Привілей кохати

Альтернатива

 

Приречені на щастя

 

Кінець Травня.

Гвадалахара.

Ранок.

Клініка Перес.

Кабінет Ампаро.

Едмундо: Лікарю, до вас можна?

Ампаро, не відволікаючись: Проходьте, сідайте. – перегорнув аркуш паперу – Що вас турбує?

Едмундо, посміхнувся: Справи сердешні.

Ампаро, відклав папери: Це вам до кардіолога. – посміхнувся – Привіт, старий! Радий тебе бачити.

Едмундо: Ти на святі заручин, хочеш побувати?

Ампаро: Звісно що хочу. А що є кандидатка?

Едмундо: Так, є. Кандидатка докторської дисертації. Хочу освідчитися їй.

Ампаро: Жартуєш, значить одужуєш.

Едмундо: Я і не хворий. То як?

Ампаро: І коли їхати? Де замовляти гітанос?

Едмундо: Краще сьогодні. Ми й без гітанос впораємося.

Ампаро, підвівся з крісла: Тоді я до батька.

Едмундо, посміхнувся: Брати звільнення?

Ампаро: Так точно, пане лейтенанте.

 

Минула одна година.

Дорогою до Коста Дорада.

Ампаро: І коли діятимуть у нас аеропорти?

Едмундо, посміхнувся: Ми вже тоді будемо старі.

Ампаро: Це точно. А які думки з цього приводу у твого брата?

Едмундо: У нас є принцип, між собою не обговорювати роботу.

 

Наступного дня.

Коста Дорада.

Денна година.

Біля будинку Родрігес.

Едмундо: Приїхали.

Ампаро: Здається що приїхав і льотчик.

 

Підійшов Раймундо.

Раймундо: Вам не здалося, сеньйоре лікарю. Але я не льотчик, я лише проектую літаки.

Едмундо: Привіт, брате. Ти як я бачу вдома.

Раймундо: У мене відпустка.

Едмундо: І давно ти тут?

Раймундо: Ніяк ні, пане лейтенанте. Я з родиною.

Едмундо, посміхнувся: Вільно. А де батьки?

Раймундо: Від онуки ні на крок. Проходьте, хлопці. Відпочиньте з дороги.

Едмундо: Ми з тобою близнюки, але я почуваю себе молодшим братом.

Ампаро: Батько тому що.

Раймундо: Гідна відповідь.

 

В будинку.

Ампаро: Гарний будинок.

Едмундо: Як у самого доктора Ватсон.

Ампаро: Бейкер стріт, будинок 221 -б.

Раймундо: Хочу вас розчарувати, але такої адреси взагалі не існує.

Едмундо, посміхнувся: То де місіс Хадсон?

Раймундо: Проходьте нагору.

Едмундо, виструнився: Буде зроблено.

 

Підіймаючись сходами.

Ампаро: То як я погляну. То ти гуморист.

Едмундо, йде позаду: Це ти ще нас у школі не бачив.

Ампаро: А що ж там було?

Едмундо, посміхнувся: Багато чого. Один за одного відповідали на заняттях.

Ампаро: З військової підготовки?

Едмундо: З фізики та біології.

Ампаро: Зрозуміло.

Едмундо, біля кімнати: Це гостьова. Можеш розташовуватися.

Ампаро: А двері навпроти сходів?

Едмундо: Ці двері ведуть на горище.

Ампаро: Там де живуть кажани?

Едмундо: Там колись жив мій ліпший друг. Павук.

Ампаро: Не вигадуй.

 

Підійшов Раймундо.

Раймундо: Хто у цього хлопця тільки не жив.

Едмундо, посміхнувся: Його звали Джуніо.

Ампаро: А що далі?

Раймундо: А далі я його випустив.

Едмундо: Чим зруйнував його життя. Він би став старим.

Раймундо: Що ж я до родини.

 

На горищі.

Ампаро: А тут затишно.

Едмундо: І як лікар скажу навіть чисто.

Ампаро, оглядає простір: Що я побачив. Коник – гойдалка.

Едмундо, посміхнувся: Наша з братом іграшка. Я піду.

Ампаро: Разом вийдемо.

 

Настав вечір.

Вітальня.

Едмундо: Сходимо, погуляємо?

Ампаро: Я не проти.

Жизель: Хлопці, а вечеря?

Едмундо: Ми повечеряємо у кафе.

Жизель: Гаразд, хлопчики.

 

На прогулянці.

Ампаро: Погода шепоче.

Едмундо: Відчуваю що зустріну її.

