Одного разу

У будинку було тихо, коли Цзин вирішив спуститися вниз, йому хотілося злегка розім’яти ноги й прогулятися. Внизу він не застав нікого і вже збирався зайти в кухню, як зіткнувся з Гу Юшенгом.

Побачивши чоловіка, його розривало усередині від бажання залишитися і втекти, щоб не бути побитим. Вирішивши вибрати для себе варіант цілісності, Цзин відразу ж розвернувся і зібрався піти до виходу, як голос Гу Юшенга його зупинив.

-Куди зібрався? – Чоловік виглянув із кухні і подивився на спину Цзина. – Ти ж не думав, що я дозволю тобі вільно прогулюватися після того, що ти натворив.

Звичайно, що ще чоловік чекав почути стосовно себе. Спершу він зупинився, але почувши все, що йому хотіли сказати, Цзин вирішив все ж піти. Але Гу Юшенг був швидший.

У два кроки нагнавши Цзина, він штовхнув його лицем у напіввідчинені двері, що ті різко з глухим ударом зачинилися.

Цзин зашипів від болю і постарався викрутитися і завдати удару у відповідь.

-Якщо так ненавидиш мене, чом би просто не прогнати. – Промовив Цзин, дивлячись в обличчя Гу Юшенга.

Чоловік ще трохи тримав хватку на зап’ястках Цзина, а після відпустив його так швидко, немов обпікся.

Відходячи убік, Гу Юшенг подивився на Цзина.

-Ти вийдеш із цього будинку тільки, якщо на те буде моя воля.

Цзин відчув, як усередині все розбивається на дрібні шматочки. Пройшовши до крісла, що стояло в кутку під сходами, Цзин сів у нього і заплющив очі.

-Звичайно! – Гаркнув Гу Юшенг. – Йди в себе. Це ти вмієш краще за все.