З Новим Роком

Все ж таки Ештон себе переоцінив. Коли він з ключа на голограф завантажив прототип амулета, то зрозумів скільки в ньому недопрацювань… Загалом, звісно, все окей… Але не вийде ось так от сходу з думок зробити амулет. Вся ця робота крива, не елегантна, ніби сокирою кришталь вирізати намагалися. Ой… Ще наколупається з нею Ештон… Звісно, і в дослідженнях просто пекло – Ештон аж плакати хоче, коли перечитує. Ніби семирічна дитина думки формулювала… І, взагалі!!! Де Кір?! Хай він все це у Божий вигляд приводить. А Ештон амулетом займеться! І негайно написав Кіру гнівного листа в Ключі про те, які ж криві у нього думки. Як звільниться прийде – і відкоректує…

А Ештон ділом займеться! Вже майже готово… Якби не довелося відволікатися на раду, й договір з Ейнар, він би вже завершив…

Хоча він у жодному разі не жалкує! Як би це не звучало з його уст! Рада пройшла чудово й продуктивно: всі договори перевірив, роботу узгодили, всіх вислухав, поговорили, з Ейнар та Лансом все узгодили. А ще, що не менш важливо, і Мюреол, і Ейнар, і Ланс в захваті були. Для них це було вперше і вони смакували кожну мить. Старші з зграї їм уже встигли локшини на вуха навішати і про раду, і про поклик вожака, і про відпустки, і про кухню Ештона. Тож ті тільки і чекають нових вражень.

З Ейнар теж пройшло все чудово… Вибрала таки договір сімейної приналежності, хоч душа вимагала – покровительства. Довго вагалась… Це була найдовша розмова під час ради… І спогади самі собою полізли у голову… Про прекрасну Ейнар. Горду, впевнену категоричну, що сиділа на дерев”яному сидінні, висотою з сантиметрів десять (котре зробив Картер спеціально для ради…).

***

– Ні. – Гордо і холодно мовила Ейнар. І хоч її слова і увага була направлена до Ештона, суворість і холодність – до себе, Ештон відчував, адже вся Ейнар, як і кожен з ради, був повністю огорнутий енергією Ештона. І Ештон буквально – відчував.

– Я надто слабка аби прийняти договір покровительства.- Заявила суворо вона. Та Ештон м”яко їй усміхнувся.

– Ти надто сувора до себе. У тебе все вийде.- Ештон й дійсно вірив у те, що говорив. Ейнар має унікальні здібності, такі неординарні для ларів, стовідсотково унаслідувані від алубі. Але саме через це лари не здатні оцінити її належним чином, адже самі цих здібностей позбавлені. І фіолетуваті очі напроти ніби натяком на те, скільки ж в її крові – від алубі, стали завершальною думкою Ештона. Ейнар не може бути не достойною, слабкою. Чи то мати ще якісь перепони… Вона лише недооцінена.

– Я слабка. І це однозначно. І як би я не хотіла бути сильною і корисною, я така – яка вже є. А приймати договір покровительства повинні лише сильні лари, аби відповідати йому без будь яких поблажок. Не допустимо аби лар своєю невмілістю паклюжив цей договір і свою зграю заодно. Аж надто зграю! Я… Навіть не докінця розумію, чому достойна Вашої зграї. А якщо мова йде про мої здібності! З мого боку соромити свою зграю… Вашу зграю! Зграю Хранителя! Та це взагалі смертній карі подібно. Навіть гірше – в такому випадку лише в омегах мені місце поруч з Вами! Тож на цей раз! Востаннє. Я хочу вчинити по-своєму. Я не хочу стати соромом для зграї Хранителя. Я хочу аби Ваша зграя стала мені домом. Тож… Дозвольте мені прийняти договір сімейної приналежності. І я піду за Вами до кінця. Що б там не було. Я зроблю все, навіть якщо це сягне далеко поза договір сімейної приналежності. Все… Що буде мені по силам. – Притишила вона голос.- Я зроблю… – Якось тихо. Але так впевнено і безкомпромісно, не позбавлено інтимності… Промовила вона.