Ампаро: Тестостерон підвищився?

Едмундо: Я зараз не на пробіжці.

Ампаро: А бажання побачити її?

Едмундо: Це є. А ось і брати Бланко.

Ампаро: Гарний хлопець.

 

Підбіг Альфредо.

Альфредо: Зіграємо?

Ампаро: Тебе як звуть?

Альфредо:Мене Фредді. Альфредо Бланко.

Ампаро: Фредді, гарний хлопець. Як актор, теж юний хлопець, Фредді Бартолом’ю

Голос Габріеля: Брате, малий. Фредді до мене.

Альфредо: Вибачте, мене брат кличе. – голосно – Я зараз.

Ампаро: Біжи, хлопче.

 

Біля співочого кафе.

Ампаро, тихо: Відчуття тебе не обдурили. Вперед, Ромео.

 

Едмундо підійшов до Регіни.

Едмундо: Привіт!

Регіна, посміхнулась: Привіт!

Едмундо, обіймає: Як я за тобою скучив. – закопався обличчям у волосся – Який чудовий аромат.

Регіна: Ти приїхав до мене?

Едмундо, посміхнувся: Так, а ще трохи відпочити.

Регіна: А це хто з тобою?

 

Підійшов Ампаро.

Ампаро: Невже я так змінився?

Регіна: Пробач, просто сутінки.

Едмундо: Ти сама, у таку годину?

Регіна: Я вирішила трохи подихати повітрям.

Едмундо: Ти сьогодні працюєш?

Регіна: Мій вечір вільний. – посміхнулась – Це я прогулюючись дійшла сюди.

Едмундо: Зайдемо на мате?

Ампаро: Я не проти.

Регіна: Я якщо лише сік.

 

У співочому кафе.

Ампаро: Яке місце! Я зроблю замовлення і за все заплачу.

Едмундо: А ми займемо місце.

Регіна: Мені якщо апельсиновий сік .

Ампаро: Я зрозумів.

 

За столом.

Едмундо, обіймає: Я готую для тебе сюрприз. А от і твій сік.

Офіціант: Ваше замовлення.

Регіна, бере склянку соку: Дякую.

Ампаро: Мені не важко – п’є мате – Гарне місце.

Едмундо: Як у книжках про ковбоїв?

Ампаро: По публіці й не скажеш.

Едмундо, п’є мате: Грають блюз.

Регіна, п’є сік: Це Ектор і Тадео.

Едмундо: Я пам’ятаю ще як їх звати.

Ампаро: Який у того Тадео голос.

Едмундо: Друже, можна тебе на пару слів?

Ампаро: Звичайно що можна.

 

Вийшли з кафе.

Едмундо, оглядається: Друже, я готовий освідчитися Регіні.

Ампаро: Що тут і зараз?

Едмундо: Ні, краще завтра вдень.

Ампаро: Я буду поруч.

Едмундо: Ти і Габріель, вже добре. Потрібен третій.

Ампаро: Його брат. Той шибушний, малий?

Едмундо: Ні, він ще зовсім малий. Хоча може бути присутнім.

Ампаро: Тоді твій брат?

Едмундо: Ні, він на щастя одружений.

Ампаро: А ці хлопці що грають?

 

Підходить Гаспар.

Гаспар: Доброго вечора, шановні.

Едмундо: Привіт, хлопче.

Ампаро: Ви знайомі?

Гаспар: З першого класу школи.

Едмундо: Довгий час сиділи поруч на уроках.

Гаспар, дивиться на двері: Відчинено?

Едмундо, плескає по плечу: Ходімо, друже.

Гаспар, підняв зігнуті руки: Ну-ну! Тільки без рук.

 

У кафе.

Регіна: І де ви були?

Едмундо: Друга зустрів.

Гаспар: Доброго вечора, шановна пані.

Регіна: Привіт. Хлопці, я мабуть піду.

Едмундо: Зачекай кілька хвилин.

Ампаро: Не бійся я проведу.

Едмундо: Добре.

 

Регіна і Ампаро вийшли з кафе.

Гаспар: І про що буде розмова?

Едмундо, п’є мате: Друже, потрібна допомога. Я завтра хочу освідчитися.

Гаспар: Вітаю.

Едмундо: Ти мене давно знаєш.

Гаспар: Як і ти мене.

Едмундо: А також ти знаєш Регіну.

Гаспар: Вона моя далека родичка.

Едмундо: Вже краще.

Гаспар: Добре, буду я свідком.

Едмундо: І на весіллі теж.

