Прогулянка морем та мрії…

Felicita.

На крилах мрії.

 

Нова історія.

Та ми продовжуєм нести свій прапор, а не хрест…

 

Ріо.

За день до вильоту у клініку Сесіль.

Море. Вечір.

Вівіан: Чудова сьогодні погода.

Естебан: Так, зловили сонячний деньок.

Вівіан: То про що Ви…

Естебан: Ти.- посміхнувся.

Вівіан: Ну так, ти. То про що ти там розповідав?

Естебан: Ну от, заховалися ми з хлопчаками у баркасі і чекаємо. Йде дядько Мауріньо.  А він був, скажу я тобі, дівчино, пияком знатним. Ми як не вискочимо на нього у тих плащах!- Вівіан засміялась.

Вівіан: Негідники! Хіба можна було так сильно налякати людину?

Естебан: Це ще що! Ти зачекай-но дівчино! Потім нам його дружина навіть дякувала! Він так налякався, що пити покинув! Так-так! Ні краплі до рота не брав!

Вівіан, сміючись: Естебане, знаєш… Дякую тобі.

Естебан: Мені? Цікаво, за що це?

Вівіан: Я ніколи не сміялась стільки, як у цей вечір. Направду.- сумно зітхнула. – Знаєш, я з тобою на одну мить забула геть про все. Чому ми тут, що Алонсо…

Естебан: Ой, тільки не треба ось цих знову сліз, гаразд?

Вівіан: Не можу… Пробач… Мій син..Йому стало гірше… Почався той незворотній процес, про який мені казав лікар Авіла…

Естебан: А можливо, це навпаки- сигнал для того, що потрібно діяти?

Вівіан: Естебане, ну як ти не розумієш? Лікар Авіла сказав…

Естебан: Один лікар сказав, Вівіанно! Всього ОДИН! Розумієш? І ти так просто попливеш за течією, як…

Вівіан: Це найкращий лікар Нью Йорка і…

Естебан: Знаєш, я б на твоєму місці носом землю рив, шукав би інших лікарів, чаклунів, шаманів, гомеопатів. Та хоч чорта лисого! Аби лише моя дитина лишилась живою!

Вівіан: Ти не був на моєму місці і тобі ніяк не зрозуміти… І не дай Боже, щоб був і…

Естебан: Ну от, я не ти, я не на твоєму місці. Але Ал хороший хлопака. Він врятував життя моєї доньки і сидіти схлипувати в хустинку я, вибач мені, наміру не маю.

Вівіан: Ти розумієш, що це може бути жорстоко та несправедливо у відношенні до мого сина?

Естебан: І що ж тут жорстокого, дозволь тебе запитати?

Вівіан: Дати йому надію і потім лишити ні з чим.- плаче.

Естебан: Тобто, краще, по твоєму позбавити його цієї надії і лишити ні з чим заради його спокою, так? Начхати, що є шанс врятуватися, нехай Алонсо  помирає. Зате спокійним!

Вівіан: Не смій!- знесла руку для ляпаса, але Естебан її затримав.

Естебан: Я посмію. Ще й як посмію, Вівіанно. Ти мала б це зробити ще тоді, коли ваш Ойболить підписав хлопаці вирок! Брати Ала за шкибарки і тягнути по інших спеціалістах!

Вівіан: Який сенс? Лікар Авіла- найкращий…

Естебан: …спеціаліст лепетати язиком?

Вівіан: Припини.

Естебан: Я припиню, але ти зараз йдеш спати. Завтра вранці вертоліт.

Вівіан: Який ще вертоліт?

Естебан: З медичним працівниками. Просто до Бостону. Біля дослідницького центру Лаури та Сесіль є вертолітний майданчик, вони приземляться просто там, під дверима клініки. Вас зустрінуть медики і зроблять необхідні маніпуляції та дослідження.

Вівіан: А….

Естебан: Готель бронювати не варто, зупинимося у квартирі Марконі. Зараз ніхто не живе там.

Вівіан: Він твій родич?

Естебан: Кумисько. Бойовий товариш.

