Коли морська хвиля накочується на пустельну дюну

Вони вхопилися за руки, і масивний дерев’яний стіл мало не перекинувся. Хлюпнула піна, і почулося здавлене гарчання.

 

“Я тобі зараз покажу, що таке сила еремітів! Це тобі не в морі бухати!”

 

“Ти щось кажеш про силу? Та по тобі ж видно, що ти нічого важче кухля пива в житті не піднімала!”

 

“Падла!”

 

“Сволота!”

 

Дві жінки щосили налягали на стіл, зчепившись руками і намагаючись перекинути на бік руку суперниці. Вони сверлили поглядом одна одну і важко дихали. Одна з них — молода капітанка піратського корабля, що лиш сьогодні вперше зайшов у води Сумеру. Друга — не менш юна еремітка, що шукає по тавернах будь-кого охочого заплатити за вправне володіння велетенським мечем.

 

Вони спершу й не помітили, як довкола зібрався натовп, що спершу пошепки, а потім все гучніше коментував двобій. Вони обступили широкий стіл і дивилися, як жодна з рук ніяк не пересилювала іншу.

 

Бейдов зробила відчутний ривок, але Дех’я стримала натиск і навіть трохи пересилила суперницю. І ось сили знову рівні. Їхні тіла тремтіли, а стіл переживав таку напругу, що, здавалося, зараз репне посередині. 

 

“Хтось, подайте пива! Агов!” — гаркнула Бейдов у натовп, не відриваючи погляду єдиного ока від двох блакитних кружалець навпроти. Найсміливіший глядач обережно підступився і хлюпнув пива з кружки прямо піратці до рота. 

 

“А ти і миті не можеш прожити, аби не бухнути, правда?” — Дех’я показала дещо напружену посмішку і здмухнула пасмо волосся зі спітнілого обличчя. 

 

“Слідкуй за язиком, розмальована макака”, — просичала Бейдов крізь зуби. 

 

“А тобі око вибили за те, що за своїм не вгледіла?”

 

“Я попередила, сука!”

 

І без того червонувате око Бейдов налилося кров’ю і нетерплячою люттю. Вільною лівицею вона вхопила руку суперниці, яку щойно намагалася продавити до стола, і щосили потягнула вбік. Вивільнивши правицю, вона майже сліпо махнула поперед себе, зарядивши Дех’ї прямо в щоку. 

 

Жінки повалилися на брудну підлогу портової таверни. Бейдов майже моментально отримала по носі та відчула, як гострі зуби впиваються у плече. Дех’я відпихнулася від дошок — тепер вона одержала верх і налягала на піратку, припираючи її до підлоги. Публіка заревіла, обступивши двох потужних жінок ще тісніше. Тепер Бейдов рванула вперед і зарядила кулак по щелепі еремітки. Вона вже вхопилася за неї, аби заломити руку —

 

“Ану досить! Ви тут усі з глузду з’їхали, чи як? Дайте дорогу, бляха!”

 

Крізь натовп пробивався кремезний власник таверни. В руках він ніс здоровенний глечик.

 

“Розійшлися!”

 

Чоловік продерся майже впритул до Бейдов і Дех’ї на підлозі, які досі намагалися пересилити одна одну і розмахували руками й ногами, збиваючи пилюку і розмазуючи кров по підлозі. 

 

Хлюп!

 

Власник одним рухом вилив увесь вміст глечика на двох жінок. Крижана вода миттєво обдала холодом і остудила розпашілу шкіру. Вода заслала око Бейдов та затекла їй в ніздрі. Вона відпустила руку Дех’ї й зайшлася кашлем. 

 

“А тепер вшивайтеся звідси. Побачу тут ще раз — наступного разу буде не вода, а помиї”, — просичав власник таверни, нависаючи над розпластаними жінками. В його голосі вчувалося, що він не жартував. 

