Хрестик

Hey pretty baby with the sun in your eye
You make me feel like I’m up in the sky

Кунікіда мав чіткі життєві пріоритети : робота (в ідеалі цікава й корисна для суспільства), самовдосконалення, у перспективі – сім’я, наразі – друзі й колеги. Усі ці слова були акуратно записані стовпчиком у порядку важливості на першій сторінці його блокноту, після кожного у дужках було дописане стисле роз’яснення, аби не допустити жодної неточності у інтерпретації.

Дазай теж мав життєві пріоритети, щоправда жодного спільного з Кунікідою. І він точні аж ніде їх не записував, не кажучи вже про розставляння у порядку важливості. Доппо здавалося, що він це зазря. Кунікіда вів записи скільки себе пам’ятав, з тих самих пір як навчився писати. Власне, він і пам’ятав себе саме за цими списаними сторінками у численних особистих щоденниках та блокнотах для ділових записів. Йому це допомагало заспокоїтися, структурувати думки, розплутати їх гучливий комок у голові. Звичайно, бували дні, коли розплутати його не вдавалося, але тоді його заспокоювала сама звичка методичного й неспішного записування слів на папері. Коли щось, що його бентежило, було викладене на папері рівними рядками, воно здавалося вже не таким і страшним, тим паче, що на це рідко витрачалося більше однієї сторінки – в Кунікіди був дрібний почерк.

Але Дазай не справляв враження людини, що напише хоч речення на тему саморефлексії. Навіть ті нечасті записки, які Осаму писав по роботі, були сухими й короткими, без жодного зайвого слова. А звіти його авторства були навіть лаконічнішими за звіти Кенджі, який ще просто не дуже впевнено оволодів письмом.

Що ще аж ніяк не входило до дазаєвих пріоритетів, так це робота. Він відлинював від неї так віртуозно й безсоромно, що навіть Кунікіда за рік, якщо не змирився, то точно розгубив запал: щоденно повторювати одне й то саме набридало навіть йому, мабуть тому кунікідине вчителювання було таким коротким. У дні, коли Дазай ще спромагався з’явитися на роботу й їм не випадало розслідувань поза Агенцією, він майже ніколи не брався за папери. Іноді він ще вдавав, що робить щось корисне, сидячи за своїм комп’ютером, але частіше він навіть і не прикидався, що працює. Він читав свої ідіотські книжки, які майже ніколи не мали щасливого кінця, слухав музику, тихенько підспівуючи собі під ніс, часто він просто дрімав на дивані для клієнтів. Останнє, до речі, Кунікіді подобалося найбільше, адже тоді в Агенції не тільки стояла блаженна тиша, але й Дазай після кількох годин такого сну зазвичай виглядав на диво свіжим і відпочившим. Доппо якось провів одну ніч на тому дивані й на ранок потім ледве розігнувся, але Осаму, здається, не мав жодних скарг.

Але сьогодні Дазай був явно не у настрої тихо дрімати замість роботи.

– “Намагання щось зробити”, сім букв?

Кунікіда роздратовано зітхнув.

– Спроба? – відізвався Танізакі з протилежного кінця офісу.

– Літер мало, – пробуркотів Рампо. Едогаву попросили не підказувати відповіді, аби не псувати розвагу й тепер він сидів закинувши ноги на стіл й з нудьгою спостерігав за іншими.

– Потуга? – Йосано якраз вийшла зі свого кабінету, все ще відтираючи серветкою з рук кров.

– Ні, – зітхнув Дазай, – знову шість літер. Може хоч ти правильно порахуєш, Кунікіда-кун? – він як і завжди промовив гоноратив трохи протяжно, зі звичним відтінком доброзичливого знущання.

Кунікіда зітхнув ще раз, з більшим роздратуванням. Він подумав, що треба було б занести до списку “речей, заборонених у офісі”, усі газети з кросвордами на останній сторінці. Якраз до алкоголю, міцнішого за соджу, важких наркотиків, неліцензійної зброї без серійних номерів, солодощів з персиками (в Рампо була алергія), дешевої хентай манги, феєрверків, тварин більших за кішок та попкорну.

Спочатку Дазай заповнював кросворд сам, що подарувало усім хвилин зо двадцять тиші. Кунікіда навіть встиг завершити один зі звітів, які накопичилися на його столі за останній тиждень, який вони з Дазаєм провели вишукуючи по Йокогамі один особливо великий наркокартель. Швидко розправившись з легкими словами, Осаму ще з чверть години просидів над словами поскладніше, тихо мурмочачи собі під ніс варіанти. Але потім, коли нерозгаданими залишилися всього кілька слів, Дазай почав звертатися за “допомогою зали”, підриваючи й так хитку продуктивність Агенції.

