Розділ 6.

Він ніжно торкнувся її щоки, тоді провів рукою та припідняв її підборіддя. Дивився їй
у вічі.
– Ти… маєш дивовижний вплив на мене. Ти наче зачарувала мене. Я … повністю під
твоїм контролем. – Він робить глибокий вдих. – Я… божеволію вiд тебе. Ти
оселилась в моїх думках. – Він склонився до її шиї. – Я кохаю тебе.
В неї вирвався стогін. Подих полегшення. Вона закрила очі й притулилась своєю щокою до його. Він схилився до її уст.
– Я не зроблю цього, якщо ти проти.
Асторія, не відкриваючи очей, поринула до нього. Їх губи зімкнусь у поцілунку. Наче весь світ припинив існувати. Все зникло і час зупинився. Ці митті були сповненні магії. Магії кохання.
Вони відірвались один від одного, важко дихаючи. У кутку заворухалась Пенсі. Драко сам направив на неї паличку і вона знову затихла.
– То чому ти була тут? Зазвичай ти не береш прямої участі в їх аферах. Асторія по-турецькі сіла Амбридж на стіл.
– Поттер побачив сон. Чи видіння, не певна. Про Сиріуса, що його катують. Ми допомагали йому зв’язатися з ним. Тільки за її каміном немає спостереження.
– Я питаю про те, чому ти ризикувала.
– Мої ризики були мінімальними. Якби не приперся той Гойл, Паркінсон
прокинулась би зв’язана в шафі у Філча. – Драко засміявся. – А я б встигла до Макгоногал, до того як Амбридж почала погружувати круціатусом. Але й так все вийшло непогано.
– Розумно. – Драко хотів був підійти до неї, але двері розпахнулись і знов зайшов Снейп. Він хвилину шоковано дивився на цю картину. Асторія у Амбридж на столі, ніби медетує, Драко стоїть перед нею, а під стіною купа з ще трьох його студентів.
– Що тут трапилось? – холодно спитав він, дивлячись на Драко. Той лише підвів догори руки, наче в знак поразки, і поглянув на Асторію. Вона коротко переповіла дії Амбридж, і що Герміона виманила її в ліс. За Сіріуса він і так знав, бо Гаррі йому сповістив.
– А це… – Асторія поглянула на непритомні тіла. – …наслідки. – Вона легко всміхнулась. Снейп слухав її уважно, не перебиваючи.
– Вам варто піти звідси, поки не примчав міністир Магії. – Звернувся Снейп до них. – А я поки розберуся з… – Він перевів погляд на Асторію. – …наслідками.
Вона ледве стримала сміх.
– До побачення, пане професоре. – Вона безшумно зіскочила зі стола й вийшла з кабінету, Драко за нею.
– Ти надто відверто зловтішаєшся. – Він посміхався.
– Не тобі мені робити зауваження про зловтішання, Драко. – Він обійняв її за талію, і вони пішли подалі від кабінету.
– В тобі є щось слизеринське, я б навіть сказав, що приблизно 60 відстотків…
Асторія лише награно-задумливо повела бровами, вона мала дуже хитрий вигляд. – Не будеш сперечатися?
– В чомусь ти маєш рацію. Навіть Сортувальний Капелюх мав сумніви.
– Справді?
– О так. – Вона послаблила синю хустинку на шиї, що заміняла класичну шкільну краватку. – «Розум, творчість, мудрість, винахідливість, саркастичність, цинічність, лідерські якості та хитрість. Ці якості описують як Рейвенклов, так і Слизерин. А як щодо тебе самої, хто тобі ближчий?» – це він сказав мені на церемонії.

– Досить точний опис твоєї особисті. А що ти йому відповіла?
– Нічого. – Вона звела плечима. – Я не знала. Тоді він задав просте питання. Вибір: влада чи розум. Я відповіла: Розум я маю, а влади не потребую. І він вигукнув:
Рейвенклов.
– Цікаво. Але рейвенкловці досить амбіціозні. Чому ж він дав такий вибір, якщо і те, і те імпонує вам.
– Світ не ділиться на чорне і біле. Видно, найлогічнішим варіантом був Рейвенклов. Воно й не дивно, я б задушила Паркінсон уві сні, якби мала бачити її щодня. Мабуть Капелюх це передбачив. – Вона усміхнулась сама до себе.
– Мені коштувало чималих зусиль змушувати Амбридж не прислуховуватись до всіх
аргументів Пенсі щодо того, що ти була причетна про ДА.
