Здобич

Кривавий демон дивився на Інь Юя, стоючи на воді, повернувши голову так сильно, що в живої люди уже б зламався хребет. Інь Юй… Інь Юй відчував смерть. Так, скоріш за все, сьогодні його вбʼють. Але Інь Юй не злякався так сильно, як мав би злякатися. І не тікав. Він не встиг би. Інь Юй настільки втомився, що вже й демони його не надто лякали.
Кривавий демон відвернувся.
— Він звалився з моста? – спитав він річкового демона, кивнувши на Інь Юя.
— Ні, сам прийшов, – сказав демон. – Це моя здобич. Будь ласкавий, забирайся звідси геть і дай мені спокійно повечеряти.
— Не раджу, – сказав кривавий. – Боги противні на смак. Сам не пробував, але знаю від одного експерта.
— Не розказуй, кого мені їсти, а кого ні! – пробурчав річковий. – Тебе взагалі не хвилює, що він стоїть і дивиться на нас, як на якусь цікавинку? Та його за таку неповагу зʼїсти мало!
— А й справді, – кривавий знову подивився на Інь Юя…
І раптом опинився прямо перед ним! Інь Юй похитнувся, та демон клацнув пальцями, і невидима сила не дала Інь Юєві впасти. Бліде обличчя в обрамленні срібла і червоних тканин було від нього на відстані руки. Інь Юй насилу вдихнув повітря.
— Чому ти на нас зириш, божку? – спитав демон. – Що, цікаво тобі?
Із його рота віяло холодною землею.
— Я… – Інь Юй не одразу зміг говорити. – Я не божок.
— А хто ти?
— Я не знаю.
Кривавий демон усміхнувся, і з-під верхньої губи показалися ікла.
— Хіба це не просто? – спитав демон. – Ти або божок, або демон, або людина. Вибирай. У тебе три секунди.
— Б… – голос Інь Юня трохи дрижав. – б-бувають проміжні варіанти.
— Наприклад? – спитав демон.
— Тоді, коли божки зкидають тебе з Неба, наприклад.
Демон нахилив голову. Знову неприродньо нахилив: наче хтось прибрав з його шиї усі кістки і пару мʼязів. Схоже, йому подобалося гратися з власною шиєю.
— Кажеш, ти скинутий бог, – сказав демон. – Тоді де вона?
— Хто?
— Та хрінотінь, – лаконічно пояснив демон. – Канга.
Інь Юй не знав, чому він робить те, що просить його демон. Але він засотав рукав і простягнув демонові руку.
Демон пильно вдивився у кангу. Простягнув руку з довгими кігтистими пальцями. Торкнувся канги кінцем кігтя. Інь Юя пересмикнуло: у місці доторку його руку обпекло чи то крижаним, чи то гарячим.
— Справжня… – кивнув демон. – Давно вона в тебе?
— Рік, – сказав Інь Юй.
Він звик слухняно відповідати на питання.
— Ти не знаєш, як її позбутися?
Інь Юй похитав головою.
— А якщо зрізати шкіру? – спитав демон.
— Я відрізав, – сказав Інь Юй. – Проступає прямо на мʼясі.
І справді, якщо пригледітись, канга місцями була нерівна: під нею були шрами від спроб її зрізати.
— А відрубати руку не думав? – спитав демон.
— Думав.
— І як?
Інь Юй стенув плечима. Очевидно, поки що він не наважився.
— Чому ви питаєте? – тихо спитав Інь Юй.
Перед ним стояв демон, втілення зла і пороку, мертва душа, яка накопичила в собі ненависть до всього хорошого. Але Інь Юй не міг змусити себе поводитися якось інакше, окрім як тихо і ввічливо.
— О, – демон усміхнувся. – Я, можна сказати, колекціонер.
— Що?
— Колекціонер проклятих богів, – сказав демон. – У мене їх не так багато, але є пара цікавих екзеплярів. На жаль, усіх скинутих богів я знаходив мертвими. Ти б знав, скільки божків убивають себе, провівши з кангою кілька десятків років… Убитися для бога не так просто, але вони знаходять спосіб. А я їх швиденько підбираю.
Його слова гуділи у вухах Інь Юя, як сплутані багатоніжки. Мертві боги? Убивають себе, провівши час із кангою? І він їх колекціонує?
— Проблема в тому, – додав демон, – що від канги після смерті лишається лише дрібний слід. Мені надзвичайно бракувало живого екзмпляра для колекцїі — живого бога з кангою. Такого як ти. Правда, якщо тебе зʼїсть отой річковий демон, то не зможу я тебе забрати. Шкода буде, чи не так?
Поки демон говорив, ікла грайливо гойдалися між його губів. Інь Юй потроху починав розуміти. Демон хоче забрати його від річкового демона. Натомість Інь Юй… А що Інь Юй мусить зробити?
— Навіщо вам живий екземлпяр? – пошепки спитав Інь Юй.