Гаспар: Домовились.

Едмундо, подає руку: Тоді по руках?

Гаспар, потиснув руку: По руках. Вип’єш зі мною?

Едмундо: Ні, я додому.

 

Дорогою до будинку Ернандес.

Ампаро: Як життя?

Регіна: Кожен день щось нове.

Ампаро: Зрозуміло. Чепа у від’їзді?

Регіна: Вдома.

Ампаро: Ми майже прийшли.

Регіна: Так, мій будинок за цими кущами.

Ампаро: У яких живуть пташки.

Регіна: Тихіше. Вони дуже боязкі.

Ампаро: Я хочу побачити дівчину.

Регіна: Побачитесь.

 

Біля будинку.

Регіна: І який сюрприз готує Едмундо?

Ампаро: Мені не відомо.

Регіна, скептично: І все ти знаєш.

Ампаро: Ми просто розмовляли.

Регіна: Добре, я піду.

Ампаро: Як твоє самопочуття?

Регіна: Все добре.

 

Підійшов Едмундо.

Едмундо: Ви вже дійшли?

Регіна: Так, мене провели додому.

Едмундо: Вибач мені, термінова розмова була.

Ампаро: То як?

Едмундо: Потім поговоримо. – обіймає – А зараз я хочу побути з моєю дівчиною.

Ампаро: Я зачекаю під ліхтарем.

Едмундо: Гаразд.

 

Ампаро відійшов.

Едмундо, цілує: Невже ти станеш моєю?!

Регіна, пригорнулась: Я вже твоя. Незабаром весілля.

Едмундо: Але попереду дещо важливе.

Регіна: З книг пам’ятаю, що хлопець повинен освідчитися.

Едмундо, обіймає: Моя романтична дівчинка. Усе це буде. Але трохи повинно бути сюрпризів.

Регіна: Я почну нервувати.

Едмундо: А цього робити не можна. У твоєму становищі.

Регіна: Вона зі мною спілкується. Особливо під ранок.

Едмундо: Наша товариська дитинка. Все, тобі час відпочивати.

Регіна, цілує: До зустрічі.

Едмундо, посміхнувся: Бувай.

 

Другого дня.

Ранок.

Будинок Родрігес.

Вітальня.

Едмундо: Мамо, моя форма готова?

Жизель, посміхнулась: Все готово.

Едмундо, бере костюм: Тоді я збиратися.

Раймундо: Ми будемо чекати на тебе в церкві.

Едмундо, посміхнувся: Моя маленька принцеса.

Есперанса, голосно: Аааа!

Амеда: Вона дуже любить тебе.

Едмундо, підморгнув: І у мене буде дівчинка. Тобі сестричка, дівчисько.

Амеда: Не будь таким самовпевненим.

 

Едмундо пішов одягати костюм.

Раймундо,обіймає: Нам теж час подумати над продовженням.

Амеда: Прошу не зараз.

 

Минуло п’ять хвилин.

Едмундо: Я готовий.

Дієго: Ми теж хлопче.

Едмундо: Я піду попереджу Габріеля.

Амеда: І навіщо робити дівчині сюрприз, та ще у її становищі?

Едмундо: Моя дівчинка любить сюрпризи. Благослови мене, мамо.

Жизель: У цей важливий для тебе день. Нехай складеться все добре.

Амеда: Нікуди вона не втече.

Раймундо, з донькою на руках: Виходимо.

 

Всі вийшли з будинку. Залишилися Едмундо і Жизель.

Жизель: Мій син. Моє життя! Прийми від мене благословіння. – благословляє -Во ім’я Отця, Сина і Святого Духа.

Едмундо: Амінь.

 

Будинок Ернандес.

Кімната дівчат.

Мередіт: Доброго ранку, дівчатка.

Регіна: Доброго.

Мередіт: Чепо, прокидайся.

Чепа: Я вже не сплю.

Мередіт: Як твоє самопочуття?

Регіна: Все добре.

Мередіт: Хочеш снідати?

Регіна: Якщо тільки сік. І піду гуляти.

Мередіт: Погода стоїть чудова. Святкова.

Регіна: Я вчора бачилась з Едмундо. Він сказав що готує сюрприз.

Чепа: І який якщо не секрет?

Регіна, приснула: Звідки я знаю.

Чепа, посміхнулась: Проте мені відомо.

Мередіт: Одягайтеся дівчата.

Регіна, встала з ліжка: Допоможи мені, мамо, сукню одягнути.

Мередіт: Звісно, люба. І весільна вже готова. Залишилося лише мереживо.

