Розділ 2

Драко прямував на сніданок. На самоті, він хотів зосередитись на своїх думках. Його блондинисте волосся недбало, але дуже привабливо, зачесане назад, поволі погойдувалося в такт його кроків. Його рухи вальяжні, він ніби пливе в повітрі.
Його знуджують довколишні люди, тому він просто дивиться перед собою, але він помітив проблиск волосся, якого вчора торкався, його зелені очі відразу спалахують іскоркою життя.
Асторія вийшла з гуртожитку, одягнена в шкільну форму: гарненьку чорну спідницю, чорні панчохи, білу сорочку і шовкову хустинку на шиї, кольору її гуртожитку, синього, вона не любила носити краватки, вважала це недоречним для дівчат; не поспішаючи прямувала до Великої зали, як раптом Драко наздогнав її…
– Доброго ранку, Рейвен.
– Яка честь.
Розмова обірвалися, бо вони вже зайшли до зали, і вона, не обертаючись, попрямувала до свого столу. Він вже завершив трапезу. Знайшов її поглядом. Він дивиться на неї

кілька хвилин, потім підводиться зі свого місця і підходить до її стола, ігноруючи рейвенкловців, що обертали голови йому в спину.
– І знову привіт. – Здається, він щиро зацікавлений у розмові з нею, і коли зустрічається з нею поглядом каже: – Ти дещо забула. – Вона припідняла брову, вона не очікувала його появи, її подруга недоброзичливо поглянула на Драко і відвернулась.
– Не думаю. Про що ти?
Не чекаючи запрошення, він сів поруч, а один з її одногрупників відскочив подалі. Він завів руку під піджак, дістав з внутрішньої кишені чорну хустинку, розгорнув її, і вона побачила, що в неї було загорнуто.
– Моя волосина. – вона пирхнула. – Можеш залишити собі.
Він мовчки дістав паличку, торкнувся нею волосся і воно перетворилося на витончений золотий браслет з викарбуваним малюнком птаха – рейвен. Це була гарна магія. Незвична зі сторони Драко Мелфоя.
– Талановито. – все, що вона промовила. Її починали дратувати погляди рейвенкловців. Але Драко зовсім не зважав, так чи інакше, щоб він не робив, за ним весь час хтось спостерігав, тому він взяв її ліве зап’ястя та застібнув браслет одним рухом.
– Тобі личить. Блищить майже так само як і твоє волосся. – Він самовдоволено відхилився, спостерігаючи за нею.
– Ти закриваєш собою чайник з кавою. Будь ласкавий, передай… і вершки. – Вони підборіддям вказала йому на два кухолі.
– Негайно, люба. – Її обурений погляд викликав в нього сміх, і далі посміхаючись він налив в дві чашки кави, в одну додав вершки, але коли вона простягла руку він забрав її і сказав:
– А-а, чекай! Я певен, що ти п’єш з цукром.
– Ні, мені подобається як кава гірчить, це приємно пробуджує рецепроти. – І вона спритно вихопила в нього з рук чашку. – Дуже дякую.
– Ну звісно, як я міг забути. Ти ж полюбляєш все, що збуджує.
Вона пропустила це повз вуха, так само як і ігнорувала багатозначні погляди подруги, що нічого не розуміла. Асторія не полюбляла ділитися всіма деталями свого життя, та й не розуміла дівчат, які описували один одній кожен свій крок впродовж дня, варто було їм лиш зустрітися. Тому насолодившись кавою і краєвидом з вікна, вона підвелась, захопила сумку, і звернулась незрозуміло до кого з тих двох: – Побачимось пізніше.
Він мовчки йде позаду неї, з тихою посмішкою на обличчі, дивлячись на неї. У нього незвичайний вираз обличчя, який можна описати лише як… адорація. Він дивиться на неї так, як древній художник, мабуть, дивився на свою ідеальну музу.
Більшість студентів боялися викладача зілля – професора Снейпа, але тільки не Асторія, оскільки вона перебувала в Рейвенкловському гуртожитку, вона безумовно наділена гострим розумом, а крім того була наполегливою, і завжди користувалася повагою викладачів, була однією з найкращих студентів, тому завжди сиділа на першій парті навпроти професора, і завжди одна, тому що ніхто не наважувався сідати навпроти нього. Драко цього разу вирішив сісти поруч з нею.
Снейп вів урок в звичайній манері. Коли завершив лекцію та висміювання невдалих робіт, почав дикнувати запитання тесту:
1. Які зілля можна використовувати для зменшення болю від рани?