І Ештон… З захопленням дивився на неї. І бачив – якою сильною, суворою до себе вона була. Якою яскравою була її воля, що оком, сприйняттям – не побачиш. Лише серцем. І не міг не радіти. Адже якщо його серце не помиляється, з нею у його зграї все буде гаразд. Вона не лише виживе, але й прилаштується до такого сильного в середині його зграї – впливу волі Повелителя. Та й хіба ж може Ештон піти проти такого рішення члена своєї зграї? Коли вона говорить… ТАК.

– Нехай буде так.- З повагою у погляді постановив Ештон.

І вся зграя, бажаючи того, чи ні відчула – цю повагу. І навіть не важливо наскільки кожен з них розумів, що відбувається – вони відчували. Цього уже достатньо.

***

Так… Схоже, роботи сьогодні вже не буде. Щось Ештон надто сильно відволікся від амулету. Ну, і нехай… Котра година? Та вечір уже… Так чи так забрали б його вже невдовзі. А тільки вчора з Ейнар договір уклали – ночівля спільна… Хех, ну, що його йти в спальню? Ну, то Ештон піде… Тільки голограф закрити треба.

Та переживати нема за що… Він уже майже завершив. Тільки привести все у стан, аби показати нікому соромно не було, ато розвалюха якась поки що… Ну, і виготовити амулет. А там уже можна прийматися за проект для Некрополя. От тільки жаль, що полювання знову відклали. Ну, нічого.

З цими думками і зайшов Ештон в свою квартиру, аж раптом він відчув болісні біохвилі Мюреол, що як зазубрений тесак по нервах Ештона пройшлися. Він забув про все, влетів в вітальню, побачив Мюреол, що лежала на дивані, кинувся до неї.

Але шлях йому перегородив Кір з мовчазним застереженням в погляді:

– Все добре. Не заважай їй.- Спокійно і повільно промовив Кір.- Вона фільм дивиться.

Що? Фільм? Ештон розгублено придивився до Мюреол і здивовано зрозумів… Що і справді, вона в навушниках – дивиться у ключ, не відволікаючись… Мало не плаче. Але не схоже, що страждає. Просто співпереживає героям фільму…

– Ну, і налякали…- Дорікнув Кіру Ештон.

– Та хто ж знав, що ти так рано прийдеш. Я б тебе попередив.- Стенув він плечима.

– А чому не прийшов, раз вільний?- Звузив очі Ештон. Він же його звав в бібліотеку.

– Я твої каракулі завтра правити буду. А сьогодні у мене справи. Як і у всієї зграї.- Підняв брову Кір.

– Які це?- Ештон почав розуміти, що він щось впустив.

– У нас сімейна вечеря, а потім ночівля. Ланс теж прийде.- Але чомусь Кір не дорікав Ештону, що той настільки відірваний від життя…

– А…- Ештон роззирнувся. І справді якийсь гармидер у вітальні. Якісь речі звалені…- Допомогти чимось, може?- Вже винувато спитав Ештон.

– Та нічого не потрібно.- Усміхнувся кривувато Кір.- У тебе коли останній вихідний був? Що не хвилина – дослідження. Сядь, відпочинь трохи.

– Та ж не цукровий… Що мені буде? Давай допоможу.- Спробував барахтатися Ештон, знову роззирнувся.

– Ну, добре. Що робитимеш?- Якось з сарказмом, зухвало взяв на слабо Кір.

Ештон глянув на нього скоса. Що це він раптом?

Кір закотив очі:

– Ти ж не вкурюєш що робити! Сядь відпочинь і не плутайся під ногами! Більше користі буде!- Аж надто завзято не підпускав Кір Ештона до роботи. Підозріло…

– Ох, ну добре…- Вирішив здатися Ештон. Надумали вже щось, то і нехай. Не заважатиме.