Регіна: Мереживо залишимо на останній момент.

Мередіт: Добре, доню, як скажеш. Яку сукню сьогодні одягнеш?

Регіна: В якій мені найвільніше.

 

Після одягання сукні.

Мередіт: Яка вона гарна.

Регіна, дивиться у дзеркало: А от обличчя, щось не дуже.

Мередіт, обіймає: Гарненькою буде дитинка.

Регіна: Збираємося на прогулянку.

Мередіт: Спочатку буде сніданок.

 

В їдальні.

За столом.

Чепа: Як ти це можеш їсти?

Регіна: Чилакілес, дуже швидко і смачно.

Чепа: А хтось казав що буде лише сік?

Регіна, піднесла виделку: І це дуже смачно. Ум! Ням-ням-ням! Смакота.

Чепа: Мені краще начос смакує з Сальса.

Мігель: Щебетуньї мої. – встає від столу – Піду я.

 

Після сніданку.

Чепа: Підкріпилися, тепер можна і погуляти.

Регіна: Сходимо до моря?

Чепа: І що ми там робитимемо?

Регіна: Дихати морем.

Чепа: В нашому містечку море вдихаєш скрізь. – одягає капелюх – Я готова.

Мередіт: Я дівчата теж піду.

 

На прогулянці.

Регіна: Який чудовий ранок.

Чепа, посміхнулась: Вже майже день. Я тебе вчора з хлопцем бачила. То був Ампаро?

Регіна: Так, він мене провів до будинку.

Чепа: А Едмундо?

Регіна: А Едмундо зустрів друга. Хоча пізніше підійшов.

Чепа: Поцілувати тебе перед сном?

 

Підійшов Мігель.

Мігель: Гуляєте?

Регіна: Так.

Мігель: І хто кого цілував перед сном?

Чепа: А коли Регіна вийде заміж?

Мередіт: Після того як стануться заручини.

Чепа: Це дуже гарно. Заручини, весілля. Я чула що є ще сватання.

Регіна: Ми і так просватані з дитинства.

Чепа: Ну так, ну так!

Мігель, подивився вперед: Легкий на згадку.

 

Підійшов Едмундо.

Едмундо: Доброго дня, родині Ернандес.

Мігель, посміхнувся: І тобі доброго дня, Едмундо.

Чепа: Ми підемо.

Мередіт: Так, нехай поговорять.

 

Регіна і Едмундо лишилися на одинці.

Едмундо: Як почувається моє сонечко?

Регіна: З нами все добре.

Едмундо: На тобі гарна сукня, святкова. Підемо гуляти?

Регіна: Я і так гуляю.

Едмундо: А ми будемо удвох. Я твій човен, ти моя річка.

Регіна: Як це романтично, я твоя річка.

 

На прогулянці.

Регіна: Як пахнуть квіти.

Едмундо: Це тубероза.

Регіна: Схожий аромат має мій парфум.

Едмундо: Ти будь обережною з ароматами. – посміхнувся – Це я тобі як лікар кажу.

Регіна: Вже сповіщають на денну молитву.

Едмундо, взяв під руку: Ходімо зі мною.

Регіна: А батьки?

Едмундо: Вони нас наздоженуть.

 

Тим часом родина Родрігес зустріла родину Ернандес.

Мігель: Доброго здоров’я!

Дієго: І вам не хворіти.

Жизель: Ви на службу?

Мередіт: З донькою вийшли на прогулянку.

Чепа: А сьогодні щось буде?

Раймундо, посміхнувся: А ти не знаєш?

Чепа: Я вчора щось чула…

 

Підійшов Ампаро.

Ампаро: Як я говорив з твоєю сестрою?

Чепа, почервоніла: Доброго дня, Ампаро.

Ампаро: Доброго дня, дівчинко.

Мередіт: Така несподівана зустріч.

Жизель: Підійшов час до заручин.

Чепа, радісно: Точно, заручини.

Ампаро, озирнувся: Ось і наші молоді.

Чепа: Тепер, моя сестра, наречена.

Ампаро: А потім будеш ти.

Чепа: Все можливе.

 

Біля храму.

Дієго: Ми не спізнитися?

Мігель: Ми вчасно.

Жизель: А от і Падре.

Мередіт: Який тільки гарний чоловік.

Дієго: Молодий тому що.

Ампаро: Розповідай як ти?

Чепа: Все добре. Як добре, що ти приїхав.

 

Підійшов Гаспар.

Гаспар: Мої вітання.

