Шкатулка для прикрас – теж окраса?

Але на цьому все не завершилось і Архітектор ув’язався за Ештоном. Він не зовсім зрозумів нащо, але від компанії друга не відмовився. Щоправда, їхали ж в окремих капсулах…

Капсула Ештона прибула на кілька хвилин пізніше, аніж капсула Шони та Архітектора, тож коли він прибув, ці двоє уже вели якусь жваву бесіду.

– О, а от і Серце Шазарії! – оголосив невідомо кому Архітектор, схопив Ештона за зап’ястя і потягнув у його ж покої, не даючи зоорієнтуватися. – Я все думаю про цей проект. Не хотілось би ділитися здобиччю, та боюсь я стільки не подужаю. – мабуть, уже від ларів термінології нахапався. – Тож маю сміливість просити у Вас дозволу залучити більше архітекторів до команди.

– Звичайно, все на Ваш розсуд. – усміхнувся Ештон, але сказати бодай щось не було можливості…

– Коли я дивлюсь на рівень упокоєних, то бачу білосніжні будівлі по всьому рівні, що таяться і тут і там, зручні та функціональні сходи, теж у білих тонах. І всюди таке все білосніжне, наче білий сніг з Зовнішнього Світу. – Провів рукою Архітектор по уявному горизонту, не зупиняючись ні на мить, та невпинно тягнучи Ештона по невеликому коридору. – Всюди висаджене різноманіття зелених дерев та рододентропу.

– На Ваш розсуд. – знову терпляче відповів Ештон.

Та знову його репліка потонула в творчому польоті Архітектора:

– Щоправда, мені доведеться залучити найкращих садівників… Таких, наприклад, котрі доглядають оранжерею Повелительки… – Змовницьки прошепотів Архітектор Ештону на вухо. А потім викрикнув, заледве встигнувши відхилитись, аби «Серце Шазарії», не оглух на одне вухо, ну, тимчасово звичайно, доки не зрегенерує…: – Як же добре, що це проект Серця Шазарії! Вони просто не зможуть відмовити! І Центр Зовнішніх справ доведеться залучити… – скрушно похитав головою Архітектор, розігруючи перед ним веселу виставу: – Бідолашні… Стільки саджанців родондентропу їм доведеться дістати… Хоча можна залучити науковий відділ, що відповідає за штучно виведені види рослин… Можливо вони захочуть доєднатися… Впевнений захочуть. – безапедяційно махнув він рукою: – Це така можливість привернути увагу Серця Шазарії до їхньої галузі науки…

– Стоп. Стоп. – Раптом схаменувся Ештон, почувши дещо важливе: – Штучно виведені види?

– А, так… – махнув недбало рукою Архітектор. – Там є жорсткі обмеження, надзвичайно все суворо та секретно… Тому їхніх послуг так тяжко дістатись. Але ж для Серця Шазарії кілька сажанців виділити все ж можна.

Ештон ошелешено з круглющими очима дивився на Архітектора. Як це… А чи не перегинає Шазарія палицю? Щоб не вийшло так, щоб через необережні дії Наукового Центру не настав пришвидшений кінець світу… Треба все перевірити. Вони якраз зайшли в бібліотеку…

– Рікон! – Ештон прилетів до правиці. – Архітектор мені щойно розповів… Як той відділ називається? – вже звертаючись до Архітектора.

– Ох, ну я так точно не скажу… – помасував Архітектор собі висок. – Але вони спеціалізуються на штучно виведених видах…

– Я уже перевірив, не хвилюйся. – Раптом здивував Рікон. – Це відділ, що переважно відповідає за розвиток сільського господарства. Якщо ж виникає бодай натяк на щось серйозніше, все переходить у руки Вищого Науковця разом з винахідниками. Тож можна не переживати.

Ештон заспокоївся. Він довіряє Пірею… Навіть це. Знає точно, що він не наробить дурниць.

– Ну, раз державні справи ми обговорили. – всплеснув в долоні Архітектор, – Можливо поговоримо про більш насущні справи та потреби Повелителя… – знову настирливо Архітектор потягнув Ештона на сходи, що ведуть до стелажів бібліотеки, другі зліва, якщо бути точним. Ештон уже почав здогадуватись, що Архітектор хоче від нього щось більш конкретне, аніж купка архітекторів з садівниками…