Та й… Хотів уже сісти, але його диван був зайнятий. Там Мюреол сиділа. А нове місце шукати, чи в крісло сідати він не хоче, та й це його законне місце. Та й якийсь гармидер навколо…

Тож Ештон підійшов, безцеремонно підняв Мюреол (вона їсть взагалі? Чому така легенька?), та й всівся на диван разом з нею. Мюреол лише на секундочку відволіклася від фільму, аби поглянути в очі Ештону. Та він від неї нічого не хотів… А вона чи то вивчити його встигла, чи то фільм був цікавий… Сповзла з Ештона, невідривно дивлячись у ключ, на вільне місце, сперлася об нього зручно і продовжила дивитись. А Ештон її обійняв. І біохвилі вже були затишніші – мабуть, напружений момент у фільмі пройшов. Ештон послідкував ще за Мюреол, перевірив радаром її стан, на що вона муркнула в його руках не задоволено – не хоче від фільму відволікатися… Все у неї гаразд. Принаймі у фізичному плані.

А потім прийшла Сірін та Шона. Вони явно були не задоволені з того, що Ештон тут. Але Кір стійко захищав спокій Ештона та Мюреол, тож їх не прогнали (чи то його не прогнали). І стали ладнати стіл. Ештон припинив слідкувати за всім… Хто зна коли… Відмітив лише що Рікон прийшов – аж з дрімоти якоїсь це його висмикнуло. Рікон відчув це й сів на крісло поруч з Ештоном. І його біохвилі… Рідні такі і спокійні, ніби гаряче море…

***

Ештон прокинувся… Засидівся якось. Спина затекла. Ештон потягнувся, відкрив очі… І усвідомив, що він прокинувся в казці. Навколо падав сніг… Ештон здивовано роззирнувся і наткнувся на задоволені погляди зграї. Особливо Рікон аж сяяв гордістю.

Ештон спробував розібратися в тому, що відбувається. Окрім снігу, навколо були розвішені жовтого кольру електричні лампочки, і гірлянди. Але попри те, що лапатий сніг падав – холодно не було… Навпаки навіть, з одного боку аж припікає. Ештон обернувся на джерело тепла – і там було багаття вздовж стіни. Справжній вогонь! Як вичудили? А трохи далі, затуляючи двері кабінету, стояла прикрашена ялинка… І тільки тепер Ештон помітив яскравий запах сосни та мандарин.

Він різко обернувся на найяскравіші самозадоволені біохвилі, що, можливо, було збігом обставин, адже це Рікон, й поглянув йому в очі, вимагаючи пояснень. Але озвався Кір, з іншого кінця столу:

– Зараз Різдвяна ніч.- І усміхнувся Ештону тепло, ніби самими очима намагався йому щось сказати. Очевидно, не вийшло, тому що він озвучив свої думки:- У багатьох це вперше.- Себе має на увазі?

– Ми готували сюрприз уже давно.- Заусміхалася яскраво Сірін.

– Та ти був такий поглинутий дослідженнями, що навіть не помітив.- Фиркнула Шона, скоса зиркнувши на Ештона.

– Тобі подобається?- Рікону явно не вистачає хвоста. Так би й виляв ним самозадоволено, аж через вінця льється.

– Так.- Усміхнувся йому Ештон. Та цього було мало:- Я люблю Різдво…- Шкода тільки, що Мерін немає… Аж серце жалісливо стислося. Згадався дід… Він теж любив. Ештон й досі пам’ятає різдвяну неїстівну індичку, що готував в цей день його дід…- Атмосфера просто казкова…- Ештон ще раз роззирнувся й підмітив багато нових деталей: новорічні іграшки, що літали в повітрі, й стіл заставлений стравами, характерними для Зовнішнього Світу різних країн на Новий Рік та Різдво, крісло качалка з бордовим пледом, біля багаття. Це викликало в Ештона посмішку:- Де тільки взяли?