2. Які зілля використовуються для виготовлення напоїв, що змінюють настрій?
3. Які рослини використовуються для виготовлення зілля Любові?
4. Які зілля використовуються для приготування вигідних зілля?
5. Які ефекти має зілля Зірковий пил на організм людини?
– Підкажи, будь ласка, яке було третє запитання, не встиг записати, – вона підвела погляд на Драко.
– Рослини для любовного зілля, не дуже дотепно. – Не розумію про що ти.

Вона не збиралась нариватися на гнів професора, тому облишила цю безглузду розмову. За декілька хвилин перевірила свої відповіді: прийом Зіркового пилу може призвести до відчуття ейфорії та відчуття невагомості. Хотіла підвестися, щоб здати роботу, та покинути кабінет, вона завжди завершувала раніше за інших, і вже давно Снейп відпускав її, щоб вона не сиділа без діла 15 хвилин. Але Драко, легко торкнувшись її руки, вихопив її пергамент та поніс разом зі своїм на стіл професора. Вони разом вийшли.
– Зустрінемось у підземеллі? – Запитує він з грайливою посмішкою та підморгуючи. Він починає йти, дивлячись на неї через плече.
– Мені немає чого там робити. – Вона обійшла його і попрямувала далі.
– Звісно, немає. – Його голос сповнений єхидства, він відверто насолоджується ситуацією.
– Взагалі-то тобі в інший бік, навіщо ти слідуєш за мною? – Він посміхається, але це грайлива посмішка, навіть трохи глузлива. Коридор зовсім порожній. – Яка в тебе мета? – Він зупиняється перед нею.
– Моя мета? Моя мета досить проста. – Він посміхається. Він упирається руками в стіну, блокуючи їй рух, в його усмішці є трохи зловтіхи. Підходить ближче, його очі при цьому прикуті до неї.
– …Моя мета – щоб ти стала моєю, – каже він так спокійно і впевнено, що стає зрозуміло, що він не жартує, його очі такі серйозні.
Якби це був хтось інший, вона б обурилася такому нахабству, але це був Драко, і їй це сподобалося. Вона вирішила не перешкоджати йому, просто зухвало посміхнулася і відповіла:
– І як же ти збираєшся досягти своєї мети? – довкола не було допитливих очей та вух, тому вона трохи розслабилась. Він трохи сміється, його голос хрипкий.
– …я прекрасно вмію отримувати те, чого бажаю… і зараз… це ти. – Він нахиляється ближче, щоб поцілувати.
Вона бачить, як він жадає її, розуміє, що це взаємно, але подумки промовляє “Не так швидко, Драко”, натомість вголос каже:
– Ти обрав не найкраще місце, мій милий, тут скоро з’явиться повно свідків. – вона хитро посміхається.
Його очі ще на мить затримуються на її губах, а потім поволі повертаються до її очей. Його дихання важке. Він дивиться в її очі з жадібним бажанням, але також з м’якою і дуже ласкавою посмішкою. Він нахиляється, його обличчя лише в кількох сантиметрах від її обличчя.
– Ти маєш рацію. – І він відійшов від неї. Підніс руку з браслетом, що вичаклував, до губ і поцілував, не відводячи погляду від її очей.
– Так так так… – Вони обернулись водночас, Асторія спохмуріла. Амбридж. Особисто до Асторії ця жаба ніколи не чіплялась, адже вона була зразковою ученицею, тим паче напівкровною, хоча всі члени її сім’ї до батьків були чистокровними – батьки матері були маглами. Асторію звісно ніколи не хвилювала ні її кров, ні кров її друзів та знайомих. Але, тим не менш, їй дуже не подобалась Амбридж, не подобалось, що та втручається у справи Хогвартсу, у справи її подруг.
– А.. Драко, це ти. І Асторія, – Амбридж оцінювала ситуацію. Драко був в колі учнів, які їй допомагали. – Ви, безумовно, чудові студенти, але я вимагаю пояснень. Чому під час заняття ви не в кабінеті?
– Ми завершили раніше і професор нас відпустив. – спокійно мовив Драко. Асторія мовчала.
– Угу. Ти здається забув правило про мінімальну відстань між хлопцем і дівчиною, мій любий. – вона всміхнулась, точніше це була пародія на посмішку, бо на її обличчі це більше скидалось на гримасу.
