Фанфіки українською мовою
    Мітки: Магія
    Попередження щодо вмісту: Ж/Ч

    Драко якийсь час простояв на місці. Він мріяв, але не сподівався іншої реакції. Мабуть він навіть був би розчарований, якби вона не розгнівалась. Тоді розвернувся та пішов в
    підземелля.
    Асторія влетіла в вітальню. Схопила свою сумку й пішла в дальній кут кімнати. Зовсім не мала бажання з кимось розмовляти. Намагалася зосередитися на рефераті, але не виходило. Хотіла лягти спати, але розуміла, що тільки за вечерею зможе дізнатися новини. Тому годину до вечері вона просиділа без діла, нервово стукаючи пальцями. Коли залишалось 20 хвилин вона вийшла з гуртожитку. Побачила в коридорі Герміону, Гаррі та Рона. Пришвидшилася.
    – Герміоно! – Та обернулась, а тоді непомітно покинула своїх друзів і підійшла до Асторії. – Я чула, що сталося. Це просто жахіття. Що було після того, як ви пішли до Дамболдора? – Вона випалила це на одному подиху.
    – Ну… коли ми прийшли там вже був міністр і декілька працівників міністрерства. Дамболдор взяв всю відповідальність на себе, наче це він звелів нам створити це

    угрупування, хотів створити армію. Тоді його хотіли заарештувати, але він оглушлив всіх, окрім нас та Макгоногал, а тоді роз’явився. І тепер… Амбридж посіла посаду директора.
    – ЩО? – Асторія не вірила своїм вухам.
    – Не нервуйся так… Це дуже кепсько звісно, але що нам залишається? Ми не
    передбачили, що Амбридж натисне на подругу Чанг. – В Асторії не знайшлося слів. Точніше вона мала цілий вир думок. Але всі вони були б просто словами на вітер, які б ні на що не вплинули.
    – Я була там, прибігла, щойно Чо розповіла. Але було запізно… Бачила як вони тримали вас, а тоді ви пішли до директора.
    – До речі, я знаю, що це складно, але послухай. Тебе не булу в списку членів ДА… Так, вони його знайшли, тому викрили всіх. Але ж тебе там не було! Твої слова, про те, що ти не в курсі всього цього Амбридж тепер точно сприйме за істину! Це нам наруку. Тим паче твоя дружба з Драко теж має спонукати довіряти тобі, і…
    Герміона доторкнулась до болючої струни. Асторія спохмуріла ще більше, губи стислися, а брови напружилися.
    – Ніякої дружби з Мелфоєм більше немає. Я ж казала, я була там. Я бачила його тріумф. Я.. Я просто не можу. Зрозумій, це буквально вибір між тобою та ним. І він програв. Але ти маєш рацію, думаю той факт, що я не була членом ДА, може ще допомогти.
    Герміона вражено дивилась на подругу. Вона розуміла. Але їй була так шкода. Асторія рідко підпускала людей до свого серця, тому вона чудово уявляла як зараз почувається її подруга.
    – О… Але, послухай…
    – Герміоно, не потрібно. Ти ж чудово все розумієш.
    – Так… Гаразд. Я сяду з тобою, якщо ти не проти, не хочу залишати тебе, і сама бути
    з Гаррі поруч не хочу.
    – Звісно не проти, що за питання.
    Вони так і вчинили. Чутки по школі завжди розходяться дуже швидко, тому загальний настрій був ненабагато кращий за настрій Асторії. Одна тільки Пенсі весело про щось перемовлялася зі слизеринцями.
    – Вона таке стерво… – Герміона вп‘ялась в неї очима. – Я майже вирвала їй шмат волосся, але той вилупок Гойл впіймав мене.
    – Дуже шкода.
    Підвелася Амбридж і Пенсі затихла.