– А це Картер зробив.- Озвалася Мюреол з-під руки Ештона. Він і досі її обіймає?:- Він пішов за Лансом та Ейнар. Скоро прийдуть.- Здається, вона зовсім не проти. Навіть Рікон не злиться, що його місце зайняте. Всі радіють, бачачи, що Мюреол поступово повертається до життя, хоч, можливо, вона виглядає не так яскраво, як інші.

До речі про це! Всі у светрах. Шерстяних!

– А що це у вас за светри?- Трохи заздрісно запитав Ештон.- Він ніколи не одягав светри на Різдво, і трохи заздрив тим, хто робив ті сімейні різдвяні фото в светрах.

– А тобі теж є!- Злетіла з місця Сірін і граційно полинула на швидкості лара, витягаючи пакунок з-під ялинки, заледве загальмувавши перед ялинкою:- Розвідники з Зовнішнього світу нам на Різдво прислали!

– Розвідники?- Підняв брови Ештон.

– Так, вони довідались, що ми святкуватимемо цього року. Тому весь Центр зовнішніх справ теж вирішив святкувати.- Як ні в чому не бувало повідомив Рікон.

– Науковий Центр теж.- Кивнула вагомо Шона.- Вони теж підготували подарунок…

– Нехай сюрприз буде!- Замахала руками Сірін, намагаючись перебити Шону. І тицьнула Ештону його светр. Теплий, м’який, кошлатий…

– Пф…- Фиркнула вона і махнула рукою.

Ештон трішки вивільнився з-під Мюреол, аби одягти. І вона незадоволено зітхнула. Тож він швидко нап’ялив, і став повертати попередню позицію.

– Йо-хо-хо!!!- Увірвався Картер, тримаючи під пахвою голову Ланса, що навіть і не намагався випручатись, і якось недоречно в цій ситуації, сяяв посмішкою прямо з-під надто широкого рукава Картера, бо йому якийсь розтягнутий светр дістався.- Вітаю всіх з Новим Роком та Різдвом Христовим!!!- Горланив він якомога гучніше.

– Не горлань!- Рявкнув на нього роздратовано Кір. Картер заткнувся, гигочучи, відпустив Ланса, підійшов до Кіра і спробував схопити його в такий же захват, але той відскочив, не давшись в руки.

– Та що ти злий такий! Йди обіймемось!- Намагався він зловити Кіра.

– Ти що вже від Ланса цим заразився? Відчепись!- Явно не бажав він бути зараз кошлатим.

– Кір, я принесла!- Зайшла з запізненням, спиною Ейнар тягнучи явно щось тяжкезне.

– Де взяла?- Зрадів Кір, відштовхнувши від себе (підвипившого, як почав підозрювавти Ештон, Картера).

– В музеї!- Гордо виструнчилася Ейнар, щойно поставила перед ним якийсь… Комод?

– Оце по-нашому!- Побіг радісно Кір в невідомому напрямку з вітальні.

– А ти чому без дружини?- Раптом згадав Ештон, що це сімейне свято!

– Зараз прийде, вона фарбується.- На диво не налажав Картер. Ну, майже.

– Ану, марш до неї! Під руку щоб привів! Кавалер недороблений!- Обурився Ештон. Якби ж він міг Мерін зараз привести! На руках би її приніс. Паскуда така, не цінує, що жінка поруч.

– Точняк!- Кивнув Ештону Віл, тикнувши пальцем. «Шариш, чуваче!» – якось так це виглядало. І вилетів в двері.

Щойно він зник в дверях, влетів Кір з ентузіазмом і вініловою пластинкою:

– Ейнар, став сюди!- Вказав він на місце під портретом Мерін.

Й разом стали налаштовувати, як тільки Ештон зрозумів, грамофон з новорічними піснями.

