хочу їх зрозуміти

1 глава

— Твій клинок – це продовження твоєї руки, частина тебе самої.  Ти маєш відчувати його вагу, температуру та силу. Твої рухи мають бути швидкі, при цьому достатньо плавні. Агресивні, але злість твоя в жодному разі не повинна бути направлена на клинок. Він не тільки твоя зброя, він – твій товариш, який захистить тебе краще, ніж інший професійний асасин. Відступаючи з поля бою, не залишай його ворогові, це зрада ще й свого власного “я”. — Атанасія провела рукою по напруженій руці дівчини, яка стояла в позиції, готуючись до атаки, злегка надавлюючи на лікоть. 

— Але ж… це лише зброя, її можна змінити, знайти іншу. Ви володієте священним клинком, звичайно можете відчути  мало не його подих. У мене ж лише меч середнього рівня, дістати його легко, знайти інший також.

— Хахаха, дурне дитя, ти мене зовсім не слухаєш. Хіба я хоч раз сказала про рівень меча? Високорангова зброя лиш приємний бонус до ідеально відточених навиків. Хоча, для кого як, не всі витримують духовний натиск святих, запечатаних в них, деякі божеволіють від цього “злиття”. Ну а ти ж, зможеш здолати загін із 20 людей, маючи лиш свій клинок “середнього рівня”, головне відчувати кожну вібрацію металу. 

— Оволодівши магією на такому ж рівні як і ви, я зможу здолати загін навіть із 50 людей) – Б’янка хмикнула, уявляючи, як ворог тікатиме,   побачивши шеврони того самого спец підрозділу на її куртці.

— Хах…. звичайно зможеш, проте мана має властивість закінчуватися, ще й втомлювати тебе фізично. 

— Як же ви тоді це витримуєте? – дівчина рослабилася, повернувши голову на наставницю, яка стояла поруч, – я бачила вас на полі бою, ви не тільки використовуєте зброю, а ще й магію, крім того, напитуєте маною свій клинок, хіба це вас не втомлює?

— Втомлювало, проте це було раніше. Наразі я досягла того самого балансу. І, певне перестала відчувати втому з часом. Тобі варто тренувати себе, іноді,  доводиться битися навіть через “не можу”. – Атанасія ніби дивилася кудись в далечінь, ніби згадувала щось. В червоних очах не читалися емоції, проте Б’янка вже вивчила цей стан наставниці. Та казала про свій власний досвід, коли була ще солдатом, коли жила не тільки тренуваннями  та полем бою.

 

Атанасія різко розвернулася, вихоплюючи зпід поясу маленький ніж, і замахнулася на ученицю. Та встигла швидко відскочити та зайняти оборонну стійку.  Треба було бути уважною як ніколи. Її наставниця професійний асасін, член спец підрозділу “Жнеців”, якого бояться усі саме через їхню норовливість. Кожен із них дорожив своїм життям, проте не боявся приставити до власної шиї ніж, або ж ходити по лезу меча. Саме це і ставило в ступір Б’янку, вона ніколи не знала чого очікувати від Атанасії. Вона могла наклеїти пластир на маленьку ранку, а могла сидіти на підлозі вся в у власній крові після тяжкого бою, кажучи, що це брянне тіло всеодно заживе. Зрозуміти таку поведінку було важко, проте як казала Маріанна, головний лікар в маєтку та близька подруга Атанасії, “залишилося в ній ще щось людське, але його потроху душить цей дрянний маєток”. 

 

— Непогано, от тільки….

Раптом Атанасія пропала з поля зору Б’янки і ніби вітер опинилася за спиною дівчини, направляючи ніж в тулуб. Та встигла зреагувати  і відбити атаку. Проте вона була не єдина. Жінка продовжувала зникати і раптово з’являтися, направляючи свою маленьку зброю на слабкі місця противниці. В якийсь момент та цикнула і одним рухом збила ученицю з ніг, приставляючи гостре лезо до горла.

— І от ти вже лежиш та стікаєш   кров’ю, із звичайним ножем у шиї. Тобі все ще треба зброя високого рівня, чи може хоча б хороші навики? – жінка повільно прибрала ніж від горла. Випрямилася і глянула на ученицю. – Ти ставиш себе у рамки, бажаючи мати лиш хорошу зброю, – після цих слів Атанасія розвернулася і, крутячи ніж в руці, пішла в бік маєтку.

