Частина 1

Медичний університет – словосполучення, яке лякає навіть тих, хто вже отримав медичну освіту та пройшов увесь шлях.

Абітурієнти з усіх боків чують залякування: про складність перших трьох курсів, про КРОК-1, про ставлення викладачів до першочків та ще багато “про”. Але більшість випускників школи все одно із вогником в очах подають документи, вступають в медичні заклади освіти, запалюються всередині так, що до перших пар не відчувають страху, тривожності, а тільки спокусу. Коли ти готуєшся до першої пари анатомії, гістології, фізіології… тебе це спокушає. Але викладачів приваблює лише принизити, поставити трійку людині з синдромом відмінника та похизуватися своєю розробкою підручника по програмі й як вони сорок років тому все вчили та не плакалися – зараз же бідні студенти не можуть запам’ятати, куди ставиться наголос у слові “caput”.

Шкода, що Катерина зрозуміла всю жорсткість медичної сфери ще із перших днів і отримала неабияке розчарування. Знайомі розповідали, що ганяють та розчаровують в медицині лише покоління, яке з’явилося на світ ще, певно, коли Хрущов був першим секретарем ЦК КПРС, а молоді викладачі навпаки – лояльні та… турботливі? Їй також здавалося, що це логічна схема. Тому, коли, починаючи ще з першого вересня, лекційні викладачі ганяли по предметам так, наче розмовляють не зі студентами першого курсу, а з інтернами – вона реагували нормально. Але, як виявилося, навіть злий дідусь, який викладав анатомію, був не злий. І цей висновок був зроблений на першій лекцій з гістології, після якої вдома довелося заритися в подушки та проклинати всесвіт за те, що цей тиран буде викладати ще і практичні заняття. Розчарування – ось так вона і назвала це.

Владислав Сергійович – людина, яка з першого погляду здалася навіть дуже приємною та притягуючою. Поки він не вирішив, що хоче почати з опитування, опираючись на те, що базові знання їм давали в школі та знати, що таке “тканина” вони ж точно повинні. Готувалися до заняття чи ні – різниці немає. Але з основних понять він плавно перейшов до питань, які навіть не стосувалися теми.

– Підкажіть, будь ласка, ваші ім’я та прізвище. – підійшов ближче до ряду, де сиділа Величковська, звертаючись до неї. – По очам бачу, що ви зможете зараз мені відповісти на одне питання та бути звільнені від опитування на наступній парі.

– Катерина, – не очікуючи такого перебігу подій, вона не одразу зрозуміла, що від неї треба. – Катерина Величковська. – вже більш у спокійному стані відповіла дівчина під суворим поглядом викладача. Насправді ж, в середині її всю трусило.

– Катерина… – посміхнувся. – Катерино Величковська, що ви можете сказати про особливості ембріогенезу надниркової залози? – дивився їй в очі, явно розуміючи, що дівчина не скаже ані слова. Дійсно, чому ж так? Всього ж початок курсу, всього ж навіть ця тема в програмі стоїть далеко не в цьому семестрі. Він би і не питав такі речі. Дивно, коли перескакуєш з простих видів тканин на такі питання. Але дівчина так уважно слухала навіть своїх недалеких однокурсників, що і йому захотілося поговорити із нею більше, ніж декілька слів.

Але вона здивувала. Спочатку очами забігала по обличчю викладача, намагаючись знайти чи то натяк, що це жарт, чи то підтримку. А потім набрала в легені повітря і почала впевнено:

– Ну, для початку: надниркова залоза розвивається із двох ембріональних зачатків: мозкова речовина з парааортальних гангліїв, кіркова з розростань целомічного епітелію. Вони формують так зване інтерреналове тіло. Закладка кіркової речовини здійснюється на п’ятому тижні ембріогенезу. На десятому тижні ембріонального розвитку первинна кора обростає дрібними базофільними клітинами, що походять від целомічного епітелію кореня брижі. Переміщення нейробластів з парааортальних симпатичних гангліїв у інтерреналове тіло здійснюється на шостому-сьомому тижні ембріогенезу. – закінчила свою думку, натягуючи посмішку, побачивши реакцію викладача.

