Друга спроба на щастя

1. Ольга стояла і пильно дивитися у вікно. Її трохи лякав новий дім, та незвичне розташування меблів. Тому вона намагалася відволіктися, а саме в цей момент біля їхнього подвір’я зупинилася знайома для неї машина. Вона впізнала авто Ігоря, який зовсім недавно перевозив її речі, та допомагав з валізами.

 

Вона досі була в шоці, що в такому віці і згодилася змінити місце проживання. Але мало того, що це був просторий дім, так вона тепер збиралася жити з чоловіком, якого зовсім мало знала. . . Але . . .

 

Так життя склалося, що вона вирішила ризикнути, і спробувати знайти своє щастя. Чеслав виріс, вже дорослий хлопець, студент театрального університету. І їй так незвично було знаходитися в тиші квартири. А тут Ігор з’явився. І ні, вона не вчепилася в нього, щоб самотність заглушити.

 

Направду, вона довго опиралася і спілкуванню з чоловіком, і страшилася його почуттів, про які він відкрито сказав ще пів року тому. А вона все не могла себе пересилити, боялася, що він такий самий, як і її колишній чоловік, від якого і жінка і син натерпілися за двадцять років.

 

І от тепер, коли вона наважилася, впустила в свою квартиру та душу цього чоловіка, спостерігала за тим, як він виходить з автомобіля.

 

Ігор відкрив задні дверцята машини, та дістав звідти паперовий пакет, зручно перехопив його однією рукою, а в іншу взяв охайний букет квітів.

 

Ольга спостерігала за чіткими і впевненими кроками чоловіка. Він оглянув двір, можливо думав, що Ольга надворі. Хоча, можливо, правильніше було його зустріти?

 

Вона відійшла від вікна, щоб її не було помітно, і на ослаблих ногах пішла до вхідних дверей. Не тому, що боялася, наче Ігор може розлютитися, що жінка його не зустріла біля будинку.

 

Просто, вона справді хотіла швидше його побачити і обійняти. Ще не зовсім адаптувалася в новому будинку, і присутність чоловіка була тут дуже доречною.

 

Вхідні двері відкрилися і слідом до Ольги долетів звук вже такого знайомого голосу:

 

– Олю, я вдома! – і так це прозвучало по-домашньому, наче вона вже не один день чула його.

 

Саме в цей момент Ольга вийшла з кухні, і опинилася за три кроки від Ігоря. Він зупинився, ледь переступивши поріг, видно, побачив її.

 

І так на неї поглянув . . . Наче і повірити не міг, що вона справді зараз тут, в його будинку, який вже наче весь увібрав в себе запах її парфумів.

 

– Ігоре, – здавалося, вона то прошепотіла. Враз мову відняло, бо такого з нею точно ніколи не відбувалося, — Привіт, – і вона здолала ті три кроки, що були відстанню між ними.

 

Чоловік спритно поставив пакет на підлогу, і підхопив жінку під талію, схилив голову над густим волоссям, і глибоко втягнув в себе повітря, яке їх оточувало. А Оля примружила очі, сховала ніс а комірі сорочки, і обійняла чоловіка за шию, притискаючись ближче.

 

Здається, саме в цей момент, вони обоє зрозуміли, що в їх сім’ї починають формуватися нові традиції. І Оля тепер буде зустрічати Ігоря не тому, що боятиметься, наче він розсердиться, бо вона до нього не вийшла. А тому, що якнайшвидше хоче бачити його, і не пропустити ні хвилини проведеної з ним, коли чоловік звільняється від роботи.

 

– Я досі не можу повірити, що ти в моєму будинку, – він ледь відчутно провів губами по шовковому волоссю, — До останнього думав, що все наснилося, я зайду у вітальню, а тут пусто.

 

Чоловік відхилився від Ольги трохи, обережно долонею підняв її обличчя так, щоб вони дивилися один одному в очі.

 

– Привіт, кохана, — губи легко накрили чужі, рука все ще торкалася щоки, поглажувала, вбирала в себе всі відчуття. — Як ти? Звикаєш до нового дому?

 

– Так, але знаєш . . . Трохи лячно без тебе тут, хоч і в кожній кімнаті відчувається твоя присутність. – вона ніяково відвела погляд.

 

– Т-с-с, сьогодні п’ятниця, тож два наступних дні я буду поруч, і допоможу тобі почуватися вільніше тут. – чоловік лагідно посміхнувся, — Зовсім забув! Це тобі! – він протягнув букет квітів, зняв пальто, розбувся. Підхопив пакет, протягнув вільну руку Ользі і рішуче потягнув її на кухню.

