Фанфіки українською мовою

    Дорогою до теплиць ми шли мовчки. Редл ніс якийсь мішечок. Цікаво нащо він йому. На мій подив, темніло дуже швидко, але я насолоджувалася цією «прогулянкою». У такий час я ніколи не виходила із замку, тим паче до теплиць недалеко від лісу. Мабуть, Редл відчував моє піднесене збудження осінньою дниною. 

    Бірі чекав нас біля оранжереї номер 3. Він був переодягнений у повсякденний одяг, не робочий для теплиць. 

    — Вітаю, дуже радий вас бачити, — він і справді сяяв від радості. Схоже, давненько студенти не залишалися у нього на відпрацювання. Загалом, Герберт добрий учитель, але навантажив роботою як в останній раз. Після того, як він показав мені обсяг роботи на сьогоднішній вечір, а точніше ніч, склалося відчуття, що професор і справді ніколи не залишав учнів на прибирання.

    — Почистити всі компости та горщики стандартних розмірів. Бачите, зовсім скоро ми з другокурсниками вивчатимемо мандрагор. Як добре, що мені не доведеться готувати інвентар за вечір до заняття! — кажучи цю фразу, Бірі впустив задоволеного смішна та востаннє протер чоло хусткою.

    — Що ж, містере Редле, ви не проти, якщо я залишу міс Треверс повністю під ваш контроль і призначу вас головним?

    — Ну звичайно, професоре, я простежу, щоб усе було гаразд, — Марволо машинально поправив комір. 

    — Що ж, у такому разі я залишаю вас і передаю ключі. Принесеш мені завтра вранці, Томе, — чоловік збирався вже виходити. 

    — Стривайте, професоре, ми будемо одні тут? А ви… а інші студенти сьогодні не відпрацьовують? — хоч я й знала відповідь на моє запитання, але як то кажуть — надія вмирає останньою. Спробувати варто. 

    — Чим ви такі незадоволені, міледі? З вами постійно буде Том. Він, як староста, і доведе вас до вашої вітальні після роботи. Чому ви так схвильовані? Зрозумійте мене правильно, ви справили хороше враження на мене після ваших відповідей на заняттях, але треба ще сказати дякую, адже юнак тут через вас! — Він вмить зробився червоним… Мені стало прикро. І, чорт забирай, страшно! 

    — До побачення, міс Треверс, впевнений ви з усім впораєтесь, — Бірі вийшов із теплиць, привітно киваючи слизеринцю, а я так і продовжила стояти біля входу, в повному шоці.

    — Приступайте до завдання… міледі, — диявольський натяк на усмішку вразив до сирот. Як же йому подобалося те, що відбувається… Він сів на єдиний стілець у приміщенні, закинув ногу на ногу, а потім почав вивчати якісь записи. З боків довгого столу, за яким завжди займалися студенти, розташовувалися ринки трепетних кущиків. Ці декоративні рослини можна було зустріти й у батьківському саду. Дивлячись на них, мені чомусь по-дитячому полегшало. Гаразд, швидше почну — швидше закінчу. Я взяла залишені травологом рукавички і почала ретельно вичищати ємності.

    Редл сидів прямо навпроти мене. Я замислилась над словами Лестренжа. Розпитувати його було б безглуздо, він ясно дав зрозуміти, що не треба лізти в цю справу… Цікаво, що зараз у вбиральні? Моя цікавість взяла гору над здоровим глуздом, і я вирішила, що найближчим часом відвідаю те загадкове місце. Стоп. Може, у Редла запитати як все було? Це ж він героїчно врятував замок від того чудовиська. Інтуїтивно я поглянула на нього. Редл так був занурений у свої листи. Стиснув губи, сконцентрував погляд, розминав пальці. Чубчик блищав під світлом місяця. Ним навіть хотілося милуватися… зовсім трішки, хіба що. Певно, він зрозумів, що на нього дивляться, бо видавив самовдоволену посмішку та підняв очі, довго витримуючи мій погляд. Мені враз стало ніяково, тому декілька митей я чекала поки він нарешті відвернеться і перестане, певно, на зло, дивитися. До речі, справді було темно. Якщо підняти голову вгору, можна побачити, як білі промені розсіюються крізь зелень. Де тут можна включити світло? Тільки зараз до мене дійшло, що весь цей час єдиним освітленням служила тисова чарівна паличка Редла. Але мені було б не зручно тримати паличку і чистити компости… дещо доводилося чистити вручну. Я посунулася ближче до світла.