– О ні, я пам’ятаю. Але ж ви знаєте, я пропустив декілька занять з настійок, коли допомагав вам, а Асторія великодушно допомогла мені наздогнати матеріал. – Він користувався мовчанням Асторії, легко вклонився їй начебто на знак вдячності. – Тому я галантно їй подякував. Це все.

– Це так? – Амбридж звернулася до Асторії, вона не любила, коли з нею не розмовляють.
– Звісно. Сьогодні в нас був тест, я пояснила Драко питання.
– Пречудово. Це добре, що студенти допомагають один одному, безперечно. А мені ти можеш допомогти? – Асторія зрозуміла, що вона натякає на її близьке знайомство з Герміоною, близькою подругою Поттера. Асторія знала про їх збори Дамболдорової Армії, її запрошували в це товариство, але вона відмовилась, ба й так вміла захищатися, а на невиправдані ризики вона ніколи не йшла.
– З чим, професорко Амбридж? – спокійно мовила вона.
– Розумієш, сонечко, я маю слідкувати за порядком у школі, це моє основне завдання, – «а як же» подумала Асторія. – І в мене є… хм… підозри, що деякі студенти цей порядок порушують. Ви розумієте, Поттер і його паранойа щодо Відомо-кого… Це цілком зрозуміло, таке складне життя у хлопчика… але правила є правила, можливо ти знаєш щось про це, я знаю що ти товаришуєш з Грейнджер.
– Так, ви праві, Герміона моя подруга. – вона дивилась Амбридж у очі, але вміло приховувала своє ставлення до неї, говорила дуже невимушено. – Але я не маю контактів з Поттером, він мене не цікавить, а Герміона про нього нічого не розповідає, тому, гадаю, вам слід звернутися до когось іншого.
– Хммм… – Жаба була незадоволена, але більше причепитися не мала приводів. – Що ж, дякую і на тому. А тепер, прямуйте на наступне заняття, і.. Драко, зайди до мене завтра пообіді. – І вона пішла геть. Настрій у Асторії спаскудився.
– Ти сказала їй правду? – Драко серйозно дивився на неї, лукава посмішка зникла.
– Як я могла збрехати інспекторові Міністерства? – Асторія була не в гуморі, його ворожнеча в сторону Поттера її не цікавила, але це було стіною між ними.
– Не вплутуй мене в свої підступні інтриги.
– А чи віриш ти словам Поттера? – Асторія знала цю історію, їй розповідала Герміона, і вона вважала що Седрік Дігорі не міг загинути від нещасного випадку, з усіма ознаками смертельного закляття.
– Думаєш, якби вірила, то сказала б про це улюбленцю Амбридж? – вона зберігала холодний вираз обличчя, зовсім незрозуміло що вона має на думці.
– Я б не здав тебе їй, хай би що ти думала чи робила.
– Та невже. Який джентельмен. Бувай, Драко.
Асторія пішла в свій гуртожиток, а Драко стояв і дивився їй у слід. Він знав, він згадав, що бачив її разом з подружкою Поттера. Підозрював, що вона таки збрехала Амбридж. Але він сказав їй правду, він не буде влаштовувати їй проблем. Але ж якщо… якщо вона на стороні Поттера… то вони ніколи не зможуть бути разом. Він занадто ненавидів його. Поттер був особливим тільки тому, що якимось чином у віці 1 року врятувався від Волдеморта, але ж це не його застуга. Поттер не був розумним, єдиний його талант це квідич. Насправді, в день знайомства він мав намір з ним потоваришувати, але зверхність Гаррі до нього була викликом.
Асторія прийшла в свою кімнату заглиблена в схожі роздуми. Її справді не цікавив Поттер. Але Герміона була однією з найближчих їй людей. Як вона могла так зблизитись з Мелфоєм?…
– Ну і?!
Асторія підскочила, вона не помітила свою сусідку, що очікуючи сиділа і поїдала її очима.
– Навіщо так лякати, Роуз? Що «Ну і»?
– Поясни, будь ласка, що це було за сніданком і на уроці? Чому цей гад треться біля
тебе?
– Ти ж сама все бачила, я його не кликала.
– Не прикидайся дурепою, я на це точно не поведуся. Він зробив тобі цей

подарунок, – Вона вказала на її руку з браслетом. – з твоєї волосини, і розмовляв з тобою багатозначними фразами. Звідки з’явилась така поведінка, а тим паче звідки в нього твоє волосся?
– Ми зіткнулись вчора на астрономічній вежі, коли я тренерувалась. Мабуть там волосина і злетіла. Нічого особливого.