Вівіан: Дивно.

Естебан: Що саме?

Вівіан: Щось мені у його обличчі здалось знайомим.

Естебан: Справді?

Вівіан: Можливо, це повна маячня, але це справді так.

Естебан: Он як!

Вівіан: Він нагадав мені… Хоча це неважливо.

Естебан: Людину з минулого?

Вівіан: Не можу сказати..Якісь епізоди раннього дитинства. Можливо, це ще сни. З притулку.

Естебан: З притулку, кажеш?

Вівіан: Ну так. Моє дитинство, можна сказати, було розділене на два життя. Життя у притулку та життя в родині.

Естебан: І ти не пам’ятаєш, як опинилась у притулку?

Вівіан: Смієшся? Я була майже немовлям. Що я могла пам’ятати?

Естебан: І про свою родину ти ніколи нічого не намагалась дізнатися?

Вівіан: Коли я була маленькою і засинала в сльозах в притулку, то тоді тільки й жила мрією, щоб знайти своїх батьків. А потім мене вдочерили хороші люди. Просто чудові. Я завдячую їм усім, що маю.- важко зітхнула.- Шкода, що вони рано пішли з життя. Автокатастрофа. Алонсо тоді був ще немовлям. Мене підтримував Вальтер. Якби не він…

Естебан: Той кумедний вусатик?

Вівіан: Припини, благаю. Грубер- мій найкращий друг, мій помічник, моя опора, брат, якого у мене ніколи не було…

Естебан: А можливо, у тебе і є брат десь?

Вівіан: Можливо, але, скоріше за все, я того ніколи не дізнаюся.

Естебан: Слухай, дівчино, я ніяк не можу зрозуміти одного. Тобі просто подобається бути жертвою зі всіх боків чи як?

Вівіан, опустивши очі: Припини,  прошу.

Естебан: Я не припиню. Не припиню. Якщо ти сама не можеш владнати своє життя, у тебе є  я.

Вівіан: Слухай, от навіщо це тобі? Невже у тебе немає інших турбот, скажи? Чи є ще якась частина мого життя, куди ти ще не всунув свого носа?

Естебан: А ти все ще не розумієш?

Вівіан: Пробач, але ні.

Естебан: Дивно. А те, наприклад, що я тебе кохаю, тобі не приходило на думку?

Вівіан: Ти… Мене… Що?

Естебан: Я тебе кохаю, Вівіанно Дель Анхель. Чи хочеш ти цього чи але я зроблю все. Чуєш, все? Щоб ти була щасливою, щоб ти посміхалась, сміялась. Неважливо, зі мною чи без мене. Просто щасливою. Зі своєю родиною. З сином, невісткою, онуками, у великому домі з чашкою чаю. Сміялась, танцювала, веселилась, пила вино, та хоча б з тим своїм вусатим шпігелем.

Вівіан: Господи… Я навіть… Я не…

Естебан: Звичайно, ти цього не помічаєш. Ти не помічаєш нічого, що немає відношення до Алонсо. І я тебе не засуджую. Ба більше- чудово розумію. І Алонсо я теж вже люблю. Як рідного сина. Не дивлячись на те, що його батько інша людина, не я. Але Алонсо – син жінки, яку я кохаю, отже вже автоматично частина моєї родини та мого життя, до того ж, він врятував життя моїй доньці. І мені симпатична його дівчинина. Тому, не знаю, як ти, однак, я, ми з Адріану і всією нашою братвою Ала так просто не відпустимо. Мені ще у нього руки його матусі просити.

Вівіан, крізь сльози: Боже мій… Ти…

Естебан: Нікуди ви від мене вже не дінетеся. Ніхто. Чула? Ніхто!- цілує Вівіан.

Вівіан: Естебане… О, Естебане…

Естебан: Не треба зараз слів, дівчинко. Мовчи. Просто мовчи. Все інше тепер робитиму я. Довірся мені.

Вони стояли посеред пляжу та цілувались ще десь годину. Потім піднялися у кімнату Естебана.

 

Наступного ранку.

Естебан: Рота підйом!