 

Натовп принишк і зачаровано спостерігав за дійством. Він вловлював останні миті, коли Бейдов підвелася і спідлоба зиркнула на власника. Дех’я демонстративно сплюнула кров на підлогу і стала на ноги вслід за піраткою. Зрозумівши, що веселощі закінчилися, і поєдинок лишився без переможиці, люди почали розходитися. Лиш декілька з них встигли засвідчити, як Бейдов, не спускаючи ока з власника загребла в руку ще майже повний кухоль з пивом.

 

“Я не допила”.

 

З цими словами вона рушила до дверей і зникла в потоці люду, що сновигав туди-сюди. Дех’я провела її поглядом і нервово оглянула тих, хто лишився поруч. Тихо лайнувшись крізь зуби, вона хутко й собі шмигнула до виходу, побоюючись, що їй перепаде ще й за витівку Бейдов. 

 

Її волосся було мокре і виваляне на брудній зачовганій підлозі забігайлівки. Макіяж поплив і розмазався, а очі наливалися кров’ю у бажанні виписати Бейдов доброго ляпаса. Вона проштовхувалася крізь сп’янілі тіла, що кволо хиталися і горланили нісенітниці. Хтось крикнув їй вслід: “Агов, киця! Розпускаєш кігтики?” Дех’я тихо загарчала і знову вилаялася. Зараз її ніхто не стримуватиме. Вона покаже цій чужинці, хто тут головний. Бо з еремітами жарти кепські.

 

Щойно вона остаточно вибралася на свіже повітря, розштовхавши усіх п’яничок, одразу помітила її.

Вона стояла, обіпершись на стіну, і без поспіху попивала своє пиво. Моментально помітила Дех’ю і усміхнулася їй. 

 

Тобто вона тут спокійно п’є пивко і не збирається зводити рахунки? Отак приперлася, наробила шуму, всіх послала, вкрала з таверни кухоль і стоїть тут розслабляється? Дех’я зупинилася, не знаючи, що робити. Бейдов не спускала з неї погляду. Тепер вона ще й підняла руку з кухлем, ніби пропонуючи тост. І все це з усмішкою. Знущається. 

 

Якщо вона просто піде, то виглядатиме боягузкою. До того ж… ця піратка прикольна. Та що там, вона до біса крута! Хоч Дех’я не знала про неї практично нічого, окрім імені, походження і заняття, але вона була певна, що жінку, яка здатна влупити їй по щелепі, щодня не зустрінеш. І вона зробила кілька кроків у напрямку Бейдов. 

 

“У вас тут всі такі злюки? Не дають навіть помірятися силою у чесному двобої!” — вигукнула Бейдов, щойно Дех’я наблизилася. 

 

“Це Айман, він строгий. Дякуй, що стражів не покликав”.

 

Бейдов захихотіла і у два ковтки висушила рештки пива у кухлі. “Це було би весело, особливо як на перший візит до Сумеру”.

 

“То ти щойно зійшла на землю і пішла махати кулаками в першу-ліпшу таверну? Гай-гай, розкажіть мені про самовпевненість…” Дех’я схрестила руки на грудях і вдивлялася в Бейдов. У піратки над верхньою губою розлився кривавий патьок від розбитого носа. “Тобі око теж часом не в якійсь наливайці вибили? В Інадзумі чи Ліюе, чи де ти там буваєш…” 

Дех’я не хотіла незручної павзи в розмові. Насправді вона вже майже боялася, що Бейдов просто розвернеться і піде. Ця жінка виглядала дуже непередбачуваною. А слова Дех’ї — досить сміливими, як на такий контекст.

 

Натомість піратка знову розсміялася. Її сміх, як і голос, був густий і розкотистий. “А ти, бачу, не менш самовпевнена, ніж я. Патякати таке в обличчя тій, хто щойно мало не лишила тебе зубів”. 

 

Тепер була черга Дех’ї сміятися. Це був сміх полегшення, бо Бейдов, схоже не злилася і не збиралася битися знову. Бойовий запал помітно стишився в обох, натомість після напруги тілом пробігло розслаблення від випитого, а в голові забухкав біль від нещодавних ударів.