– Отже, отже! Любий друже, думаю, час настав. – здогадався Архітектор, що його розкусили, проте інтригу все ще вирішив потягнути. За ними пішли Шона і Кір, Рікон та Сірін, і Картер. Всі його князі… як відмітив Ештон. При тому усміхаючись хто як: хто по змовницьки, хто радісно, хто гордо, хто підтрунюючи, а хто дбайливо і з переживанням… Щось це йому нагадує… – Це велика подія в житті кожного Повелителя. А якщо ще й вважати, що Ви у нас не просто Повелитель, а й геній… Було надзвичайно тяжко досягнути консенсусу… Проте ми з моєю зграєю та Вашими князями доклали чималих зусиль!!! Сподіваємось, що Вас задовольнить наш невеличкий… хоча ні! – раптом загальмував він. – Прекрасний! Грандіозний! Неймовірний у своїй прихованій красі та функціональності, сюрприз! – привів Архітектор усю компанію до найдальшої полиці бібліотеки, що була заставлена книгами допоміжної літератури і театрально взмахнув руками вказуючи на один з стелажів. Аж задихався щасливо. Ештон хотів було вставити якесь слово, може, аби хоч зрозуміти що відбувається… але: – Рікон, прошу Вас!

Підійшов Рікон і ментальним наказом відчинив стелаж. Він виїхав вперед, та вбік, наче в фільмах про тайники і усяке таке…

– Тимчасово мені надали доступ, але я передам тобі всі права та зітру свій доступ, щойно доберемось до пульту управління. – Усміхнувся Рікон Ештону.

І під щасливі оди Архітектора, всі зайшли в мармуровий… Ліфт?

– Оскільки Ви надаєте перевагу роботі з кристалами, я взяв на себе сміливість етап авторизації пропустити… Тобто він є, але лише невеличкий і на вході. – раптом ліфт зупинився. – Ось, власне, я про це. Зараз тут діє маленький механізм. Ліфт зупиняється на цьому рівні, а потім їде далі, оскільки поки відсутній режим авторизації. Але, я маю надію, Ви самостійно додасте все необхідне. Зараз навколо нас надзвичайно великий кристалічний кластер, окрім того, ми додали рідку кристалічну фазу під зовнішнім шаром цієї ліфтової кабіни. Якщо ж спрацює механізм, ліфт буде заблоковано тут, аж доки Ви їх не заберете. Ліфт буквально вросте у кристалічний кластер, а механізми підйому будуть дезактивовані. Якщо ж непрохані гості спробують розблокувати ліфтову кабіну, вона просто впаде. Звичайно ж, Ви можете додати й інший функціонал… Рікон! Прошу! – Знову припросив Архітектор. – Що ж стосується механізмів підйомника, я використав найкращі із можливих технологій Шазарії задля цього надважливого аксесуару будь-яких покоїв Повелителя! – вони приїхали, двері відчинилися і Архітектор драматично вигукнув: – Скарбниця!

Нічого особливого. Сліпучо-біла кімната з стелажами. З купою стелажів. Склад.

– Рікон! Не змушуйте нас чекати, юначе! Прошу Вас! – Щасливо волав Архітктор.

І знову ментальний наказ. Збоку від’їхав ще один стелаж, кудись вверх.

– На цьому рівні теж працює та ж система – якщо буде порушено умови авторизації, порушувача спокою Ваших скарбів буде зачинено тут. Не зайве сказати, що цей рівень оточений суцільною магматичною породою. Жодна жива істота з нині живучих, чи тих що раніше з’являлися на Землі, не зможуть подолати такі температури. За порушень зовнішньої оболонки весь вміст само знищиться. Але все ж ми додали чимало різних бар’єрів та іншого добра… Це вже Рікон та Шона працювали… – передав Архітектор слово.

– Я додав енергетичний накопичувач та бар’єр, за тою технологією, що ти мені показував. Накопичувач перероджує теплову енергію магми навколо у запаси для бар’єра. Таким чином здійснюється охолодження, та функціонування захисту. Бар’єр діє навколо всієї скрбниці. – Гордо випрямився Рікон та показав Ештону напрям, де шукати приховані печаті.

– А я… – Шона ментальним наказом видобула з-під підлоги готову печать-оберіг. – Встановила тут оберіг. На перший погляд схожий на той, що у Макнармерів, та я змінила функціонал. Тепер вона трохи автономніша й має кілька основних режимів для спрощення користування, останній режим передбачає створення власних настройок… А також я під’єднала її до енергетичних акумуляторів Рікона. Мої бар’єри доповнюють та поєднуються з іншими… Думаю, Ви все сам побачите при прицільній перевірці, тож немає сенсу вдаватися в деталі. – Шона нарчисто присіла біля печаті, що виїхала лише до рівня колін. Печать була заворожуючих кольорів і форм, як і та, що її створив раніше Ештон, та разом з тим, це було дещо нове…

І те, що вони створили усе це… Це стало для Ештона більшим подарунком, аніж сама скарбниця…

– Я щасливий… – тільки і зміг видобути з себе Ештон. Хоч би не розревтися від переповнюючої серце гордості…

– Далі моя черга. – урвав Ештона Кір й безцеремонно запхнув у наступну кімнату. – Я встановив тут ментальні пастки. Вони поки не активовані, та вони достатньо потужні… А ще одноразові, на жаль. Я не зміг зробити щось більш функціональне… – зітхнув Кір… Зачекайте но… Ештону не почулося? Кір встановив МЕНТАЛЬНІ пастки з допомогою печатей??? – Та немає нічого такого нового… – закотив очі Кір, вловивши Ештонові біохвилі. – Я просто скопіював деякі захисні структури мозку, так як це робив ти, коли ми працювали над створенням амулету. А потім збільшив масштаб. У Рікона повчився трохи створювати печаті… Та й таке.