Ланс, ніби компенсовуючи те, що Ейнар в компанії Кіра – приклеївся до Шони. Вона була явно не в захваті. Тож він знайшов втіху, приєднавшись до Рікона і Сірін. І його мало хвилювало, що ті двоє любовно сидять разом на кріслі, й вони Ланса проганяти не стали. Тому він собі грівся об них. А вони обіймали його – судячи з біохвиль, Лансу легше було в компанії зграї, він же дестабілізований…

А от гордий Акелар тим, що Шона його не проганяє, примостився до своєї ланкової. Й вони сиділи собі, про щось шушукаючись.

– Доброї ночі, дозволите?- Заглянула Ванесса в двері.

– Ооо!- Зрадів Ештон:- Заходь.

– А я не сама.- Разом з нею зайшла її новоспечена зграя та з, тихою радістю, Акіл.- Ми не на довго.- Усміхнулась тепло і по-доброму Ванесса, підійшла ближче і обійняла Ештона, він радо відповів на обійми. Мюреол і собі до Ванесси притулилася на мить під шумок.- У нас сьогодні своя сімейна вечеря.

– Ми просто подарунки принесли.- Усміхнувся Акіл і вручив Ештону дерев’яний пакунок вагою з кілограм п’ять. Там що каменюка? Ештон розгорнув і здивовано збагнув, що не помилився. Прекрасна призма зеленого мінералу, довжиною з сорок сантиметрів, не менше, широною сантиметрів з сім… Ештон намилувався сповна, а тоді підняв очі на названого брата, чекаючи пояснень.

– Топаз. Такого кольору рідко буває. Ще й розмір призми вражає. Нещодавно наші геологи знайшли чималий конгломерат. Я спершу собі для колекції взяв. А потім роздивився ближче… В цій призмі неоднорідна кристалічна будова. Й справді унікальний камінь. В ньому зістрічаються й біпіраміди, пінакоїди й інші, менш виражені, і все в межах однієї призми… Ніби пазли. Я подумав… Що в твоїх руках йому знайдеться достойніше примінення, аніж в моїй колекції.- Любляче дивився Акіл на камінь…

– Дякую… Я шукав щось подібне…- Йому якраз для амулету потрібен матеріал, та він думав самостійно вирощувати кристал… Можливо, для чогось іншого використає… Ештон прогнав радар по каменю і побачив, про що говорить Акіл… Немає нічого досконалішого за природу, але йому не обов’язково робити щось з цього каменю, він може використати його як зразок…

– Прийом!- Раптом клацнув перед носом пальцями Кір. Закрив коробку, клацнувши кришкою, Ештон ледь пальці встиг висмикнути. Тоді звернувся до Акіла:- Дякую, йому дуже сподобався подарунок. Але досліджувати він його буде потім.- Суворо насупився Кір вже до Ештона.

Ештон виставив долоні – здаюсь-здаюсь, мовляв.

– Сідайте за стіл! Ми деякі салати самі готували з Шоною!- Похвалилася Сірін.

– Дякуємо, але у нас свій стіл…- Спробувала Ванесса відмовитись.

– Ви тільки скоштуйте!- Зіскочила Сірін, штурхнувши Рікона ліктем під ребра, аби допоміг, схопила спритно Ванессу за плечі, провела якийсь прийом і в одному русі всадила шоковану Ванессу за стіл.

– У вас все одно немає вибору.- Заусміхався Рікон Іриші та Сарісу.

Вони переглянулись, й попрямували за стіл, розділити долю з вожаком. Акіл теж приєднався. І Сірін радісно накладала їм в тарілки салати, й дійсно не багато – на пробу.

– Оо!!!- То вже за стіл можна сідати?- Зрадів Картер, проводячи дружину всередину, загарбницько тримаючи її за талію.

– З Різдвом.- Вклонилася вона Ештону, намагаючись зорієнтуватись заодно.

– З Різдвом.- Тепло усміхнувся він їй.- Проходьте за стіл.

