Фанфіки українською мовою

    Ніч промайнула швидко для обох. Солодкі сни ніби кружляли зі спальні Ґрифіндору і до підземелля і по прямій. Навіть зайві думки не заважали спати. Герміона взагалі не обдумувала попередній вечір. Вона лише заснула з посмішкою, як та дитина, якій подарували бажану іграшку.

    Але прийшов ранок і думок не уникнути. Треба було зрозуміти, що це було і навіщо. Але ейфорія була настільки солодкою, що навіть довго думаючи складно було знайти якесь друге дно. Для початку Герміона задала собі головне питання “А чому я така щаслива після звичайного вечора з якимось злим зіллєваром…чи не таким вже й злим.” Вона ніби знала відповідь на це питання, але не те що промовити, а й подумати боялась, що це  щось схоже на те…

    Саме з цим питанням вона вмилась і пішла на сніданок. А її розум, як ті суворі батьки, настійливо чекав відповіді від маленької розгубленої дівчинки. А вона не збиралась відповідати, принаймні поки… У великій залі вона сіла зі всіма, але так щоб її менше помітили, розмовляти ні з ким не хотілось, адже тоді можна було сказати зайвого. Наступне питання, яке сплило у свідомості: “А навіщо я погодилась прийти знов? Може це був взагалі жарт, який я не зрозуміла”. Дійсно було б не зручно прийти, а тебе там не чекають.”Може краще взагалі нікуди не йти, а якщо це запрошення було серйозним, буде не гарно не прийти, тим паче я ж хочу прийти. Можливо цей тиждень щось вирішить і мені стане зрозуміліше.

    Северус у той час помітив трохи щасливу, але водночас задумливу дівчину. Йому здалось, що він почув її думки, причому без будь-яких зусиль, ніби всі її думки були написані на її обличчі. І тут  раптом йому прийшла думка, що треба буде за день до зустрічі відправити їй сову, щоб вона ані на секунду не сумнівалась. І він спіймав себе на думці, що йому дуже хочеться турбуватися про неї, і це було дуже незвично, адже таке він відчув втретє в житті. Вперше це була мати, потім Лілі й тепер зовсім неочікувано, але це дійсно Герміона.

    Северус далі сидів і насолоджувався сніданком, але ця насолода була не від їжі, а від краси від якої він не міг відвести погляду. Тут промайнула думка, як Візлі  й Поттер могли упустити таке щастя. Але це і не дивно він завжди вважав їх трохи дурними. І десь тихенько і таємному куточку душі він дякував їм. Він дуже чекав наступної зустрічі, що навіть думав дати дуже складне завдання, щоб наблизити цю зустріч, але, однак  не дозволив собі це зробити, він же дорослий чоловік має вміти терпіти й чемно чекати.

    Герміона завершила сніданок, кинула легкий погляд на Северуса, який швидко намалював посмішку на її обличчі. І далі дівчина пішла на заняття зі своїми думками та питаннями у своїй голові. Іноді питання затихали й вона завмирала у посмішці.

    Так і промайнув її день, прийшов вечір, вона майже заспокоїлась, точніше просто перестала думати про все, а почала активно вчитися, бо так можна і все забути. Дівчина, як завжди допомогла друзям з домашнім завданням, потім вони вирішили трохи посидіти у вітальні. Рон хотів обійняти Герміону, але вона швидко відсторонилась, тим самим викликав у хлопця нерозуміння. І тут вона зрозуміла, що не може допустити ці обійми, для неї, як зрада. Зрада, як не дивно, Северуса, хоч в них нічого немає, зрада Рону, хоч вони й ніби зустрічаються, але найголовніше це була зрада для неї самої. Бо саме тоді, після того, як вона дізналась, які бувають почуття (хоч і не могла зізнатися навіть собі) вона більше не могла робити те що було проти її волі. Ні не подумайте їх відносини не були проти її волі, але вони більш дружні, а далі йти таким чином не можна було. І тому в той момент вона чітко вирішила, що має все пояснити Рону, але не сьогодні… Так точно не сьогодні, це ж Герміона, вона моє все продумати, уявити кожен можливий сценарій. Вона ж не хотіла втрачати такого чудового друга.