    — Продовжуй, — він узяв мішечок, сторінки книжок, і вийшов із третьої оранжереї, залишивши мене одну в непроглядній темряві. Я не рухалася хвилину, лякаючись кожному зіткненню листя трепетних кущиків, адже ця рослина постійно звивалася сама по собі. Стало жарко, довелося зняти мантію, під якою була лише легка блузка. Я зав’язала волосся у недбалий пучок. Різко відчувши дику втому, зняла рукавички, щоб трохи відпочити. Так, навряд чи вийшло б продовжити роботу в такій обстановці. Тепер я вже скористалася люмосом. Куди він взагалі пішов? Може, він залишив мене одну і замкнув на всю ніч? Хоча навіщо це йому? Страх швидко опанував мене. Оскільки двері були навстіж відчинені, у приміщенні гуляв протяг. А що, якщо він пішов красти інгредієнти з теплиць, скориставшись нагодою? Я підійшла ближче до залишених ним паперів, як раптом почувся скрип сусідніх дверей і кроки, що долинали сюди…

    Мерліне, нехай це буде Редл. Через поріг переступила висока постать. Через палаюче світло на кінці палички — неможливо розглянути хто це. Я хотіла відступити крок назад, але щоку щось лоскотало. Я з вереском відскочила вбік, упустивши всі папери. Це виявився звичайнісінький листок. 

    — Треверс! Що було незрозуміло, коли я тобі сказав продовжувати? Акціо, — він направив паличку на розкидані листи, які миттю зібралися і акуратно злетіли на стіл, де стояв брюнет.

    — Мені… Ти кудись пішов, і я думала… 

    — Мерліне, ти нікчемна, — зло процідив він, мабуть, це все через папери, в яких я рилась. — Боїшся всього поспіль, — від його раптової нестримної агресії хотілося заплакати. 

    — Чого стоїш? Іди закінчуй. 

    Вкотре доводиться проклинати себе за боягузтво… Я послухалася. Він стояв, спираючись стегном на стіл, схрестивши руки. Куди знов сховатися від його пильного погляду? 

    — Заспокойся, Треверс, — вже менш роздратовано промовив Редл, дивлячись на моє прискорене дихання.

    Таке відчуття, ніби зараз задихнуся. Я не могла. Просто не могла заспокоїтись. Хоча нічого такого навіть не трапилося, насправді це була миттєва дрібниця, та навіть вона змогла вивести мене з душевної рівноваги, саме це лякало найбільше. 

    — Ти крав інгредієнти для зілля? — постаралася сказати це якомога грубіше, але вийшло безглуздо. 

    — Не твоя справа. 

    — І досить на мене дивитися, — я зі злістю відкинула щітку і відчула впевненість, зустрівшись з ним поглядом. Мій вигляд, напевно, залишає бажати кращого. Гадаю, я була червона з розпатланим волоссям. Він скоротив відстань між нами і з викликом скинув брови.

    — Я ще не все доробила, — довелося відірватися від роботи, щоб повністю розвернутися йому назустріч, здалося, так інтуїтивно можна відчути себе більш захищеною. 

    — Не смій більше суперечити мені, Елізабет, — він зупинився буквально за крок від мене, при цьому зберігаючи непроникний твердий вираз обличчя, яке здалося до жаху моторошним, майже неживим. 

    — Я би міг заради принципу перекинути ящик із землею, — Редл легко вхопив мене за мантію, коли я машинально відхилилась назад від суворого тону, — та забрати паличку, — крок блище, — але я витрачаю свій час на це увʼязнення, — на останіх словах він неприязно скривився, — ти дуже повільна. Занадто повільна, до того ж недолуга. 

    — Збирайся, тут вже нічого робити, — Марволо легким помахом руки швидко посортував усі ящики по полицям та дочистив останній горщик. 

    ***

    Надворі вже зовсім стемніло. На годиннику рівно десята. Редл зачинив двері, ми вирушили до замку. Принаймні, я так думала. Не встигли ми відійти від теплиць, як мій супутник впевнено звернув у Заборонений ліс.

    — Почекай! — я легенько торкнулася його плеча. 

    Редл обернувся. 

    — Куди ти зібрався? 

    Він закотив очі. 

    — Мені потрібний інгредієнт. 

    — А як же я? 

    — Що ти? — його погляд був злим та просто… втомленим. 

    — Прийду в замок і скажу, що ти пішов у Заборонений ліс!

     — А потім з факультету знімуть бали за те, що ти досі не у вітальні. На запитання, звідки ти знаєш, що я пішов у Заборонений ліс, ти скажеш — відпрацьовувала зі мною, і раптом я тебе безсоромно покинув. Цим ти підведеш професора, який, здається, і так від тебе не в захваті. Навіть якщо ти підеш у замок без мене, тобі не повірять, що Бірі залишив на відпрацюваннях одну ученицю без нагляду. Не те, що під наглядом старости, — Марволо знову інтуїтивно поправив комір та підняв підборіддя, — який має повну довіру вчителів, може запросто вирішити проблему із запізненням. Мені повірять, а тобі ні, — він добавив до розповіді занадто фальшиву усмішку. 