 

Дех’я мовчки простягнула руку і витерла кров над губами Бейдов. 

 

“У тебе тут кров…” — Дех’я ніяково показала почервонілі пальці.

 

Бейдов гмикнула, подалася вперед і провела пальцем по нижній губі еремітки. “Типу в тебе немає” — відказала вона і облизала пальця. 

 

Дех’я заклякла і лиш слідкувала поглядом за рухами піратки. Вона бездумно лизнула розбиту губу і щойно зрозуміла, що з неї досі юшила і скрапувала кров. Авжеж, як можна було не помітити…

 

Настала павза, якої Дех’я боялася. Час спинив плин, і затишшя змусило еремітку перебирати усі думки та слова, якими можна заглушити таку ніяковість.

 

“Слухай, ти стрьомно виглядаєш… Тобто… Через кров, бруд і… мокре волосся. Я тут неподалік зупинилася, можу помогти трохи підсушитися і привести себе до ладу. Якщо хочеш, звісно. Не наполягаю”.

 

Дех’я подумки лаяла саму себе. Язик її не слухався, думки плуталися, в результаті виходила повна нісенітниця. Якщо Бейдов засміється їй в обличчя і піде собі, буде цілком зрозуміло. Вона занадто крута, аби витрачати час на —

 

“О! Що ж ти раніше не сказала? Мені було би якраз добре трохи вмитися. Не хочу в такому вигляді показуватися перед своїми. Знаєш, за той час, поки я капітанка, ніхто ще ні разу не розбивав мені носа”, — мовила Бейдов і вишкірилася. 

 

***

 

Дех’я винаймала крихітну хижку на околиці Порт Ормоса. 

 

“В готелі надто дорого. Це в основному для багатих купців. А я… поки не настільки заможна”, — мовила еремітка, поки відчиняла невеличкі дверцята. “Прошу”.

 

Всередині хижки вміщалася лежанка, невеличкий ящик, що слугував за столика, і діжка з водою. “Як знала, — подумала Дех’я, — якраз набрала вранці свіжої води”. 

 

“А що ти тут робиш? У Порт Ормосі тобто”, — озвалася Бейдов, що крутила головою і оглядала кімнату, ставши руки в боки.

 

“Шукаю клієнтів”, — зітхнула Дех’я. “Чесно, ненавиджу сюди приїжджати. Але доводиться. Таке, бляха, життя найманця, особливо коли тебе ніхто толком не знає”. 

 

“Мило в тебе тут”, — з усміхом мовила Бейдов, — “тільки тіснувато, як на двох”. 

 

У Дех’ї перебило подих, а слова застрягли в горлі. Але вона вирішила зробити вигляд, що все гаразд. Це просто дурнуваті жартики Бейдов, у якої язик явно не тримається свого місця. Натомість вказала на діжку в кутку.

 

“Вода он там. Набирай в мисочку і плюхайся, скільки душа забажає”.

 

Бейдов кивнула і не спускаючи погляду з Дех’ї наблизилася до діжки. Розщіпнула хутряну накидку і недбало спустила собі під ноги. Оглянула ключиці й решту одягу нижче.

“Тут все у кровіщі, — констатувала піратка. — У тебе є де посушити це дрантя?”

 

“Якщо тобі треба… звичайно”, — зніяковіло озвалася Дех’я, поглядаючи на те, як Бейдов роздягалася. 