 

Б’янка сіла на траву і задумалася, що дійсно прагнула мати лиш хороший меч. Так, вона знала, що є сьогуном,  тобто мала силу праотців, вона була неймовірно сильною, хоча ще не могла добре контролювати свої сили.

 

Вона думала, що до рівня вищих сьогунів їй не вистачало лише священної зброї, яку має кожен із них, проте… здається помилилася. Дівчина потерла лодонею шию на якій все ще відчувалося холодне лезо, ніби подих…

— Хах, а й справді, він став продовженням її руки. Мені навіть здалося, що дихала не вона, а цей ніж…

Підвівшись, дівчина пішла в сторону маєтку, роздумуючи над тим, що сказала їй наставниця.

 

2 глава

Роздумуючи над словами наставниці Б’янка дійшла до певного висновку: вона зовсім не знає минулого Атанасії. Ні чим та жила, ні як взагалі опинилася в маєтку, якщо Маріанна стверджує про залишки людяності в тій. Тобто Атанасія була людиною? Але ж як тоді вона змогла стати вищим сьогуном? Ними можуть стати лише ті, в чиїх жилах тече хоч крапля чистокровних вампірів, і то, це або у випадку родства, або такого собі “переливання”, яке здебільшого для людей завершується досить плачебно. Сама ж жінка досить рідко розповідає про своє минуле, якщо бути точним, то майже  ніколи, а в архівах інформації мало:лиш про час, коли та була солдатом, хоча і там лиш спільне фото усіх новачків, а далі на рік все пропадає і з’являться ім’я Атанасія да Нотенгем, як правої руки глави маєтку Нотенгем, Алісії де Бларш Нотенгем. І що цікаво, то жодного фото без маски. 

Роздумуючи про причини дівчина заглиблилася в історію військ маєтку Нотенгем.  Отже, десь більше тисячі років тому Нотенгем були такою собі правлячою родиною серед йокаїв. Невеличке уточнення, що вцілому на той час люди та йокаї жили майже мирно. Звичайно були ті, кому не подобалася така ситуація,  проте їх тихо прибирали задля збереження гармонії. 

Крім Нотенгем, які були вампірами, було ще декілька сильних сімей такі як Бланшфор – тенгу, Карджеліс – перевертні та інші. 

Завжди з’являлися угрупування людей, які назвали себе “мисливці на вампірів”, проте здебільшого їх придушували. Одне з них, а саме “Божедарівці” змогло вижити, ще й набрати досить багато прихильників. Вони були проти домовленостей вампірів та людей. Начебто, людям давати свою кров вампірам в обмін на захист від погодних катаклізмів, достаток в родинах і тд було дурнею. В такому випадку люди були ніби скоти. Що ж, погодитися із ними трішки можна, проте це зовсім не виправдовує їхніх жорстоких дій.

 

Подробиці досі нікому не відомі, проте кажуть в якийсь момент відбувся переворот, його ніби й придушили, проте одна з доньок Нотенгем  перебила пів села людей. Далі все розмито,  точної інформації немає, але висновок один:родина Нотенгем пала, глави роду так і не знайшли, його дружина була мертва, старша донька, пропала, а молодшу люди скинули з обриву на осинові заострі. Кажуть вона так і залишилася там, хоча могла втекти. 

Далі почалися повстання одне за одним, в результаті яких люди зайняли правлячу позицію, а йокаї затаїлися в лісах, горах та морях. Більшість і досі живуть серед людей, приховуючи себе. Спогади про Нотенгем пропадають десь на 300 років, а далі лиш мимохідь згадка про маленьке угрупування з 15 чоловік на чолі з Алісією Нотенгем. А от і вона, зникла старша донька, чистокровний вампір. Ніхто не придав особливого значенню цьому загону, а дарма,  за 400 років вони перетворилися на величезне угрупування,  члени яких були всюди, і що цікаво, то про них чули, а знали лише одиниці. Алісія змогла таємно наростити воєнну міць і проголосити повернення собі свого імені та слави маєтку Нотенгем, який вони чесно відвоювали та реконструювали. І досі вона керує цим маєтком, проте він став більший, прямо таки резиденція Нотенгем на території якої є ще деякі невелички маєтки, які займають найвищі сьогуни. Сам спец підрозділ “жнеці” було створено десь 15 років тому. В нього входять найвищі сьогуни, які володіють силою крові предків на досконалому рівні. Силу цю вони отримують від праотців. Химерно, проте в кожному з них живе один із праотців і отут цікаво:якщо при пробудженні праотець заволодіє тілом вампіра  то той може збожеволіти. Це трапляється досить часто, тому більшість вампірів намагається вкласти договір  за яким так би мовити “позичає” силу праотців. До речі, служать жнеці тільки главі маєтку, тобто Алісії де Бларш Нотенгем.  Буває їх ще називають псами Нотенгем, так як тв виконують накази лише Алісії і їх ніби то тримають на привязі, а в певні моменти спускають з ланцюга.