– Що?
– Так.
– В неї не було підстав вірити Паркінсон. Я не була членом ДА.
– Їй було достатньо єдиного сумніву, щоб наготувати ножі. Вона хотіла слідкувати за тобою, тому я визвався це робити…
– Ти ЩО зробив?
– … бо Пенсі була готова ходити за тобою по п’ятах. Буквально. І, або вона б таки щось винюхала, або ти б її задушила. – Він вишкірився. – Так чи інакше, ти б заробила собі проблем. Тому я й був в тому коридорі, коли Поттер поцілувався зі стінкою. – Драко засміявся.
– То весь цей час ти сидів у мене на хвості?
– Робив вигляд. Я не наближався ближче ніж на 10 метрів, та врешті решт Амбридж заспокоїлась. До речі. Було цікаво спостерігати, як ти ходила поцупити полуничного вина з кухні… – Асторія трохи почервоніла.
– Міг би й посоромитися. Це був складний тиждень, я готувалась до екзамену Снейпа, моїй голові потрібна була інша настійка, щоб завчити той рецепт Рідкої Вдачі. – Драко розхихотівся, а вона грайливо штовхнула його ліктем у бік. – Припини.
– Ти не знаєш, як я тоді стримувався, щоб ти мене не помітила. Зараз вже не можу. – Від сміху в нього на очі накатилися сльози. – Ох.. – Асторія підставила йому підніжку та розсміялася вже сама. – Це ти даремно.
Асторія, сміючись, кинулась тікати. Він побіг за нею. Вони були як п’ятирічні діти. Бігли по порожньому замку, всі учні відпочивали після екзаменів. Асторія вискочила на двір, залитий помаранчевим світлом західного сонця. Вже катострофічно не вистачало повітря, коли вона зупинилася за деревом, дражнячи Драко та стрибаючи з боку в бік.
– Зачекай… Досить… – Драко тримався за бік, важко дихаючи, але широко посміхався. Вона зупинилась навпроти нього. Розстібнула декілька верхніх гудзиків своєї сорочки, щоб легше дихати.
Він схилився до землі й зірвав білу квітку, дістав паличку й, непромовляючи закляття, торкнувся нею рослини. Закрив долоню, а коли розкрив там вже був великий гарний метелик. Паличкою він скерував його до Асторії. Метелик сів їй на волосся, вона відчула як він чіпляється лапками. Тоді Драко підійшов й ще раз торкнувся метелика паличкою – він знову перетворився на квітку, що була вплетена їй у волосся. Така прекрасна магія.
– Це неймовірно. – Асторія торкнулася квітки.
Драко дивився на неї. Її волосся сяяло під променями сонця, а її карі очі наче стали цим сонцем – вони увібрали його колір і світилися так само яскраво.
– Це ти неймовірна. – Асторія ніжно поцілувала його у щоку.
– Ти залишила браслет. – Драко помітив як він блиснув, випавши з-під пукава її
сорочки. Вона всміхнулась.
– Так, він мені подобається. – Невимушено мовила вона. А тоді її очі округлились.
– Поглянь, це що… Дамболдор! – Вона затягла Драко за стовбур дерева. Дамболдор вийшов з лісу, скерувавши паличку на Амбридж, що була непритомна. Асторія
затряслася з тамованого сміху. – Цікаво, що там сталося.
Вони зачекали поки Дамболдор зникне з очей, а тоді поволі рушили за ним до замку, тримаючись за руки. Мала починатися вечеря. Вони увійшли разом до Великої Зали, там панував гамір.

– Ти! – Пенсі з’явилася невідомо звідки. – Що ти зробила зі мною, чому мені здається наче я цілувалась з Філчем? І чому ти з нею?!
Асторія та Драко бризнули зі сміху.
– Яке відношення я маю до твоїх сексуальних фантазій, Паркінсон? – Майже ридаючи зі сміху мовила Асторія. – Краще тримай їх при собі. – Й далі сміючись, вони обійшли її.
– Ти просто мале чортеня. – Драко хихотів. – А так й не скажеш, виглядаєш наче янгол.
– Коли я видозмінювала їй пам’ять… Ну, я додала маленьку деталь. Вона думає, що покинула кабінет Амбридж і пішла зажиматись з Філчем в комірчину для мітел. А потім в них була романтична прогулянка на астрономічну вежу… – Вона була дуже задоволена собою. Драко заливався сміхом. Це була дуже незвична картина. Зазвичай сміх Драко мав награний характер. Він сміявся коли глузував, знущався… Але щирий сміх був дуже рідкісним.