Владислав Сергійович нахмурився, не розуміючи ситуації, починаючи завалювати Катю питанням ще вищого рівня з розділу спеціальної гістології. У групі стояла тиша, всі дивилися на цю перепалку так, наче це не студент і викладач, а інопланетяни. На наступні два питання Величковська також змогла дати відповідь та хоч не так впевнено, а на третьому зрозуміла, що навіть слова такі чує вперше. Шкляренко був в захваті від себе, переводячи погляд на інших студентів – хитрий та задоволений. Тепер в очах дівчини цей чоловік, який одразу зацікавив своєю гарною усмішкою, зеленими очима та дивовижно привабливою фігурою, обтягнутою халатом – відштовхув від себе, наче пнув ногою. А після фрази “прийдете на відпрацювання та розкажете мені це питання у повному обсязі” взагалі стало неприємно до сліз.

Стримала емоції та образу на цю ситуацію, не маючи ніякого бажання слухати лекцію. Але все одно відкрила зошит, починаючи записувати те, що чула вже декілька разів від батька та його колег. На Шкляренко так і не підняла більше погляду за весь останній час пари. Проте дуже добре відчувала на собі очі однокурсників, студентів всього потоку. Сльози так і застигли в очах і трималися допоки не переступила поріг свого дома.

Образа, злість, небажання ходити на пари гістології, очі та усмішка викладача, його приємний і стійкий аромат одеколона – все вилилося в сльози в подушку, а потім і на плече розуміючої мами.

***

– Знаєш, це було так дивно. – сів за стіл поруч з нареченою, цілуючи її в щічку, таким чином кажучи “дякую”, що взяла приготування вечері сьогодні в свої руки. – Я ставив їй такі питання, на які мені в кінці минулого семестру на іспиті студенти відповісти не могли. А вона відповіла, ще і з термінологією, уявляєш.

– З якого часу ти вирішив валити студентів з перших пар? – посміхалася, дивлячись на чоловіка. – Чи дівчинка симпатична, вирішив загнати до себе на індивідуальні заняття?

– Ну звісно, з ким мені ще тобі здраджувати, як не з першокурсницями. – хмикнув, наливаючи собі та жінці сік. – Просто… Ти ж знаєш, що я не люблю, коли студенти роблять із себе надто розумних та показують, як вони зацікавлені, прям кожне слово собі в голосі записують. А вона ще і помітки робила на папері. Просто захотілось якось її помучити, от і все. Хоча б повеселив би себе, якщо почала би качати права, що вони такого ще навіть знати не можуть аж ніяк.

– Я проводила їм вже дві пари з анатомії. Ця дівчина всюди так. – потиснула плечима. – Не думаєш, що сильно задів її своїми недоречними питаннями та таким самим відпрацюванням?

– Аліно, не починай. – закотив очі: згадав, як його валили. – Це медицина. Тут немає місця емоціям. Вона, і всі інші в тому числі, явно знала, куди йде, якщо така обізнана в темах, які вони навіть не зачіпали.

– Коли ти був практикуючим лікарем – до студентів ставився лояльніше. – знову почала тему, яку Влад закривав уже багато разів.

– Аліно! – прикрикнув він, даючи зрозуміти, що на цей раз він узагалі не буде продовжувати розмову про це.

– Вибач. – потупила погляд. – А дівчину дійсно шкода, вона не винна в твоєму баченні медицини.

***

Дивилася на чоловіка та не розуміла, що саме її сьогодні зацікавило в ньому.

Спочатку побачила вранці з Аліною Григорівною, здивувавшись, що така добра та мила викладачка з анатомії може бути з таким тираном, як Шкляренко. Потім бачила, як в коридорі він спокійно спілкувався з якимось студентом, пояснюючи йому тему докладу. А тепер морально готується, що він знову накинеться на неї з питаннями не по темі… Наче все проти неї.

Але все одно щось Катерину притягувала сьогодні в ньому. Чорні кросівки, такого ж насиченого кольору джинси та рубашка контрастували з білосніжним халатом та світлою шкірою, гарними зеленими очима… Напевно, це і тягнуло. Обожнювала цей колір очей та постійно задивлялася, але ці очі – лякали своєю строгістю в деякі моменти, особливо якщо звертати увагу на гострі риси обличчя.

– Катерино! – пролунав звідкись так гучно чийсь голос, що аж перекрив весь гамір в коридорі, вириваючи дівчину із роздумів. – Ви тут? – вона несвідомо здригнулась, коли той самий суворий голос за мить опинився біля її вуха. Отримавши слабкий кивок, той продовжив уже більш насмішливо, із посмішкою: – Ну як? Вистачило тижня, щоби підготуватись?