Отож відомо, що Атанасія входить в підрозділ вже 4 роки. Найперша згадка про неї датується 7 років тому. З яких 2 вона просто солдат, далі пропажа і оп – вже капітан.

 

Як такої то інформації замало, єдине доповнення яке можна зробити, це те, що Маріанна досить часто наголошує на тому, що Атанасія просто втекла. Проте подробиць щодо цього немає. Сама ж Атанасія якось сказала, що єдина причина перебування її в резиденції це помста. Дійсно, вона налагодила ідеальну систему інформаційного пошуку. Часто має інформацію про тих, хто хто бажає залишатися невідомим.  До речі, дружба Атанасії та Маріанни теж ну дуже дивна. Перша приходить у особистий медкабінет другої задля спокійного сну та втечі від певних обов’язків, називає лікарку виключно товаришем, проте не другом. Друга ж проявляє надмірне піклування та дружелюбність до вампірші. Проте, здається, їх усе влаштовує. Б’янка перебувала в маєтку Атанасії останні 1,5 року, і стосунки тих двох зовсім не змінилися. 

До речі факт того, що Атанасія є наставницею Б’янки теж досить дивний. Перша ніколи не хотіла брати собі учнів, хоч і багато було бажаючих. Друга ж взагалі не знала про свій статус сьогуна.  Та все ж вони зустрілися, Б’янка стала ученицею яструба (це, до речі, позивний Атанасії). Дивно тільки було те, що жінка час від часу казала “я не дам тобі стати такою ж як ми”. Як тільки учениця просила пояснити ці слова, то Атанасія просто хмикала і відповідала щось по типу “з часом зрозумієш”. Час пройшов, а зрозуміліше так і не стало.

 

Мабуть,  це була уся інформація яку змогла зібрати Б’янка, не дуже то й багато, а питань стало вдвічі більше… спроби спокійно випитати щось у когось зі жнеців були безтолку. Видно було, що вони знають, проте це було їхнє, щось, що знають тільки вони і візьмуть із собою у могилу. В якийсь момент молодий сьогун зрозуміла, що майже кожен із них має певний тягар минулого, який змушує час від часу кидати сумний погляд кудись в далечінь та давати поради з власного досвіду. От тільки що то було? Так, у кожного свої таємниці, проте точно було щось, що їх об’єднувало….

 

глава 3

Якби сильно не хотіла Б’янка далі проводити своє розслідування,але на жаль, у неї не було на це часу. Постійні тренування, вилазки , інші завдання забирали усі сили. Інтерес дізнатися що було насправді був, проте інформації знайти вона більше не змогла і в якийсь момент їй це все набридло. Звичайно хотілося підійти до когось із вищих сьогунів і спитати яким було їхнє минуле, чому вони прийшли до того ким я зараз, що взагалі сталося в маєтку та чому немає інформації п’ятирічної давності. Проте вона чудово знала,що ніхто з них не дасть відповіді. Деякі сміються, а хтось скаже аби вона йшла геть – це було більш ніж очікувано.