– А… Так…- Хіба ж розберешся у цьому гармидері? Всі один одним зайняті.

– Сюди, не соромся, всі свої.- Поволік він її кудись. Як нізвідки вигулькнув Ланс, але замість того, аби липнути до Картера, став допомагати йому прилаштовувати дружину до столу. А Ейнар в той час розважала Акіла – вони розмовляли на якісь спільні теми, але, очевидно, подобалось обом, тому що вони явно захопилися. Чимось ці двоє були між собою схожі…

– Веселого Різдва! Серце, Ви вже бачили мій подарунок?- Увірвався, наче вихор Архітектор.

– Щасливого Різдва…- Розгубився Ештон.

– О. Не бачили?- Зрадів Архітектор і кинувся до ялинки, чудом не перевернувши дружину Картера, що трапилась йому по дорозі. Візай кинувся за ним, намагаючись на ходу знівелювати шкоду. Архітектор, став продиратися крізь гору подарунків під ялинкою, котру Ештон тільки помітив, та борючись з колючими гілками новорічного дерева:- Хто тут встановив це древо?- Обурено став волати він.

– Вожак, стійте, я допоможу!- Намагався Візай забрати хоча б коробки в нього з-під ніг.

– Це ми з Мюреол там її встановили… Вибачте.- Покаявся Кір і теж приєднався до гармидера Архітектор-Візай, починаючи знімати кріплення ялинки, аби її відсунути. Мюреол в руках Ештона тяжко зітхнула й нехотя встала, аби допомогти Кіру.

Ештон спершу хотів щось говорити, але потім просто усміхнувся, дивлячись на те, як його друг воює з ялинкою нащось, та й змирився.

А Зіса і Тірей, зайшовши, і поклонившись Ештону, пішли одразу до Сірін –щось обговорювати (можливо щось важливе, судячи з настирливості).

Щойно поруч з Ештоном звільнилось місце, туди вмостився Рікон, й притулився плечем, слухаючи біохвилі Ештона.

– Сніг – твоїх рук робота?- Поцікавився тихо Ештон, аби не заважати всім іншим.

– Так.- Гордо засяяв Рікон.- Як здогадався?

– Схоже на проекцію з твого договору і з голографічної системи бібліотеки одночасно.

– Так… Я встановив печать.- Вказав Рікон на стелю.- В мінерал над стелею. Там є забруднений хризоліт. Для такого фокусу достатньо.

– Ростеш.- Похвалив Ештон, з повагою кивнувши. І Рікон звично став лускатись з гордості.

– На живих істотах все одно краще виходить… Тебе мені з мінералами не наздогнати… Але вийшло гарно. Майже такий реалістичний, як той, що ми бачили в горах. Я намагався зробити так, аби він імітував краплі води при контакті з кимось… Ніби «тане», знаєш, але не вийшло…- Похнюпився Рікон.

– А в мене хороші новини. Я майже закінчив розробку того амулета, над яким працюю зараз. Він для медитацій. А далі я хочу зробити подібну річ, тільки для образів душі.- Поділився Ештон.

– Піддослідного шукаєш?- Хитро з ентузіазмом запитав Рікон.

– Е, ні.- Покошлатив йому макітру Ештон.- Не обіцятиму поки що. Дайно впевнюсь, що це безпечно. Для початку…- Надто добре Ештон пам’ятає, як він заледве повернувся з несформованого Серця Пустелі…

– Гаразд.- З усмішкою, жартома, відбився Рікон від руки, а потім бухнувся прямо на Ештона, бицюра, тикаючи йому в ніс своє розтріпане волосся з макітри.

– Щасливого Різдва.- Зайшов Лі з дружиною в супроводі божественного аромату.

– Місіс Лі! Це що індичка?!- Зірвався на ноги Ештон, вже стікаючи слинами, й кинувся обіймати цю теплу і домашню жінку. Ештон уважно вдивився в її обличчя – здається все у них гаразд. Вона виглядає щасливою. А тоді потис другу руку.

