
– Т/і, нагадай: де ви познайомилися?
– В парку.
– От ніби і хочеться сказати, що там ти мала знайти когось адекватного, але дивлячись на це, – я кивнув в сторону безпритомного чоловіка, – бажання швидко зникає.

Ми помовчали секунд 30.

– П’ять.
– Що?
– По перше, дякую. По друге, ти дійсно запхнеш його в блендер ?
– Можливо завтра. Пропоную залишити його тут і піти веселитись, ми як ніяк в клубі.
– Окей. Але дай мені дещо зробити.

Вона підійшла до Дерека, схопили обома руками за голову та з усієї сили вдарила нею об своє коліно. Почувся хрускіт.

– Розумію. Гайда.

•Розділ 12•

Т/і:

Я знову в друзки.

П’ятий теж.

Якщо ми знову трахнемось, то це вже можна буде вважати закономірністю.

Музика грала на повну, десятки тіл рухалися навколо нас з П’ятим, але ми дивились одне на одного. В його очах було… так багато відчуттів..

Що ж до нашого стану маю додати: мої каблуки були змінені на щось інше, знайдене бог зна де і бог зна як. Від костюму П’ятого залишилася тільки сорочка з послабленою краваткою та штани. Але ще трошки і ми будемо тут танцювати на пів голі, потрібно шось вирішувати.

– П’ятий, – гукнула я так щоб він мене почув, – йдемо на балкон.
– Залюбки. А як туди потрапити?
– Ходім за мною.

Я завела нас у ліфт та натиснула кнопку 10 поверху.

П’ятий стояв, обпершись на стіну ліфту.

– Т/і, що нам робити?
– В сенсі?
– Та ну, ти ж розумієш що ми можемо признатись один одному в почуттях тільки коли обоє п’яні. А чому так? Як це змінити?
– П’ятюнь, я в душі не їбу. В мене в житті вперше такий глухий кут. Навіть коли ми всі розійшлися в новий світ, я хочаб уявляла, що буду робити. А зараз? Відповідь ніби легка, але це система рівнянь з двома невідомими, для вирішення якої потрібно підставити усі невідомі змінні, яких у нас немає, але без яких розв’язати це самотужки неможливо.

Ліфт зупинився і ми вийшли на коридор верхнього поверху. Це була будівля з скляним дахом, тому нам було прекрасно видно й зорі, й місяць, і хмаринки.

– Сюди, – промовила я.

Врешті решт ми вийшли на закритий балкон.

Тут було багато квітів й повзучої зелені, що покривала стіни. Посередині стояла лава, на яку я потягнула П’ятого,  тримаючись за його краватку.

Одне коліно він поставив на лаву, поміж моїх стегон. Наші обличчя були в десятьох сантиметрах один від одного.

– А може ми закінчимо цю гру в рівняння? – запитав П’ятий.
– Що ?
– Завтра зранку поговоримо. Все обсудимо і вирішимо що робити?
– Думаєш у нас вийде? У сім’ї Харгрівз ніколи нічого ось так просто не виходило. Навіть розмови.
– Що правда то правда. Але можливо пора щось змінювати.
– П’ять, чому коли ти напиваєшся стаєш таким приємним? Милим, недратівливим.. Аж поцілувати хочеться, довбаний зваблу..звабнл.. звабник..

Він схопив мене за талію, сам сів на лаву, а мої коліна опинилися обабіч його стегон та я сіла йому на коліна.

– Ми обов’язково обговоримо це зранку, – сказала я тримаючи обличчя П’ятого обома руками.

А потім опустила голову та поцілувала його.

***

Його м’які губи зводили мене з розуму.

Ці поцілунки були чимось неперевершеним. Ніколи ще поцілунок не викликав у мене стільки емоцій, я взагалі не думала що таке можливо.

Його рука ковзнула по моєму стегні вверх. Зупинивши руку, він м’яко та впевнено зжав мою талію.

– Це плаття на тобі сидить настільки прекрасно, що у мене слів не вистачає, – перервав він поцілунок. Залишив невеликий поцілуночок в кутку губ. – ..але ще прекрасніше воно буде лежати на землі, коли ми повернемося додому..

Від його слів у мене виступили сироти на шкірі.

– Чому ми з тобою раніше ненавиділи один одного а зараз обговорюємо стосунки, палко цілуючись ?
– А ми ненавидіти один одного? Між нами було напруження, але, ну як мінімум з моєї сторони, ненависті не відчувалось. Я думаю ти прекрасно знаєш що це так.