    – Любі мої, добрий вечір усім! – Вона шкірилася як гадюка. – Маю для вас декілька новин, почнемо з хорошої, звичайно. Тепер, я займаю посаду директора Хогвартсу. – Вона зробила паузу, і лише за слицеринським столом загуділи аплодисменти. Викладачі в’яло їх підтримали. Асторія втрималась, щоб не подивитися чи аплодує Мелфой. – Дякую, дякую! Але є й погана новина. Минулий директор затіяв бунт проти міністерства. Він змусив деяких з вас повірити в свої хворі ідеї. Але знову повертаємось до хорошої новини – я виправлю весь безлад, що Дамболдор тут влаштував. Я не дозволю фальшивим переконанням затуманлювати ваші юні розуми! – Вона самовдоволено обвела поглядом всю залу. – А тепер смачного, насолоджуйтесь вечором!
    Всі учні пенезирнулися та почали тихо перешіптувалтися. На столах з’явились страви. Асторія водила виделкою по тарілці, але не з’їла жодної крихти. Коли банкет завершився, Амбридж нагадала всім за екзамени, які вже стрімко приближаються. А тоді всі рушили в спальні.
    Наступний тиждень Асторія провела зосередившись на навчанні, вона ні з ким майже не розмовляла. Якось, йдучи з трансфігурації, вона побачила золоту трійцю. Вирішила привітатися з подругою. Поттер помітив її раніше і рушив назустріч.
    – То що, Асторія, Мелфой ніяк не натішиться?
    – Охолонь. – Асторія виклично підняла підборіддя.
    – Гаррі, заспокойся… – Герміона та Рон підбігли, коли помітили, що Поттер зник. –
    Вона ж ні в чому не винна.
    – Не винна? – він схопив Асторію за лікоть. – Вона водилась з Мелфоєм, він міг
    дізнатися в неї, що завгодно, а потім стерти пам’ять! – Асторія вже тяглася за паличкою, як раптом Поттера жбурнуло в стіну навпроти. Всі рвучко обернулися. Драко стояв з піднятою паличкою. Його очі гнівно блищали. Поттер вскочив на

    ноги, дістаючи власну паличку. Вже був готовий вимовити закляття, як Асторія
    його розброїла. Він обернувся до неї. – Що, будеш захищати свого плазуна?!
    Це була остання крапля її терпіння. Асторія за декілька секунд опинилась поруч з ним. Вона втиснула свою паличку йому у горло.
    – Спробуй ще хоч раз заговорити зі мною в такому тоні, а тим паче торкнутися мене. – Вона проказала це сталевим голосом. Її карі очі посвітлішали, як це буває, коли вона сильно гнівалася, ставши майже бурштиновими. – Я захищаю тебе, телепню. Чи ти думаєш, що Амбридж не чекає подібної тупості від тебе?
    Поттер не очікував такого. Він повільно видихнув. – Пробач, я не мав… Пробач.
    – Забирайся. – Вона жбурнула його паличку Герміоні, почекала поки вони втрьох підуть. В коридорі залишились тільки Асторія та Драко. Вона обернулася до
    нього з крижаним виразом обличчя.
    – Мені не потрібні ні твій захист, ні твоя допомога, Мелфой. Запам’ятай це раз і
    назавжди.
    – Це не новина. Але я не в змозі тримати себе в руках, коли хтось так поводиться з
    тобою.
    – Цікаво, що ця поведінка виникла через тебе. – Вона якусь мить дивилася йому
    прямо у вічі, а тоді розвернулася й пішла геть.
    Драко вагався. Він хотів наздогнати її, але перше, що йому заважало – це його гордість, а друге – це те, що він був майже стовідсотково впевненний, що тільки більше її розгніває. Але що втрачати?
    – Стій. – Вона проігнорувала. – Стій, або зупиню. – Це викликало саме таку реакцію, на яку він розраховував.
    – Зупиниш? Мелфой, чи ти мені погрожуєш? – Вона обернулася. Їх розділяли добрі 8 метрів. Він посміхнувся. Це викликало в ній таку хвилю роздратування, що вона була готова придушити його голими руками.
    – Звичайно ж ні. Поговори зі мною.
    – Ми вже все обговорили.
    – То давай поговоримо про щось нове. – Він повільно крокував до неї. Вона підняла
    паличку.