– Зусилля , – нарешті сказав Кунікіда, справедливо вирішивши, що зупинити він вже нічого не зможе, а чим швидше вони закінчать з кросвордом, тим швидше можна буде повернутися до роботи.

– Оу, – Осаму схилився над газетою. – Так, підходить!

– Нудно, – пробурчав Рампо. – Ви усі надто довго відгадуєте!

– Не переживай, Рампо-сан, – посміхнувся йому Осаму. – Залишилося всього два слова, ми постараємося пошвидше, аби тебе не діставати.

– З тебе шоколадка, – безапеляційно сказав Едогава. – З Кунікіди теж, – додав він після секундної паузи.

– А з мене за що?! – Доппо аж подавився ковтком чаю, що вичахнув ще годину назад, бо він забув про чашку з ним, заглибившись у папери.

– Бо ви партнетри, – роз’яснив Рампо таким тоном, наче це була найочевидніша річ у світі. – До того ж, Дазай точно забуде, що винен мені, а ти – ні.

– Гарно влаштувався, – посміхнулася Йосано. – Так що там далі з кросвордом?

– “Витриманий згідно правил й формальностей”, дев’ять літер.

– Господи, це ж взагалі легко, – Рампо у розчаруванні відкинувся на спинку стільця.

– Традиційний? – подав голос Кенжі, який до того тільки зацікавлено спостерігав за старшими колегами.

– Літер багато, – м’яко відповів йому Кунікіда.

– І там перша “О”, – додав Дазай.

– Офіціальний? – запропонувала Йосано.

– Лі-і-ітер багато, – стілець Рампо відхилився на небезпечно гострий кут з підлогою, Доппо мимоволі спробував розрахувати чи встигне він спіймати Едогаву, якщо той таки перекинеться.

– Офіційний ? – Наомі визирнула з за плеча брата.

– Ага, – Дазай знову схилився, записуючи слово, – підходить! Ну, і останнє тоді: “тим більше”. Сім літер, третя “Г”.

Запала пауза, навіть Рампо на кілька секунд задумався, а потім гмикнув:

– Дивний в них вибір слів.

– Не підказуй, – шикнула на нього Йосано.

– Все одно не відгадаєте.

– Дай хоч спробувати, – відповів Дазай, оглядаючи своїх колег, що зібралися навколо їх з Кунікідою столу.

Замість відповіді Рампо ще раз гмикнув, цього разу з великою дозою сумніву у тоні.

– Якось навіть ідей нема, – чесно зізнався старший Танізакі.

В Кунікіди теж не було ідей, він заглянув Осаму через плече, сподіваючись, що кросворд перед очима йому якось допоможе.

– Поготів , – ніхто з них і не помітив як відкрилися двері до кабінету Фукузави.

Детективи ледве стрималися від того аби приснути у різні сторони від столу, як учні, яких застукав за чимось забороненим їх вчитель.

– Пане президенте, – Кунікіда все ж таки підскочив, вже готовий виправдовуватися й вибачатися. – Робота зі звітами…

– Все добре, Кунікідо, – заспокоїв його Фукузава. – Важливо робити перерви. Це правильне слово, Дазаю?

– Т-так, – Осаму швидко заповнив останні пусті клітинки кросворду. – Дякуємо за підказку.

– Я ж казав, що не відгадаєте, – задоволено виголосив Рампо. – До речі, Кунікідо, я хочу шоколадку з мигдалем.

Доппо стомлено зітхнув у мовчазній покорі й опустився назад на свій стілець. Детективи потроху почали розходитися по своїх справах. Дазай вдивлявся у сторінку газети з вже заповненим кросвордом. За рік Кунікіда не те щоб навчився читати його емоції, але вловити коли щось було не так Доппо був цілком здатний . Дазай виглядав трохи збентеженим, наче він не дуже розумів що йому тепер робити.

– В чому справа?

Осаму забарився всього на частку секунди:

– Про що ти? – знову ця його непросяжна посмішка.

Кунікіда насупив брови, він насправді й не сподівався, що Дазай дасть чесну відповідь. Він ще раз втомлено зітхнув, вже вчетверте за останні півгодини.

– Хоч вигляд зроби що пишеш звіти, – промовив Доппо перед тим як відвернутися від свого партнера й самому повернутися до паперів.