    — Але якщо ти мене там вб’єш, то всім буде ясно, що це ти! Тож у тебе немає вибору. А хоча… ходімо, у такому разі є шанс, що тебе посадять до Азкабана! — Якось надто швидко я здалася, але у мене і справді вибору не було. Що якщо він мене справді кине? Я теж підняла підборіддя і підійшла до нього, зустрічаючи його здивований погляд. 

    — Я хотів запропонувати почекати мене тут, але навряд чи ти б і на цьому місці почувалася безпечно, роблю висновки з твоєї переляканої реакції, Бетті, — він повернувся до лісу, — але тепер я впевнений, що ти маєш піти зі мною, раз ти так просишся, — він сховав руки в кишені та пішов уперед. 

    Чорна стіна дерев виглядала не на жарт загрозливо. Тепер, пройшовши узлісся, розумієш, що той безглуздий переляк у теплиці — це ще квіточки в порівнянні з відчуттям, яке я відчуваю в даний момент. Нічого не видно, втома пройшла ще начебто коротенькою дорогою сюди, широчезні кроки слизеринця неможливо було наздогнати. Раптом я зрозуміла, що не знаю чи поряд взагалі Редл. Його руху взагалі не було чути. А ось мої ноги, навпаки, билися об папороть, луною поширюючись територією. Я одразу машинально виставила долоньку і відчула Редлівське плече, а потім схопила двома руками його за лікоть і притулилася до нього. Тваринний страх підштовхнув на такий досить відважний вчинок, він же не боїться. Після мого сміливого жесту він зупинився. 

    — Я тобі не герой-рятівник, зараз же відпусти мене, — навіть його холодний тон не змусив послухатись його наказу. 

    — Я скористаюся люмосом. 

    — Ні, так ти привертатимеш увагу кентаврів, а вони людей не люблять, — він продовжив йти, певно, думав, що відпущу, та я лиш послабила хватку. 

    — Що ти шукаєш? 

    — Спориш.

    Нащо він йому? У голові я перебирала зілля, до складу якого входить ця рослина. Загалом у лісі повно цього споришу. І здається, ми прийшли. Він присів, дістав, швидше за все, ніж і почав акуратно зрізати квіти. Я трималася за каптур його мантії, тим самим не випускаючи з уваги. 

    — Ходімо, бо з такими темпами й лукотруси нападуть, — швидко мовив Редл і так само блискавично підвівся, при цьому ніби відмахуючись від мого постійного торкання. 

    — Хотіла спитати, — тяжке зітхання; я міцніше стиснула його за рукав і постаралась віднайти його погляд у темряві, два озерця відразу зблиснули цікавістю, — що насправді відбулося з… ну, знаєш… 

    — Ким? — він миттєво підступив, від мого відскоку зламалася гілка — грак голосно злетів із дерева від переляку, на підсвідомості це і мене стривожило, тому на якусь хвильку долоня сама відпустила чужу мантію. 

    — Міртою, — треба намагатися тримати зоровий контакт, щоб уловити найменшу зміну емоції. 

    — У сенсі «насправді»? 

    — Ну, це ж ти… там був. Мені, здається, ти знаєш справжню причину… А не безглузді теорії… 

    — Безглузді теорії? — Він дуже уважно слухав мене, вловлюючи кожне слово. 

    — Ну там… про чудовисько таємної кімнати… 

    — Не хочу навіть знати, коли ти встигла дізнатися про такі теорії, до того ж точно впевнений, що в замку ніхто таких пліток не розпускає. Можливо, це лише твоя теорія, — Редл зробив паузу після того, як помітно підвищив тон, — ти не віриш у це? — обережно, але все ж напружено продовжив слизеринець. 

    — Я не вірю в такі казки, бо… це мав би хтось зробити з твоєї… компанії, та навіть не схоже, щоб хтось із них… — Мене перебила його раптова хватка. Він різко притис моє горло так, що не вдавалося відсторонитися від нього руками. Іншою долонею стиснув передпліччя. Крізь спроби вирватися я вловила цей черговий диявольський зблиск віч, та він був страшнішим за всі попередні, він буквально підкорював. 