Вівіан: Що? Як?

Естебан: Каву у ліжко замовляли?

Вівіан: Естебане! Боже мой!

Естебан: Кава. З молоком і дві грудочки цукру. Як ти любиш!

Вівіан: Боже мій! Але звідки? Звідки ти знаєш?

Естебан: У мене свої джерела інформації. До речі, ті самі джерела вже прокинулися, встигли поснідати і сфотографувати  море зранку.

Вівіан, скочила: Як?! Алонсо вже прокинувся?

Естебан: Ну а я тобі що кажу?

Вівіан, прикрившись ковдрою: А мене немає у моїй кімнаті!

Естебан: Уявляєш, я знаю!

Вівіан: Та не про те я! Алонсо може це помітити!

Естебан: І що?

Вівіан: Та як ти не розумієш? Що він про мене подумає? Що вони з Марією Хосе про мене подумають?

Естебан: Що матуся доросла дівчинка і у неї є право на особисте життя!- обійняв Вівіан, пристрасно поцілував.

Вівіан: Ти неможливий! Ти танк! Ні, бульдозер!

Естебан: Хіба не за це ти мене покохала?

Вівіан: Хам! Самозакоханий хам!

Естебан: Так, хам! Але не самозакоханий, а в одну чудову дівчинку! Не будемо показувати пальцями, про кого я!

Вівіан: Ес…

Естебан: Менше розмов. Снідай та одягайся. Скоро гелікоптер прибуде.

Вівіан, ледве чутно: Естебане…

Естебан: Так, що, моя дівчинко?

Вівіан, тремтячим голосом: Дякую тобі за все.

Естебан: Дякуватимеш мені, коли онука охрестимо. Вперед.

 

Через 15 хвилин.

Естебан: Хлопці та дівчата, двадцять хвилин на збори!

Алонсо: Що? Як? Куди? У нас білети на післязавтра.

Естебан: В Бостон.

Алонсо: Як? Але ж ми…- схопився за ніс.- Чорт забирай. Вдруге за ранок.

Вівіан: Господи! Синку!

Естебан: От і я про те, Але! Рятувати тебе летимо, хлопче!

Алонсо: Сеньйоре Естебане, дякую, звісно, за Вашу турботу, але я не хочу знову…

Естебан: Тут зараз мова не йде про те, що ти хочеш чи не хочеш. Жити хочеш?

Алонсо, ледве чутно: Звісно, однак…

Естебан: Отже, якщо хочеш жити, то просто слухай мене. Марш нагору збирати речі! Скоро гелікоптер з медиками!

Марія Хосе: Я допоможу йому, сеньйоре Естебан.

Алонсо: Шановні, я можу сам приймати рішення. Мені не п’ять років.

Вівіан: Синку, благаю. Краще не сперечайся.

Алонсо: Мамо не думав, що ти так просто дозволиш комусь верховодити. – посміхнувся.

Вівіан, почервонівши: Це…Це…

Алонсо, взявши маму за руку: Годі тобі, мамо. Я дуже радий за вас.

Вівіан: Мій хлопчику.- поцілувала руку Алонсо.

Алонсо: Ти маєш право бути щасливою, мамо. Ви з Естебаном.

Вівіан: Однак, синку, мова не про те зараз..Ти…

Естебан: Так, панове хороші, я щиро поважаю вашу любов до фантастичного мистецтва у вигляді розведення та розмазування шмарклів, але це потім.- подивився на екран телефону.- Повідомлення на пейджері. Борт прибув. По конях.

Марія Хосе: З Богом!

Алонсо: З Богом!

Вівіан: Все буде добре, сину!- поцілувала руку Алонсо.

 

Декілька годин потому.

Бостон.

Клініка.

Вівіан, нервово потираючи долоні: Ну чому так довго?

Естебан, з зубочисткою в роті, сонно: Знаєш, як вирубати людину? Натискаєш на сонну артерію і вона сама…

Вівіан: Господи, навіщо мені ці знання? Коли мій син…

Естебан: Якщо ти зараз не заспокоїшся, я це випробую на тобі!- голосно.- Сіла! Негайно!