О боги.. це.. це дійсно так. Я ж ніколи його не ненавиділа.  Це було всього лиш віддмазкою.

– Я.. Це..має сенс.. Так. Так воно й було. Боже як це тупо.. Чому ми просто про це не поговорили?
– У сім’ї Харгрівз ніколи нічого так просто не виходило, навіть розмови)
– Хах, точняк..
– Їдемо додому, – я збиралась встати але П’ятий, схопив мене за за стегна, різко встав, і я рефлекторно обхопила його талію ногами. – Сиди так.

Він нахилився і, йдучи до виходу з балкону, цілував мою шию.

Ми підійшли до таксиста біля бардюру, П’ятий зупинився і постукав у вікно машини.
Я досі висіла на ньому, цілучи його ключиці, а він підтримував мене одною рукою.

Вікно опустилось, таксист кинув:
– Сідайте назад і називайте адрес.

Через 25 хвилин ми уже йшли квартирою поступово звільняючись від одягу.

Я впала на ліжко, а хлопець навис над мною.

Провів стрічку легких поцілунків по лінії моєї щелепи до підборіддя. Поцілував у губи. Цей поцілунок був завзятим та власницьким. У ньому абсолютно і безсумнівно можна було відчути нестримну жагу. Поки його язик хазяйнував у мене в роті, пальці займались цим на тілі.

Я хотіла запустити пальці йому у волосся та він перехопив мої руки й завів над головою.
Інша його рука продовжувала поволі рухатись на моїй шкірі, а його очі, зараз схожі на найдорощі смарагди, вдивлялись у мої.

Він повільно перевів погляд на свої пальці, ними він водив по краю моєї білизни. Повільно просунув пальці під неї й зняв, щойно я підняла стегна трохи вверх.

Коли він провів по моєму клітору я вигнулась.
Долоні зжались в кулаки, а нігті віп’ялися в шкіру.

П’ятий натиснув на мій живіт та опустив спину назад на ліжко.

– Лежи спокійно..

Він почав водити великим пальцем по найчутливішій точці мого тіла від чого у мене з вуст злітали тихі стогони.

– Голосніше. – він натиснув сильніше і я виконала прохання. – Дуже гарно..

Один його палець проник усередину і він видав тихенький стогін жаги.

Боже, та його погляд обпалює більше ніж будь які дії..

У мене проник ще один палець і він зігнув їх усередині.

У відповідь на цю дію моє тіло вигнулося дугою. Від цього поруху мій пах притулився до його долоні, і це довело мене до оргазму. Я кінчила йому в руку.

Палко дивлячись мені в очі він підніс її до рота і почав вилизувати.

Від цього видовища, до хвиль насодолоди що все продовжували прокочуватись по моєму тілу, додалося ще сильніше збудження. Я майже дрижала.

П’ятий помітив мою реакцію і усміхнувся.

Трясця…

– Не рухайся, – він відпустив мої руки і почав знімати штани.

Він був дуже збудженим. Мене здивувало як він при цьому зберігав такий спокій і холоднокровність.

Провівши головкою свого прутня по моїх статевих губах, він видав стогін, що описував всі його невимовлені бажання, краще за тисячі слів. Він увійшов в мене, а мої стегна штовхнулися йому назустріч.

Я зжала долоні в кулаки, впиваючись нігтями в постіль, і відкинула голову назад.

П’ятий провів рукою по моєму стегні і закинув мою ногу собі на плече, кут під яким він тепер входив у мене доводив мене до божевілля.

Він сперся руками на мої передпліччя й нахилився до моєї шиї. Провів дорожку укусів, які зразу зализував, від ключиці до вуха й прошепотів:
– Весь вечір думав про це, – він грубо штовхнувся в мене, я застогнала. – Весь день дратувався, що ти йдеш на побачення з якимось типом, – ще один поштовх. – Всі п’ять років не міг забути твого прекрасного сміху, усмішки, лиця.. Лиця що приходило до мене у снах. Твоїх губ, які я так мріяв поцілувати, – він продовжував рухатися в мені, я чула  його голосі що він каже правду, я чула і відчувала наскільки йому приємно втілювати свої мрії у реальність. Я бачила наскільки в нього напружуються руки поки він тримає своє тіло в такому положенні, й жалкувала що не можу побачити як рухаються м’язи його спини, за якими я інколи слідкувала поки він займався повсякденними речима по типу застилання ліжка.

