Розділ 3.

Драко стояв, обпершись плечем на дерево, спостерігаючи як закипає Пенсі.
– Чому ти вертівся весь ранок біля тієї ревенкловки?! Поясни!!! В цей момент повз проходили Герміона та Асторія.
– О… Через це, правда? Тому що вона спілкується з цією? Це завдання Амбридж, ти щось винюхуєш?
– … А ти чула про свято, в честь приходу літа? Дамболдор хоче щоб учні відпочили. – Герміона спитала Асторію.
– Ні, облиш мене. – Драко залишив Пенсі червоною від роздратування.
– Так, нам сьогодні зранку сповістив Флітвик. – Відказала Асторія.
– То ти підеш? – Дівчата обернулись, він поволі наближався. Герміона кинула погляд на подругу та пішла до Гаррі з Роном, вони роздратовано дивилися на Драко: – Що це означає, Герміоно? Чому він лізе до Асторії? – спитав Гаррі. – Ой облиш, – і Герміона попрямувала до замку.
– То що? – він стояв вже зовсім поруч.
– Тебе це не обходить, чи ти збираєш інформацію для Амбридж? – вона підняла брови.
– Припини. Ти в дуже зручному становищі, ніхто не може тебе запідозрити. – Як поталанило. Вибач, мені пора на урок.
– Так нам в один клас, я тебе проведу. – Він всміхнувся.
Після уроку Асторія вийшла повністю задоволена собою. Вона знову краща з кращих. Поглянула на годинник, до свята залишалося ще 3 години. Навіть забагато, вона пішла збиратися. Відразу побігла до ванної, щоб уникнути Роуз. Вдосталь там наніжившись, пішла в кімнату. На славу всім богам Роуз там не було. Асторія одним помахом палички висушила волосся і цього було достатньо, щоб воно виглядало шикарно. Вона від природи була наділена красою, тому не потребувала макіяжу та будь-яких інших махінацій з зовнішністю. Проте її старанне навчання дарувало їй трохи втомлений вигляд, тому вона підійшла до дзеркала та почала чепуритися. Потім дістала та одягла в гарну темно синю коротку сукню, яка легко струменіла навколо її стегон і гарко підкреслювала її талію.
Коли Асторія вийшла з гуртожитку, вона була налаштовано весело і енергійно, загальне збудження поширилось і на неї. Вона знала, що Драко буде там. Вона відчула його погляд, входячи до зали, і коли їх очі зустрілися, перед нею з’явився хтось інший.
– Привіт, чудово виглядаєш.

– Вітаю, Гаррі.
– Герміона переповіла мені твоє попередження, дякую тобі за це.
– Тоді ти погано її зрозумів, раз підходиш до мене на очах у всієї школи. Поттере, Амбридж має вуха і очі всюди.
– Тоді чому ти спілкуєшся з Мелфоєм? – Вона припідняла брову. – …Вибач, це будо нетактовно. Але я бачив як він чіпляється до тебе. Я хотів спитати, чи не потрібна тобі моя допомога.
– Ні, я сама розбреруся зі своїми справами, дякую. – Поттеру не залишалось нічого іншого, тому він кивнув, побажав Асторії гарного вечора і пішов геть. Вона провела його серйозним поглядом, і попрямувала до столу з напоями.
– «Не маю контактів з Поттером», так? – її це не здивувало, Драко підкрався до неї зі спини.
– Люди розмовляють один з одним, Драко, це напопулярніший спосіб взаємодії, не треба вигадувати те, чого немає. – Вона повернулась до нього з келихом в руці. Він був в чорній сорочці розстібнутій на декілька гудзиків і чорних брюках, йому
пасувало. Залунала музика, весела і енергійна. Вона саме таку й полюбляла, тому почала поволі рухатись в такт.
– Авжеж. – всміхнувся Драко. Він тримав руки в кишенях, і таким чином видавався дуже розслабленим.
– Асторія…
До них підійшов рейвенкловець, він кинув холодний погляд на Драко і відвернувся до неї:
– Тебе шукає професор Флітвик. Йому з чимось потрібна допомога. Він чекає в тій частині зали. – він тикнув пальцем.
– О.. Цікаво, дякую, Майкле. – Вона опустила свій келих і збиралась йти.