Шокована Вівіан сіла в крісло.

Естебан: Ну от. Інша справа. А то маячить, нервує…

Вівіан: Ти не розумієш.. Зараз вирішується доля нашого сина!

Естебан: От! Мені подобається хід твоїх думок!

Вівіан: Тобто.. Мого сина.. Тобто.. Я… Пробач… Я не розумію, що кажу.

Естебан: Все гаразд, дівчинко. Все гаразд.- взяв Вівіан за руки. А тепер глибоко вдихнула! Видихнула! Знову вдихнула! І знову видихнула! От яка молодець! Заспокоїлась?- Вівіан ствердно кивнула.- От як добре! А ось і Сесіль!

Іде Сесіль Марконі.

Сесіль: Доброго дня!

Вівіан: Доброго дня, сеньйоро…

Сесіль: Марконі. Сесіль Марконі.

Вівіан: Які новини, лікарю?

Сесіль: Мені потрібно з Вами поговорити. Ходімо в кабінет.

Естебан: Ось так, ходімо, люба.- взяв Вівіан за руку.- Не хвилюйся. Я з тобою.

Вівіан: Дякую за все, дякую, що поряд.

Естебан: Все потім. Ходімо.

 

В кабінеті.

Сесіль: Сідайте.

Вівіан: Дякую.

Сесіль: Кава, чай, вода?

Вівіан: Яка мій син?

Естебан: Водичка не завадить, Сес. Я принесу.

Сесіль: Гаразд.

Вівіан: Що скажете, лікарю?

Сесіль: Почну з того, що ситуація надто важка…

Вівіан: Господи…

Естебан: Ось вода, тримай.

Вівіан взяла склянку тремтячими руками.

Естебан: То що там наш боєць? Коли буде до служби придатним?

Сесіль: Думаю, що скоро. І швидше, ніж Ви думаєте. Якщо нам пощастить.

Вівіан: Тобто?

Сесіль: Ми зможемо говорити про одужання. Якщо ми знайдемо якомога швидше донора. Для пересадки кісткового мозку.

Вівіан: Це неможливо.

Сесіль: Хто вам таке сказав?

Вівіан: Думаєте, ми не розглядали такої можливості? Я… Лікар Авіла… Я здавала проби. Я не можу бути донором. У нас навіть при народженні був резус конфлікт. У Алонсо була одна група крові з його батьком.

Сесіль: А батько…

Вівіан: Батько Алонсо пішов з життя. Давно. Я вдова.

Сесіль: Хм. Пробачте. Ну нічого.- клацає комп’ютером.- Ми внесемо в базу даним дані Алонсо. Можливо, прийде відповідь з банку донорів.

Вівіан, ледве чутно: Це виключено. Лікар Авіла припрацьовував цей варіант. При стадії хвороби Алонсо донора знайти майже нереально. А часу у нас немає…- плаче.- Господи. А він казав.. А я дала надію…. Нащо? Нащо? Адже доктор Авіла…

Естебан, скрипнувши зубами:  Так. Одне це словосполучення «доктор Авіла» у мене викликає агресію. Як рефлекс собаки Павлова.

Сесіль: Це лікуючий лікар Алонсо?

Вівіан: Так… Найкращий спеціаліст, якого нам порадили.

Естебан: Це дурень, який мало не загнав Ала в могилу. Так, добре. Сес, я можу здати пробу на донора?

Сесіль: Ну який  з тебе донор, Сан Брано?- сміється.

Естебан: А що не так?

Сесіль: Нам потрібен донор кісткового мозку, а не кров’яного спирту.

Естебан: Ха-ха-ха, ой як смішно!

Сесіль: Якщо серйозно, донор має бути без шкідливих звичок!

Естебан: Це дискримінація меншин!

Сесіль, сміючись: Добре. Не час для жартів.

Естебан: Нам жарти працювати та жити допомагають.

Сесіль: Ну, жартувати ми будемо, коли відсвяткуємо другий День Народження Алонсо.

Естебан: Згоден. Зараз недоречно. Затикаюся.

