Неочікуване взаємооткровення
від KrapkaОх, і тяжкий вечір видався… Ештону безмежно пощастило, що він сьогодні спить сам. Є хоч можливість утрамбувати думки і емоції…
Та ніяких почуттів немає… Скривився Ештон. Це просто бісяча природа. Хімія і тригери на… нюанси. Не більше. Просто… Просто Ештону самотньо так, що на стіни дертися хочеться. От йому вже… І робиться щось з головою. Чи з гормонами. Чи з чим…
Йому треба обов”язково помедитувати і запхнути усі ці спогади в ядро. А потім уже придумати як стерти. Він не повинен допустити, аби просочилося десь в медитації. Те що він знає, що він падло останнє, ще не значить, що про це має знати вся його сім”я…
І… у вітальню зайшли, постукавши (він спеціально вмостився на диван перед портретом Мерін). Ейнар… Ох, як же приділяти увагу малій, коли в самого на душі не порядок?..
– Ештон?- Раптом стурбовано підійшла до нього Ейнар, залізла безцеремонно йому на руки і вдивилася чіпко в лице, заглянула глибоко в очі, і Ештон ірраціонально злякався, що вона його душу, як сканером зчитала… Жінка все ж таки…- З тобою все в порядку?- Вона була… Все вона уже зрозуміла – що не в порядку. Пізно заперечувати. Окрім того, навіть, якби він спробував – вона його розкусила, щойно за двері зазирнула…
Ештон відкрив уже рот, щоб щось відповісти… Але брехати язик не повернувся. Щось він розучився. Чи що? Та і не хоче зовсім. Ештон захлопнув рот.
Може поділитись? Але ця випадкова думка обпекла Ештона окропом. Він? Ділитися цим з Ейнар? З ларом – природа якої фундаментальна вірність? З Ейнар, котрій він заборонив вступати в пару з коханим, при тому сам він пару має… Має ще нахабство щось там симпазитувати комусь… Чи ще там щось… Ще й нещасного з себе корчити? Ну, вже ні. На це він не має ніякого права!
– Просто… В людей так буває.- Видушив здавлено з себе хоч якесь наближене до адекватного пояснення… І м”яко, імпульс за імпульсом закрився. А потім усміхнувся Ейнар. Вийшло якось болісно.
Мала жалісливо поглянула на Ештона і пригорнулася до нього, все ще сидячи на руках в Ештона. Він зітхнув безпомічно і обійняв її.
Вони сиділи так якийсь час. Ейнар була спокійною в його обіймах, висловлювала підтримку біохвилями.
За кілька хвилин Ештон пригадав, що Ейнар прийшла з якоюсь метою:
– Ейнар… Маленька, хотіла щось?- Дбайливо спитав Ештон і погладив її по голові.
– Так,- Випрямилась в його руках дівчинка, теж згадавши, що є про що поговорити, чи то вирішивши, що час прийшов.- Ештон…- Ейнар опустила очі десь Ештону на торс, а тоді повільно підняла погляд, встановлюючи з ним чіпкий зоровий контакт.- Ти…- Їй було важко говорити, кожне слово давалося з тяжкими зусиллями, вона силою це з себе видушувала, набираючись відваги на кожну репліку. І попри її жорсткий погляд, від Ештона вона не вимагала нічого, по відношенню до Ештона її запитання було м”яким. Це відчувалося, як ненав”язливе прохання. Ештону лишалося лише дивуватись багатогранності її біохвиль:- Ти…- Вона глибоко безшумно вдихнула і наважилась остаточно, вимовляючи кожне слово чітко та тихо, без нажиму, м”яко:- Ти хочеш, аби я вступила в пару з кимось іншим?
Ештон не одразу в”їхав…
– Не з Лансом?- Уточнила вона, якось, очевидно, по-своєму, розрізнивши Ештонову міміку…
І до Ештона дійшов повільно зміст запитання… Перший занімілий емоційний шок спав, змінившись диким здивуванням, яким Ештон поділився з Ейнар, відкрившись.
– Чому ти так думаєш?- Спробував Ештон зрозуміти хоча б… Ні, він, звісно, здогадувався хід думок… Раз не дав дозвіл їм двом, значить… Може він, як вожак, хоче дати їм інші пари… Чи як?
– Ну… я ж дівчина. У ларів дівчата майже завжди вступають у пари… Якщо ти не готовий дати Лансу дозвіл на мене, значить є інший претендент?- Жах. Ештон і справді вжахнувся. Ні, одна справа, типу як батьки – “благословляти шлюб”. От типу вони вибрали і ти, як вожак(батько) даєш благословіння. А друга… Коли вожак(як хазяїн) вибирає кому дівчину віддати. Оой… а Ештон вже почав забувати про цей аспект їхніх взаємостосунків… Тобто… Ототожнюючи себе швидше з главою сім”ї, аніж з власником чужих життів… Ооой…
– Ейнар…- Тяжко простогнав Ештон, не стримуючись.- Невже ти гадаєш, що я вчинив би так з тобою?- Підняв болючий погляд Ештон на Ейнар.
