Мовчання гучніше слів

Герміона увійшла до кабінету, її хвилювання трохи зникло, адже вона на секунду перестала думати. Вона побачила Северуса і відчула як все всередині неї наповнюється теплом. Але питання навіщо він її покликав все ще залишалось актуальним. Вона стала перед ним і подивилась на нього трохи розгубленим поглядом, так і питала “Що мені робити?” . Він побачив це, але не зразу щось сказав, ніби на якусь хвилину трансгресував кудись в інше місце. І вже коли зрозумів всю незручність ситуації, лише тоді повернувся на своє крісло.

– Прошу сідайте міс Ґрейнджер.

-Так, дякую, професоре.

Швидко сказала вона, і продовжила подумки заспокоювати себе.

– Останнім часом Ви на заняттях поводите себе дуже неуважно у Вас все гаразд?

Вона аж ніяк не очікувала такого питання, особливо від нього. З чого йому б цікавитись її справами, вона навіть не на Слізерині вчиться.

– Так все в нормі, просто, мабуть, ще не звикла до занять після року перерви та й не виспалась.

– Що ж у Вашому віці треба добре спати, та й навчання не закидуйте, хоч ви та знаєте набагато більше ніж ваші однолітки, але не можна показувати свою слабкість.

Після цих двох останніх фраз затягнулась тиша, адже кожному треба було проаналізувати відповіді співрозмовника.

‘ Вона бреше, не могла вона відвикнути від школи, явно дівчина щось старанно приховує, але видно, як вона хвилюється і судомно поправляє то краватку, то зачіску, вона сто відсотків якась не така, чорт забери, я ж знаю, що з нею. Гей! Северусе, ти що бовдур, ти не можеш знати, що в її голові відбувається, навіть попри те що вона не вміє приховувати емоції. Може вона просто боїться.’

‘ Якийсь він дивний, ніби такий турботливий, навіщо він це каже? А що казати у відповідь? Але його погляд був такий приємний, окутував ніби тепла ковдра і її це заспокоювало.’

– Як у Вас справи з однокурсниками? Чи не складно бути старостою?

– Все добре, до того, що я староста вже звикла, мені подобається.

– Це чудово. Вас всі слухаються? А то я можу Вам допомогти раптом що.

Ці його слова, цілком розтопили її, що вона була готова розплистися по стільцю. Це було так приємно і трохи смішно. Вона трохи посміхнулась і о диво, він трохи посміхнувся у відповідь. Цей день можна було записувати до історії, на рівні з днем перемоги над Темним Лордом. Це настільки її здивувало і додало впевненості, що вона навіть перестала кружляти руками по своєму волоссю, а сіла спокійно, та безперервно дивилась на нього, з неймовірним бажанням запам’ятати його посмішку. У ту секунду вона відчула себе фотоапаратом, який зробив фото, та склав у теку до улюблених.

– От нарешті Ви посміхнулись, Герміоно, і трохи розслабились, а то мені аж майору стало незручно від того яка ви напружена. Прошу не хвилюйтесь я не заподію Вам шкоди, якщо Вам не подобається наша розмова, Ви будь-якої миті можете встати й піти. Але при одній умові, Ви маєте сказати при цьому: “Набрид ти мені, жахливий зіллєвар”

Вони вдвох розсміялися. І разом з цим сміхом виходило напруження з їх тіл, яке накопичилося за весь день.

‘ Він назвав мене на ім’я, о Мерліне, як це приємно, я ніколи не чула, щоб він когось зі студентів називав на ім’я.

У той момент це здавалось їй приємніше за будь-які улесливі слова світу.

– Ви чого я так ніколи не скажу.

Трохи сором’язливо відповіла Герміона.

-Ніколи не кажи ніколи.

Сказав він з легкою посмішкою, дивлячись їй в очі.

-Насправді я жартую, але ти знай, що тебе тут ніхто не тримає силою, і на бали це ніяк не вплине, я ж не маніяк, вже…

Вона знов трохи засміялась.

– Чому Ви не захотіли стати знов директором?

– Тобі б хотілось побачити мене в директорському кріслі? Чи ти думаєш, якби я був директором то теж би давав Ґрифіндору бали просто так? Взагалі то це не моє, не має в мене бажання брати на себе таку відповідальність, тим паче хто буде вести зіллєваріння, я ж найкращий зіллєвар у світі.

-Це Ви так вважаєте?

-А ти що так не вважаєш?

-Не чемно відповідати питанням на питання.

– Не чемно не вважати найкращого клеєвара, найкращим зіллєваром.

– Хто Вам сказав, що я так не вважаю?

-Ви плутаєтесь у показаннях, ви мені це нещодавно сказали.

– Я такого не казала!

– Казала! Не чемно обманювати вчителя.

– Я не обманюю.

– Засмучуєте Ви мене.

Сказав він з награним сумом.

– Чому це?

Вона це питала з усією серйозністю, і навіть трохи встигла засмутитися, що не виправдала його очікувань.

– Бо тому, що за нашою розмовою час летить, як скажений, а Вам вже скоро треба лягати спати, Ви ж не думаєте, що якщо ви Ґрифіндорка, я дозволю Вам не дотримуватись правил.

Герміона трохи видихнула після цих слів і посміхнулась.

– Ні, ви що я навіть і не збиралась порушувати правил.

– Ви мене знов засмучуєте.

Тяжко видихнув він.

– Я то думав, що Ви заради нашої співбесіди ладні порушати шкільні правила. Я сподівався на взаємність…

Пожартував він і далі дивився на її реакцію, ця посмішка з легким нерозумінням були неоціненні, вона, як кошеня трохи розгубилась, було помітно, як їй приємно це чути, але і водночас вона не знала, що відповісти й далі мовчала. А йому подобалась ця розгубленість, адже саме тоді  він міг побачити її справжню, без тої маски, без розумних слів. А ще йому подобалось, що вона саме з ним могла дозволити собі бути такою, не контролювати ситуацію. Йому здавалось, що він може захистити її від усього світу.

Ці емоції були цілком взаємними, адже її серце було настільки спокійне навіть у момент беззахисності. Герміона втомилась бути сильною, тягнути за собою друзів, бути для них тою мамочкою, яка має оберігати їх від дурниць, втомилася думати за трьох. Це вперше після вступу до Гоґвортсу вона відчула тепло і комфорт. Ніби саме серце підказувало, що вона зараз у безпеці й, проте у будь-який момент її думка буде почута.

Вони, щось довго помовчали, ніби читаючи думки одне одного у той момент, як свої думки ледь розбирали. Цей момент відчувався, як дім. Але прийшов час розтавання. Той підступний відбій вже був близько.

– Ну що ж прийшов час недовгої розлуки, але ви маєте мені дещо пообіцяти.

Думки дівчини кружляли у здогадках, що саме вона має обіцяти й з величезною цікавістю чекала цього прохання.

– Так звісно, а що?

– Міс Ґрейнджер не можна так швидко погоджуватись, ви ж навіть прохання ще не почули. Але на цей раз Вам пощастило, я всього-на-всього хотів попросити Вас нікому не розповідати про цю розмову і ще одне більш важливе, я б хотів Вас попросити наступної п’ятниці прийти на чай, тим паче, що наша розмова не завершилась. А тепер на Добраніч міс Ґрейнджер.

– Так, професоре, я прийду, дякую за запрошення, на добраніч.

– Дякую за візит.

Вона вийшла. І далі кожен думав про своє і водночас не своє, і мабуть, про одне і теж…