Вівіан: Мені можна до сина?

Сесіль: Він у палаті. З ним його наречена.

Вівіан, злякано: Мій хлопчик. Йому стало гірше?

Сесіль: Напади можуть бути часті при його формі захворювання. Добре, що він тут зараз. Йому вчасно надали медичну допомогу.

Вівіан: Мій хлопчик. Мені можна до нього?

Сесіль: Навіть треба. Справа в тому, що у нас є одна пропозиція. Ми розробили експериментальний препарат, який суттєво зупиняє перебіг хвороби. Він запатентований, пройшов клінічні випробування. Можемо показати сертифікат. Такий аналог один у світі наразі. Ви згідні?

Вівіан: Я…- подивилась на Естебана.- Я вже згідна на все. Аби лише мій син жив.

Естебан: Оце правильна позиція, дівчино. Оце хвалю.

Вівіан, стиснувши руку Естебана: Я просто пригадала ту нашу з тобою розмову. Дякую тобі. Дуже дякую. Справді.

Естебан, накривши руку Вівіан: Завжди будь ласка, дівчинко.- лагідно- Бо повинен був хтось, в решті решт, вправити тобі мізки.

Вівіан почервоніла, опустила очі. Сесіль ледве помітно посміхнулась.

Думки Сесіль: Ну а що? Чудова, гарна пара. Саме така жінка нашому Есті і була потрібна. Вони чудово доповнюють одне одного. І все в них буде добре. Неодмінно буде.

Вівіан: Однак…

Естебан: Що, дівчинко?

Вівіан: Мені здається, що це питання потрібно обговорити з Алонсо.

Сесіль: Ясна річ. Ходімо до нього просто зараз.

Вівіан: Мій хлопчик… Ходімо…

Еста: Але з умовою, що ніяких сліз. Не вистачило затопити тут клініку. Сесіль та Лаура гніватимуться! Чи не так, Сес?

Сесіль, ледве помітно посміхнувшись: Так точно, товаришу генерал!

Естебан: Ну от! А тепер, слухати мою команду. До товариша сержанта Дель Анхель кроком руш!

Вівіан: Так точно! – посміхнулась.

Естебан, до Сесіль: У мене до тебе буде ще одна розмова, але це потім.

Сесіль: Звісно, Естебане. Як скажеш.

Естебан: Дякую, Сес. За все дякую.

Сесіль, посміхнулась, стиснула руку Естебана: Ходімо до Алонсо.

Естебан: Пішли.

 

Палата Алонсо.

Сесіль: Такі ось новини на даний час.

Алонсо: Мені доведеться лежати у клініці під час прийому препарату?

Сесіль: Я так розумію, тобі б того не хотілось?

Алонсо: Чесно кажучи, ні.

Марія Хосе: Алонсо, не впирайся!- стиснула руку коханого.- Якщо лікар Марконі скаже, то…

Сесіль: Власне кажучи,  у тому немає сенсу. Увесь сенс препарату в тому, власне кажучи, що він дистанційно підтримує організм та не дозволяє хворобі прогресувати. Як гіпотензивні для тих, у кого стрибає тиск, але спектр дії тут потужніший.

Естебан: Оце охрініти! До чого техніка дійшла, точніше, наука!

Алонсо: Дякую, лікарю Марконі. Дуже дякую.- сумно подивився на маму та Марію Хосе.- Просто це подорож моєї мрії. Хочеться встигнути… Можливо, це моя остання подорож.

Марія Хосе, схлипнувши: Алонсо… Благаю, не треба…

Вівіан, плачучи: Синку…

Сесіль: Таких подорожей у тебе може бути ще багато. І можливо про них напишеш не один том мемуарів у оточенні онуків та правнуків. Головне, воля до життя та одужання. Тобі є заради кого боротися, Алонсо.

Алонсо: Є. Однозначно є.- подивився на маму та Марію Хосе. –  І я боротимусь, лікарю Марконі. Заради них боротимусь. Обіцяю.

 

Наступного дня Алонсо Дель Анхель продовжив свою подорож.