– Цілком, Владиславе Сергійовичу. – відповіла навіть більш впевнено, ніж планувала.

– Хах, – він не зміг стримати смішок. – Ну, ну, побачимо. До зустрічі, Магістрине Величності – розвернувся і пішов із самовдоволеною посмішкою, чим вивів її ще більше із себе.

– Побачим, побачим. – перекривляла дівчина його, злючись, а потім додала вже собі під ніс: – “Магістриня Величності”… Фу.

***

Якось подобалося більше, коли в школі називали заучкою, засуджуючи її потяг до знань, особливо відзначаючи бажання вивчати біологію, хімію та подібні науки. А тут так гордовито такі прізвиська… Тепер сумнівалася, чи дійсно вона може знайти в ньому щось приємне, як в людині. Хоча, з іншого боку, це звучало достатньо цікаво.

На початку заняття він знову почав з опитування, для виду питаючи елементарні моменти у всього потоку, поетапно доходячи до Величковської.

– Зараз він знову почне з тобою бій. Дивись, як готується, індик… сексуальний індик. – пнула у бік Катерину дівчина поряд – університетська “подруга”, Діна, з якою почали спілкуватися на минулому тижні. Вона явно задивлялася на викладача як на чоловіка, в той час як Катерина не розуміла, на що там можно дивитися, окрім очей.

– Катерино. Вибачте, ще не знаю як вас по батькові, обов’язково виправлю своє звертання, колего. Як у нас справи з кластерно-мозаїчною моделю будови біомембрани? – задав для виду питання по темі.

– Безперервний матрикс біологічної мембрани складає полярний ліпідний бішар, в який занурені окремі білкові молекули. За умов нормальних фізіологічних температур, ліпіди біомембран знаходяться в рідкому стані, являючи собою “ліпідне озеро”, в якому плавають мембранні білки. – впевнено відповіла, не думаючи ані секунди. – А як у нас справи з дистатною взаємодією гамет? І, так, я Катерина Олександрівна.

Той секунд десять дивився на неї, не розуміючи, що відбулося. Вона вирішила переграти його? Судячи з очей, де явно гралися чортинятка, вона дійсно вирішила йти по своїм правилам.

– Знаєте, Катерино Олександрівно, тема цього питання у нас буде трохи згодом, думаю, вашим однокурсникам не зрозуміти цього зараз. – відійшов від її з подругою місця, яскраво посміхаючись та кидаючи на неї хитрий погляд очей, відтінок яких, здавалося, навіть потемнів. – Але я буду дуже радий, якщо ви зайдете сьогодні до мене на кафедру після третьої та знайдете мене. Я з превеликим задоволенням обговорю з вами тему запліднення та, звісно, дистатну взаємодію гамет.

– Обговоримо, Владиславе Сергійовичу, обговоримо… – загадково, із бісиками в голосі собі під ніс промовила дівчина.

– Ви щось, Катерино Олександрівно, додати хотіли? – відірвався він від столу і почав повільно підходити до неї.

– Що ви, у нас же стільки часу ще буде поговорити після пар! Можете продовжувати, дякую.

Умить його очі стали ще темнішими, а зіниці стали більшими. Він зціпив зуби, щоби не зірвати собі пару. Зміг лише видавити із себе:

– Потім поговоримо.

Діна поряд почала щось бурчати, постійно пхаючи Катю в бік. Тільки Катерина була зайнята темою лекції, записуючи кожне слово та думками знаходячись вже на одинці зі Шкляренко. Все ж таки, треба було обрати інше питання, але батько порадив спитати саме це, аргументуючи тим, що Шкляренко – його колишній учень – завжди помилявся саме в цій темі та бігав по перездачам два місяці. В такі моменти Величковській подобалося два пункти: минула батьківська робота та дівоче прізвище матері, яке вона взяла собі, аби її не асоціювали з батьком.

***

– Катя! Катя-я! – намагались”достукатись” Тесленко до подруги, яка записувала ще щось, коли аудиторія майже спорожніла. – Тут ти чи ні? – на цій фразі вона все ж таки прийшла в себе, згадавши Шкляренка в коридорі і незадоволено цокнувши. – Земля викликає Катерину Величковську! Прийом!

– Чого ти розкричалась, тут я, тут. – зловила косий погляд викладача, який все ще не пішов.

– Катерино Олександрівно, що, так не хочете покидати мою пару? – Владислав вирішив, що йому життєво необхідно вставити свої п’ять копійок.