– Можливо тобі знадобиться моя допомога? – Драко всміхався.
– Не думаю. На все добре.
– Взагалі-то… – він легко наздогнав її, – мені не потрібен твій дозвіл, мені нудно, тому я піду з тобою. – Він знову галантно виставив лікоть, щоб вона могла взятися за нього. Але вона лише покачала головою і пішла вперед.
– Професоре… Ви шукали мене?
– О, Асторія.. І містер Мелфой… Добрий вечір. – Пискнув професор. – Так, люба. Бачиш, я не встигаю дещо закінчити до свята, а ти найкраща учениця мого гуртожитку, тому я вимушений попросити тебе про послугу. Ви, містере Мелфой, можете допомогти, якщо маєте бажання, – Драко вдоволено поглянув на Асторію.
– Потрібно зачаровувати декілька предметів, а ще професор Снейп готує настійку для свята… Для покращення настрою, для викладачів та студентів четвертого та наступних курсів, але теж не встигає. Професорка Макгоногал також покликала міс Герміону, думаю разом ви впораєтесь швидко. Вам потрібно от туди, двері праворуч від викладацького столу, дуже вам дякую. – І він кинувся в інший кінець розмахуючи чарівною паличкою.
– Бачиш, тобі потрібна моя допомога.
– Я так не вважаю, тому можеш йти розважатися, ми з Герміоною самі впораємося.
– Але ж я маю зібрати якусь інформацію для Амбридж… та заспокойся, я жартую.
– В тебе проблеми з почуттям гумору. – І вона пішла туди, куди вказав професор. Коли Асторія увійшла, то побачила Герміону, що зіщулилась, вона була наодинці зі Снейпом.
– Добрий вечір, професоре. – Асторія привіталась заходячи.
– …Вітаю, – він не відразу відірвався від казана, але коли побачив Драко – промовив:
– Чудово. Ми з усіма вами вже пройшли це зілля на уроках. Всі з вас з ним впорались, тому я сподіваюсь, що це не була банальна вдача, і ви нікого не

отруїте.
Студенти промовчали, Драко знуджено погойдувався.
– Гаразд, для приготування потрібно дві людини. Для вас, міс Асторія, професор Флітвик залишив завдання, вам потрібно зачарувати келихи, щоб деякі зі студентів, не мали змоги вливати туди спиртне. – Мелфой тихо засміявся. – А містер Мелфой і міс Грейнджер займуться зіллям, якщо будуть проблеми, – Снейп глянув на Герміону, – міс Асторія може допомогти. За роботу.
Асторія поглянула на Герміону й заспокійливо всміхнулась. Вони почали. Асторія підійшла до келихів. Це закляття потребувало зосередженості. Вона дістала паличку і почала промовляти закляття.
Герміона тим часом вже додавала складники до казана, вона помітила що не вистачає інгредієнта.
– Мелфой, принеси корінь волошки. Будь ласка, – холодно додала вона.
– Лови, – він жбурнув їй склянку з корінням, – думаю ти сама впораєшся. – Він обійшов Снейпа і підійшов до Асторії.
– Що ж, тут багато келихів, я тобі допоможу. – Проказав він з посмішкою.
– Гаразд, використай закляття… – Вона схилилась до його вуха і прошепотіла, її дихання легко залоскотало його шию. – А я допоможу Герміоні. – Вона весело всміхнулась, вона розуміла, що він хотів просто бути поруч з нею, але…
– Я до тебе, – вона легко всміхнулась Герміоні, дістала другий казан і запалила паличкою полум’я.
– Він нестерпний. Але я бачу, він тягнеться до тебе як магніт. – Асторія всміхнулась одними тільки очима, бо в цей момент до них попрямував Снейп. Вона, не підглядаючи на рецепт, почала додавати інгредієнти один за одним, там був строгий порядок, інакше дія зілля була страшною, вона не покращувала настрій, а навпаки, люди впадали в глибоку депресію, і було добре якщо вони не вчиняли самогубство до того, як подіє протиотрута.
– Міс Грейнджер, зменшіть вогонь. Інакше зілля матиме засильну дію. – Холодно сказав Снейп. Він поглянув на зілля Асторії та промовчав. В його випадку це був комплімент.