    – Не наближайся. – Він зупинився, поглянув на її паличку, а тоді усміхнувся і рушив
    далі. Підійшов і вперся грудьми в її паличку.
    – То змусь мене. Для тебе це буде, так само легко, як відкинути надокучливого жука.
    Зважаючи на твої магічні сили, а тим паче, на твоє ставлення до мене. – Він проказав це серйозним тоном, не відводячи своїх холодних сірих очей від її палаючих карих.
    Вона могла б. Але не було гарантії, що зараз не з’явиться Амбридж. Вона зробила крок назад, не опускаючи палички, а тоді розвернулась і пішла далі.
    – То для тебе не має значення все те, що між нами було? – Він сказав це не голосно, але вона почула. Зупинилась, не озираючись. В ній вирували емоції. Вона гнівалася, дратувалася, і в той самий час, вона відчувала неосяжний сум.
    – Це ні на що не впливає. – Вона стояла, дивлячись перед собою. Він не підходив.
    – Як раз навпаки, це вирішує все.
    Вона повернулась. Їх погляди зустрілись. Однак, вона знову відвернулась і зникла за рогом коридора. Драко відчув спустошення.
    ***
    Настав тиждень екзаменів. Якщо перед цим Асторія чергувала навчання зі зустрічами з Герміоною, то тепер вони обидві не відривались від стосів підручників. Вони
    зустрілись перед кабінетом, де мали здавати Захист від темних мистецтв.
    – Ну як ти? – звернулась Герміона до Асторії.
    – Нічого. – Вона була абсолютно спокійна. Після сумлінної підготовки Асторія не
    хвилювалась.
    – Ой я так турбуюсь! А що, як екзаменатором буде Амбридж? Я ж завалю. – Заспокойся. Ніхто не завалить Герміону Грейнджер.
    Їх викликали одночасно. Прізвище Асторії було Грінграс, тому вони завжди були в парі. Страх Герміони не справдився, Амбридж дісталася Асторії, але й це її не стурбувало. Амбридж загалом ставилася до неї прихильно. Асторія дала відповідь на всі її теоретичні питання та виконала закляття Зв’язування та Осліплення. Потім вдало зняла обидва закляття.
    – Відмінно! Чудова підготовка. Люба, в тебе велике майбутнє. Якщо захочеш пов’язати його з Міністерством, звертайся.

    – Дякую, пані професорко. – Асторія люб’язно всмхінулась й попрямувала на вихід з кабінету.
    Залишався останній екзамен – Історія магії. Вона мала 3 години на повторення. Цей час промайнув непомітно, вона прийшла в Велику залу. Зараз там замість обідній столів знаходилось з дві сотні окремих парт. Вона зайняла місце по центру. Час пішов, вона прийнялися за роботу. Раптом Поттер звалився з місця. Його очі були широко розплющені, але погляд був пустий. До нього підбіг низький екзаменатор та допоміг вийти з зали. Асторія перевела погляд на Герміону, та була дуже стурбована. Коли екзамен скінчився, Асторія знайшла подругу.
    – Що трапилося? В нього знову видіння?
    – Схоже на те. Он він, ходімо. – До них приєдналися Рон та Джині Візлі, Невіл
    Лонгботом та Луна Лагуд.
    Гаррі переповів їм своє видіння про Сіріуса в Міністрестві. Асторія підтримала думку Герміони, що це може бути пастка. Але коли вони почали обговорювати план як потрапити в кабінет до Амбридж, щоб скористуватися каміном, в неї очі полізли на лоба.
    – Але це дуже ризиковано!
    Гаррі не вгавав, тому всі погодились йому допомогти. Герміона мала йти з ним в кабінет, а всі інші розосередиться в коридорах довкола. Так і зробили, Асторія була сама. Всі інші парами, це було зроблено для того, щоб якщо впіймають всіх, підозри не пали на Асторію. Вона напружено дивилась по сторонам. Раптом почула галас. Вона впізнала крик Джині Візлі. Чорт. Вона дістала паличку і рушила на гамір. Аж тут вона зіткнулась з Драко, що тримав Джині. Це застало його зненацька, його очі округлилися з подиву.