    -Вибачте, хлопці, я дуже втомилась, піду спати, бо вже голова колом йде. На добраніч.

    – На добраніч, рідна, добре відпочинь.

    Сказав Рон, але у цих словах дівчина почула менше турботи й ніжності, ніж у тому такому приємному для вух “Герміона” від Северуса.

    Гаррі навіть не сказав нічого Герміоні перед її вихід, бо він був дуже приголомшений їх дивному спілкуванню з Герміоною.

    Настав ранок, за ніч Герміона так нічого і не вигадала, як саме поговорити з Роном про їх розрив, але тим не менш розмову вона призначила на вечір. Рону про це вже сказала. І навіть увесь день вона не думала про майбутню розмову.

    День промайнув швидко. Ввечері вони швидко зробили домашню роботу, цього разу задали мало, або вони вже звикли до такого обсягу інформації. Рон ввічливо попросив Гаррі залишити їх наодинці, вони були друзями тому Гаррі й так знав, що вони запланували розмову, тільки от Герміона не стала нікому говорити про тему розмову.

    – Ну от ми й одні розповідай, що трапилось?

    – Рональде…

    Почала і швидко зупинилась Герміона.

    – Я щось не те зробив? Ти зазвичай мене так називаєш, коли я дуже завинив. Але я можу вибачитись, тим паче, що б це не було я не спеціально.

    З посмішкою сказав Рон і потягнувся поцілувати дівчина, але вона швидко відсторонилась.

    – Зачекай це дуже важливо!

    Трохи суворо сказала вона.

    – Все, я дуже уважний, говори.

    – Мені це рішення далося дуже нелегко, але по-іншому не можна. Я за цей час дещо зрозуміла.

    Вона зупинилась, було видно, як їй складно, напруження зросло і це було відчутно.

    – Так от про що я. Ааа, так якщо я зараз не скажу на пряму, то буду ще тиждень ходити по колу. Тому нам треба розійтись, тобто залишитись друзями…

    – Ти що божевільна! це жарт!? У тебе є хтось інший? Мелфой?

    – Ні, це не жарт, розумієш, ми з тобою гарні друзі, але не пара. Ти для мене, як брат.її

    На питання, щодо іншого Герміона тактовно промовчала, удала ніби не почула.

    – Що?? Я ж тебе люблю…

    – Роне, я теж тебе люблю, але не кохаю…в нас немає майбутнього…  Вибач мені за все, це рішення мені теж далось не легко, але я більше не можу далі буде тільки гірше. Ми більше не можемо обманювати ні один одного, ні себе.

    Сльози виступили на її очах… Він обійняв Герміону, щоб трохи заспокоїти. Злість Рона затихала потрохи, вони.

    – Здається, що ти права. Я якось думав про це, але швидко відігнав від себе ці думки…Напевно боявся тебе. Мої батьки довго хотіли дівчинку, коли з’явилась Джинні їх бажання здійснилось. Але коли з’явилась ти їх бажання здійснилось вдруге і тому щоб там не було ти для них дочка, а для мене, як старша сестра.

    – Роне…

    Крізь сльози сказала Герміона.

    – Агов, вище носа, ти чого, так мало статися, потім було б ще болючіше.

    Підбадьорив Рон.

    – А чого це старша сестра? А?

    З посмішкою і мокрими очима сказала Герміона.

    – Бо ти розумніша, ми б без тебе не впорались, мабуть, ще на першому курсі загинули. якби ти нам не допомагала…Навіть зараз ти перша наважилась на цю розмову, я б, мабуть, до золотого весілля чекав і то б не сказав.

    Вони вдвох засміялись, Герміона більше не плакала…

    – Дякую тобі, Роне за все…

    – Я теж тобі дуже вдячний, Герміона…

    У цей вечір вони довго сиділи, мили какао та згадували старі історії, як давні друзі після довгої розлуки. У той вечір вони більше отримали ніж втратили. Адже кожен з них отримав знову друга, отримав свободу та шанс на нове щастя…

     

    0 Коментарів