Насправді в процесі пошуку інформації Б’янка дізналася ще дещо. З усього складу вищих вампірів лише відсотків 30 з дитинства росли як вампіри та тренувалися. Всі ж інші росли як люди і лише з часом дізналися ким є насправді. Саме пробудження вампірської сторони було не з приємних. У більшості свого це неконтрольована спрага, яка спочатку втоплювалася водою, з часом червоним вином (що ж, приблизно стало зрозуміло причину наявності такої великої кількості алкоголю в маєтку) а з часом нападали на своїх близьких та друзів. Приблизно тут їх знаходили інші вампіри та приводили до маєтку. Проте не у всіх це відбувалося так м’яко, в деяких випадках з’являлася сила і вона не завжди була хорошою, вона могла бути рушійною. Наприклад випадкового ранити близьку тобі людину в пориві злості. Звичайно що це неймовірно сильно лякало більшість людей, деякі хотіли навіть вчинити самогубство через таку свою сторону, проте вампіри мають високий рівень регенерації. Розумієте як важко бувало морально впоратися із подібним? 

А що ж було далі? Ну… здебільшого їх приводили в маєток. А далі за своїм власним бажанням, або ж під примусами обставин, вони ставали одними із солдатів маєтку Нотенгем. Починалася важкі тренування над своєю фізичною силою та магічною,деяким це давалось легко, деяким було ваще, а далі було найскладніше – нанести рано своєму 1-му ворогові. 

У випадку Мар’яни все було трішки по-іншому, вона з дитинства знала що є світ йокаїв, але що вона є одною із них лише з часом, а десь у підлітковому віці дізналася що є вампіром. Приблизно тоді вона зрозуміла наскільки цей світ жорстокий,наскільки він складний і наскільки тут важлива дружба та відносини. Вона сама почала вивчати бойові мистецтва аби дати собі раду. Звичайно це було не на високому рівні, рухи були не ідеальні і мали багато помилок, проте це давало їй певне відчуття захисту. Щоправда до певного моменту. В якийсь момент неконтрольованих йокаїв ставало все більше, причиною були аморальні досліди над людьми та бажанням других стати сильнішими. Половина з них втрачала контроль над собою та своєю силою, над власним «я» та душею. Можна навіть сказати, що вони стали просто оболонкою, яка керувалася виключно тваринними інстинктами, хоча тварини були явно розумніші. 

Отож в якийсь момент ці неконтрольовані почали нападати на людей, винищувати цілі сімʼї в пошуку їжі. Та того разу все було інакше, вони зібралися в величезну групу і, ніби скеровані кимось, напали на жилий район. Їхньою ціллю явно було просто поживитися, проте руйнації були колосальними, величезні багатоповерхівки сипалися на очах немов карткові будинки. Саме в той момент Марʼяна відчула свою базпорадність. Вона намагалася допомагати витягати людей спід завалів, відбиватися від неконтрольованих, проте їх було дуже багато. А справжнім шоком стало коли якась дівчина крикнула їй «ти така ж як вони, ти монстр, не чіпай мене». Часу на роздуми про це як так то і не було, проте ця фраза глибоко вразила дівчину. Вразила настільки, що та мало не пропустила удар, який міг завдати їй тяжкої рани. Саме то вона і зустріла Атанасію. Жінка у чорній формі асасіна із червоними шевронами маєтку Нотенгем, маскою на обличчі та яскраво-червоними очима одним ударом збила неконтрольованого з ніг та встромила клинок  йому в шию. Швидко оцінивши ситуацію боєць поклала руку дівчині на голову і сказала:

— Дякую, ти добре постаралася, не звертай уваги на те, що кажуть інші, без тебе жертв було б більше. А тепер йди до мед бригади, ти зможеш їм там допомогти, а ми тут вже самі.

В цей же момент в її руці почав зʼявлятися довгий клинок схожий на катану. Він немов зі шматочків зібрався у свою природню форму та як влитий лежав у її руці. Вона стисла рукоять у руці і трішки повернула клинок, який видав характерний звук металу. На гострому лезу, немов на дзеркалі, відобразилися події, які відбувалися навколо. Рубінові очі стали холодними, а зіниці набули звіриної подоби. Це одночасно і лякало і заворожувало. Вона трішки зігнула ногу і просто зникла, наступної миті її силует було видно на фоні вечірнього небо, там немов яструб стрибнула у вирву подій. 

Це пару секунд здавалися немов сповільнені дії фільму, після яких вуха вдаряють крики та шум, які повертають тебе до реальності. Згадавши слова асасіна про допомогу мед бригаді Мар’яна швидко побігла до них. Нащастя крові вона вже не так сильно боялася як раніше проте наслідки все що здавалося для неї шокуючими.