Лі мовчки тицьнув Ештону мішок з пакунками:

– Дев’ять в прозорих пакунках для зграї. Чотири для друзів у звичайних обгортках. І один презентабельний на потім.- Відрапортував Лі, й пішов до решти, ігноруючи розгублений вираз обличчя Ештона. Він намагався розшифрувати підрахунки друга… Та, схоже, все вже замість нього порахували.

– Нам Рікон допоміг.- Прошепотіла на вухо Ештону місіс Лі, розвіюючи таємничість чоловіка та підморгнула йому. А тоді з усмішкою пішла ставити на стіл індичку. О… Цей запах.

Ештон на все плюнув, підхопив індичку в бар’єр, та почав нещадно ділити її прямо в повітрі, намагаючись зробити так, аби дісталося всім. Всі побачили, що хазяїн дому пішов за стіл, і теж посходились. Ештон якраз завершив делікатний поділ пахучого м’яса…

– Е, ні! Спершу мій подарунок!- Обурився Архітектор і став тягнути Ештона до кабінету (ялинку вже відставили). Архітектор був досить струнким чоловіком, але , мабуть, за рахунок того, що він носиться туди –сюди весь час, був він також досить сильним.

– Ем…- Покосився Ештон на індичку.

– Не хвилюйся, йди, я всім розкладу все, а ти якраз подивишся на подарунок.- Допомогла Сірін Архітектору виштовхати його з-за столу.

– Ну, гаразд…- З жалем поволікся Ештон за Архітектором, тимчасово прощаючись з індичкою…

Та щойно Ештон зайшов в кабінет, про індичку він забув.

– Якого… Чоорта?- Протягнув Ештон охуїваючи від життя.

В кабінеті, в тому, що колись було кабінетом… Стояла… Колба? На всю кімнату. От просто заходиш і вже за метр починається… М’який циліндр якийсь. Та найбільше навіть не артхаузність ЦЬОГО Ештона вразила… Він стояв і охрінівшо дивився, як під стелею лежать собі спокійнесенько подушки… І ковдри.

– О, ну Ваша зграя сказала, мені що Ви переживаєте з приводу того, що Ваша спальня перестала бути функціональною, і більше не вміщає всю Вашу зграю. Тож я зробив так, аби зграя поміщалася, хоч і не у Вашу особисту спальню!- Широко і презентабельно, урочисто розвів руками Архітектор в сторони, ніби презентуючи щось грандіозне. Хоча… Чому «ніби»?

– А… Гравітацію відмінили?- Все ще дивився Ештон на подушки, що ЛЕЖАЛИ під стелею… На м’якій поверхні найвищої точки циліндра зсередини.

– Та це просто фізика.- Махнув Архітектор рукою, як на щось незначне.- Ви мені краще скажіть, як Вам дизайн? Я вперше дійшов подібного дизайнерського рішення, зважаючи на неординарні потреби замовника!

Архітектор з страшенно самозадоволеним виглядом слідкував за Ештоновим шоком.

– Це що відцентрова сила?- Намагався Ештон розібратися.

– Майже. Це магнітне поле…- Намагався Архітектор відмахнутися від «незначних» деталей.

– Це ж скільки енегії на це йде?- Нахмурився Ештон. Він, звісно Повелитель, але може поспати і без колосальних затрат.

– Та що Ви за дурниці переживаєте?!- Театрально змахнув руками Архітектор.- Це економна установка! Головне не вимикати. На те, аби встановити магніти на свої місця йде більше енергії, аніж… Ну, і все більше ні на що не йде енергія… І зовсім не шкідливо!- Підняв палець догори Архітектор, ніби намагався випередити запитання Ештона, хоча він про це і не подумав.