 

А Оля пригорнула до себе ті квіти так ніжно, наче то була кришталева лялька. І здавалося, боялася дихати, щоб ненароком не зламати і одне стебло.

 

– Зараз знайдемо вазу, щоб ти не носилася з ним по всіх кімнатах, – чоловік повернувся, підморгнув, відмітив про себе, що кохана не може очей відірвати від подарунку.

 

Відпустив руку, коли вони зайшли на кухню, згадав, що в нижній шухляді була ваза, тож пішов перевіряти. І дійсно, знайшов. Набрав воду, поставив вазу на підвіконня, в яку Оля спритно вкладала квіти.

 

Вона трохи зашарілася, щоки ледь помітно вкрилися червоним румянцем.

 

– Дякую, Ігоре, вони прекрасні, – її голос тремтів, а кінчиками пальців вона все ще торкалася ніжних пелюсток.

 

– Олю. . . Кохана моя, – чоловік не втримався, і знову її обійняв. Він ще не наситився в достатній мірі їхніми обіймами. Досі не вірить, що без перешкод може торкатися до цієї жінки. – Я ладен кожного дня тобі дарувати букети. І я розумію, що всіляке буває в житті, але я спробую зробити так, щоб сльози в твоїх очах стояли лише від радості.

 

Ще трохи постоявши в обіймах, коли її дихання стало спокійним, і тіло більше не здригалося від сліз, Ігор відступив.

 

– Ну що ж. Якщо я з квітами вгадав, то давай подивимося, чи вечеря буде тобі до смаку, – і чоловік підійшов до пакету, щоб витягнути звідти запаковані страви.

 

– Завтра приготування вечері буде на моїй совісті, – Оля посміхнулася, і пішла діставати тарілки. Ще й чайник увімкнула.

 

– Олю, кохана, я тебе сюди привіз не для того, щоб ти мені біля плити куховарила, або в домі лад наводила. Я просто хочу насолоджуватися твоєю присутністю вдома. Хочу приходити з роботи, а ти займаєшся тим, що тобі до душі, а не літаєш по кухні, бо вважаєш приготування їжі своїм обов’язком. Ми можемо запросити кухаря сюди. Людина все приготує, та й піде собі додому. Я й сам добре ладнаю з кухонним приладдям, тож, якщо захочеш, можу порадувати тебе смачненьким.

 

– Але . . . – чайник закипів, перериваючи жінку.

 

– Краще зроби будь-ласка нам чаю. Я попросив спакувати десерт, – чоловік підморгнув.

 

Вечеря пройшла за спокійною розмовою. Ігор ділився тим, що відбулося за день. Запитував, чи все Олю в будинку влаштовує, чи вона б хотіла додати щось по своєму смаку. І ще раз наголосив, що вільний час вона може зайняти тими справами, які подобаються їй. Бо чоловіку головне, щоб Оля раділа кожному дню, проведеному в їхньому вже будинку, і з Ігорем поруч. І такими питаннями змушував жінку ніяковіти, бо так, вона не звикла до турботи.

 

Але, якщо вже вона почала нове життя, то й звички, розклад її дня має якось відрізнятися від минулого, так?

 

– Ігоре, я насправді не знаю, чим би таким хотіла займатися, якщо ти даєш мені таку свободу вибору. Я подумаю над цим. А поки я буду думати, то хочу готувати для тебе. Справді, мені не важко. А я й уявити не можу, як ти прийдеш стомлений з роботи, і ще будеш щось вигадувати на кухні, – вона потягнулася до руки чоловіка, поки він обережно наливав в чашки заварений чай.

 

Трохи згодом вони сиділи на дивані, на фоні був увімкнений телевізор, але здавалося ніхто з них не слідкував за тим, що відбувалося на екрані. Вони просто насолоджувалися спокійним вечором. Оля завжди любила тишу, а Ігор, який стомлювався, коли виконував всі доручення Всеволода, був радий відпочити від шуму.

 

Жінка торкалася пальцями міцної руки чоловіка, обводила наручний годинник, який так правильно охоплював міцний зап’ясток. Звикала до Ігоря по-трохи. А він поринув в свої думки, але рукою, що лежала у жінки на плечах, перебирав м’які пасма волосся.