– Не бреши.
– Я кажу правду. – Асторія починала дратуватися. Вони з Роуз ділили кімнату з 1 курсу, але вона було дещо приземлена. – А його подарунок я не можу пояснити, це ж Мелфой. Його дії поза логікою.
Вона швидко взяла потрібний підручник, пергамент і рушила з кімнати, ігноруючи крик подруги: – Стій, я не закінч….
– Закінчила.
Асторія зачинила двері в кімнату, і за хвилину вже прямувала на сонячне подвір’я. Вона хотіла знайти Герміону. А от і вона… з Візлі та Поттером.
– Привіт. – звернулась Асторія до Герміони. Хлопцям лише кивнула в знак вітання. – Хочу з тобою поговорити, ти вільна зараз?
– Привіт. – Герміона трохи стурбувалася серйозністю подруги, зазвичай вона сяє посмішкою. – Так, звичайно, в нас зараз вікно. Ходімо.
– Стій, Герміоно, а як же наші реферати?… – Візлі застогнав, коли дівчата пішли геть.
– То що сталося, Асторія?
– Зачекай, відійдемо подалі. Взагалі небажано навіть з’являтися разом зараз, але це терміново… і ще мені потрібна порада подруги. – Асторія звела сумний погляд на Герміону, та кивнула. Вони обійшли замок, і прийшли до муру, там не було студентів та вікон.
– Герміоно, до мене підходила Амбридж… Не хвилюйся, звичайно я нічого не сказала. Але це мало колись статися, всі знають, що ми подруги. Вона натякала на «порушення порядку Поттером». Я сказала, що нічого не знаю, що Поттер не з мого кругу спілкування, а ти не ділилась нічим підозрілим. – Герміона видихнула.
– Але вам треба бути обережнішими. Можливо краще зупинити зустрічі на деякий час.
– Ох… Асторія, ти не бачила, але ці заняття так допомагають учням… Що ж, добре, я подумаю про це, дякую. Але ти казала щось про пораду, в тебе все добре? – вона знову хвилювалася.
– Так, але… – Асторія замислилась, вона довіряла Герміоні та її судженням, вони обидві були обдарованими інтелектом, і якщо в одної ставалася дилема, інша завжди приходила на допомогу. Але в даній ситуації мозок і так кричав, як потрібно діяти.
– Вислухай мене, але не поспішай з логічним висновком, будь ласка, я хочу почути, що твоє серце тобі підкаже. Герміона лиш кивнула. І Асторія розповіла їй про події вчорашнього вечора. Очі Герміони періодично лізли на лоба, інколи в неї виривався відвертий подих здивування чи обурення, але вона чемно слухала. Асторія дійшла до ранкового моменту в коридорі, де їх з Драко застала Амбридж.
– Ось. Це те, з чим мені потрібна твоя допомога. Я чудово усвідомлюю хто такий Мелфой. Але… ти могла помітити, що поки я розповідала, могло скластися враження, що я кажу про когось зовсім іншого, – Вона підняла зап‘ястя з браслетом, а тоді втомлено потерла очі. – То що ти про це думаєш?
– Ти відчула щось до нього, так?
– Так… спочатку це був інтерес, знаєш, як інтерес до нової формули з трансфігурації, – вони засміялись. – Але він привідкрився мені, Герміоно.
– Це вражає. – Вони сіли на сумки, і сперлися спинами на мур.
– Вино і свічки, Драко і таємна кімната, ти відчайдушна. Асторія засміялась. – Так, це був азарт.

– З точки погляду твоєї подруги, – Герміона уважно поглянула в очі Асторії, – я вважаю, що ти не маєш відмовлятися від свого почуття, заради загальної ідеї.
– І це думка грифіндорки? – Асторія сміється.
– Ага, грифіндорки, яка чудово розуміє, що якби рейвенкловка не мала особливих підстав, то не вагалася б у виборі.
– Я тебе обожнюю. Приємного розповісти це тобі. До мене щойно причепилась Роуз, вона була свідком ранкового акту.
– Ох, співчуваю. – Герміона розміялась.
– Так… Ну що ж, в будь якому випадку я не буду шукати контакту з Мелфоєм, якщо щось між нами і можливе, то він має докласти зусиль.
– Впізнаю Асторію. – Герміона всміхається, вона захоплювалась цим її вмінням зберігати голову холодною.
– Дякую, – вже серйозно мовила Асторія.
– Завжди будь ласка, – всміхнулась Герміона, вони попрямували в замок.