Знайомство з Дракмором

В далекому королівстві, серед зелених лісів і високих гір, існував легендарний дракон по імені Дракмор. Він був старим і мудрим, і його луска блищала, наче самі зорі. Його скарби вважалися найбільшими в усьому світі. Серед цих скарбів був дивовижний камінь, який здатний дарувати світло і силу тому, хто володіє ним.
Одного дня в сусідньому селі народився хлопчик на ім’я Ельмар. Його доля вже народжувала його для великих пригод. Зі зростанням він чув виклик пригод і таємниці, які ховалися в глибинах лісів і на вершинах гір.
Минуло багато років, хлопчик ріс та вчився мистецтву боїв на мечах. Одного разу, коли Ельмару виповнилося 19 років, він вирушив у подорож, обладнаний тільки мечем, своєю відвагою та бажанням відкрити таємниці драконячого скарбу, про який він часто чув від людей у селі. Йому довелося пройти через зловісні ліси, де жили велетні-павуки та лісові ельфи, що випускали світлові стріли. На шляху Ельмара виставали важкі випробування, але він продовжував свій шлях з великою рішучістю.
Після довгих тижнів дороги Ельмар дістався величезного гірського хребта, де, за легендами, розташовувався драконячий скарб. І ось, коли він відпочивав після довгої дороги, то побачив гори диму, що виходили з величезного вулкану. Туди йому і належало вирушити.
Після відпочинку Ельмар піднявся та вирушив до вулканічного кратера. Там він знайшов величезну печеру. Заходячи всередину, хлопець побачив Дракмора, який спав, згорнувшись, а поблизу блистів його скарб.
Ельмар вирішив не будити дракона і обережно взяв камінь. В той момент прокинувся Дракмор, його величезні очі загорілися. Але замість того, щоб атакувати, він подивився на Ельмара з цікавістю:
— Що ти таке?
— Мене звати Ельмар. Я людина, – відповів хлопець трішки знервовано.
Дракмор підняв свого величезного хвоста та вмить опустив його, принюхаючись до хлопця.
— Я чую твій страх. Навіщо ти прибув до моїх володінь? Що тобі тут потрібно?
Ельмар опустив свій погляд на великі кігті дракона та знервовано сковтнув. Піднявши очі він стиснув кулаки, начебто набирався сміливості, та відповів:
— Я хотів дізнатись, що то за дракон, про якого я чую кожен день в селі, та що ж за скарб він оберігає. Кажуть, що ти маєш дивовижні камні, які можуть надавати сили, або лікувати від хвороб. Чи правду говорять люди?
Дракмор здивовано подивився на хлопця, задаючись питанням «Невже цей хлопчисько хоче померти? Я не поділюсь своїми скарбами». Обдумавши, що йому сказати, дракон нахилився до хлопця та спокійно відповів:
— Ці. Скарби. Мої. Якщо хочеш померти, спробуй забрати. Але розумій, що всі ці скарби потребують обміну.
Ельмар хотів будо дістати меча з ножен, але задумався «Нащо мені ті скарби, якщо я можу просто подружитися с драконом? Він може допомогти мені з бажанням принести світові і своєму народу силу та мир». Подумавши ще, він сказав:
— Драконе, як тебе звати?
— Я могутній Дракмор!
— Отже, Дракмор, чи можемо ми с тобою подружитися?
Дракон на мить заціпенів. До нього прийшла людина, щоб подружитися? Це зацікавило його, бо друзів в Дракмора ніколи не було.
— Добре. Ми можемо дружити, але скарби не чіпай і нікому не говори, де вони знаходяться. Серед цих скарбів багато проклятих предметів. Якщо хтось ними заволодіє, то не буде вже в цьому світі покою та миру.
— Домовились, – відповів Ельмар. – А можна я візьму ось цей камінь?
— Цей можна, він буде захищати територію, в якій його залишити та дарувати світло.
Дракмор подарував Ельмару свою дружбу та камінь. Разом вони повернулися до села, де камінь став джерелом світла та енергії для всього народу. Люди спочатку побоювались Дракмора. Всі гадали, що він чудовисько та тікали від цього велетня. Ельмар заспокоїв селище та завірив, що могутній Дракмор буде допомагати йому творити мир.