– Гаразд, ви вільні. За допомогу, Рейвенклов і Слизерин отримують 15 очок. А Грифіндор… 10. Драко. Затримайся. Міс Асторія і Герміона, на все добре.
– Не розумію, навіщо він зриває злість на Грифіндорі. – Асторія співчутливо поглянула на подругу, але та лише махнула рукою.
– Не зважай, добре, що не зняв. Тим паче, професорка Макгоногал це компенсує, – вони засміялись.
Вони йшли по залі та розмовляли.
– Ой я згадала! Рон розповів, що Гаррі підходив до тебе, і ЩО він сказав. Мені так шкода, він пішов коли мене не було поруч, інакше я б його зупинила. – У Герміони гнівно блиснути очі.
– Забудь, він надовго не затримався. Та й здається образився. Але то таке. Вибач, але він дійсно наче зірку у лобі має. – Вони поглянули один на одну, мить мовчали, а тоді одночасно розсміялися.
– Або блискавку. – Пискнула Герміона.
– Оох… – Аст рія трималась за живіт, – ну добре, так не гарно. – Промовила вона й далі хихочучи. Вони взяли по келиху пуншу, і пішли шукати столик, але залунала пісня, яку Асторія обожнювала, Another Night – Real McCoy. Вона потягла Герміону танцювати. Вона була така щира, така сповнена радості, що не помічала нікого навколо, вона просто раділа, що відпочиває і поруч її подруга.
Вони почали підспівувати та робити рухи, які відтворювали текст пісні, сміючись без зупинки:
«I feel joy, I feel pain ‘cause it’s still the same
When the night is gone, I’ll be alone
Another night, another dream, but always you…”
Вони закружляли обійнявшись, це був чудовий момент. Загалом Асторія мала веселу вдачу, вона могла розважатися майже з будь-ким, дійсно отримуючи задоволення. Але

з Герміоною їх пов’язувала справжня дружба, і цей момент був прекрасний для неї. Драко вже давно покинув Снейпа і спостерігав за ними, схрестивши руки. Синя сукня Асторії розвивалась, коли вона танцювала і це мовби зачаровувало його.
– Тобі теж нудно? – це була Пенсі, вона липла до Драко за будь-якої можливості. – Розумію, наче дитяче свято. Ще й келихи зачаровані, спринт відразу випаровується.
– Так піди спіймай якогось старшокурсника, він наллє тобі в себе в кімнаті. – Пенсі образилась, але не пішла геть. Тому він сказав:
– Пробачай, маю справи. – І рушив в бік Асторії, що тримаючись за лікоть Герміони йшла до столика. Наче на замовлення залунала повільна романтична пісня.
– Подаруй і мені танець, якщо не складно. – Асторія, розпашіла від танців і сміху, здивовано поглянула на нього.
– Щоб мене загризла Паркінсон? Ні, дякую. – Вона вже збиралась щось сказати Герміоні, яка теж настільки розвеселилась, що забула скривитися при Мелфої, і лиш хихотіла з поведінки подруги.
– Я тебе захищу, не хвилюйся. – Він сміючись простяг їй руку. Він сказав це таким голосом, що Асторія розтанула.
– Ну, здається я не маю вибору.
Тримаючись за руки вони вийшли в центр зали, Драко відвів руку, якою тримав її руку в сторону, а іншу поклав їй на талію, притягуючи до себе ближче. Майже непристойно близько.
– Ти вмієш танцювати вальс? – Промовив він з посмішкою.
– Колись вміла, але давно не практикувалась. А що, хочеш запаморочити мені голову в танці?
– Точно. Ти влучила в яблучко. – Він всміхався, від нього дуже приємно пахло. Це було поєднання свіжості та чогось дуже солодкого. – Я поведу танець, розслабся і насолоджуйся.
І він повів, він рухався дуже впевнено, але водночас невимушено, вона, як годиться, повернула обличчя профілем до нього, віддаючись під повний його контроль. І вони кружляли по залі, її золоте волосся і синя сукня створювали прекрасний танець кольорів. Потім він зупинився і прокрутив її на місці, так, що в неї дійсно трохи запаморочилася голова, а тоді впіймав її і опустив на свою руку, тримаючи обвивши рукою за талію. Потрапив в останні секунди пісні. Вона дивилась йому в очі, знизу вверх, і відчувала як тепло розливається у грудях. Раптом вони почули аплодисменти. Це був Дамболдор, він аплодував в повній тиші, мабуть не він один спостерігав за ними. Потім до його аплодисментів долучились іншої професори та учні, Герміона також, на її власний подив. Не припинила навіть коли Гаррі грізно зиркнув на неї.
