Частина 4.

Хлопці вже були в дорозі, а прямували вони саме до Мінхо, який жив у районі поблизу батьківського дому Джисона. Це було затишне місце, Мінхо подобалося жити тут самому, але часом було так одиноко і хотілося вити вовком. Йому так хотілося, щоб хтось був поряд – постійно, міг його підтримати в складну хвилину, окрім Хана та своїх трьох котів Суні, Дуні, Дорі. Отак задумавшись Мінхо споглядав такі знайомі вулиці за вікном авто.

– Хьон, чому  ти якийсь засмучений, чи мені здалось? – поцікавився Хан, побачивши друга в такому меланхолійному настрої.

– Чого це ти так шанобливо звертаєшся, білка нахабна,- з притаманною для ЛіНо звичкою розмовляти відповів, а Джисон який був за кермом закотив очі, зітхнувши, поглянув на друга, чекаючи відповідповіді на своє питання, – Добре, добре я тебе зрозумів і коротко відповім… напевно на мене так подіяв сьогоднішній вечір.

– Мммм он воно що…а може це сестра моя так на тебе вплинула? – підморгнув та посміхнувся загадково Хан до Мінхо.

– Я бачу цю дівчину вперше, не треба мені тут робити з цього щось більше, ніж є насправді,- почав одразу заперечувати Хо, але його вуха , які почервоніли говорили зовсім інше.

– Та чого ти, я ж нічого такого ще не сказав. Але бачу вона тобі запала, м? Ти б бачив себе зі сторони, коли ви з нею у дивоглядки “грали”.

– Не знаю, є мабуть у ній щось таке…

– Ой ой ой хто це говорить, алло це справді Мінхо? – вирішив підколоти друга, адже не кожен день почуєш відвертість, щодо дівчини яка могла зачипити Хо. У нього, як гадав Джисон, навіть імунітет з’явився до цього, хоча прекрасно розумів, що колись з’явиться Та, що поселиться в його серці назавжди.

– Взагалі сьогоднішній вечір був надто прекрасним, я так не розслаблявся вже давно. Знаєш, бракувало тих емоцій…

– Погоджуюся. Буденність завжди втомлює.

Так вони їхали решту дороги, кожен у своїх думках, поки не прибули до дому Мінхо. Тут вони й прощалися.

…

Новий день, новий ранок у новому місці. На вулиці вже гріє сонечко, пробиваючись своїми промінцями в кімнату через вікно. На сьогодні планів багато. По-перше, поснідати, а потім можна сходити прогулятися та ознайомитися з місцевістю, і заодно спробувати пошукати роботу, яка не завадить (про яку я скоро забуду. бо на те буде причина хіхі).

День обіцяє бути теплим, тому я не дуже ламала голови, що вдягнути: футболка помаранчева з написом “All young”, звичайні джинси та кросівки, а ще додала трохи аксесуарів, от і все я готова.

– Доброго ранку, Юмі! – на кухні вже стояла мама, яка робила собі каву і бутерброди. – Як тобі спалося? Зручно було?

– Доброго! Так, я була надто стомлена вчорашнім вечором, що одразу після ванної відключилася. Мамо, я хотіла зараз підти прогулятися, але самій якось не хочеться та й страшнувато…

– Я б з тобою пішла залюбки, але маю йти на роботу. А не хочеш підти разом завтра?

– Еххх шкода, все таки хотілося сьогодні, а можливо хтось інший є у тебе на думці.

– А, зараз хвилинку  погляну розклад.

Мама пішла до вітальні, а я в цей час швиденько посьорбала чаю, і як на зло опекла собі язика, добре хоч не подавилася бутербродом. А так все чудово починалося.

– Юмі, Сонні також сьогодні зайнятий, у нього збори по підготовці до останнього екзамену,- хвилина мовчання і маму надихає прям, ну дуже “класна ідея”. – А ти не проти прогулятися з Мінхо, тільки потрібно йому набрати. Ммм…Я вчора бачила, як ви один на одного зиркали за столом, – мама промовила останні слова, ніби мене вже заміж видає.

– Ну мамо, ти як завжди. Ні-чо-го я не дивилася, тобі лише здалося. Взагалі він мене обізвав “малявкою”.

– Добре, але все таки варто набрати Мінхо, попитати чи він вільний. До речі він дуже відповідальний, тому тебе довірю тільки надійній людині. Та тепер я тривожуся, щоб ви не повбивали один одного ахахаха.

– Все дооосить. Згодна підти прогулятися, це ж просто прогулянка, а не побачення. – закриваючи обличчя долонями вже собі під носа промовила останні слова.

– Тоді я йому зараз подзвоню.