Вона намагалася зрозуміти. Обдумувала:
– Це твоє право.- Відповіла вона… Не скрушно. І не болісно. Не ображено, не дорікаючи. Без злості. Без нарікань. Констатуючи факт.
– Нехай так.- Немає сенсу заперечувати очевидне.- Але окрім приписаних істин є ще совість…
Ейнар знову зробила паузу вникаючи. Знову виважено заговорила, зовсім не лукавлячи, не маніпулюючи, лише приходячи до власної виваженої думки кожен раз:
– Ми не закріплювали ще зв”язку, а тому я зможу вступити в пару з кимось іще.
На цей раз паузу взяв Ештон. Він розуміє логіку. З точки зору лара, поки ти не закріпив зв”язок ти не в парі. Обіцянок не дано. А значить можна змінити партнера без шкоди для нього чи для себе. Значить і по совісті все. Та не для Ештона…
– Ти пішла до мене в зграю, тому що хотіла бути з Лансом. Ви любили один одного ще задовго до того, як стали частиною моєї зграї. І ти гадаєш по совісті це з мого боку: взяти вас разом у зграю, пообіцяти, що ви будете разом, а потім віддати тебе комусь іще?- Ештон і справді дуже сильно хотів порозумітися з Ейнар. Хотів аби вона довіряла йому. І хотів аби розуміла – що він на її боці. Що не чинитиме з нею так підло.
– Я дала слово, що коритимусь будь яким наказам. І я виконаю це. Окрім того… Життя йде так швидко. Особливо для тебе. Тож могло щось і змінитись, відколи ти взяв нас у зграю. І якщо ти вирішиш, що мені потрібно вступити в пару з кимось іще, я так і зроблю. Я довірила своє життя тобі. І це не зміниться…- Ештон зупинив її жестом руки.
– Я розумію чим ти керуєшся.- Він зрозумів. Справді. Але ще важливо, аби вона зрозуміла.- Але мова не про честь, розумієш? Ваша любов з Лансом не менш важлива, аніж договір кожного з вас, укладений зі мною. Для мене щастя моєї сім”ї надзвичайно важливе. Це один із моїх пріорітетів в житті. Я всім серцем цього прагну. І як вожак, я не чинитиму так з тобою. Хіба що ти сама цього захочеш.
І губи Ейнар, що ще мить тому була непробивною і спокійною, вигнулись жалісливо і вона показала Ештону те, що старанно ховала між інших біохвиль – нестерпний жаль. Ох, мала… Ештон її тепло до себе пригорнув. Оце то вже навчилася біля Ланса сильною бути, оце то вже біохвилями крутить… Навіть Шоні далеко.
– Ну, ж бо. Скажи правду. Все мені скажи.- Гладив її по голові Ештон. Чомусь саме з нею видавалось правильним ледь чи не вимагати правди. Просити бути відвертим. Не чекати… І не будувати стосунки якось поступово, як зазвичай Ештон і робить… Не чекати, і не… бути терплячим… Чомусь з Ейнар все зовсім не так. Чомусь Ештону здається, що варто їй сказати – будь зі мною відвертою і вона буде, ніби по клацанню пальців. Чомусь Ештон відчував, що вона й сама цього хоче. І не розумів він звідки це знає. Це як тоді з Мерін… Коли він відчував її посмішку. Так і з Ейнар зараз – він не бачить і не відчуває явно… Але це відчуття воно інахше… Це не “відчуття” а “передчуття”. Той самий шлейф… Ештон відчуває цей неясний натяк просто зараз, як ніколи явно відчуває ие, що відчути не можна… Вловлює, так би мовити. Помічає. І не сказвти, що раніше цього не було. Але зараз…
– Я хочу бути з ним…- Жалісливо всхлипнула маленька. І Ештон гладив її по голові. Він просто єством своїм якимсь відчував, що цей момент такий важливий.- Я не хочу, щоб він був сам…- Зарилася вона обличчям в груди Ештону. Він же готовий був її хоч під шкіру пустити…- Не заслужив він на таке. Він страждатиме сам…- Так їй жаль його було. І себе. Але його – більше. Ейнар не говорила більше. Але ділилася з Ештоном справжніми біохвилями. Спершу боязко і обережно, а потім і зовсім розслабилась – її біохвилі плакали. Нарешті вона відпустила себе. Тут. З ним.
– Я зможу полюбити й іншого. Якщо ти скажеш.- Тихо і спокійно заявила вона. Її біохвилі виразили тугу.- Я зможу.- Запевнила вона.- Але я хочу любити Ланса.