Я відчувала, що він досі стримується, боячись зробити мені боляче. Проте, справа в тому, що навіть якби він зробив мені боляче, мені було б байдуже. Я розуміла чому так. Я знала що за почуття спонукали мене до таких думок. Раніше я ненавиділа себе за ці почуття. Зараз же, почувши його слова, прийняла їх.

Я повернула голову так, що мої губи опинилися біля його вуха, й сказала, чи скоріше простогнала:
– Швидше..

Коли він почув та осмислив мої слова, його губи швидко знайшли мої, а язик проник всередину. Я відповіла на цей поцілунок швидко й палко.

П’ятий забрав мою ногу з свого плеча й опустив до іншої. Розунув їх ширше і поставив свої руки обабіч моїх стегон.

Я покусувала його губи й стогнала поки він вбивався в мене. П’ятий просунув своє передпліччя мені під поясницю, і сперся на нього. Іншою рукою він опустився до того місця де наші тіла стикались потер мій клітор.

Це кинуло мене за межу насолоди і оргазм накрив мене з головою.

Він витягнув з мене свій прутень кілька разів провів по ньому рукою, якою щойно довів мене оргазму, й кінчив мені на живіт.

З його тіла зникло напруження і він ліг поряд зі мною, важко дихаючи.

Ми пролежалали так хвилини дві чи три..

Я привстала на лікті й швидко оглянула себе й ліжко.

Постіль змінити, мене – помити. Що ж…

– П’ять, кхм, – мій голос трохи захрип, -давай в душ і спати. Хіба ще постільну білизну змінити треба, вона.. трохи мокра.

Він кивнув. Сів, зліз з ліжка й подав мені руку. Смішно, але якшо раніше я б вперто встала без його допомоги, то зараз усміхаючись взялась за неї.

П’ятий притягнув мене до себе й приобняв за талію. Я спробувала іти, але у мене дрижали ноги, тому він, помітивши це, взяв мене на руки.

– У тебе руки не відваляться?
– Ти не настільки важка.
– Під час сексу вони були твоєю, чуть не єдиною, опорою.
– Це не міняє того факту, що я зможу тебе донести, бо інакше тобі прийдеться повзти до ванної. До речі, нагадати чому і через кого ти не можеш ходити, мм?) – він хитро усміхнувся.

Я ляснула його по носі.

Ми зайшли у ванну кімнату. Він поставив мене у душову кабіну.

– Стояти можеш?
– Цілком.

П’ятий увімкнув воду. Зверху на нас полилась помірно тепла рідина, що нагадувала літній дощ.

Він взяв губку, наніс на неї мій гель для душу і почав розтирати по моєму тілу піну з запахом кокосу та ванілі.

Він провів губкою по моїх грудях, ребрах, талії. Він став на коліна і почав наносити піну на мої стегна.

Я стояла так, що вода попадала тільки на нього, не змиваючи з мене піни. Темні пасма волосся П’ятого намокли, і тепер падали йому на обличчя. Я провела рукою по його волоссю, забираючи їх назад. Він підняв підборіддя, тепер дивлячись на мене знизу вверх. Погляд його зелених очей спочатку зустрівся з моїм, потім перейшов на мої губи, а тоді спинився на грудях. Він ковтнув.

П’ятий встав, намилив мені руки та плечі, а тоді обхопила моє обличчя руками й солодко та ніжно поцілував.

Він сполоснув губку від піни й передав мені.

– Твоя черга, – усміхнувся він.

Я взяла його гель для душу.

Кава.

Я зареготала. Він здивовано на мене глянув.

– П’ять, сорі, але..- я не припинила сміятись, – .. у тебе навіть гель для душу з запахом кави. Я думала що так багато її п’єш,що почав нею пахнути, а ти просто нею миєшся.
– А, ну.. так вийшло.

Я розпінила гель і почала наносити піну на його тіло. Пройшлась по плечах, грудях. Не стала брати гріх на душу тому по пресу водила руками, а не губкою. Мої руки ковзнули нижще, я, так само як і він, спустилася на коліна. Провела губкою збоку його стегна. Мій погляд наткнувся на його прутень.

Хмм..

Я відсунулася трохи назад. Сполоснула руки, щоб на них не було піни, і підсунулася назад.

Я взяла його член у руку й поцілувала саму головку.