Мінхо погодився на вмовляння мами, провести екскурсію містом, і сказав що зайде по мене. Я вкотре подивилася чи нормально виглядаю, як почула дзвінок. Відкрила двері, на порозі вже стояв хлопець одягнений, майже як і я, але футболка чорна, наверх сорочка в клітинку темних відтінків та кепка.

– Привіт, мала,- привітався Хо, підносячи мені руку для потискання.

– І тобі привіт, – я спочатку вагалася, але потім потиснула йому руку.

– А що це, маленька, щоб самій гуляти містом?), – з насмішкою в голосі сказав Мінхо. Хоча я вже знаю, що так він проявляє свої  почуття. Правду Джисон говорив, Хо тільки  на перший погляд черствий і не підступний, але все зовсім навпаки.

– Може й мала, а тобі з того що?, – вирішила підіграти йому, і з обуренням подивилася на нього. Та через декілька секунд не змогла стриматися, щоб не засміятися, хлопець також посміхнувся.

– О, такою ти мені більше подобаєшся.

– Якою “такою”?

– Нуууу, як це сказати, мабуть не налаштованою вороже проти мене.- після цих слів хлопець відвернувся і пішов у стону виходу з нашого подвір’я. – І довго ти збираєшся стояти!, – гукнув він мене, а я все стояла на порозі дому та думала над словами Хо.

– Вже іду. зачекай на мене.

Так ми пішли з дому. Ми просто гуляли вулицями міста, ходили різними вулицями нашого району, який як мені здавалося спершу знаходився далеко від міста, але знаходився навіть ближче. Також Мінхо показав мені багато цікавих і затишних місць таких, як крамниці, кафешки, книгарні з різними творами, тут було все від звичайної літератури на філосовські теми до коміксів та манг. Я дізналася, що хлопцю, як і мені подобається читати комікси, а ще він згадав що любить дивитися  аніме. Можливо це збіг чи ні, але не випадковість точно, здається що сама доля мала свої плани на нас. А ще ми сходили в парк, що заворожував цвітінням сакури, це дивовижно. Гуляючи, ми насолоджувалися цим прекрасним весняним днем в компанії один одного. Мені здається, що після цієї прогулянки Мінхо відкрився з нової сторони для мене. Він як кросворд, який хочеться розгадати. Наша зустріч і прогулянка вже добігали кінця

– Як тобі сьогоднішній день? – поцікавився Мінхо.

– Ну, маю подякувати тобі за компанію. Мабуть без тебе було б не дуже цікаво, весело і так захоплююче,- світилася мов те сонечко я, гадаю що і хлопець це помітив, бо його видавала усмішка на вустах, яка гріла зсередини.

– Не очікував, що сподобається, хоча і ти мені сподобалася…

– Що? – не відразу дійшло до мене, я поглянула на Хо, а він опустив голову та дивився собі під ноги.

– А? Я сказав, що не очікував – ніби знущаючись з мене промовив Мінхо, в якого вуха були червоніші, ніж варені раки. Та що мови про хлопця, як я відчула, що мої щоки палають вогнем вогняним.

– Ти дурник, коли говориш таке, та ще маєш нахабності насміхатися отак з дівчини, – легенько штовхнула по плечу хлопця. Він, підняв голову, подивився на мене такими очима, немов кіт зі Шрека хахаха все таки дивний… Лічені секунди ми стояли дивилися один одному в очі, потім він перевів свій погляд на мої губи, його обличчя знаходилося критично близько, але коли Хо наблизився ще ближче я заплющила очі…

– Мала, про що ти думаєш собі ай-яй-яй. – торкнув мене легенько пальцем по носу і віддалився посміхаючись.

– Мінхо, ти такий…,- тільки я хотіла сказати слово, як хлопець накрив мої губи своїми. У цей момент  його губи майже не торкаються моїх зовсім, натіільки поцілунок був ніжним, емоції переповнювали і хотілося спробувати більше, спробувати які на смак ці губи. Мінхо відчув, що я не проти продовжити і з більшою силою поцілував мене тримаючи руками за голову. Перший поцілунок, на тлі захід сонця та довгі-довгі золотисті промені, обіймали нас посеред вулиці, де нікого не було, лише я та він, той хто заполонив серце, ніякі думки не були в моїй голові, один Лі Мінхо. Неймовірно гарний, хоч і мало знайомий, але такий вже близький.