 

Час від часу вони перемовлялися, але пошепки, щоб не порушувати якусь наче казкову атмосферу. Запитання жінки лунали десь біля шиї чоловіка, що змушувало його шкіру покриватися мурахами. А Ігор відповідав, вдихаючи аромат шампуню на волоссі Олі.

 

Але все таки їхню ідилію порушив телефонний дзвінок. Ігор зморщив носа від неочікувано-різкого звуку, але глянув, хто дзвонить.

 

– Це хлопці дзвонять, я на секунду, – і чоловік обережно встав, підклав подушку Ользі під голову, сподіваючись, що їй буде так само зручно, як і коли її голова лежала у неї на грудях.

 

Він пішов до кабінету, прикрив двері, щоб не заважати.

 

І наче говорив тихо, не підвищував голос, але Оля почула. Просто трошки гучніший голос ніж зазвичай. І фрази відривчасті, грубіші, ніж коли він з нею говорив.

 

І наче не давав Ігор ніколи приводу для страху, але в середині все стислося бо. . . Так, ще нічого не забула, але ж все одно вмовляла себе не порівнювати його більше ніколи з Чапою.

 

І коли чоловік вийшов з кабінету, вже без телефону в руці, сиділа досі напружена, хоча сподівалася, що цього не помітно.

 

Кроки його були спокійні, від нього не відчувалося напруги, але . . .

 

– Кохана моя, що сталося? Ти наче напружена вся, – він обережно підійшов до дивану, — Говори зі мною, якщо щось не так, або ти хочеш щось змінити, чуєш? Бо якщо ми не будемо про все говорити, то я не зможу зрозуміти, від чого ти час від часу напружуєшся, і наче відсторонюєшся від мене, чуєш?

 

– Так, ‐ вона трохи помовчала, але вирішила йти до кінця. — Ти не подумай, я ні в якому разі не хотіла підслуховувати, та і це не моя справа, але я просто почула, з якою ти говорив з хлопцями по телефону, і просто. . . Стало лячно, хоча я і бачу зараз, що ти спокійний, і не будеш на мені злість зганяти. Пробач, я не хочу порівнювати, але видно, у мене ще не зовсім це виходить, – вона з іронією посміхнулася.

 

– Олю, сонечко, – Ігор потягнув її за руку, щоб зрівняти їхній зріст, змусив дивитися йому прямо в очі.

 

– Я розумію все, і не ображаюся на тебе за таке порівняння. Я не думав, що наша розмова з хлопцями так на тебе вплине. Але послухай, я хочу, щоб ти довіряла мені. Я докладу для цього всі зусилля. Я не для того скільки часу знаходився під твоєю квартирою, щоб зараз все зіпсувати. Я хочу, щоб ти бачила в мені того, хто тебе захистить від всього. Я не хочу, щоб наш будинок у тебе асоціювався з місцем, де постійно відбуваються сварки, або на тебе тут чекає загроза, – чоловік притулив Ольгу сильніше до себе.

 

— Я обіцяю тобі, що ти більше не почуєш в стінах цього дому підвищеного тону. Але я хочу, щоб ти пам’ятала – не все буває в житті, як в казці. Проте по при всі негаразди, які можуть на нас чекати – Я клянуся тобі, що ніколи моя злість, або мій поганий настрій не вильється на тебе, – він стиснув її талію руками, і заколисував, наче дитину.

 

– Ти – та людина, з якою я відпочиваю душею, і не хочу, щоб хоч частина мого гніву, в якому ти не винна, зачепила тебе. Розумієш, серденько? – чоловік зазирнув жінці в очі. Там панувала ціла купа емоцій, серед яких вже не було страху і недовіри. Там було розуміння, і стільки спокою і вдячності, що Ігорю миттєво стало легше дихати.

 

– Дякую, дякую тобі за те, що подарував можливість відчути, що таке любов та турбота. Я обіцяю, що не буду більше вас порівнювати. Він не вартує навіть однієї згадки, а тим паче порівняння з тобою. Бо він стільки всього поганого нам з Чеславом зробив. Тому я з усіх сил буду намагатися це забути, тим паче, якщо ти поруч зі мною, це буде зробити набагато легше.

 

– Я буду з тобою до кінця моїх днів, кохана. Зі мною ти можеш нічого не боятися.

 

Ігор обхопив її щоки міцними пальцями, і потягнув жінку на себе, накриваючи знайомі губи в нічному поцілунку, який наче закарбовує цю клятву на вустах..