моя шкіра існувала тільки там, де ти її торкався

Мара знову не повернулася додому. 

Каз дивився у вікно, на якому вона годувала воронів, і вперше, по-справжньому, відчував провину і тугу. 

Інеж стільки разів чула від нього, що вона – інвестиція. Незліченну кількість разів їй доводилося рятувати його життя, але для нього дівчина лише вклад, який ще не окупився. Це неначе клеймо, про яке знає лише він і вона, але якщо для Каза – це те, чим він прикриває свої почуття, то для неї – поріз на душі. 

Ґхафа ніколи не використовують сітку. А ще, Ґхафа нікому не дозволяють різати свою душу. 

Бреккер колись сказав, що в Бочці безліч Павуків, таких, як вона. Як же вона тоді плакала, сховавшись у куточку кімнати… 

Для всіх вона – Мара, безшумна, немов миша, і небезпечна, неначе пантера. Для нього вона стала домом. Її очі, засліплені сонцем чи волосся, запах якого він відчував за кілометри, але не міг дозволити собі торкнутись.  

Мара сиділа на даху будинку у Малій Равці. Ніна не любила тут бути, але це найтихіше місце Каттердаму. Якраз таке, яке потрібне зараз Інеж. 

Вона перебирала у руках свої кинджали: Санкта Петір, Санкта Аліна… Перший ніж одразу нагадав їй про Бреккера. Вона вже декілька днів не з’являлась у Воронячому клубі, але всеодно ходила у тінях за Казом. Їй здавалося, що вона безшумна, але хлопець всеодно відчував, що Інеж поряд, як завжди. 

Але власна пиха не дозволяла вибачитись. 

Інеж дивилась на місяць і благала Святих про милість. Дівчина лягала спати і уявляла, як вона веде свій корабель у море, а потім перерізає горлянки работорговцям. Але в кожній її фантазії, був він. 

Вона більше не уявляла свого життя без цих кавових очей. Не могла собі дозволити кинути його. Залишити одного з вірним ціпком. 

Скільки разів їй снилося, що вона прокидається у його обіймах. Що відчуває його пальці у своєму волоссі. Як вони ніжно перебирають коси, а потім він торкається губами її вуха. 

Але це не про Нечисторукого. 

У його стилі лиш голосити, що Інеж – інвестиція, а потім рвати на шмаття всіх, хто посмів навіть поглянути на неї. 

— Ось тобі й кінець, Маро. — почулося збоку. 

Ох, Святі. 

Інеж рвучко піднялася. Як вона могла не почути? Бісів Каз зайняв усі її думки, лишивши здорового глузду. 

— Хто тут? 

Темнота огорнула все навколо. Дівчина не бачила далі свого носа. Взявши у руки кинджали, Ґхафа обійшла дах. Нікого. 

Аж ось хтось схопив її ззаду за волосся. Потягнув на себе, не даючи шансу вирватись. Інеж розвернулася, ріжучи нападника по руці. 

— Негіднику, боїшся навіть лице показати? Ховаєшся за маскою? — посміхнулася сулійка. 

— Йди до біса, — просичав чоловік. 

Він різко відступив, ховаючись у тіні. Мара відчувала небезпеку. 

Дівчина безшумно зайшла за димохід, прислухаючись. Вона не була тут на самоті, але не чула ні кроків, ні будь-чого іншого. Як це сталось? Чому дівчина втратила увагу і розчинилась у думках? 

— Ти не єдиний павук у Бочці, — розсміявся хтось збоку. — А сильніші у цьому місті вбивають слабших. 

Інеж побігла у протилежний бік. Ось чому вона його не почула. Він – павук з Кеттердаму. Такий, як вона. 

Мара прислухалась. 

Ти – небезпечна. Ти – сила, Інеж. (слова Каза) 

Хай би що Бреккер не казав, вона стане його найкращою інвестицією. 

— Ти правий, павуків багато. — нарешті промовила вона, посміхнувшись, з Санкта Петіром у руці. — Але найкращий завжди один, чи не так? 

Немов кішка, Ґхафа побігла туди, звідки почула малесенький шурхіт. Сховавши обличчя у комірці, вона обійшла нападника ззаду, приставляючи ножа до горла. 

— А тепер скажи, хто мене замовив? — прошепотіла дівчина. 

— Але як?! Ти тільки що була з іншого боку! — розгнівано, чи радше безпорадно, відповів він. 

— Відповідай, — голосом Бреккера промовила вона, трохи ріжучи шию. 

— Не треба! Зачекай! Маро, прошу… — почав плакати чоловік у масці. 