Вона бачила ще досить багато таких асасинів у формі в якій була та жінка. вона зрозуміла що всі вони одна команда, працюють заодно, вона бачила як вони рятують людей, як вони їм допомагаю із яким холодом вони ставляться до всього що відбувається навколо. Далі все було немов у тумані. Усіх швидко доставили в маєток Нотінгем, надали медичну допомогу всім до єдиного і ,вже сидячі після гарячого душу, завернута в ковдру і п’ючи чай, вона почала усвідомлювати усе що щойно відбулося. Спогади за день проносилися швидкими кадрами перед очима, деякі немов би врізалися голосними криками в памʼять, а мілкі подряпини на тілі починали нити нагадуючи, що все це справді було і їй не приснилося. В якийсь момент Марʼяна відчула ніби на неї хтось дивися, причому доволі давно, а відчула тільки зараз. Різко піднявши голову вона почала озиратися навколо в пошуках того хто то був. Погляд зупинився на жінці, яка стояла в іншому кінці кімнати, прислонившись до дверної рами боком. Вона була одягнена у дуже вільну чорну кофту та шорти, ще й боса. Таке поєднання одягу  у цьому маєтку досить сильно здивувало дівчину. Якби то не було, а вампіри надавали перевагу вишуканому одягу. Більшість дійсно були аристократами, тому носили легку сукні або ж великі дорогоцінні прикраси аби підкреслити свою заможність. А тут перед нею стояла ніби звичайний підліток, та ще й босий, дивилася на неї спокійним поглядом. Дівчині стало аж трішки ніяково, тому після хвилини тиші та вимовила:

— Ам…. Вибачте, ви щось хотіли? 

Відповіді не поступило, проте жінка зрушила з місця і підійшла до дівчини. Та дивилася їй прямо в очі, немов заглядаючи в душу. 

— Ти виглядаєш більш спокійною ніж я очікувала,— нарешті промовила жінка спокійним та тихим голосом. 

Марʼяна здивувалася, що очікувала? Це хто взагалі?

— Як давно ти володієш вампірською силою? Точніше певне варто сказати «як давно ти знаєш, що ти вампір?»

— Я знала ким є десь з 15 років, а володію…. А чому ви питаєте? Хто ви?

— Ну це вже залежить від того хто ж ти в нас. 

— Що? 

Нерозуміючим поглядом Марʼяна дивилася на ту, от саме зараз їй почало ставати трішки страшно. Та все ще дивилася на дівчину, немов крізь неї, читають її емоції.

— Оу, мені навіть трішки сумно, — жінка всміхнулася, проте це скоріше була насмішка. — ми з тобою вже зустрічалися сьогодні.

— Я багато із ким сьогодні зустрічалася,— до страху додалася ще й злість, хто вбіса така ця жінка і чому від неї відчувається певна зверхність. 

Раптом жінка поклала руку на голову Марʼяні і сказала «ти добре постаралась», злегка поворушивши рукою по волоссю. Спочатку та нічого не зрозуміла, проте так, вона чула цю фразу сьогодні, причому лиш від однієї особи, того асасіна на полі бою. 

— Ви? Я зовсім не впізнала вас без костюму.

— В ньому зручно лише поза моїми покоями, тут я надаю перевагу зручності.

— «Моїми покоями»? Це ваша кімната? Вибачте, я не знала, мене привели сюди і сказали аби я почувалася як вдома, я зараз піду, проте в мене є пару питань, чи могла б я  у вас уточнити дещо? Я…. — дівчина почала сипати купу запитань, тому жінка її перебила.

— Атанасія.

— Що? — це певне було досить неочікувано.

— Мене звати Атанасія да Нотенгем. Я яструб маєтку Нотенгем, вищий сьогун. Ця будівля щось типу мого власного маєтку, а саме увесь цей поверх це мої покої. Я наказала привести тебе до мене, хочу задати декілька питань аби розуміти що робити із тобою далі.

Твоє імʼя?

— Марʼяна, Марʼяна Фальц. Що означає робити далі? Я лиш хотіла себе захистити, невже використання цієї сили незаконно?

— Як давно ти її використовуєш? 

— Останній рік десь.