 

Та знову зухвало сяйнула зубами в бік Дех’ї. Вона розщіпнула свій чудернацький капітанський костюм, роз’єднала поясок під грудьми і дуже скоро опинилася в одній спідній білизні. Дех’я кілька разів відверталася і робила вигляд, що розчищує кімнату від розкиданих шкарпеток та зброярських приладь — але її погляд невпинно й мимохіть повертався до вигинів м’язистого тіла Бейдов, немов витесаного з янтаря і посіченого страхітливими шрамами. Її засмаглі руки черпали воду і виплюхували на трохи обвітрене обличчя. Коли вона рухалася, на її широкій спині один за одним проступали навіть найменші м’язи. Дех’я відчула, як в животі щось стислося. Вона присіла на підлогу і повернулася до розкиданих шкарпеток. Але погляд сам неслухняно рухався убік. Тепер у полі зору — натреновані хвилями і постійною качкою ноги. Напевно, вони здатні витримувати найсильніші поштовхи на кораблі. 

 

“Куди можна повісити?”

 

Бейдов нависала вгорі й дивилася прямо на неї — на ту, що вже бозна скільки непорушно витріщається на її тіло. Дех’я зірвалася з місця, не знаючи, куди подіти очі.

 

“Давай я”, — пробубоніла вона, хутко вихопила з рук Бейдов мокрий одяг і так само швидко вислизнула надвір. Свіже нічне повітря остудило її вже розпашіле обличчя. Вона зупинилася коло жердин для одягу і перевела подих. Все відчувалося аж надто сюрреалістично. Це точно не сон? Як все розвинулося так швидко? Що вона робитиме з напівголою й до біса сексуальною капітанкою з Ліюе у себе в тісній кімнатці? Дех’я зробила глибокий вдих і щосили притулила вологий і холодний одяг Бейдов до обличчя. Навіть випраний, він пахне нею, солоним морем і водоростями. Еремітка відсахнулася і швидко понакидала капітанську одежину на мотузки. 

 

Коли вона відчинила двері, Бейдов уже сиділа на лежанці в одному спідньому, схрестивши ноги. 

 

“Слухай, не варто було так зі мною панькатися… До речі, у вас тут так спекотно!” — одразу заговорила піратка і притулилася спиною до стіни. “У нас в Ліюе все-таки трохи прохолодніше”.

 

Дех’я кивнула. “Будеш чай? З м’ятою”.

 

“Було би непогано”.

 

В голові у Дех’ї роїлися думки. Як так швидко палка і задириста еремітка перетворилася у незграбну дівчинку, в якої палають щоки, щойно до неї заговорить хоч і красива, але до біса самовпевнена чужинка? Треба себе опанувати і поводитися, як достойна і непохитна ні перед чим донька пустелі. 

 

Поки Дех’я заварювала і розливала чай, Бейдов слідкувала за кожним її рухом, розсівшись на лежанці, роблячи це без тіні сорому. Повітря, що запанувало в майже цілковитій тиші, від напруги можна було різати ножем. 

 

“Бейдов… — порушила мовчанку еремітка неочікувано для самої себе тихим голосом. — А ти як качаєшся? Ти ж… окрім походів у море ще… додатково качаєшся?”

 

Замість відповіді Бейдов продовжила німе споглядання за Дех’єю. На її вустах лишалася ледь помітна зухвала і всезнаюча посмішка. Вона бачила і знала, що саме за цими кумедними репліками, пропозиціями і запитаннями вперто намагається приховати Дех’я.

 

Еремітка розлила чай у два глиняних горнятка і поставила на ящик коло лежанки. Щойно вона відпустила другу філіжанку, що парувала, Бейдов подалася вперед і взялася за зап’ястя Дех’ї. Та стрімко перевела очі на капітанку. Їхні погляди зустрілися.

 

“Ти ж хочеш, аби я лишилася у тебе на ніч, правда?” — прошепотіла Бейдов.

 

Дех’я затамувала подих. “Так”.

 

“Так і знала”, — блиснула оком Бейдов і притулилася вустами до вуст Дех’ї. Вони були м’які та ще зберігали солоний смак крові. У Дех’ї збилося дихання. Вона обережно відповіла на поцілунок і смакувала обвітрені губи Бейдов, із заплющеними очима намацуючи голі плечі піратки. Бейдов нетерпляче вхопила Дех’ю за талію і потягнула на себе, занурюючись у поцілунок все глибше. В ній прокидалося нестримне бажання спожити її всю, з’їсти її потужне і засмагле під пекучим пустельним сонцем тіло. Шовкове вечірнє повітря огортало їх і легко, на молекулярному рівні передавало пристрасть від однієї жінки до іншої. 