Коли аплодисменти стихли і Асторія вже думала як би втекти від усіх цих поглядів, Дамболдор промовив:
– Це був дуже гарний танець, містере Драко, вам неабияк поталанило з партнеркою. Також, я хотів би подякувати всім, хто долучився до організації цього свята, в тому числі і двом студенткам, що допомогли професору Снейпу з приготуванням зілля для покращення настрою. Мені вже давно не було так весело…. – Асторія вклонилася, і почала задкувати, коли Дамболдор продовжив свою промову.
– Куди це ти зібралась? – Драко впіймав її за руку.
– Що? Ти отримав танець, невже тобі мало? – Вона всміхнулась йому, дуже м’яко і лагідно, як доки не всміхалась.
– Мало. Хоча мушу визнати, ти справді чудово танцюєш. Зроби мені ласку, прогуляймося.
Вона обернулась, побачила, що Герміона щось гнівно каже Гаррі, енергійно розмахуючи руками, в той час як його брови так сильно насупились, що майже злились в одну.
– Ну гаразд.
Вони вийшли з зали і попрямували на вулицю, вже стемніло.
– Я бачу ти надягла браслет. – Сказав він розстібуючи ґудзик піджака.

– Насправді, забула зняти. – Вона дратівливо всміхнулась.
– Знаєш, я був би неймовірно щасливий, якби ти хоч на декілька хвилин припинила знущанятися.
– То варто було обрати іншу дівчину для прогулянки. – Вони зійшли зі сходів і рушили вздовж стін замку. Він йшов і дивився на неї, трохи примружившись, на губах грала легка посмішка.
– Помітив, що ви з Грейнджер дуже близькі. – Вона кинула на нього застережливий погляд. – Мене не хвилює, чи знаєш ти щось про Поттера, не заводься. Тим паче, я бачив який ображений він від тебе пішов, до речі, дуже потішився. Але я не про це. Ти була така весела і відкрита. Я навіть позаздрив.
– Так, мені дуже комфортно з Герміоною.
– А як щодо мене? – Він ще більше прижмурився.
– Що ти розраховуєш почути? Ми провели разом лише вечір.
– Але ж який то був вечір. – Він повеселів.
– Тобі допомогли вино і свічки.
– Що ж, тоді сьогодні варто обійтися без них, хочу щоб ти сприймала все тверезо. О, поглянь. – За декілька метрів від них скрадалась лісова рись.
– Яка гарна! – Асторія зупинилась, спостерігаючи за кішкою. Та зробила те саме. Тоді Асторія рушила вперед, повільно, але впевнено.
– Що ти робиш, це ж дика тварина! – Драко хотів її зупинити, але вона лише шикнула на нього.
Вона повільно підійшла до кішки, між ними залишалася відстань всього в пів метра. Рись тихо ричала. Асторія підняла руку, і без чарівної палички, виконала замовляння, через секунду в неї на долоні з’явився шматок м’яса. Вона опустилася навколішки перед кішкою і повільно поклала його перед нею. Мить вони дивились один одній у вічі, а тоді кішка лягла та почала їсти. Асторія не збиралася гладити рись, це ж дика кішка. Тому вона просто сиділа. Коли рись доїла, вона знову підняла погляд на Асторію, тоді підвелася і повільно підійшла до неї. Їх очі були майже на одному рівні.
– Біжи. – Промовила Асторія до кішки, та видала звук середній між ричанням та муркотінням, і зникла в деревах.
Драко, що німо спостерігав за всім цим незвичайним дійством, різко видихнув. – Ти… Це ж було небезпечно.
– Як бачиш, нічого не сталося. – Асторія підвелася.
– Склалося враження, наче я спостерігав за двома кішками. – Він підійшов до неї та легко торкнувся плеча. – Ти змерзла. Дозволиш мені подбати про тебе, як сама подбала про цю рись? – Він лукаво всміхнувся, зняв піджак і накинув їй на плечі.