А у Ештона знову забракло слів… І він просто незграбно обійняв його… А Кір засоромився і роздратувався, та не пручався.

– З цим місцем я теж допомогла! – весело задзвеніла Сірін. – У цьому місці діє багаторівневий бар’єр. Він різнонаправлений. І поглинає енергію не лише ззовні, але й зсередини. Акумулятори я помістила у внутрішні шари. Бар’єри працюють на зразок бар’єру Рікона, але мають іншу специфіку – вони поглинають виключно біологічну енергію, а акумулятори розраховані лише на підтримування роботи цих бар’єрів. А також вони самовідновлюються. Доки не зруйнуєш акумулятори, від бар’єрів так просто не позбудешся, а руйнування акумулятора супроводжується вибухом, тож це подвійна пастка, а якщо зважити на пастки Кіра, то потрійна. Доки зловмисник розбиратиметься з пастками Кіра, бар’єр почне працювати на повну. Мінус у тому, що замінити акумулятори не вийде, доки енергія повністю не закінчиться. Але плюс у тому, що якщо у цю пастку потрапиш, то самостійно вибратись буде надзвичайно складно – чим довше ти тут проводитимеш, тим сильнішими будуть бар’єри і слабшим ув’язнений. Тому краще підемо звідси. – Засяяла його дівчинка. От тільки вона вже не дівчинка. Вона вміла, сильна, розумна і уважна його берегиня. Але сяє все так же… І

Ештон безмежно… Просто безмежно пишається нею. Сірін вигнулась під його біохвилями, ніби під променями сонця і втислася йому в обійми, але потім так же швидко і плавно потягнула його далі:

– Тут і дійсно не варто затримуватись. – Сяюче ще раз блиснула вона білосніжною посмішкою.

Рікон знову відчинив двері, на цей раз вони опинилися в досить просторій залі… Вона була овальна… І… повністю оздоблена котримсь блакитним коштовним камінням… Ештон підвис… Нічого собі масштабчик… Здається про окрасу покоїв Архітектор не перебільшив…

– Внутрішній шар повністю складається з штучного надміцного прозорого кварцу. А зовнішня – це природний гігантський кластер блакитного вогневого цирконію. При нагріванні він змінює колір з блакитного на сірий. Чим темніше – тим вища температура. Тому дана скарбниця і сама по собі являється коштовністю. Хоча це має і практичний сенс, адже дозволить не лише без жодних проблем контролювати температуру зовнішнього шару, а й встановити печаті на Ваш розсуд.

– Я розумію… Ви тут всі такі металісти і все таке. Але я про всяк випадок встановив тут тайник зі зброєю… – раптом встряв Картер, перебивши оди Архітектора. – Давай, Рікон. – він віддав ментальний наказ і з підлоги у кількох місцях виїхали тайники. Справжнісінькі! З найрізноманітнішою зброєю й усяким добром! – Тут різна артилерія – розберешся. Плюс сухпайки, запас кисню, фільтри повітря по типу шазарійських протигазів… Запас води, не без того. Ліки й інше. Словом, якщо затиснуть з того боку, твоїм ворогам буде не просто пробитися через кімнату Кіра та Сірін, а ти тут зможеш місяці зо два протриматись без проблем.

Ештон з насолодою вислухав Картера. По-перше, він мріяв про тайники зі зброєю… А по-друге, Ештону було приємно, що Картер вчинив саме так, адже Ештон знав – Картер робить чималі успіхи, й уже потихеньку наздоганяє решту, надолужуючи прогалини. Він теж міг би зробити щось “ментальне”, та вчинив так, як цінно для них двох.

І Ештон потис йому руку, обійнявши по-братськи. Тепер і Картер розрізняв біохвилі з легкістю, тож обійшлися без зайвого та непотрібного:

– Дякую, друже. – а потім і зовсім Ештон задумався. Багато його досліджень, інформація про договори його князів, акумулятори з енергією смерті, деякі його розробки. А невдовзі, як Ештон планував – амулети. І багато ще чого в майбутньому, що йому було ніде зберігати і ховати:

– Час і справді прийшов. Дякую, мої любі.