– А як туди залізти?- Все вникав Ештон, не взмозі відвести погляд від цієї махини. Ну, от просто заходиш… І за метр від входу починається суцільне ліжко, на ширину всієї кімнати, потім плавно переходить на стіни, потім на стелю… Просто – м’який циліндр. І спи де хочеш. Хочеш на стелі. А хочеш на стінах. По колу, короче.

– Ох!- Незадоволено викрикнув Архітектор, бажаючи чути хвалебні оди в честь чудернацького вигляду цього творіння, а не обговорювати й так зрозумілі речі, на його думку.- Просто лягаєте як на звичайне ліжко, а потім, вже як опинитесь в магнітному полі, підсовуєтесь на бік.

– Ну, Ви даєте.- Прокоментував Ештон.- Подібного в житті не бачив…- Здається, похвала задовольнила Архітектора.- Ця кімната була такою великою?- Пригадав спантеличено Ештон колишній кабінет.

– О, ну я розширив її вгору.- Схоже, Архітектор збагнув, що усі ці запитання це теж свого роду похвала, тож знову набув самозадоволеного і зацікавленого вигляду.

– І коли Ви тільки встигли?- Продовжував дивуватись Ештон. Він на стільки відірваний від світу останнім часом, що не помітив, як в його спальні був ремонт?!

– Коли Ви були у відпустці. Ваша свита та зграя надали мені доступ, інформацію та побажання.- Хитро і широко усміхнувся Аріхітектор.- Інакше наш з Вами робочий ритм не помістився б на одній площі.

– На мою наступну відпустку теж щось плануєте?- Усміхнувся іронічно Ештон.

– О, я й на минулу вже спланував і реалізував.- Інтригуюче витримав паузу Архітектор.- Все ніяк нагоди не випадало презентувати.

– Та невже?- Підняв брову Ештон.

– Так, вдалося вмовити Рікона.- Широко усміхнувся знову Архітектор.

– І що ж це?- Вже не витримав Ештон і просто засміявся.

– Просто невелика модернізація, необхідна кожному Повелителю, любий друже.- Плавно обійняв Архітектор Ештона за плечі і повів за стіл.- То? Чи до вподоби Вам нова спальня?

– Рішення чудернацьке, виглядає, наче з якоїсь фантастичної книги чи фільму про космос.- Чесно відповів Ештон, разом з тим дозволив Архітектору змінити тему – хоче тримати інтригу, то й нехай.- Не сподобатись це не може, переживаю тільки як ми там спатимемо.

– О, з нетерпінням чекаю відгук!- Підняв вгору палець Архітектор і дзвінко розсміявся. Ештон з посмішкою в заперечному русі похитав головою. Він, насправді, радий, що Архітектор не змінюється.

А потім була вечеря. І лише Коханої не вистачало… І її сім’ї. Індичка, салати, страви різні, закуски. Все було смачно. А головне – до неможливості по-домашньому. Ештону було затишно. Тепло. Казково.

Після вечері гості пішли. І зграя у повному складі попрямувала освоювати нову спальню. Збоку був вхід у вбиральню в спальню Ештона, тож жодних незручностей не було. Його спальню, ту що з нормальним ліжком, привели у першопочатковий вигляд… І всі освоювали нове ліжко: перелазили один через одного, намагалися віднайти «свої місця». Кір страждав, що тепер немає краю ліжка, а Рікон слідкував, аби його з Сірін законне місце поруч з Ештоном нікуди не ділося. Картер слізно відпросився… А Ланс з Ейнар, тулячись один до одного, лягли поруч з Ештоном (він вирівняв всім потребуючим біоритми, одягнув аури… й перевірив чи у всіх все гаразд). Акелар видобув свою (тобто Ештонову) руку, котру протягнув під головами Ейнар та Ланса. Тож Тепер на руці Ештона спало вже три лари. Але найдивніше було те, що лежачи на спині, прямо напроти Ештон бачив Шону з Кіром.

Сон був дивний. Але комфортний для всіх.