 

Бейдов уже злизала всю помаду з губ Дех’ї і гаряче дихала, дістаючи і переборюючи її язик. Дех’я відчула, як вона не встигає дихати, як їй не хочеться навіть розірвати цю мить, аби набрати кисню в легені. Від цього голова закрутилася. Їхні носи терлися, а руки поривчасто і сплутано ковзали по тілах, ніби не знаючи, за що вхопитися спочатку.

Не перериваючи поцілунку, Дех’я навпомацки розв’язала свій топ і взялася розщіпати пояс на штанях. Почулося клацання і шурхіт тканини. Бейдов на мить подалася назад і хижо усміхнулася. Між їхніми губами протягнулася і обірвалася тонка нитка слини.

“Я бачу, ти справді налаштована серйозно”, — прокоментувала вона. — “Дай-но допоможу”.

 

Піратка подалася вперед і налягла на плечі Дех’ї, м’яко опустивши її на лежанку. Зарипів настил із сіна під простирадлами. Руки Бейдов хвацько ковзнули талією еремітки й одним сильним порухом спустили зі стегон тісні шкіряні штани. Іншим порухом штани полетіли в протилежний бік кімнати. 

“Оу… Дівчинка ходить без трусиків?”

 

Бейдов провела пальцями по вологій вульві Дех’ї і почула, як та тихо захрипіла, а її тіло ледь помітно задрижало. Бейдов усміхнулася і хотіла продовжити дражнити еремітку, як раптом та щосили обхопила її руками і повалила на лежанку поруч із собою. У повітря знялася хмара пилу і дрібних часточок з сіна. Руки поспіхом стягували з Бейдов спіднє, мало не розриваючи тканину й нетерпляче шарпаючи її, щойно трусики чи обтяжка для грудей зачіпалися за вигини тіла. 

 

Перехопивши ініціативу, Дех’я налягла на Бейдов і поцілувала її в шию — спершу лагідно, потім покусюючи й смакуючи солонувату шкіру капітанки. Бейдов видала сдушений стогін. Вона задихала ще гучніше і частіше, щойно еремітка доторкнулася до її грудей обома руками. Її рухи були трохи невпевненими, мало не тремтячими — але пристрасть брала своє, пальці самі обхоплювали м’якість і пружність, ковзали твердими набухлими сосками і відчували, як тіло грубої і невразливої піратки вкривається сиротами. 

 

“Ти… дуже нетерпляча…” — видихнула з себе Бейдов. “Ти —

 

Вона скрикнула, відчувши, як пальці Дех’ї притискають через шкіру її клітор. Бейдов закусила губу, ледь стримуючи в собі всі звуки раптової приємності, які, до слова, трималися досить погано. Дех’я все ще налягала на неї, кусаючи її шию, гладячи всюди, куди зможе дотягнутися рука, і ритмічно масажуючи її вульву. Еремітка знайомилася з усіма пружними м’язами Бейдов, пристрасно їх обмацуючи. Її губи перемкнулися на випуклі та вже практично кам’яні соски піратки, посмоктуючи та облизуючи їх. 

 

Бейдов загарчала, не в змозі вимовити й слова. Вона трималася за талію Дех’ї і починала тихо стогнати. Нігті впивалися у шкіру і лишали сліди. Бейдов відчула, що її тіло зраджує їй — м’язи не слухалися, серце гупало, а очі плавно закочувалися за орбіти. Дех’я вже не просто масажувала її клітор — вона тиснула на нього, розтирала і дражнила, то ледь торкаючись і прибираючи пальці, то надавлюючи на нього, то створюючи відчуття вібрації, погладжуючи вульву швидкими рухами. Дех’я гаряче дихала їй на шкіру і час від часу цілувала спітнілі лице і шию піратки. Не стримавшись, вона намацала вхід до Бейдов і увійшла в неї двома вільними пальцями. Натренованих клейморою рук найманки вистачало на все могутнє тіло не менш натренованої піратки, яка вже тремтіла, звивалася, шкрябалася і стогнала під її тілом. Всі її думки й емоції сконцентрувалися на одній точці внизу, що продовжувала пульсувати все більше і більше.