Ми зупинилися, стояли дивилися і не вірили, що так може бути. Без слів, ніби якийсь невідомий конект з’єднував нас, хлопець пригорнув до себе так ніжно як тільки міг. І я зрозуміла, що це тільки початок нашої історії…

…

Кожен день ми зустрічалися в нашому таємному місці. Довго говорили, багато цілувались, слухали нескінченні історії життя один одного. Мінхо допоміг мені із влаштування на роботу в кафе, де ми часто бачимося, після навчання хлопця. Офіційно ми ще не зустрічаємося, але все рухається в тому напрямку. Він ставав все ближчим й дорожчим мені. Здавалось, ми давно-давно колись разом жили десь, потім розлучились, а тепер знову зійшлись. І так з кожним днем наші почуття росли, Джисон першим помітив, що між нами є хімія та ми нікому не говорили про це, хотіли бути як Ромео та Джульєтта, але без трагічного кінця.

Ось вирішили знову разом зібратись я, Мінхо, Джисон, тепер звичною нам компанією. Домовилися зустрітися у нашому кафе. Сьогодні похмура погода, та текстове повідомлення зі словами: “Люблю котику<3 Чекаю, коли заобіймаю до смерті” роблять настрій на рівному місці.

Добре все таки, що одягнулася тепліше та взяла парасольку, а то було б мені наступного ранку не дуже весело. Наближалася вже до місця зустрічі. Вам напевне здається, що брат випав з мого життя, але це не так. Він часто приїжджав у будинок батьків, де ми разом сім’єю проводили час, так само я приїздила до нього, і ми проводили вечори разом за переглядом улюблених фільмів, особливо хоррор. Потім боялися, у прямому сенсі цього слова, сходити до туалету, і сміялися до упаду. Мені дуже подобалося проводити час з Ханом, так само дізнавалася про нього нове, але у випадку з Мінхо, Джисон був відкритою книгою, він любив писати музику, дуже багато її слухати, і він справжній романтик, гадаю дівчата б просто танули від таких слів на очах, він би віддавав всього себе у відносинах еххх такий неймовірний у мене брат, хоч і не рідний та ми пов’язані духовним зв’язком.

Заходжу я значить в кафе, шукаю поглядом хлопці, які мали вже бути на місці, адже жоден з них не любить запізнюватися, помічаю їх, але Джисон не сам, а з якоюсь дівчиною поряд. Я прямую в їхню сторону, Мінхо який також побачив мене встає зі свого місця і прямує на зустріч, посміхаючись. Я тану від цієї посмішки, і так кожного разу при нашій зустрічі.

– Привіт, Мінхо. – легенько цілую в щоку хлопця.

– Привіт, Юмі. Джисон сьогодні зі сюрпризом хах.

– Я вже помітила, то пішли знайомитися.

Дівчина виявилась дуже привітною, ще тим сонечком. Виглядала супер мило, і схоже по вуха закохана в брата, як і він сам. Ми добре побесідували, обмінялися номерами і щось підказує, я з цією дівчиною будемо кращими подругами. Мінхо поглянув на мене і кивнув показуючи, чи готова я розповісти про нас Джисону, у відповідь кивнула.

– Тепер наша черга розповісти новину, – почав першим Хо, що дало мені впевненості продовжити.

Джисон та його супутниця із зацікавленням дивилися на нас, догадуючись про що йтиме мова.

– Ми зустрічаємося.

– Нарешті, вітаю. Я підозрював вас, – з прищуром, але не злим поглянув хлопець, – Ромео і Джульєтта. От негідники, повірити не можу отак все приховували від кращого друга, брата. І давно ви разом?

– Віднедавна. – промовила я і відчула, як мої щоки залились легеньким рум’янцем.

Цього дня, після не менш цікавих розмов і новин, Мінхо проводив мене додому. Ми вже майже були біля дому, і я запропонувала хлопцеві зайти трішки погрітися в домі. Звісно, Лі спочатку відмовлявся, але я його переконала. Зайшли в будинок, я пішла на кухню заварити чаю і зробити легенький перекус.

Взявши все їстівне ми пішли до мене в кімнату. Поставила все на стіл, як відчула що позаду мене обхопили міцні руки, які обвивали талію. Такий ніжний Хо, подобається ще більше. Повернулася до нього обличчям, в очах відбиваються зірки, мабуть то від світла настільної лампи, але так заворожуюче. На вулиці посилився дощ, який забивався у вікна, просив впустити… Та тут, у цій кімнаті, йому не було місця, тільки для мене і того, кому віддала своє серце і душу. Мінхо дивився уважно, ніби вивчаючи заново, я ж опустила свій погляд на його такі спокусливі губи, які кожного разу мене манили спробувати їх на смак. Сьогодні Мінхо по особливому чарує. Він підняв мене на руки, я обвила ногами талію Хо, а потім секунда і він наді мною. Цього вечора було багато поцілунків, і не тільки їх. Наче під чарами, а назва їм “кохання”,  в ту ніч ми були.

“Так ніхто не кохав. Через тисячі літ

лиш приходить подібне кохання.

В день такий розцвітає весна на землі

І земля убирається зрання…”