— За таке питання можна і вбити, – зауважив демон. – Але ти потрібен мені живий… Ну нехай, вдовольню твою цікавість. Бачиш, я хочу дізнатись, чи можна зняти з бога кангу. На мертвих мені нічого не вдалося, але, можливо, вдасться на живому. Що скажеш?
Демон дивився на руку Інь Юя. Інь Юй теж дивився на свою руку.
Вдасться зняти кангу?
Маячня.
Демон пропонує йому допомогу?
Зняти кангу?!
У нього вдома трупи небожителів, але цей демон може стати для Інь Юя справжнім благословенням.
Та бути такого не може.
Інь Юй підняв на демона недовірливий погляд. Демон усміхнувся, стенув плечима, відступив крок убік — за його спиною показалася худощава темна істота в ріці, яка нетерпляче каламутила воду хвостом.
— Або довірся мені, або будеш зʼїдений он тим типом, – радісно повідомив кривавий демон. – Я думав, усім богам хочеться зняти кангу. Хіба ти не хочеш спробувати?
Інь Юй замружився. Він хоче зняти кангу, звісно, він хоче! Він мріяв про це, намагався, та це неможливо… Та й, зрештою, його було покарано. Це розплата за те, що він накоїв. Хоча, насправді, канга вже нічого не виправить.
— …Не можна, – нарешті видихнув Інь Юй. – Це була воля Небесного Імператора. Це покарання. Не можна її знімати. Якщо на бога начепили кангу, значить… Значить, бог це заслужив.
Усмішка демона зівʼяла. Раптом Інь Юй помітив, який цей демон високий. Довгий, наче людина, яку піддали тортурам розтягання. Червоний одяг тріпотів на холодному вітрі. Його обличчя було схоже на маску, яку зробили з мертвої людської шкіри, а потім пофарбували так, щоб була схожа на живу.
— Бог заслужив? – перепитав демон. – Відповідь неправильна.
Він простягнув руку до Інь Юєвої руки, і наступної миті усе почорніло.
— А-А-А-А-А-А-А-А-А-А!!!!
На рікою стояв страшний крик. Це був крик людини, з якої зрізають шкіру, поливають олією, підпалюють, а потім посипають залишки мʼяса сіллю. Але нічого такого не відбувалося. Демон просто тримав кінчик кігтя на руці Інь Юя — там, де була канга — а Інь Юй звивався в повітрі з закоченими очима, слина летіла з його рота, обличчям стікав піт.
Нічого гіршого він в житті не відчував.
Навіть тоді, коли його скинули з Неба, і він зламав обидві ноги.
Нічого не буває настільки боляче, страшно, жахливо.
— А!.. – Інь Юй розплющив очі.
Демон прибрав руку від канги. Інь Юй плюхнувся у воду, увесь у сльозах і шмарклях. На рівні його очей погойдувалися срібні ланцюжки, що прикрашали черевики демона.
— Хоча її насилають боги, канга має демонічну природу, – сказав демон, дивлячись на Інь Юя згори-вниз. – Тому я можу нею керувати. Зараз я показав маленьку частинку того, що буде, коли ти спробуєш обійти кангу. Коли ти спробуєш насильно повернути собі сили. А ти спробуєш, обовʼязково. Ти будеш вимушений. Бог не може жити окремо від своїх сил — ці страждання він завжди пробуватиме припинити. І цей біль він відчуватиме знову і знову, коли битиметься головою об залізну стіну прокляття. Вічні страждання… Поки бог не захоче померти. Та навіть це йому вдасться не з першого разу, і не з другого, і не з третього. Канга доводить богів до божевілля.
Демон нахилився до води, у якій плавав Інь Юй. Його чорні очі зяяли такою ненавистю, що страшно було дихати. Але Інь Юй відчував, що ця ненависть спрямована не не нього… Кудись повз нього. Він бачив когось іще.
— Скажи мені ще раз, – прошепотів демон. – Чи заслужив бог на свою кангу?
Інь Юй не мав сил говорити. Тому він ще хвильку дивився на чорне Небо — а тоді хитнув головою.
— Правильно, – усміхнувся демон. – Підеш зі мною? Спробуємо зняти її?
Інь Юй кивнув.
Боги повинні слухатися правил, а якщо вони їх порушують, то зобовʼязані отримати покарання. Інь Юй вірив, що справделивість виглядає саме так. Хороші боги терплять покарання. Але він поганий бог. Можливо, найгірший. Він не хоче терпіти своє.

—

примітка від автора:

вітаю! Якщо ви дочитали до цього моменту, буду рада вподобайкам, коментарям, відгукам, здогадкам, що буде далі — що захочете:) фідбек це завжди важливо, приємно і мотивує мене продовжувати