— Чи були в тебе якісь моменти при пробудженні? Чи було щось незвичайне?

— Спрага до крові, проте я пила телячу. Вона дійсно смачна… довелося перебороти себе в певний момент, проте це краще ніж кидатися на людей. Фізично я стала сильнішою. Я трішки вивчала дзюдо та різні бойові мистецтва по відео. Періодично є поколювання в серці і пальцях одночасного, це магія? Я боялася випустити це поколювання за межі себе, тому….

— Хах, цікаво…

— Що вибачте?

— Хтось спеціально запечатав її у тобі, чи просто так вийшло…

— Ви про що? 

Атанасія відійшла трішки в бік і подивилася у вікно, менше хвилини вона роздумувала і потім сказала:

— Ти маєш стати одною із нас і, на жаль, це не моє бажання. 

Ці слова поставили дівчину в ступор. Вона не могла второпати про що та каже, ким «одним із нас»?

— Твоє життя, яке воно? 

— До чого це? Звичайне життя, чому ви ставите такі дивні питання постійно?

— Бо хочу тебе вберегти.

— Від кого?

— Від тебе самої. Я б навіть сказала від того, що живе у тобі. 

Атанасія повернулася до дівчини і глянула на неї своїми холодними очима. Щоправда цього разу в них була капля співчуття. 

— Що це означає? Глистів у мене немає…

— Та певне краще були б вони, — жінка всміхнулася краєчком губ. — проте сутність яка живе у тобі гірше. У нас їх називають праотцями. Це древні вампіри, які колись були найсильнішими, а наразі існують в образі таких собі духів в деяких людях. А отже в тебе в родині були вампіри, адже передається ця сила кровними генами. 

— Можливо й були, проте більшість родичів живе за кордном, я їх не знаю навіть. А цей праотець, що в ньому такого поганого? У вас же він також є, правильно?

— Вони жадібні та лицемірні. Як тільки повністю пробудиться то захоче заволодіти тобою і твоїм тілом. І якщо це станеться, то зʼїсть твою душу. 

— Що? — Марʼяна впала в ступір, такого вона явно не очікувала, в ній живе якесь зле створіння яке крім всього цього хоче зʼїсти її душу.

— Із ними можна вкласти контракт, проте треба бути готовим до цього.

— І що треба робити? 

Атанасія пару секунд дивилася в очі дівчині, а потім підійшла до іншого дивану та сіла навпроти. Так, саме у цей момент вона виглядала як вищий сьогун, як господар цих величезних покоїв. Навіть просте вбрання не могло перебити цього холодного і дещо хижого погляду, впевненої фігури та голосу.

— Ти вступаєш у склад військ Нотенгем, далі.. 

— Що?! Ні! — Марʼяна досить нагло перебила жінку, проте коли хотіла продовжити свої протести, зловила погляд рубінових очей, які так і казали «або ти закриваєш рота і не перебиваєш, або я буду змушена застосувати силу».

— Я візьму тебе до себе як учня. Здебільшого я таким не займаюся, проте твій випадок інший. Праотець в тобі явно досить сильний вампір, наслідки його пробудження можуть бути катастрофічні. Проте май на увазі, мої тренування будуть різними:як на твій фізичний рівень, так і духовний. Я не потерплю відлинювань або невиконання наказів.

— Мені треба час… це все занадто неочікувано, я…

— Так, подумай про це, головне не попади в якусь передрягу і не помри випадково. 

Після цих слів Атанасія встала і пішла з кімнати, залишивши дівчину в роздумах. 

Приблизно так і відбулося їхнє знайомство, як вже зрозуміло, Марʼяна прийняла пропозицію і наразі служить у військах Нотенгем. Її праотець ще в стадії пробудження, проте тренування наставниці дають впевненість у подальших діях. Іноді дівчина чує тихий шепіт праотця, проте чомусь має впевненість, що зможе знайти із ним спільну мову. Можливо, Марʼяна все ж знайшла відповідь на своє питання. Можливо вона навіть змогла дещо зрозуміти жнеців, адже все те, що вони щодня бачать на полі бою, що чують від наляканих людей, чим жертвують задля миру та своїх напарників явно змушує кожного задумуватися про ті речі, про які до цього навіть не думав. І так уж вийшло, що краще вони так і залишаються в думках.