 

Більше терпіти було не сила. Бейдов до крові закусила губу, вигнула спину і відчула, як усім тілом пробіглася електрика дрібних конвульсій. Вона впилася в оголену спину Дех’ї, остаточно її розцарапавши, і зробила кілька фінальних рухів стегнами — у наступну мить хвиля задоволення змила її остаточно. Кілька разів її тіло стиснулося і затріпотіло, а далі розслабилося і обм’якло. Вона відчула вагу тіла Дех’ї над собою, колючість лежанки під собою, і збите дихання втомленої еремітки, яка щойно її буквально трахнула.  Бейдов заплющила очі і видихнула. 

 

“Святі архонти…” — прошепотіла вона, відчуваючи в тілі останні відлуння бурхливого оргазму. 

 

Дех’я задоволено усміхнулася, все ще сидячи верхи на Бейдов і лагідно погладжуючи вигини її тіла.

 

“Я зрозуміла, що хочу зробити це з тобою, щойно побачила ці прекрасні м’язи…” — напівголосно промуркотіла вона, проводячи кінчиками пальців по плечах і випуклих біцепсах піратки. — “Ти така гарна, Бейдов”.

 

Вона нахилилася і ніжно поцілувала капітанку в губи. Та плавно розплющила очі і перестрілася поглядом із Дех’єю. 

 

“Ах ти ж мала пустельна срака”, — з хижою усмішкою прошипіла вона. “Моя черга”.

 

Бейдов рвонула вперед, обхопивши тіло Дех’ї і вправно перевернувши її на спину. Обидві руки з силою притисли плечі еремітки до лежанки швидше, ніж так встигла зойкнути. Губи обдали гарячим подихом її вухо:

“Зараз я тебе трахну”.

 

Поцілунок Бейдов був таким само гарячим і сповненим нетерплячого бажання, немовби щойно між ними нічого й не було. Вона поспіхом пестила тіло Дех’ї, перенасичуючи її палкою тактильністю, з жагою мнучи її пружні груди й цілуючи її то в губи, то в шию, то вимальовуючи доріжку з поцілунків уздовж її живота. Нарешті Бейдов погладила м’якеньку і вже наскрізь промоклу вульву еремітки, грайливо пестячи пальцями її клітор і отвір. Дех’я  знову зойкнула і стиснула в кулаках простирадло. У відповідь піратка захихотіла. 

 

Бейдов погладила її ногу і закинула собі на плече. Підсунувшись ближче, вона притулилася власною вульвою до вульви Дех’ї. Змазки було так багато, що їхні губи з легкістю ковзали. А коли поєдналися і їхні клітори — 

 

Дех’я видала здушений стогін і мало не прикусила собі язика. Не в змозі опанувати себе і повноцінно дотягнутися до тіла Бейдов, вона впивалася руками в простирадло, сіно і власну шкіру. 

 

“Все тільки починається, кішечко”, — мовила Бейдов і почала ритмічно рухати стегнами, ковзаючи туди-сюди по мокрій вульві еремітки. З кожним рухом вона натискала собою все сильніше і вправніше. З кожним дотиком до клітора Дех’я стогнала все гучніше. Це було, мов занурити голову в воду оазиса після кількох днів у палаючій пустелі. І одночасно це було палаючою пустелею, безжальною і такою, що плавить мозок, тіло і всі твої думки. Це був момент, коли ти взагалі ні про що не думаєш. Дех’я плавилася під безжальними поштовхами Бейдов, яка тримала її обома руками і кожним рухом втискала в підлогу, майже стрибаючи на ній. Крізь затуманений мозок і власні стогони Дех’я почула стогони капітанки, яка важко дихала і вже не сверлила її поглядом — її погляд був розфокусований, а очі напівзаплющені. Тепер кожен поштовх для обох був усе більш тремтячим, усе більш відчайдушним та нестерпним. 