– Пішли вже, Дін. – зло подивилась на нього дівчина і поспішила покинути приміщення, проходячи біля нього.

– Не забудьте, сьогодні після пар чекаю вас! – крикнув в майже в зачинені двері, але так, щоб вона почула.

– Що сталось, га? Це ти через нього? – вже в коридорі знову почала приставати дівчина.

– Дін, не бери в голову. – відмахнулась дівчина, вивільнюючи свою руку.

Після перерви відсиділи на лекції з фізіології, де увесь час думками відходила до гістології, що починало дратувати. Бісило навіть більше, ніж біла шапочка на голові. Ще і Діна перебивала думку: що Каті, що викладача. Тим не менш, пара пройшла швидко, а до зустрічі зі Шкляренко залишалося ще пів години, які вони з Діною витратили на каву з автомату на першому поверсі та обговорення завтрашнього першого практичного з анатомії. Після чого Діна вирішила не залишати подругу один на один з собою та провести до кафедри й знайти разом з нею Владислава, аби ще раз побачити чоловіка…

Але дійти до його кабінета не встигли, тому що сам чоловік вийшов із якоїсь аудиторії прям зі стороні Катерини, майже збивши її з ніг. Рука дівчини через переляк сіпнулася і залишки кави опинилися на її білосніжному халаті, а на обличчі подруги та викладача автоматично з’явилися розгубленість, яку другий швидко сховав.

– Знімай халат бігом, – забрав у неї вже пустий стаканчик. – і сюди заходь. – повернувся в кабінет, не закриваючи двері, одразу викинувши в смітник стакан, від якого приємно тягнувся запах кави.

Катя дійсно зняла халат, повертаючись до подруги, якої позаду вже не було. Діна швидше, ніж можна було очікувати, перемістилася у кабінет Шкляренко, який її навіть не помітив одразу.

Величковська тяжко зітхнула, відчуваючи тепер себе максимально некомфортно. По-перше, не любила, коли звуть тільки тебе, а друзі тягнуться хвостом, ще і так настирно, а по-друге, під халатом було лише легке плаття, яке зверху добре обтинало грудь та талію, а низ оголював те, що ховав некороткий халат. Адекватної та зрозумілої причини, чому бути в такому вигляді перед Владиславом Сергійовичем було незручно – не знайшлось. Тому дівчина просто “проковтнула” ситуацію, заходячи в кабінет, прикриваючи двері.

– Я вам цей халат буду згадувати так само часто, як і дистатну взаємодію гамет. – буркнула, складаючи халат. Образилася на увесь всесвіт на рівному місці, починаючи злитися в першу чергу на Діну.

– Дивись, щоб я тобі це плаття не згадував. – закотив очі, на що вона тільки хмикнула, а коли дійшло, який займенник він використав – відповіла:

– Ми вже на “ти”? – підняла праву брову.

– Ой, вибачте, Катерино Олександрівно, забувся. – награно, псевдо просячи вибачення, нахилив голову вперед. – То ви пробачите мені, Магістриньо?

– Так про що ви там хотіли поговорити? – перевела дівчина тему, не бажаючи затримуватись тут надовго.

– Вибачте, а… – замовк, дивлячись на Діну. – Я ще не вивчив поіменно всіх нових студентів, тому просто “вибачте”. Не могли би ви залишити нас з Катериною Олександрівною – у мене до неї буде особисте прохання.

– Так… – Тесленко розгублено подивилась спочатку на нього, а потім на подругу. Їй явно це не сподобалось. – Так, так, звісно. – пішла до дверей. – Кать, тебе чекати?

– Ні, сама дійду, потім напишу.

– Буду чекати.

Як тільки студентка залишила аудиторію, чоловік підійшов ближче до Катерини, задаючи питання, яке турбувало не першу годину:

– Чому саме таке питання? – сперся на край столу, складаючи руку на грудях.

– Люблю тему запліднення. По всім предметам. – повторила його позу. – А що, вам не подобається?

– Дуже подобається.

– Ну так що, дистатна взаємодія гамет – це який етап запліднення? Що там роблять сперматозоїди, як все відбувається? – посміхаласьсь, дивлячись йому в очі. – А який наступний етап? Це діти в школі навіть вчать, до речі. Але я не знаю ваш рівень обізнаності та об’єм пам’яті… та і вік у вас вже, напевно, серйозний. Може, не пам’ятаєте елементарного.

