Алмаз

-Я щиро сподіваюся, що ти прийшов до мене з важливою інформацією. Інакше… Ну, чого мовчиш? Не змушуй мене чекати

В просторій кімнаті становиться тісно.  Слуга дивиться на світлу підлогу і бачить своє обличчя. Абда навіть не помічає, що забуває дихати.

-Дивись на мене.

Юнак смикається від несподіванки і боязливо підіймає очі. Всередині в нього все стискається(?), коли він ловить погляд сірих очей. Зіниця в неї маленька, дуже. Жінка ніби дивиться і бачить тебе наскрізь, усі твої таємниці.

Темне волосся Мари різко контрастує зі світлою кімнатою і сукнею. Вона не носить прикрас, лише одну величезну каблучку на лівій руці. Подейкують, що в каблучці зовсім не прекрасний сапфір, а отрута, схована під синім склом.

Хлопець зітхає і починає:

-Ваше Величносте, книга, яку ви принесли… Я… ну, ми змогли її перекласти. В нас є опис зовнішності дівчат і… Я подумав, можливо, ви хотіли б…

-Портрети

На обличчі королеви розтягнулася посмішка. Очі посвітліли і стали майже білими. Вона нагадувала покійницю.

Отримавши зображення трьох дівчат, Мара наказала знайти їх.

-Хоч би де вони були, за місяць я мушу бачити їх у вітальні. А, і ще. Знесіть голови усім, хто працював із книгою. Вони мусять щезнути назавжди.

Залишившись наодинці, королева підійшла до вікна і почала роздивлятися портрети.

-Такі милі. І такі наївні. Певна, вони і не знають, якою силою володіють. Це буде просто.