Дієго: Доброго дня, хлопче.

Раймундо, подав руку: Радий тебе бачити.

Гаспар, потиснув руку: Я теж. Як життя?

Раймундо: Як бачиш. Дружина, донечка.

Гаспар: Маленька на тебе схожа.

Раймундо: А ти ще не одружений?

Гаспар: Зустрічаюся з одною.

Раймундо: Я її знаю?

Гаспар: Так, вона з місцевих. Хільда.

Раймундо, замислено: Хільда, Хільда. Напевно що вона меньша від мене.

 

До храму підійшли Едмундо і Регіна.

Жизель, посміхнулась: А от і наші молоді.

Регіна: Благослови мене мамо. Не знаю чому, але благослови.

Жизель: Відійдемо синку.

 

Едмундо і Жизель відійшли.

Мередіт: Дівчинко моя, ти все ближче до подружнього життя. У цю мить прийми від мене благословіння. Во ім’я Отця, Сина і Святого Духа.

Регіна: Амінь.

Мередіт: Щастя вам, діти. На довгі роки щастя.

 

Регіна пішла до Едмундо. Підійшла Жизель.

Мередіт: Невже ці діти так швидко виросли?

Жизель: І зроблять тебе бабусею.

Мередіт: Бабуся, це так тепло звучить. Неначе повертаєшся в дитинство.

Жизель, посміхнулась: Мені про це відомо. Моя дівчинка така гарна.

Мередіт: Так, гарне дівча.

 

Підійшли Аріадна і Антуана.

Антуана: Я спізнилась.

Аріадна: Ми кращі подруги хотіли підтримати Регіну.

Чепа: А церемонія ще не почалась.

 

Підійшла Абріль і Євсевія.

Абріль: Ми адресою не помились?

Чепа: А ви, дівчата, чиї будете?

Євсевія: Ми навчалися разом.

Чепа: А сьогодні заручини.

Євсевія: Дякую тобі дівчинко за запрошення.

 

Підійшла Регіна.

Регіна, обіймає: Подруги. Ви яким чином тут?

Абріль: До тебе на курорт. А тут цілий бал.

Регіна: Бал буде ще не скоро.

 

Підійшов Едмундо.

Едмундо: Доброго дня, дівчата. Ходімо моя дівчинко.

Регіна: А батьки і друзі?

Едмундо: Потім. Все потім.

 

В церкві.

Регіна, тихо: І для чого ми тут?

Едмундо, посміхнувся: А ти не здогадуєшся?

Регіна: Вже здогадуюсь.

Едмундо, посміхнувся: Кохана, сьогодні я привів тебе сюди…

 

Підійшов Падре Хуліо.

Падре Хуліо: Діти мої!

Едмундо, проковтнув грудку: Кохана, у цей день, я спитаю у тебе. Відтоді коли я тебе побачив біля каплиці. – узяв за руку – Ти вийдеш за мене?

Регіна, сльози у очах: Я скажу тобі “Так”.

Падре Хуліо посміхнувшись: Що ж здійснимо обряд заручин. Каблучки при собі?

Едмундо, подає каблучки: Так, звісно.

 

До храму почали сходитися.

Падре Хуліо: Юна красуня, мені допоможе?

Чепа: Я?

Мередіт, тихо: Йди доню.

 

На початку заручин.

Падре Хуліо: Боже Провидіння вас покликало до священного життя у подружжі. З цієї причини сьогодні ви постаєте перед Христом і Його Церквою, перед Його священнослужителем та вірним Божим народом, щоб урочисто підтвердити ваші заручини.

 

Під час проголошення клятви.

Едмундо: Регіно, з тієї хвилини, коли я побачив тебе, та дізнався, яка ти людина, я зрозумів, що дуже хочу прожити з тобою решту свого життя. Твоя краса, розум та добре серце щодня надихають мене на те, аби стати кращим. Я обіцяю кохати тебе, розуміти, підтримувати і бути вірним супутником до кінця наших днів.

Регіна: Едмундо, з тієї хвилини, коли я побачила тебе, та дізналась, яка ти є людина, я зрозуміла, що дуже хочу прожити з тобою решту свого життя. – посміхнулась – Твоя краса, розум та добре серце щодня надихають мене на те, аби стати кращою. Я обіцяю кохати тебе, розуміти, підтримувати і бути вірною супутницею до кінця наших днів.

 

Падре проголошує молитву.

Після короткої молитви.

Падре Хуліо, підносить каблучку: Заручається Слуга Божий Едмундо, зі Слугою Божою Регіною. Во Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.- Едмундо поцілував руку Падре.