– Катерино, ви забуваєтесь! – підвищив Владислав голос. Студентка продовжила дивитись на нього, чекаючи відповіді. – Як ви самі і сказали, – вже спокійніше продовжила він. – це елементарне – те, що діти в школах вчать. То чому би вам на це самій і не відповісти?

– Так не цікаво. То що, можливо, все ж таки розповісте першокурсниці більш детально про цей процес? – продовжувала вона знущатись.

– А зі мною так весело! – рявкнув він, а потім продовжив:

– Що ви очікували почути у моїй відповіді? Запліднення відбувається у три етапи, де перший – це дистатна взаємодія та активація сперматозоїдів, потім відбувається контактна взаємодія й активація яйцеклітини, а третій етап – це вже злиття гаплоїдних ядер обох клітин. В ікси та ігрики залізати не будемо, це ви знаєте з курсу шкільної генетики або з власної зацікавленності. В цікавому для вас процесі в першу чергу роль грають гормони, хемотаксис. Під часу цього сперматозоїди рухаються у напрямку речовин, які виділяють яйцеклітини, що відбувається, як вже я сказав, за хемотаксисом. Якщо говорити саме про гістологію, яку ви повинні зараз розуміти як студент 1 курсу: наближенню сперматозоїдів до оболонки яйцеклітини також сприяють рухи війок епітелію маткових труб. – видав на одному подиху, намагаючись себе заспокоїти, аби не бути як його викладачі – зриватися на рандомному студентів, хоча так хочется… тільки не на цю дівчину. – Сподіваюся, звідки в матковій трубі з’являються сперматозоїди розказувати та показувати не треба.

– Хм… – награно задумалась дівчина, все ще дивлячись прямо в очі Шкляренку. – А…звідки в матковій трубі з’являються сперматозоїди? Якщо можна, покажіть, у мене набагато краще працює зорова пам’ять. – розпливлась у самозадоволеній посмішці.

– Величковська! – підлетів до неї, майже не лишаючи повітря між ними та перебуваючи в агресивному стані, а вона не думала навіть сіпатись, що вже казати про зняття посмішки.

– О, ви пам’ятаєте моє прізвище? – продовжувала знущатись.

– Звісно, треба знати все про студента, який не складе іспит. – злився, що якась студентка виводить зі стану рівноваги ще і такою відкритою поведінкою. Ненавидів, коли недочоловіки використовували слово “провокує”, але зараз це сказати готов був і він. Дійсно провокувала.

– Я це вже зрозуміла. Але що там про “звідки беруться сперматозоїди в матковій трубі”?

– Знаєте, Катерино Олександрівно, моя наречена надто хорошої думки про вас – я не можу розчарувати її тим, що навчаю вас таким речам. – хмикнув, намагаючись перейти думками в інше русло та взяти себе в руки, але очі рефлекторно опускаються нижче, на оголені ноги дівчини.

– Тим паче. Я не можу розчаровувати свою викладачку із анатомії незнанням таких елементарних речей. То поясните чи ні? – намагалась не показати, що її це трохи зачепило, адже вона одразу зрозуміла, хто та наречена.

– Я даю вам чотири тижні, аби приготувати доповідь на тему “Медична ембріологія та позазарадкові органи”. Потім поведу до магістрів, не можу ж я дозволити, аби така Магістриня сиділа без діла. – нагло дивився на її ноги, трохи відійшовши, іноді кидаючи погляд на її обличчя. Гарні зелені очі все ж таки… такі ж, як в нього. – Було б діло – не намагалася би звабити викладача.

– Ну-ну… – схопивши речі, різко розвернулась на 180 градусів і, зрозумівши, що її все ж таки трохи заділи теж, пішла в сторону дверей. Відчиняючи їх, ледь не зіштовхнулась із тією самою викладачкою анатомії, яка нічого не зрозуміла. Кинувши тихе “вибачте”, покинула приміщення і пішла до виходу із університету.

– Не поясниш, що тут сталося? – поставивши руки в боки, поцікавилась жінка із недобрими намірами, показуючи, що варіантів відкрутитись у чоловіка немає.

– Аль, – підійшов до неї, поклавши руки жінці на талію, притягуючи до себе. – вона мене дратує, не будемо повертатися до теми студентів. Просто обговорили питання з заняття. – швидко торкнувся її губ, відходячи, аби закрити двері на ключ. – З тобою її обговорювати цікавіше.

 

 

 

Співавторка: wezhabka