– Я розумію про що ти,- Гладив маленьку Ештон.- Любов це не лише почуття, не лише поклик. Інколи ми вирішуємо кого любити. І це рішення не менш важливе, аніж почуття. Можливо це навіть важливіше. Адже непохитна віра в пару це щось… Просто надважливе. Це опора в житті. І якщо ти знаєш, що не зважаючи на всі життєві обставини, оточуючих і все інше твоя пара все одно залишиться твоєю опорою в цьому світі – це безцінно. Але… Йти за покликлм серця, Ейнар – це казково. Просто настільки природньо і правильно приймати рішення на основі того, до чого веде твоє серце. І я, повір мені, не намірений відбирати це у тебе. Я хочу щоб ти була щасливою. Ти і Ланс. І, звіно ж буває, так що доводиться приймати рішення без поклику серця, і слідувати цьому рішенню. А буває так, що навпаки потрібно відмовлятись від бажань чи поклику, на користь правильним рішенням, чи уже прийнятим…- І Ештон, чорт забирай, знав про що говорив… Як ніколи свіжі ці почуття у нього були.- Але.- Ештон зробив паузу, взяв обличчя малої в руки, поставив чітко напроти своїх очей і безкомпромісно, глибоко поглянув в очі Ейнар, а вона схопила його інстинктивно за зап”ястя:- Це не твій випадок.- Твердо поставив він крапку.
– Що ж тоді?- Тихо запитала вона, заглядаючи йому в очі, абсолютно віддаючись йому в руки.
І Ештон напружено стиснувши губи, і так же напружено обмірковуючи, що ж йому робити, прийшов до блискавичного і єдино-правильного рішення:
– Тому що ваш зв”язок, закріплений раніше часу, може нашкодити Лансу.- Ейнар сильна, розсудлива. І вона готова слідувати за вожаком і за своїми, даними раніше клятвами, навіть без пояснень. Та вона хоче розуміти що відбувається. Вона надто відповідальна, думаюча і волелюбна, аби сліпо йти, куди поведуть. Вона піде. Та вона хоче знати куди йде. І має на це право.
Ейнар уважно дивилася в очі Ештону і вірила кожному слову:
– Зі мною щось не так?
Ештон гірко їй усміхнувся і відпустив:
– Ні, з тобою все гаразд. Зі мною не все як завжди.- Ештон поглянув сумно, іронічно і з певною гіркотою на Ейнар. Як донести? Так, аби і пояснити, і не нашкодити зайвою інформацією? Ештон зітхнув.- Якби ви двоє приєднались би до звичайного вожака проблем би не було. Але, оскільки я Хранитель, то не можу бути абсолютно впевненим, що не зашкоджу Вам, як вожак. Я зробив все що міг, аби такого не сталося. Але впевнитись, що все гаразд ми зможемо лише з часом. І коли я знатиму напевне, дам вам дозвіл.- Пообіцяв Ештон. І уважно вдивився в малу. Наскільки багато вона вловила з його пояснень?
Але Ейнар лише кивнула і знову пригорнулася до Ештона. Здається, Ейнар полегшало на душі.
– Я не розповім Лансу.- Тихо сказала вона в обіймах вожака.- Але скажи це через мене, так? Саме мені може це нашкодити? Тому ти і не хочеш, аби ми закріплювали зв”язок.
– Так, маленька.- Здався Ештон, зітхнувши. Подумав ще мить і додав:- Моє серце каже мені, що все буде добре. З тобою. Що ти витримаєш такого жахливого вожака як я. Що ти сильна. І твоя незрима сила велика і дивовижна, я її відчуваю серцем.- А тоді поглянув на малу уважно, відхилившись злегка і серйозно запитав:- Ти йому віриш?
Ейнар широко посміхнулась:
– Як нікому до цього. Тобі і твоєму серцю, ще за довго до того, як ти визнав мене, вірила. Пам”ятаєш, як тоді в Храмі ти визнав мене?- Запитала Ейнар.
– Пам”ятаю.- Як забути, що таке вичудив.
– Тоді ти лише очі мені відкрив. А вірила я в тебе і тобі ще за довго до цього.- Серйозно запевнила вона.- От тільки переконувала себе, що надто слабка аби бути поруч. Не вірила в себе. А от Ланс вірив. Я підозрюю, що він насправді пішов у твою зграю заради мене. Ланс… Його важко зрозуміти інколи. Він… Був самітником колись. Не хотів в зграю. Але я…- Ейнар тяжко зітхнула.- Хотіла бути з ним, ще як зграї не сформувались. Надокучала йому. Змусила, фактично, прийняти мене. І він став вожаком. Заради мене.- Підняла вона очі в Ештонову безмежно глибоку синь.- І от знову. Він… Завжди чинив так, як потрібно було для мене. А зараз моя черга його берегти. Я вірю, Ештон, в тебе. І моє серце вже не перший рік волає про це нестерпним криком!- Голосно вона всхлипнула.- І тоді на медитації! Я щасливішою в житті не була! Ах!- Вже не могла стриматись завжди горда і неприступна Ейнар.- І… Ах…- Витирала вона сльози. Та вони все падали, не слухаючись хазяйки:- Ти віриш моєму серцю, Ештон?
Ештон… Не помітив свої сльози, розчинившись в емоціях Ейнар.
– Ну, раз наші серця говорять так, – Усміхнувся крізь сльози Ештон,- Значить все буде добре.- І голос якось зрадливо зірвався трохи.- І про Ланса ми обов”язково подбаємо, так, маленька?- Обійняв він її і пригорнувся до неї, чи то вона до нього.
– Так,- Теж вже заливаючись сльозами і соплями, усміхнулась Ейнар, голосно і щасливо всхлипнувши.
Тієї ночі вони спали разом.
0 Коментарів