Присутні, наспівують: Амінь.

Падре Хуліо: Заручається Слуга Божа Регіна, зі Слугою Божим Едмундо. Во Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь. – Регіна поцілувала руку Падре.

 

Падре проголосив молитву подяки.

Після усі співали наспів молитви.

Падре Хуліо: Вітаю Вас з першим кроком у подружньому житті. Во Славу Божу, щоб ви у своєму житті прославляли Бога. – пауза – Слава Ісусу Христу.

Едмундо, Регіна: Навіки Слава. – почергово поцілували руку Падре.

 

Після закінчення обряду заручин.

Біля церкви.

Чепа: А тепер всі до нас. На каву з тістечками.

Регіна, посміхаючись: А коли це ти встигла тістечка зробити?

Чепа: Коли ти вчора пішла гуляти.

 

В саду Ернандес.

За столом. Едмундо і Регіна сиділи поруч.

Едмундо, посміхнувся: Ми тут колись танцювали.

Регіна: І вчили уроки.

Едмундо: А тепер ти моя наречена.

Регіна, тихо: Ми наречені.

Едмундо, посміхнувся: І приречені на щастя.

Раймундо: А не випити нам за здоров’я молодих?

Габріель: Це можна. – наливає в чарки текілу – Дівчата ви з нами?

Абріль: А це що?

Раймундо: Напій Богів. Давніх народів що тут жили.

Євсевія: Ми таке не будемо.

Ампаро, наливає вино: Для чарівних дівчат.

Абріль: А я тебе знаю.

Ампаро, посміхнувся: Я тебе теж пам’ятаю.

Регіна, тихо: Звідки дівчата знають?

Едмундо: Тобі зле?

Регіна, посміхнулась: Нам дуже добре.

 

Неподалік від Едмундо і Регіни сиділи Мередіт і Мігель.

Мігель: Щось наша менша донечка мовчить.

Мередіт: Тихіше ти. Не бачиш як вони спілкуються.

Дієго: Що ж вип’ємо за заручини. Щоб жили у мирі…

Жизель: Та любові.

Раймундо: Сімейного вам затишку.

Амеда: Розуміння один одного.

Раймундо: Що ти так на мене дивишся?

Амеда, посміхнулась: Нічого, потім поговоримо.

Дієго, підняв чарку: За вас діти.

Едмундо: Дякую вам батьки.

Регіна: Я теж вам дякую.

Мігель, підвівся: Скажу і я пару слів на правах господаря. Виховував я дівчат у повазі до старших, щоб роботи не боялися… Тож відаю дочку в повному спокої. Буде гарною господинею.

Мередіт: Це ж ще не весілля…

Мігель: У тебе буде свій час сказати. Тому хочу сказати, що моя донька гарною виросла. І на красу, і на здоров’я та вдачею Всевишній не обділив. Он як гарно співає.

 

Чепа крадькома спостерігала за Ампаро.

Габріель: А ти дійсно лікар?

Ампаро: Так. Я лікар. – подивився на Чепу – Шось турбує хлопче?

Габріель: Гарні в поселенні дівчата.

Ампаро: А ти вже одружений?

Габріель, здивовано: Хто? Я? Я поки що обираю. Мені подобаються витривалі дівчата. Щоб і у роботі. Щоб… – подивився на дівчат, тихо – Щоб у ліжку.

Дієго: Хлопче, при нас дівчата. Не гарно так висловитися.

Габріель, підвівся: Я теж дещо хочу сказати. – прочистив горло – Друже, брате і ти Регіно, ви завжди були для мене найкращими друзями. І у цей для вас важливий день, хочу побажати всього вам найкращого. Дітей здорових, вам щастя родинного. Ну і між собою…

Гаспар: Кохання постійного.

Габріель: Точно, друже. Вічного вам кохання і щастя. Бережіть себе.

 

Під час кавування.

Жизель: Яка лише кава! Я як велика шанувальниця оцінила смак. Дуже смачно.

Чепа: Це все від мами наука. А тістечка вам теж сподобалися?

Жизель: Так, моє золотко. Все дуже смачно.

Амеда: Нам вже час.

Раймундо: Так, ми підемо додому. Друже ти йдеш?

Габріель: Мені вже теж час. Робота чекає.

Ампаро: Я теж з вами хлопці.

Чепа: А коли зустрінемося?

Ампаро: Вже зовсім скоро.

 

Після короткого застілля.

Жизель: Хорошим був обід.