– Знаєш, тепер найбільше в світі я боюсь саме тебе. Дійсно, я не уявляю, що можна від тебе очікувати. Даремно вона розпустила руки.
– Думаю, вона теж так вважає. – Асторія хихотіла. Драко підхопив її на руки.
– Відпусти мене, на нас всі дивляться! – запротестувала Асторія. Він знизив плечима:
– Що страшного в дрібці романтики? – Він усміхнувся та трохи підморгнув їй. Вона просто така до біса мила… Він нічого не може з собою вдіяти. Він швидко цілує її в щоку:
– Ти ж знаєш, що тобі це подобається. – Він не має наміру опускати її на землю. Він просто тримає її в своїх обіймах і дає всім зрозуміти, що вони разом. Вона його.
Драко доніс її до столу Рейвеклов і вони разом сіли з нього.
– Асторія?… – Це знову Роуз.
– Так, це саме те, чим здається. – Асторія випередила запитання. Вона зробила вибір. Вона так нестямно кохає його, чому вона має приховувати це? Драко вдоволено всміхнувся. Роуз не знала, що сказати, тому відвернулась.
Асторія поглянула на Грифіндорський стіл. Герміона сиділа з Роном. Гаррі не було. Дівчина махнула подрузі рукою. Та помітила, і трохи сумно їй усміхнулась. Що ж, Герміона була неушкодженна, і в цей вечір Асторії було цього достатньо. Вона не хотіла руйнувати собі цей чудовий день, тому знову повернулася до Драко.
– Я не розумію. – Візлі похмуро дивився як Асторія щось каже Мелфою. – Герміоно, як таке може бути? – Герміона важко видихнула.
– Вони закохані, Рональде, що тут незрозумілого?
– Але як можна покохати цього… цього…
– Це не твоя справа.
– Але його батько…
– Асторія сидить не з його батьком. – Герміона й сама не була певна, як сталося так, що її подруга закохалась в Мелфоя, але якщо щось і могло добре вплинути на нього, то це Асторія. Візлі не мав таких роздумів, тому втупився в свою тарілку.
Драко сидів спершись ліктями на стіл. Його обличчя було трохи повернуте до Асторії, очі примружені, а губи розтягнуті в усмішці. Він спостерігав за нею.
– Хочеш втекти звідси? – Драко схилився до неї.
– Залюбки.
– Захопимо пляшку твого улюбелного вина? Полуничного. – Його брови спокусливо підійнялись. Вона розсміялась. Він зістрібнув на ноги, рухався недбало, трохи підстрибуючи. Драко був заряджений енергією, настрій мав дещо бунтівний. Галантно простяг їй руку, щоб допомогти підвестися. Вона її прийняла.
– Куди підемо? – Спитала Асторія.
– В кімнату на вимогу.
Вони так і зробили. Драко підійшов до місця, де зазвичай з’являлись двері. Зосереджено поглянув на стіну. За мить виник прохід.
– Після вас. – Він посміювався. Асторія жартівливо вклонилась.
Вона озирнулась. Кімната обставлена наче вітальня. Був шкіряний диван, столик з закусками та напоями, на стінах з пів сотні свічок, грамофон, міні кухня, ліжко, а ще…
– Це що, папуги? – В захваті вигукнула вона. У кутку стояла велика клітка, навіть вольєр, площею приблизно в 8 квадратних метри. А в ній сиділи дві папуги, що ліниво чистилися.
– Ну так, ця деталь для тебе. Я бачив як ти тренерувалась виконувати трансфігурацію пір’я на птахів.
– Вони чарівні!
– Радий, що тобі подобається. – Цей дитячий захват робив її дуже милою. Вона підійшла та випустила птахів. Один прилетів їй на плече, вона сміючись почухала його.
– Пригощайся. – Драко підійшов до неї з двома келихами вина.
– Дійсно полуничне. Дуже смачно.
Вони пройшли і силі на диван. Асторія зняла взуття та закинула на нього ноги, не даючи Драко підсісти близько. Він підняв брови.
– Дражниш? Ну гаразд. – Він розміявся. – Нехай, мені подобається. – Сів на інший кінець дивану, розвівши руки в сторони та розслаблено поклав їх на диван. Мав дуже викликаючий вигляд.