 

Дех’я зойкнула ще раз, відчувши, як усім тілом пробіг електричний розряд. Її ноги затремтіли, а клітор нестримно запульсував. Вона видала ще кілька зойків і вхопила Бейдов за руку. Її тілом пробіг оргазм, що затьмарив очі й на мить паралізував тіло. Відчувши це, капітанка штовхнула раз, ще раз, і зупинилася, все ще поєднуючи дві вульви разом.

 

Її тіло знову запульсувало. Конвульсії у кінцівках. Туман в голові й потемніння до блискавок в очах. Важкий видих. 

 

Знесилена після другого оргазму, Бейдов опустила ногу Дех’ї і притулилася головою до стіни. Еремітка досі лежала, відсапуючись. Здавалося, їхня шкіра парувала. Бейдов втерла обличчя долонею і здмухнула пасмо волосся з перенісся.

 

“Ти справді смілива. Я не очікувала від тебе такої зухвалості навіть в цьому”, — порушила тишу вона. 

 

“Але це тільки тому, що я вирішила піддатися, ясно?” — додала за кілька секунд.

 

Дех’я підвела голову і подивилася на піратку. І вони обидві розреготалися.

 

“А ти така ж крута, як я і думала”, — зауважила еремітка, трохи заспокоївшись. “Тепер ти мені подобаєшся ще більше…”

 

Вона підвелася і подивилася на Бейдов серйознішим поглядом. У ньому читалося раптове занепокоєння.

 

“Слухай… А коли твій корабель має відходити?..”

 

Капітанка відвела погляд і прочистила горло.

 

“Вранці”.

 

Запанувала тиша. Чути було лише цвіркунів на вулиці і далекий гул моря. Того самого, що вже за лічені години їх розділить. 

 

“Що ж… — озвалася першою Дех’я, — чай вже вистиг, але холодним він теж смакує. Будеш?”

 

“Звісно. Хочеться горло промочити”.

 

Вони сиділи пліч-о-пліч на лежанці, досі голі, й сьорбали м’ятний чай, який справді небагато втратив. Навпаки, він саме освіжав у задушливу сумерську ніч.

 

 “Бейдов… — знову порушила тишу Дех’я, — а в тебе є хтось?.. Там, у Ліюе”.

 

Бейдов похитала головою. “Зараз нікого. Але є одна дівчина… вона мені, скажімо, дуже подобається. Але в нас, мабуть, нічого не вийде. Бо таке тільки в казках трапляється”.

 

Дех’я запитально дивилася на капітанку.

 

“Вона… нещодавно здобула дуже високу посаду. По суті, тепер вище неї тільки Гео Архонт”.

 

“Тобі здається, що ти не достойна?”

 

Бейдов кивнула і сьорбнула чаю. “Ми знайомі, але… Я піратка, і мої методи заробляння грошей не завжди збігаються з інтересами Ліюе…” Вона захихотіла і знову похитала головою. “Тож ми зустрічаємося в основному лише тоді, коли я щось натворила”.

 

Дех’я усміхнулася. “В основному?”

 

“Ну, іноді вона запрошує мене пограти в шахи. Чула про таку гру? Вона придумала якісь свої правила, я в них досі до кінця не розберусь…”

 

“Чекай, вона запрошує тебе грати в гру? І ти кажеш, що в тебенема шансів?”

 

Бейдов гмукнула і замислилася.

 

“Тобто ти постійно мутиш якісь слизькі справи, вона це знає, і при цьому запрошує до себе на ігри? Бейдов… Я думаю, ти їй подобаєшся”.