Дієго: Будемо йти.

Амеда: Так, вже час.

Жизель: Синку, ти з нами?

Едмундо: Я прийду ввечері.

Раймундо: А нам вже час.

 

Родина Родрігес пішла додому.

В саду.

Едмундо і Регіна сиділи на лавці.

Регіна: А чому ти не з ними?

Едмундо, посміхнувся: Тепер ти моя родина.

Регіна: Через місяць вже вінчання.

Едмундо: І сукня готова?

Регіна: Тобі про це не варто знати. Чоловік не повинен бачити наречену у сукні, до самого вінчання. Прикмета погана.

Едмундо: Ти і зараз дуже гарна. – поклав руку на живіт – Маленька, ти як там?

Регіна, посміхаючись: Розвивається.

Едмундо: Вже дуже скоро, я тебе побачу – сонечко.

Регіна: Я у ві сні її дуже часто бачу.

Едмундо: А що каже лікар?

Регіна, провела рукою по животу: Що все добре.

Едмундо: Це добре.

Регіна: Як я вже мрію про те, щоб бути поруч з тобою назавжди.

Едмундо, посміхнувся: У мене дуже складний характер.

Регіна, доторкнулася до чола коханого: Я тебе знаю з дитинства.

Едмундо, сміється: Я дуже сильно змінився.

Регіна: Я тебе кохаю навіть таким.

 

Тихо підійшла Чепа.

Чепа, посміхнулась: Ось ви чим займається.

Едмумундо: Сумно самій?

Чепа: Ні, я читала.

Регіна, посміхаючись: Сідай, сестричко.

Чепа, сіла на лавку: Я вам не заважатиму?

Едмундо: Ні. Розповіси нам щось?

Регіна: Про що читала?

Чепа: Сьогодні мене хвалили. А повинні були і тебе хвалити.

Регіна, обіймає сестру: Просто, сеньйорі Жизель, сподобалися твої тістечка.

Едмундо: Все було дуже смачно. А про що це ви з Ампаро розмовляли?

Чепа: Як влаштований кровообіг.

Едмундо: Серцеїд…

Чепа: Ні, він не такий.

Едмундо: Це я пригадав назву п’єси.

Чепа: Я її читала.

Едмундо, посміхнувся: А “Поживемо – побачимо”.

Чепа: Це там де діти не знали хто їх батько…

Едмундо, посміхнувся: І запросили його на обід.

Регіна: Дуже весело.

Едмундо: Справді так і написано. – дивиться на годинник – Дівчата, я вже піду.

Регіна: Гаразд, йди.

Едмундо, цілує: Ти відпочивай, красуня.

Регіна: Бувай.

Едмундо: Ще побачимося.

 

Едмундо вийшов із саду.

Регіна: Заходимо до будинку?

Чепа: Пішли.

 

В кімнаті дівчат.

Чепа: А ти вже думала над хрещеними для дитинки?

Регіна: Це наша справа з Едмундо.

 

Зайшла Мередіт.

Мередіт: Доню, може приміряєш сукню?

Регіна: Мамо, весілля не завтра.

Мередіт: Я просто хочу подивитися. Як змінилась фігура.

Регіна: Не змінилась вона кардинально. Живіт ледве помітний.

Чепа: Я хочу теж побачити.

Регіна: Ну, добре.

 

В швейному кутку.

Мередіт: Одягаємося. – подає сукню – А що живіт не помітний, то це твоя спадковість. Сама такою ж була.

Регіна, одягає сукню: Мамо, вона дивовижна. Така легка.

Чепа: Вона така чудова.

Мередіт, притуляє мереживо: Мережива багато.

Регіна: Хочу на комір, на манжети і по подолу сукні. Ще пояс.

Чепа: А не забагато?

Мередіт: Вистачить мережива.

 

Зазирнув Мігель.

Мігель: Мої майстрині.

Регіна: Тато, як я тобі?

Мігель: Така ж гарна, як колись, королева Вікторія – Ена.

Регіна: Буде ще мереживо.

Чепа: Багато мережива.

Регіна, посміхнулась: І тобі щось залишиться.

Мередіт: Покрутись доню.

Регіна, зробила оборот: То як?

Мередіт: Дуже гарно. Тобі подобається?

Регіна: Дуже.

Мередіт: Тоді знімаємо.

Мігель, посміхнувся: Не буду заважати.

 

Після того як зняли сукню.

Чепа: А можна доторкнутися?

Регіна: Звичайно що можна. – провела рукою по животу – Нам буде приємно.