    — Ну звісно, — Марволо майже шипів від чого хотілося закричати на весь ліс і тікати геть, та навіть одне слово цим жахливим шепітом не залишало вибору, як просто заклякнути на місці у пронизливому здивуванні, — звісно, лише моя компанія. Вони представники давніх родів, якщо слідувати твоїй логіці, то інших варіантів ти не припустила, адже тільки вони можуть бути нащадками великого Салазара Слизерина, — знову моторошний шепіт, а обличчя, налите кровʼю, стало добре видно серед ночі, — та в цих недоумків не вистачило б і духу користуватися можливістю спадкоємця наймогутнішого засновника Гоґвартсу, тобто керувати Василіском, — пауза, він сильніше придавив горло, перейшовши на зовсім незрозуміле, та до смерті жахаюче шипіння, може, це взагалі не він, а в моїй голові на фоні стресу? — ти навіть не уявляєш наскільки мені хочеться позбутися тебе, пхаєш свого носа куди не слід, хоча сама з себе нічого не представляєш. Навіщо тобі це, Бетті? — тихий загрозливий голос змусив затримати подих. — Не смій лізти куди не треба, зрозуміло? Чи ти думаєш, що я не знайду спосіб тебе десь здихатися? 

    — Все я зрозуміла, відпусти, — намагалась переконливо та вийшов якийсь писк. 

    — Відпустити? Ні-і, твої вчинки більше не залишають мені вибору як… — повітря ставало все менше.

    — Будь ла-ска… не тре-ба, — я відчула як долоня ковзнула від горла до щоки, тому не втрачала можливості надихатися повітрям. 

    Редл стримано засміявся, певно, через мій знервований вигляд.

    — Знаєш, я міг би мучити тебе кошмарами. Думаю, в майбутньому такий метод мені стане в нагоді,— задумливо додав він. Мерлін, що він має на увазі? — Але як з’ясувалося — ти оклюмент. Шкода, я не можу вільно проникати у твій розум, — тут до мене нарешті дійшло, що він легілімент. Звісно, Лестренж знав і попередив. А сьогоднішні його слова наштовхують на думки, що у всьому винен цей мерзотник. Все складається. Корчить із себе пай-хлопчика, щоб втертися в довіру вчителям; до того ж, як можна пояснити налякану поведінку чистокровної зграї, якщо напівкровка для них вважається авторитетом? Звичайно, Редл вбив Мірту… Від цього висновку сироти побігли по спині. Мене накрило жаром і досадою одночасно. Він продовжував говорити:

    — Якщо вдатися до легіліменції, це буде занадто болісно, тому не спокушай ритись у твоїй голові. — Мені вже чіткіше усвідомлювався контраст його поведінки зараз і впродовж тижня; я хотіла відхилити голову від його долоні. — Досить вигинатися, Треверс, тобі це не допоможе. — Здається серце пропустило удар. Нехай мене живцем розірвуть перевертні в гущавині лісу, аби не відчувати його подих у себе на шиї і не чути його мерзенних слів! Мені ніколи в житті не було так шкода себе. Не могла не розплакатися. Ноги тремтіли від страху, хотілося впасти… 

    — Будь ласка, припини.

    — М-м-м, невже Бетті так швидко здалася, твій страх відчувається як ніколи яскраво, навіть не зважую на сльози і нерозбірливий тихий шепіт, безрезультатні спроби вирватись, — він моментально підхопив мене, бо коліна зрадницьки підігнулись. Плече відразу заболіло, а по щоці відразу майнуло нічним холодом. Я затамувала подих через несподівані, але вимушені обійми цього психопата. 

    — Досить на сьогодні погроз, — його голос відразу став мелодійним, мабуть, він зрозумів, що психічно таке безглузде дівча тиску не витримає. 

    Тепер він тягнув мене за лікоть геть із лісу. Здається, саме з того моменту мало щось змінитися. Ми дійшли до замку, він мене відпустив. 

    — Тобі доведеться загладжувати свою провину. Не на того напала, щоб кидатись брудом. Мені треба буде дещо взяти із запасів Слизорога, ти мені в цьому допоможеш. Думаю, я був досить переконливий, щоб ти послухалася мене, — я ледве замотала головою. Мої червоні очі зустрілися з його — зацікавленими та досі злими. Моя долоня машинально потерла плече, здається, мить у його погляді промайнуло щось по типу жалю, чи навіть розуміння, що він перетнув… межу? Було важко щось відповісти та підняти голову, лишалося лиш закритися руками і стояти поки він не піде, нічого не мовити у слід. Страшно навіть спиною розвертатися та втрачати обережність. 

    Дівчата вже спали. Я ніяк не могла заспокоїтись. Мої руки були в синцях, а на шиї залишився слід. Чомусь здавалося, що Редл зовсім не хотів заходити так далеко щодо залякувань. Його раптова агресія має бути обґрунтованою. 

    Північ. 

    Проридавши ще пів години у ванній, я сховалася за ковдрою. Стало тепло, до моєї свідомості прокралася думка, що я в безпеці. Щось м’яке торкнулося моєї спини. Обернувшись, я побачила Ніклауса, він терся своєю щічкою та вдумливо на мене позирав.

     

    0 Коментарів