 

“Ти здуріла? Ти взагалі не шариш за цю ситуацію —

 

“Бейдов, у тебе всі шанси. Почни до неї підкатувати. Я серйозно. Забудь, що вона якась там заслужена-перезаслужена. Подивись на себе, ти ж до біса гаряча!”

 

Бейдов зненацька зашарілася. Вся її самовпевненість ніби випарувалася крізь шкіру. Вона пошкодувала, що була настільки відвертою. Хотілося сховатися, бодай за цим горнятком. 

 

“Навіть не знаю, — нарешті відповіла вона. — Ти б її бачила… У неї таке обличчя завжди, не розберешся. Загадкове. І це, зараза, робить її ще більш красивою”.

 

Дех’я тихо засміялася і поплескала плече капітанки. Було дуже мило спостерігати за безстрашною піраткою, яка може мандрувати світ заочі і з головою кидатися в смертельну битву, заробляючи жахливі шрами — і яка водночас до дрижаків боїться якоїсь симпатичної посадовиці. 

 

Бейдов перебила її фантазії.

 

“А ти? Маєш когось на приміті?” — опанувавши себе, з під’юдженням запитала вона. 

 

Тепер був час Дех’ї мнятися і червоніти. 

 

“Ну, можна і так сказати”, — мовила вона, водячи пальцем по обідку чашки. “Вона моя близька подруга, ми разом з дитинства… Вона покликана охороняти наше село в пустелі. Все круто, але… — вона затнулася і зробила глибокий вдих — я хочу, аби ми були дечим більшим, ніж просто подруги. Я закохалася в неї ще коли була підліткою”.

 

Бейдов усміхнулася. “Яка мила історія. Що ж заважає?”

 

Дех’я знизала плечима, не наважуючись підвести погляд. “Я боюсь. Що вона мене пошле і наша дружба закінчиться”.

 

“Ви часто бачитеся?”

 

“Вже не так часто, як колись. Але коли я в нашому селі, завжди ночую в неї вдома. Якщо в мене був важкий день, вона робить мені масаж…”

 

Бейдов ляснула себе по нозі. “І це ти мені щойно розповідала про те, що я сикуха і не бачу очевидного? Бодай тебе трісло!”

 

Вона зайшлася реготом і тепер ляснула по нозі Дех’ю. “Слухай сюди. Укладімо угоду. Я вертаюсь у Ліюе і зізнаюся своїй дівчині мрії, а ти, коли знайдеш роботу, метеликом шуруєш у своє село і робиш те саме. Коли наступного разу побачимося, перевіримо одна одну. Якщо хтось не виконає угоду, — вона жартома замахнулася і сміючись, опустила руку, — той справжнє сикло і мусить викинути свою клеймору в море. І отримати по морді, звісно”. 

 

Вона пильно дивилася в очі Дех’ї, чекаючи її реакції. “То як, по руках?”

 

Дех’я нарешті підвела погляд і зітхнула. Побачивши вираз обличчя Бейдов, вона й собі усміхнулася. “По руках”.

 

Вони обнялися, розплюхуючи рештки чаю. До кінця ночі їхні тіла лишалися притиснутими одне до одного, доки вони розмовляли, варили новий чай і реготали так, що чути було навіть з протилежного боку вулиці. 

 

З першим променем світанку Бейдов надягла вже висушений одяг і сказала усі прощальні слова. В цей момент Дех’я зупинила її прямо коло дверей і поклала руки капітанці на плечі. 

 

“Бейдов… Вертайся, добре?”

 

Бейдов усміхнулася і поцілувала Дех’ю в губи. “Рано чи пізно. Головне, не забудь про угоду”.

 

***

 

Корабель відпливав, по вінця навантажений контрабандою. Бейдов дивилася, як віддаляється зелена земля Сумеру. Вперше в житті її неприкаяній душі було не сумно повертатися назад. Додому.