– Дякую, Драко. – Вона не думала, всі думки покинули її голову, коли вона це зробила. Вона припіднялася навшпиньки і цмокнула його в щоку. Його губи смикнулися. Він стримав посмішку.
– Що ж, ходімо далі, поки ти не знайшла ще якусь небезпечну тварину.
Вони рушили в сторону озера. Поверхня води була нерухома, в ній відбивалось зоряне небо, наче в гігантському дзеркалі. Асторія зкинула босоніжки та зайшла по кісточки у воду. Вона була холодною, але поволі вона звикала до неї.
– Знаєш, я все чекаю коли ти розкриєш карти. – Асторія, не обертаючись звернулася до Драко. – Чому ти аж настільки зацікавлений? Не може бути справа тільки в тому, що я тобі відмовила.
– Мені ще ніхто не відмовляв. Але ти маєш рацію, справа не тільки в цьому. – Асторія промовчала, даючи зрозуміти, що вона не почула все, що хотіла. Але Драко не піддався на цю маніпуляцію, тому вона обернулась.
– То в чому ж?
– Мушу визнати, спочатку я гадав, що ти страшенно зарозуміла. – Вона всміхнулась. – Але, пізніше я виявив, що в тебе на це є всі підстави. – Тут вона вже пирхнула. – Так-так. Я відчуваю, що мене затягує твоя загадковість, твоя

грайливість, і… цей блиск в твоїх очах, цей блиск життя, він вабить мене. Вабить, як метелика вабить світло Місяця. Така відповідь тебе влаштовує? – Він мав досить серйозний вигляд.
Асторія вийшла з води. Тоді підійшла і сказала:
– Блиск життя кажеш? Якщо ти мені дозволиш, то я подарую тобі такий самий блиск. – Вона лукаво всміхалась.
– Інтригує.
– Знімай одяг.
– Ох… Вже? – Його очі дійсно зблиснули. Вона грайливо зачепила пальцем ґудзик на його сорочці.
– Знімай. – Він почав виконувати її бажання, хоча й не знав, що вона задумала. Скинув сорочку, і зупинив руки на ремені.
– А ти? – Вона схилила голову. Тоді зняла його піджак, повільно завела руку за спину, щоб розв’язати бретелі сукні. Він дивився на неї голодними очима, і продовжив роздягатися. Сукня впала на землю. Вона стояла в одній лише білизні, тоді підійшла до води і махнула в його сторону чарівною рукою. Він відчув, що його торс ніби обвили мотузками і потягли на неї. Він підійшов, стояв вже по пояс у воді, по тілу бігали мурашки.
– Це трохи не те, про що я мріяв. Досить прохолодно, ти не вважаєш? – Вона всміхнулась.
– Якщо не хочеш, можеш йти. – А тоді повернулась і пірнула в чорну воду. Вона зникла на довгу хвилину. А коли випірнула, то була вже за метрів 7 від початкової точки.
Вона повільно набрала повітря. Тобі відкинулася спиною на воду і завмерла в такому положенні, дивлячись на зірки.
Драко спостерігав за нею з захопленням. У світлі місяця вона видавалась чимось нереальним. Тоді пірнув і виплив біля неї. Його тіло поступово звикало до температури води, хоча кожен нерв трохи сіпався.
– Ти мала рацію, я дійсно відчув себе живим. – Вона повільно рухала руками і ногами, наче їй зовсім нічого не вартувало триматися на поверхні. Тоді підпливла та поцілувала його.
Вир почуттів охопив їх обох. Знаходячись в холодній воді, їх тіла палали всередині. Він однією рукою притягнув її до себе, не відриваючись від поцілунку. Відчув яка вона тендітна, як її стрункі ніжки обхопили його за талію. Йому не вистачало повітря, йому не вистачало її…
Врешті решт, вони відірвалися один від одного, і важко дихаючи лягли на воду, він тримав її за руку. Коли дихання стабілізувалося, вони поплили до берега.
Після купання в озері повітря видавалось майже гарячим. Драко поглянув на годинник, вже було за північ.
– Що ж робити, сам Драко Мелфой порушує правила… – Вона дивилась на нього з дражливою усмішкою, повільно вижимаючи воду з волосся.
– Щось вигадаємо. – Він підійшов і торкнувся мокрого пасма її волосся. – Ти неймовірна.