П’ятий різко видихнув.

– Т/і..
– Що ? – я провела язиком від його основи аж до кінчика.
– Мх..продовжуй…

Я усміхнулась, розуміючи, що у мене зараз повна влада над ним. Взяла його прутень у рота й почала пестити язиком. Руками я вперлася у його стегна.

Він хотів штовхнутися глибше, але зараз вела Я.

Я розслабила горло, стараюсь помістити всього його собі у рота, і поглянула на П’ятого знизу вверх. Він спостерігав за мною, його обличчя говорило більше ніж потрібно – йому в біса сильно подобалось мої дії.

Одну свою руку він поклав мені голову й запустив пальці у волосся.

Своєю рукою я провела по його прутню біля самої основи, кілька разів обвела язиком головку, і П’ятий кінчив.

Я піднялася з колін, тримаючи руки на його животі і пересовуючи їх йому на груди, та легенько чмокнула його в губи.

Швидко затягла його під душ, щоб вода змила піну.

– Ти.. божевільна.
– Всі ми трохи божевільні, але через це ти мене.. – Я спохопилася, – Я тобі й подобаюсь, чи не так?)
– Ні. З цієї причини я тебе кохаю.

У мене збилось дихання. Він нахилився та поцілував мне.

Звісно, ми робили це раніше, та й навіть трахались, що вже казати, але після його слів це відчувалось зовсім інакше – якось.. правильно.

– Я.. я теж кохаю тебе, П’ять.. – промовила я й знову припала губами до його вуст.

Змінні підставлено. Одна невідома знайдена. Для кого щоб знайти іншу потрібно все підставити – поговорити завтра зранку.

Ми вимкнули воду, повитирались рушниками й, продовжуючи пестити губи один одного, направились в спальню.

Ліжко досі мокре.

Ой..

– Знімай постіль. Я накину за себе футболку й принесу свіжу.

Уже через 10 хвилин ми лежали в цілковитий темряві та обіймах один одного. Вони були приємно-теплими і сухими. В кожному порусі його руки, що гладить мене по спині, відчувалася м’якість; іншою рукою, тою на якій я лежала, він бережно гладив моє волосся.

•Розділ 13•

Т/і:

Вранці, коли я прокинулася, П’ятого поруч не було.

Я вже хотіла було обуритися, але тут мій погляд наткнувся на яскраво червоні квіти неподалік від місця де П’ятий раніше спав.

Троянди.

Я підхопилася і потягнулася за букетом.

Шипи були обрізані, обгортки не було проте квіти міцно тримала гарна стрічка з чорного атласу.

– Доброго ранку, mon amour, – П’ятий увійшов до спальні з кавою в руках. Французька з його вуст звучала особливо вишукано.
– Доброго ранку, – я усміхнулась, – я думала ти кудись втік.. А потім побачила це, – простягнула букет йому в обличчя. – Скільки їх тут?
– Якшо не помиляюсь мало бути 151. 101 дуже банально, 1001 просто не поміститься на ліжко, хоча можна було б спробувати… а 151 можна розшифрувати як 1, 5, 1 – один П’ятий на першому місці.

Він присів на край ліжка і поставив каву на тумбочку. Я тицьнула його під ребро й він сіпнувся.

– Ай, т/і, та за шо…
– Це – за зайву самовпевненість, – я положила руку йому на щоку, й поцілувала у куточок губ. – А це – за квіти й каву, дякую.

П’ятий усміхнувся.

– Ми казали, що поговоримо, правильно?
– Так. Я справді дивуюсь що кількість випитого алкоголю не помішала  моєму мозку запам’ятати вчорашній вечір.
– Я насправді теж. Проте, було б дуже неприємно його забути, – я хитро глянула на нього.
– Як ми там казали? “Гра в рівняння”? Чого ж нам не вистачає?
– Останньої невідомої.
– Так. Звісно. Т/і, ти будеш моєю дівчиною?

Питання було настільки спокійним та невимушеним, що звучало навіть різко, тому я трохи ошелешено вдивлялась в його обличчя протягом кількох секунд.

– Так, – відповіла я, з усмішкою на обличчі й обняла його.

Вперше у моєму житті був такий приємний ранок. Але, завдяки П’ятому, він буде далеко не останнім.

 

 

 

 

 

Що ж… На цьому все! Дякую, за прочитання, mes amours! Надіюсь, вам сподобалося і ви приємно та весело провели час <3