    – Асторія, якого біса ти тут робиш?
    – Встаю в тебе на шляху. – Вони тримали один одного на прицілі.
    – Не будь дурною, забирайся! Амбридж вже знає, що Поттер проник до неї в
    кабінет.
    Асторія поглянула на Джині, вона кивнула їй. Був план, що за можливості, Асторія піде до Макгоногал, щоб повідомити про їх витівку та провал. Вона знову глянула на Драко.
    – Як скажеш. – Вона опустила паличку і обійшла його. Драко запідозрив, що вона не просто так легко здалася, але він не збирався її зупиняти, і поволок Джині в кабінет.
    Асторія йшла дуже швидко.
    – Стій! Ааа, це ти. Прекрасно, нарешті ти попалась. – Асторія обернулась. Пенсі.
    – Відчепися, Паркінсон.
    – Не так швидко, ти йдеш зі мною. Ми не могли пов’язати тебе з тими дурнями, але
    тепер все очевидно.
    – Ти вдарилася головою? Бо верзеш якусь маячню. Хоча, – додала Асторія з
    холодною усмішкою. – загалом, як завжди. Бувай.
    – Та як ти смієш! Інкарцеро!
    – Протего. – Асторія махнула паличкою. – Не сміши, тобі не зрівнятися зі мною.
    В цей момент ззаду підкрадався Гойл. Він схопив її за плечі, але вона сильно вдарила його в коліно, він завив з болю. Пенсі підбігла до нього і вони разом наставили палички на Асторію. Вона повільно позадкувала. Вона могла б битися з ними, але це б викликало багато запитань з боку Амбридж.
    – Отак, йди вперед. – Ядовито мовила Пенсі. Вона підійшла і вчепилась Асторії в лікоть. Коли вони вже підійшли до кабінету, Пенсі грубо смикнула Асторію в бік, щоб Гойл відчинив двері.
    – Сучка!
    – І що це має означати? – Амбридж дивилася на Асторію з щирим подивом. Драко
    закатив очі.
    – Мене це теж цікавить, пані директорко. – З ідеально зіграною образою мовила
    Асторія. – Чому Паркінсон і Гойл напали на мене в коридорі?
    – Професорко Амбридж, не слухайте її. Я впіймала її, коли вона тікала зі сторони
    вашого кабінету! Вона була з ними всіма.
    – Справді? – Амбридж почала вкриватися червоними плямами і перевела погляд на
    Драко, що в’пявся очима в Асторію.
    – Ні. – Проказав холодно Поттер. – Вона віддала перевагу цьому блондинистому
    телепню.— Асторія, в підтримку цього спектаклю, кинула гнівний погляд на

    Гаррі.
    – Що ж, з цим ми розберемось пізніше. Залишайся, люба. – Амбридж повернулася до
    Поттера. Паличка Асторії була у Паркінсон. Тому вона вільно пройшла в центр
    кімнати. Ніхто її не зупиняв.
    – Я знову запитую. З ким ти хотів зв’язатися?
    – Ні з ким. – Кинув Гаррі.
    – Не бреши мені! – Амбридж вдарила його. Асторія стримала будь-які емоції, але
    навіть Драко був здивований. – Знаєш, Поттере, я ненавиджу дітей. Можливо,
    круціатус розв’яже тобі язика.
    – Ні! – Герміона почала вириватися з лап Паркінсон. – Ви не маєте права!
    – А хто ж дізнається, міс Грейнджер? – з виглядом гадюки запитала Амбридж.
    – Ні, Гаррі, скажи їй! – На цей раз Асторія вражено поглянула на подругу. – Скажи
    або це зроблю я.
    – Що скажеш, люба? – Амбридж клюнула.
    – Ми… хотіли зв’язатися з Дамболдором.. – Герміона робила вигляд, що ридає.
    – Навіщо, міс Грейнджер?
    – Він… Він доручив нам завдання…. Це зброя-я-я. Ми сховали її, але не знали, що
    робити далі, тому й хотіли в нього спитати.
    – Зброя? Де?
