Мітки: POV (Рурі)
Я опускаю стареньке відро в озеро. Крижана вода обпікає мої пальці, вони червоніють. Довге волосся лізе до рота, закриває очі. Але я не зважаю на це.
“До біса, “-думаю -“Чому це жінки мають днями поратися в хаті, доки чоловіки розгулюють світом і радіють життю?”
Маленька рибка, що запливає до відра, повертає мене до реальності. Вона яскраво червоного кольору й виділяється з поміж інших. Я обережно випускаю її й вона блискавично ховається десь на глибині. Просто дивовижно, що я не бачу рибки, хоча вона мусила б виділятися на білому піску. Та лиш знизую на це плечима, знов поринаючи у роздуми.
Вітер дмухає мені в спину, підштовхуючи до хати.
“От якби потрапити кудись в небезпечне місце й вибратися звідти живою. Тоді всі зрозуміли б, що жінки зовсім не слабкі. “
Я повертаюся додому й лише зараз відчуваю, що відро досить важке. Певно, тато не зміг би його підняти у своєму віці.
За обідом ми не розмовляємо. Хоча, точніше буде сказати, я не розмовляю – батько розпитує брата про службу, а той із радістю відповідає. Доки їм не відчуваю смаку, наче жую папір. Хоча що за дурість – папір задорогий, щоб брати його до рота. Не зважаючи на те, що лицарям платили немало, я просто не могла змусити себе розтринькувати братові гроші на дурниці.
Я згадую рибку, яку бачила сьогодні, і мені починає хотітися суниці. Солодкої, ніжної…
-Я хочу суниць, – встаю зі стільця. -Піду назбираю трохи.
Коли виходжу за двері, одразу відчуваю холодний вітер, що дує мені в обличчя. Мороз пробирає до кісток, і я жалкую, що не вділася тепліше. Проте повертатися мені дуже не хочеться. Я повертаю праворуч і прямую до з дитинства знайомої галявини. Вітер, що мусив дмухати мені в лівий бік, знову б’є в обличчя. Це дратує, але зі впертості я йду йому всупереч.
Нарешті шлях подоланий. Я більше не відчуваю спротиву вітру. Він наче зовсім зник. Але я не зважаю на це, підбігаю до найближчого саджанця і зриваю першу суничку. Вкидаю її до рота, помітивши, її ідеальність – жодних плям чи горбиків, вона наче несправжня. Проте хіба штучна ягода могла б так смакувати? Вона дуже солодка, наче свіжий мед. Я завмираю на мить, а тоді хапаю ще одну суницю, і ще одну, і ще… Певна: з’їла їх щонайменше відерце.
Раптом я відчуваю, що дуже хочу спати. Хочу підвестися й піти додому, але ноги не тримають мене. Я лягаю на траву, і вона здається мені такою м’якою, що хочеться лежати на ній вічність. Повільно закриваю очі й на підкірці свідомості відчуваю чиюсь присутність.
Може, мені слід було послухатися вітру?…
———————————————————————————————————–
Я дописала розділ, нарешті :з
До речі, турмалін допомагає заснути. Особливо синій
0 Коментарів