Розділ 11

Дізнавшись про дзвінок Ейлін батькам, Джош ще більше переконався, що саме про неї говорив йому інформатор, а йому, в свою чергу, людина безпосередньо з банди. Внутрішня напруга хоч трохи ослабла: Ейлін була жива і, мабуть, у відносній безпеці. Хоча що можна очікувати від такої ризикової людини, як Чорний? Джош знав його справжнє ім’я та прізвище; і швидко знайшов про нього інформацію.

Побачивши, що Рейтан народився і закінчив школу в Елмайрі, Джош одразу склав факти в голові. Володіючи прекрасною пам’яттю, він одразу згадав, що Ейлін теж народилася і навчалася там, у Нью-Йорк її сім’я переїхала 12 років тому. Це не могло бути просто збігом. Найімовірніше, вони з Рейтаном знали один одного зі школи, він усього на півтора року старший за Ейлін, отже, вони точно перетиналися. Джош відчував, що на правильному шляху.

Звичайно, потрібно було думати про пошук вкрадених коштовностей, поки їх не вивезли з країни.

Замовник платив за це великі гроші.  Але цим займалася і поліція, а його і Вілла насамперед цікавила Ейлін.

Телефон батьків Ейлін був поставлений на прослуховування. Коли вона через кілька днів зателефонувала ще раз, Джош одразу дізнався про це від своїх колишніх співробітників у поліції. Він одразу ж отримав доступ до запису і прослухав його з Віллом, напевно, не менше 10 разів.

Голос Ейлін хоч і був схвильованим, але не наляканим. Видно було, що прямої загрози її життю немає. Це хоч трохи заспокоїло чоловіків. Джош слухав голос дівчини і зловив себе на тому, що посміхається. Як же йому не вистачало Ейлін, її присутності, її м’якої, непомітною краси, чарівної жіночності. Він не був у неї закоханий, раніше точно не був. Інтерес і бажання флірту.

А зараз? Що він до неї відчуває? Чому не може спокійно спати, поки вона не опиниться на волі, поки він не переконається, що вона не постраждала? Вирахувати місце розташування телефону поки що не вийшло. “Джокери” справді добре платили за те, щоб залишатися непоміченими для поліції та інших служб. Але Джош не втрачав надії, він чекав з дня на день повідомлення від свого інформатора. Він запропонував хорошу суму за інформацію, так, вона не могла перевищити вартість викрадених скарбів, але начебто та людина з банди подумувала про те, щоб вийти з неї. Тоді йому було б вигідно співпрацювати. Допомога у звільненні заручниці йому б зарахувалася. Він скаже, обов’язково скаже інформатору, де Чорний може ховати Ейлін.

Рейтан володів  звіриним чуттям небезпеки  та  обережності, він немов відчував, що на його слід ось-ось вийдуть, тому через кілька днів перевіз Ейлін в інше місце, досить далеко від міста. Вдень він майже завжди був відсутній, а ввечері приїжджав.

Ейлін щоразу і раділа, усе-таки ночувати самій їй було страшно; і водночас хвилювалася, чи не повторить Рейтан спроби зі зближення? Вона намагалася розібратися, що відчуває до свого викрадача. Її потяг до нього це наслідок сильної психологічної травми?

Адже вона пережила потрясіння, її життя було в небезпеці і їй ні до кого було звернутися по допомогу. І раптом саме лідер банди виявився тим, з яким пов’язаний нехай крихітний, але все-таки шанс на виживання. Адже, щоб стати жертвою стокгольмського синдрому, необов’язково потрапляти в ситуацію викрадачів і заручників. Достатньо всього трьох умов: психологічної травми, пов’язаної із загрозою для життя; близьких стосунків, у яких існує серйозна різниця в силі та можливостях сторін; складнощів із тим, щоб покинути ці стосунки. А в Ейлін усе це було, не кажучи вже про смертельний жах, який вона пережила в перші години викрадення.

Тому дівчина запевняла себе, що її не тягне до Рейтана, це просто реакція психіки, бажання врятуватися, вона підсвідомо бачить у ньому захисника. Але Ейлін сама погано вірила в те, у чому намагалася себе переконати. Вечорами, коли Рейтан приїжджав, вона не могла приховати радості від його появи.

І чоловік помічав цей інтерес в її очах, він бачив, з яким виразом цікавості, страху і захоплення дивиться на нього Ейлін. Щоправда, вона намагалася одразу відвести очі вбік, але не встигала і ніяковіла під пильним поглядом Рейтана. Його забавляла ця дитяча сором’язливість, цікаво, скільки ще вона буде від нього бігати?

В один із вечорів він нечутно підійшов до Ейлін ззаду. Дівчина стояла біля вікна і дивилася на сосни, що оточують їхній будинок. Вона здригнулася від переляку, Рейнтан так нечутно наблизився й обійняв її за талію, м’яко притягуючи до себе.

– Боїшся мене, кішечко? – Рейтан почав цілувати її волосся, що так приємно пахло після ванни. Яке чудове тіло, ніжна шкіра, як йому хочеться підхопити її на руки й понести до своєї кімнати. І залюбити до втрати свідомості, не випускати до самого ранку.

У Ейлін підкосилися ноги, серце немов перестало битися. Вона розуміла, що не може чинити опір, потяг накриває її хвилею, хочеться здатися у владу Рейтана. Вона повернулася до чоловіка:

– Рейтан… Я… Боюся…

– Чому, лялечко? Ти ж хочеш цього, я бачу, – чоловік милувався її розгубленістю і повною беззахисністю.

– Я… Я не вмію… – ледве чутно промовила дівчина. – Не вмієш що? – не зрозумів чоловік.

– Зовсім нічого…

– У сенсі?

– У цьому плані, у ліжку… – Ейлін насилу добирала слова.

– У тебе мало досвіду? – Рейтан усе ще ніяк не міг зрозуміти ситуацію.

– У мене зовсім немає… Досвіду, – Ейлін опустила очі, чекаючи на його реакцію. А раптом вона даремно зізналася? І її недосвідченість збудить його ще сильніше? І він заподіє їй біль?

Рейтан підняв її обличчя за підборіддя, він був явно здивований:

– Тобі скільки років? Двадцять вісім, я ж правильно пам’ятаю?

– Так… – І в тебе досі нікого не було? Ейлін тільки кивнула, вона вся завмерла, вона повністю залежала від рішення Чорного, від його шаленої, дикої вдачі.

Він із недовірою роздивлявся дівчину:

– З твоєю зовнішністю і фігурою? У тебе що, справді не було сексу? Ні в якому вигляді?

– Правда…

– Почекай, а ти, може, ти не цікавишся взагалі чоловіками? – Рейтан просто не міг уявити такого. – Тобі подобаються жінки?

– Ні… Чому ти так подумав?

– Та це нереально, Ейлі, я ніколи не зустрічав такої дівчини, ти мене не розігруєш?

Але за виразом очей Ейлін він бачив, що вона говорить правду. Рейтан раптом посміхнувся:

– Я буду твоїм першим чоловіком, крихітко, мабуть, це краще, і дорожче, ніж усі коштовності, які ми взяли в банку.