Не жити не разом, не радіти сонцю.

Я, Стася і Тена йшли ліском.

– Давайте скотимось з цієї гірки до того озера? – запропонувала я.

– Летс гоу ! – закричали дівчата.

Ми полягали на траву і почали котитися. Голосно лунав дівочі крики й сміх. Сонце припікало в спину, але зараз ми не відчували цього. Яке прекрасне життя! Накінецто ми докотились до кінця.

– Ще б один сантиметр і я впала б в озеро! – сміялась Тена.

– Ну мені сантиметрів 20. – лиш посміхнулась Стася.

– Ох, рот оф чурки, я вмочила нові кроси в воду! – бідкалась я. Ми всі сміялись.

– Підемо вже назад, бо я вже хочу морозива! – хмурить брови Стася.

– Погнали!

***

Два місяці потому

– Ходімо Стасю, Тено! Там концерт Джамали! – кричала я, бо навколо гуділо, ніби літав рій бджіл.

– Ох , як ти її слухаєш? Я чуть не оглохла від її вокальчику! – крикнула Тена.

– Не плюсую, а множу! – Підтримала подругу Стася, – її не можливо слухати.

– Я ж з вами ходила на концерт Чіва, тепер ваша черга!

– Ладно…

– Шоколадно! – огризнулась я – Ну ж бо, давайте разом! ТАМ ДЕ МИ ЄЄЄ!

***

1 рік потому

Я і Тена говорили. Стася сиділа і залипала в телефон.

– Стасю! – штовхнула її в плече я

– Ти стала якоюсь задротихою! – скривилась Тена.

– мг… – ох, Стася, що ж ти нас забула…

– Так, ось, Тена, він мені такий…

***

6 місяців потому

Стася більше з нами не спілкується, а Тена, як і Стася залипає в телефоні.

– Тено, ти мене слухала?!

– Так, так і є… – промугикала вона.

З моїх очей ледве не потекли сльози. Я й досі терпіла це. Може ще все наладиться.

***

Я сиділа на лаві і насолоджувалась сонцем. Все добре, але чи не змінилось щось?

… Ні. Здається все нормально.

“Золоте” тріо розпалося. Я, Стася й Тена більш ніколи не заговоримо, ніколи не зустрінемось.

Не судилося нам разом жити. Не судилося разом радіти сонцю…