Чепа, торкаючись: Яке це диво.

Мередіт, посміхнулась: Диво буде, коли народиться здоровою дитина.

Чепа, прислухалась: Вона ворушиться. І серце стукає тихенько.

Регіна, посміхнулась: Тітонька і племінниця вітають одна одну. – пауза – Все, я хочу одягнутися.

 

Вечір в саду.

Мередіт: Повечеряємо сьогодні на повітрі.

Регіна: На свіжому повітрі.

Мередіт: Коли ти підеш співати?

Регіна, їсть кончас: У найближчі дні.

Мередіт: А стан здоров’я дозволяє?

Регіна, п’є сік: Дитинка радіє, коли я щось співаю. Як смачно.

 

Підійшов Едмундо.

Едмундо: Вибачте. Ти не проти вечірньої прогулянки?

Регіна: Ні, не проти.

Мігель: Посидь з нами хлопче.

Едмундо: Я не можу. На мене друг чекає.

Чепа: Ампаро ще тут?

Едмундо: Так, ми вже їдемо  найближчими днями.

Чепа: Я теж хочу на прогулянку.

Мігель: Добре, щоб не довго.

Едмундо: Вони будуть під нашим наглядом, сеньйор.

 

На прогулянці.

Ампаро, співає: О, мила, так. Ой дай мені свою любов.

Едмундо: Схоже мій друг закохався.

Ампаро: Вже давно.

Чепа: Яка тільки пісня.

Ампаро: Я не дуже володію голосом. Стадо слонів в дитинстві пробігло моїми вухами.

 

Неподалік йшли Едмундо і Регіна.

Едмундо: Ти як, сонечко?

Регіна: Все добре, коханий.

Едмундо: А заспівай щось.

Регіна: Твій друг гарно співає.

Едмундо: Я хочу почути тебе.

Регіна, співає колискову: Росте ягнятко, росте осля і мале дитя. Росте і квітне земля, а з ним і дитинка моя…

Едмундо, посміхнувся: А про коня там немає?

Регіна: Чого смієшся?

Едмундо: Просто ти сказала осля.

Регіна: Тоді сам співай.

 

Дійшли до ярмарку.

Ампаро: Ще люди не сплять.

Едмундо: Сьогодні нічний ярмарок.

Ампаро: Я потрапив до арабського світу.

Чепа: А ти бачив і арабський світ?

Ампаро: Дещо читав. Щось почув з перших вуст. Я коли мандрував Францією багато чого чув і бачив.

Регіна: Сходимо на пахощі?

Едмундо: Добре.

 

Біля лотка з пахощами.

Регіна: Можна взяти декілька паличок?

Продавчиня: Можна, дівчинко.

Регіна, бере паличку: Ум! – вдихає аромат – Пахне ягодами, аромат трав і квітів з перцем. Чудово, беру.

Продавчиня: Одна упаковка п’ять песо.

Регіна, подає монету: Це для вас.

Продавчиня, подає пахощі: А це для тебе.

Регіна, бере пахощі: Дякую.

 

Дорогою додому.

Регіна, щасливо: Який тільки вечір.

Едмундо: Ти будь обережною.

Регіна, посміхнулась: Нам з дитиною подобається.

Чепа: І ти нічого більше не обрала.

Регіна: Я просто побачила очі тієї жінки.

Чепа: І що ти в них побачила?

Регіна: Безмежну любов до життя. Доброту сердечну.

Едмундо, обіймає: У тебе чудовий нюх.

Регіна: Це не я обирала.

Едмундо, цілує: А наша дівчинка.

 

Біля будинку Ернандес.

Едмундо: Ви прийшли, красуні?

Регіна, цілує: До зустрічі. І я вже сумую.

Чепа: А вікна то не світяться.

Ампаро, цілує руку: До зустрічі.

Чепа: До швидкої зустрічі.

Регіна: Ходімо, вже і так пізно.

Чепа: Так, пішли.

 

Дівчата зайшли до будинку.

Дорогою додому.

Ампаро: Гарні вони. Такі красуні.

Едмундо: Які тільки очі. Як коштовний камінь.

Ампаро: Темно-жовтий топаз би підійшов.

Едмундо: Ти розбираєшся у каміннях?

Ампаро: Колись захоплювався гемологією.

Едмундо: В дитинстві усі збирають мушлі чи камінці.

Ампаро: То було зовсім недовго.

Едмундо: Вже незабаром прийдемо.

 

Хлопці швидко дійшли до будинку.

Крізь хмари світив місяць.