— Швидше. 

— Пекка Роллінз! Це був Пекка Роллінз! —  відчайдушно здався він. — Прошу відпусти мене, я лише виконував завдання свого боса, прошу, Маро… 

— А тепер помолися всім Святим, гидото. 

Хлинула кров. 

Інеж сіла на черепицю. 

Додомудодомудодомудодому. 

А потім стрибнула на наступний дах, шукаючи поглядом Воронячий клуб і вікно Каза. 

*** 

Каз сидів за столом. Він весь день чекав, коли вона прийде. Цілих чотири дні Інеж була з ним у тіні і не з’являлась на світлі. 

Як же він, з біса, хвилюється і чекає. 

Він навіть відчинив вікно, аби Інеж не затримувалась. 

Бреккер знову на хвилинку відчув себе Рітвельдом. Тим маленьким хлопчиком, який не знає що робити у цьому великому світі. Його великим і незвіданим стала маленька сулійська ідеалістка, яка вбивала одним порухом руки, стрибала у справжнє пекло з посмішкою на обличчі, а потім купалася у сонці, сидячи на його підвіконні. 

Який же він ідіот. 

Нащо без кінця пробує довести і їй і собі, що вона лише інвестиція? Каз сам перестав у це вірити, приблизно з того моменту, коли навчився відчувати її, навіть не бачучи. Чи, можливо, тоді, коли став довіряти їй найбільше у цьому проклятому місті. Або в ту секунду, коли здався і вперше за все життя попросив…

Нарешті. 

Крізь шибку безшумно залізла Інеж. 

Каз помітив, що вона змінила одяг. Улюблений чорний, який як він вважав, пасує лише йому, сидів на ній, неначе друга шкіра.

Він хотів усміхнутися, дивлячись на неї, але спершу помітив її очі, що бігали туди-сюди, а потім цівку крові, яка бігла рукою. 

— Інеж? Що трапилось? 

Їй здалося, чи вона почула турботу у його голосі? 

— Казе, я… — почала Мара, але зупинилась, коли побачила, як Каз відірвав шматок своєї сорочки. — Що ти робиш? 

Він підійшов до неї.

— Що. Трапилось. 

— Святі, чому ти так говориш? Нічого серйозного… — рука Бреккера  торкнулася її. — Казе? 

— В тебе кров, Інеж. — він засукав її рукав. — А тепер, повторю втретє, що з тобою сталося? 

— Святі, я й не помітила… — вона перестала дихати, слідкуючи за рухами Каза. 

Довгі пальці, огорнуті чорною шкірою рукавиць, ледве зачіпали її шкіру. Він м’яко торкався рани, в спробі зрозуміти глибину порізу. 

— Рана неглибока, неначе випадкова…Дозволиш? — поглянув він їй у вічі. 

— Звісно. — видихнула вона, залишаючи образу десь далеко всередині. 

Каз огортав її зап‘ясток цупкою тканиною своєї сорочки, яка одразу зафарбувалась у червоний. І як Інеж не відчула такого порізу? Коли той Павук встиг її вдарити? Стільки питань, жодних відповідей. 

Але найголовніше з них: навіщо її смерть Роллінзу? 

Те, як грізний Нечисторукий з повною серйозністю робив бантик з кінців пов‘язки дуже розвеселило Мару. Ґхафа не втрималась і засміялась, демонструючи всьому світові свої ямочки на щоках. 

Каз стримався від того, аби огорнути її обличчя своїми руками. 

— Казе, — вона рвучко вхопила його за комірець сорочки. — Перш ніж я все розповім, я дещо хочу попросити. 

Хитра сулійка. 

— Чого ж? 

— Вибачень. — посміхнулась вона, і сіла на край його стола. 

— Вибачень? — звузив очі дем‘їн. 

— Так. 

Нечисторукий став навпроти неї, зціпивши руки. Він ні перед ким не вибачався, не молив і не просив. Він не вірив у Бога, Святих чи когось ще. Інеж ламала його пиху і переконання. 

Бреккер сперся на стіл, поставивши руки біля долонь Ґхафи, а ногу між її стегон. 

Хлопець нахилився до її вуха. 

— Вибач, Інеж, — прошепотів він. 

— За що? — вона кинула йому виклик, обпалюючи своїм диханням шию. 

Наглюча сулійка. 

— За слова, які я говорив необдумано і ображав тебе. Ти – інвестиція, — Інеж злісно видихнула. — Найкраща з усіх, які я робив. 