Вона допила свій келих вина, поставила його на столик, схопила гроно винограду і босими ногами попрямувала до грамофону, торкнулася його паличкою і залунала пісня «Abba – Voulez-Vous». Вона повернулась обличчям до Драко з хитрою посмішкою, він награно зкривився, а вона почала підспівувати і повільно попрямувала до нього, на останній фразі перед приспівом:
«We’ve done it all before,
and now we’re back to get some more
You know what I mean», вона підійшла до нього і стягла з дивану на ноги. В її очах стрибали вогники, вона крутнулася на місці, співаючи приспів, та почала танцювала навколо нього.
Драко сміявся. Щиро. Він був переповнений емоціями. Ця дівчина така… справжня. Ідеально підходяще слово. З неї струменіло життя, яким вона насолоджувалася. Вона забулась в танці, це робило її по-справжньому чарівною. Наче це був лише сон, і він спить.
– Я бачу тобі справді подобається за пісня.
– Ага. – Вона потрапила в момент пісні «uh-huh». Кокетливо підвела брови. Він розсміявся.
– Ну що ж… – Драко схопив її за руку і прокрутив. Тоді притягнув до себе, зробив крок вперед, ведучи танець і дивлячись їй прямо у вічі, відтворив емоції пісні й проспівав:
«The girl means business, so l’Il offer her a drink».
Асторія розміялась. Він мав чудовий голос. Вони кружляли по кімнаті в танці, тоді вона відстрибнула від нього, йдучи спиною вперед вона співала: «I’m really glad you came», тоді застрибнула на стіл, «you know the rules, you know the game», вона танцюючи вказала на нього пальцем, весело усміхаючись, а тоді почала в такт музики крутити бедрами, споскаючись нижче. Драко ніби загіпнотизований попрямув до неї, підходив за талію та закрутив у повітрі. А тоді пристрасно поцілував. Її тіло розслабилося. Вона притиснулась до нього, відповідаючи на поцілунок. А тоді підвела на нього очі та сказала:
– Я кохаю тебе, Драко Мелфой. – Наче все довкола вибухнуло.
Для Драко ці слова були наче ковтком повітря для того, хто тонув. Він дивився їй у вічі та посміхався.
– Гарно танцюєш. Та співаєш теж чудово. Які ще таланти ти приховуєш? – Він дивився на неї з новим виразом обличчя. Тепер він мав вигляд хижака, що полює. Асторії це подобалось.
– Нехай це буде сюрпризом. – Вона спокусливо провела язиком по його губам. Це викликало в нього сильне бажання. Але вона вже прямувала за своїм келихом.
– Гаразд. Така інтригуюча і при цьому така відкрита. Парадокс, не вважаєш?
– Який в тебе патронус, Драко? – Раптом спитала вона.
– Я не знаю. – Він став трохи серйознішим. – В мене ніколи не вистачало щасливих спогадів, щоб вичавлювати його. – Асторія була вражена. Вона стримала співчутливий погляд, бо була впевнена, що він не той, кому сподобається жаль.

– Але… – На її подив Драко всміхнувся. – Я ще не намагався з моменту нашої зустрічі. Дай мені хвилинку. – Він відвів від неї погляд. Звісно, її признання в кохані робило його неймовірно щасливим, але ще до цього декілька годин її очі світилися цим почуттям. Він думав далі. Момент після свята, коли вона затягла його в озеро. Він згадував цю ніч ще сотню разів. Це було вперше, коли він відчув бажання жити. Не існувати, не боротися за визнання, за владу чи ще щось, а просто жити… Він підняв паличку, сфокусувавшись на цьому спогаді.
– Експекто патронум! – З його палички заструменіли блакитні промені. Вони повільно почали формуватися в… ворона. Він закружляв по кімнаті, а Драко сяяв. Підвів погляд на Асторію. В цей момент він скидався на маленького хлопчика, який отримав на день народження найбажаніше. Вона всміхнулась.
– Неочікувано. Я була готова побачити Павліна. – Він усміхнувся.
– Ну звісно. – Драко підійшов до неї. – А як щодо тебе, який патронус в тебе? Хоча зачекай… Не складно здогадатися. Хтось з котячих, авжеж?
Вона посміхнулась і махнула паличкою. За його Вороном побігла її Онцилла. Дика мала кішка, яка у всьому, за винятком розміру, була копією ягуара.
– Вгадав.
– Маленька і небезпечна. Ідеально. – Він спостерігав, як кішка підкрадалася до ворона, що спокійно дивився на неї.