    – У Темному Лісі.. – Герміона завила.
    – Що ж, тоді ти і Поттер відведете мене. – Асторія була щиро вражена. Герміона була
    геніальна.
    – А ви, – Амбридж звернулася до свого загону. – Пильнуйте за рештою.
    Вони втрьох покинули кабінет. Драко стояв у кутку. Креб тримав Рона та Невіла, Гойл – Луну, Паркінсон глузувала з Джині. Тоді Рон сказав, що зголоднів і хоче з’їсти свій батончик, що лежить в його кишені, але Креб вихопив цей батончик та зжер сам. І почалося. Креба почало нудити. Це був батончик-блювончик виробництва Візлі. Асторія підійшла до Пенсі ззаду, схопила її за лікоть і розвернула до себе обличчям.
    – Гарних снів. – Солодко промовила Асторія, а тоді магічною рукою торкнулася її скроні й сказала: Ст‘юпіфай.
    Пенсі звалилась на підлогу. Асторія витягла в неї паличку Джині, Невіла та свою. Кинула їх господарям, а сама рушила до Драко. Направила на нього паличку. Він не збирався її атакувати, тому лише дивився на неї. За хвилину вже всі були вільні, а Креб, Гойл і Паркінсон валялися в кутку.
    – Можемо йти. – Звернувся Рон до Асторії.
    – Далі я не втручатимусь. Тим паче, вам не потрібен Мелфой на хвості. – Вона не
    відривала погляду від Драко. Вони вагалися.
    – Рушайте! Наврядчи Герміона ще довго зможе водити Амбридж за ніс.
    Всі четверо вийшли. Асторія зачекала поки їх кроки стихнуть. Тоді опустила паличку.
    – Не заважай мені. – Сказала вона, відвераючись від Драко. Вона рушила до купи, що являла собою трьох слизеринців. По черзі навела паличку на кожного з них, тримаючи її в лівій руці, вона роблячи чіткі рухи нею та правою-магічною рукою видозмінювала їм пам’ять, вона не хотіла, щоб хтось з них знав про її талант чарувати без допомоги палички. Коли завершила, знову повернулась до Драко.
    – Якщо хочеш змінити мені пам’ять, краще зітри всі спогади, що пов’язані з тобою. – Після мовчазного спостереження за її діями, Драко всівся в крісло Амбридж.
    – Якби тебе турбували ці спогади, тебе б тут не було.
    – Я вже казав, що все це, – Він кивнув підборіддям на кабінет. – тебе не стосується. Асторія не відповіла. Вона давно не бачила його, хіба що мимохідь помічала десь здалеку.
    – Я знаю хто твій батько. Скажи мені, що тобі відомо про Сіріуса Блека? – Драко спохмурів.
    – Я не уявляю, що ти маєш на увазі. Я про Блека. – Додав він. – То ти навіть не будеш заперечувати щодо батька?
    – А який сенс?
    – Звісно.
    Драко якусь мить дивився на неї. Тоді підвівся та підійшов на декілька кроків.
    – Послухай мене. Я не обирав чиїм сином стати. Нажаль, мої батьки зробили інакший вибір в минулому, на відміну від твоїх. Але я не маю ніякого
    відношення до справ батька.

    – Тим не менш, ти весь семестр допомагав Амбридж покарати Поттера за «брехню» про Волдеморта.
    – Ні, я мав свої мотиви.
    Асторія втомлено похитала головою.
    – Прощавай. – Вона рушила до дверей. Простягла руку щоб відчинити, але Драко поставив долоню на них, таким чином блокуючи їй будь-який рух: двері відчинити не може, відійти теж, він стоїть просто позаду.
    – Ні.
    – Не починай це знову. – Вона обернулася до нього.
    – Чому? – Він поставив іншу руку навпроти першої. – Невже ти нічого не відчуваєш?
    Асторіє? – Він вимовив її ім’я наче благання. Її серце впало.
    – Це не має значення! Мої почуття або їх відсутність – лише моя справа. – А як щодо моїх почуттів? Вони для тебе мають значення?

     

    0 Коментарів