Ґхафа усміхнулась. Нарешті вона почула ці слова, заслужила їх. Нехай їй і знадобилося спати чотири дні на вулицях, потрапити під немилість Роллінза і отримати поріз. 

— Не змушуй мене ще раз так соромитись, — відхилився від неї він. 

— А ти по-менше мене ображай, — у стилі Ніни Зенік, Інеж підмигнула хлопцю. — І тепер я хочу дещо взнати. 

Каз все ще стояв навпроти неї, в декількох сантиметрах від її обличчя. Як же він хоче доторкнутись. 

— Може досить прохань, Інеж? 

— Це не прохання. Навіщо Пецці Роллінзу моя смерть? — відрізаючи кожне слово, промовила Ґхафа. 

Це ім’я робило з Казом дивні речі. Запалювало у його душі полум’я ненависті, яке горіло надто довго. Близько десяти років Бреккер уявляв, як протинає Роллінзу серце за Джорджі. А тепер він чує з вуст його улюбленої Інеж питання, яке не мало би взагалі існувати. 

— Що? — не вірячи, промовив він. 

— Пам’ятаєш, перед тим як я пішла, — відвела погляд вона. — ти сказав, що таких павуків, як я, багато? 

— Так. 

— Один такий павук напав на мене у Малій Равці, — промовила Інеж, слідкуючи за реакцією Каза. 

За кам’яним виразом обличчя коїлося багато чого. Емоції, які могла викликати в нього лише Мара, вирували як ніколи. 

Він не захистив її. Образив, змусив піти. А тепер його огидний ворог замовив її смерть. 

Каз схопився за голову. 

— Старий боязливий щур. 

— Я вбила його, Казе. Вбила людину, яка просто виконувала роботу… — нарешті виголосила вона те, що картало її цілий вечір. 

Кохана сулійка, яка жалкує, що вбила того, хто міг перерізати їй горлянку. 

— Перестань. — ніжно промовив Нечисторукий. 

— Це неправильно. Я лише тінь, мене не мають замовляти… Я не розумію.. 

— Тебе замовили через мене, — з сумішшю злоби і жалю сказав Каз. 

— Що? — підняла погляд Інеж. 

— Маро, — почав він, але відвів погляд. 

Ґхафа взяла його за щоку, ніжно проводячи великим пальцем по гострій вилиці. 

— Не закривайся від мене, Казе. Я прошу тебе. 

Коли він міг їй відмовити? 

— Я не допущу, щоб хтось нашкодив тобі, Інеж, — він накрив її руку своєю. — Ніколи й нікому. Не змушуй мене говорити про почуття. 

— Казе, дозволь мені. Я не хочу знову бути так далеко від дому, — тихо прошепотіла вона торкаючись своїм носом його. 

— Ти – найчарівніша жінка, яку я знаю, Ґхафо. І я не вмію тобі відмовляти. 

А потім торкнувся своїми губами. Це був перший поцілунок у її житті, а для нього – найжаданіше бажання. Він провів тремтячою рукою по її косам, видихаючи. Волосся заструмилося спиною, вивільнене Казом від стрічки. Руки сплелися у міцному стисканні, а губи танцювали власний танок. Вони були до біса голодні, втомлені від усіх невдач, відмовок та слів. 

Інеж вкусила маленькими іклами шию Нечисторукого, доки той боровся з власними спогадами та асоціаціями. Він вдихав запах своєї Інеж, своєї тендітної Мари, яку міг обійняти однією рукою. Вона сміливішала поряд з ним, випускала власних демонів, які сяяли в її грайливих очах та з жагою дивилися на вологі губи Каза. На Бреккера, який з кожною секундою все більше втрачав звʼязок з реальністю. Його долоні мʼяко лягли на талію дівчини, все ще обтягнуті захисною шкірою рукавичок, проте, без страху торкаючись. 

Пальці відтягували волоссям Каза, що встигло відрости за час проведений у справах. Інеж була в захваті від того, як реагував Бреккер, ще сильніше притискаючись до неї, сплітаючи язики. Жагуче бажання змушувало задихатись, втрачати повітря. Дівчина відірвалася першою, ніжно гладячи обличчя коханого. Вона прикрила очі, прислухачись до того, як бʼються їхні серця, доки Нечисторукий не міг відірвати очей від неї: спокійної, задоволеної та усміхненої Мари. Він зробить усе, аби захистити її, навіть якщо доведеться напасти на короля Бочки. 

Маленька сулійська ідеалістка, 

Яку він так палко кохає. 

І великий і злий Нечисторукий, 

Який ніколи не дасть їй впасти.