Пасха

Том Редлл

Різдво, для мене довгий час асоціювалось, лише з тим що в цей день всі діти з дитбудинку йшли в церкву, й були там довше ніж зазвичай. Притулок, був бідний, і єдиним на що могли розраховувати в цей день на випічку, і молоко. Ні одне, ні інше, не приносили мені особливого задоволення.
Церква викликала у мене нудьгу, тому я просто сидів й розглядав людей, якщо міг, то читав їх думки. Як не дивно, не багато людей, відчували щось інше ніж я.
Допоки одного разу, я не “відчув” думки, що відрізнялися від всіх інших, що я коли-небудь чув. Спочатку я подумав, що це марення, якоїсь бабульки, що в церкві було більш ніж достатньо. Але я “слухав”, і з деяких навіть дозволив, собі усмішку, за що отримав суворий погляд виховательки. По завершені, я побачив що це,  зеленоока дівчинка мого віку приблизно, її тримала за руку худа жінка, в той час, як її чоловік був досить таки опитаний, як і друга дівчинка.
В той момент я зрозумів що ніколи до цього не бачив, таких очей, вони були як весняна трава, яскраві й такі захопливі. Але ті думки що я чув, були дивні, навіть божевільні.
В бібліотеці, я став шукати інформації, про божевільних, і чи можуть збожеволіти діти. Дивлячись на дітей тут в притулку, це й так ясно. З часом я забув про це, тим більше що я не бачив більше тієї зеленоокої дівчини. Поки мені не дали лист зі школи чародійства і магії Гоґвортс.
Пішов за покупками, на Алею, я згадав те Різдво, й ту дівчинку. І ті думки, що я “прочитав” були справжні. Все це було справжнє. Під час розподілу на факультети, я знову побачив ту саму дівчинку, й дізнався її ім’я, Гаррі Поттер. Вона мало чим змінилась, але розподіл на різні факультете, ще й такі ворожі не дав мені шансу, розповісти її про нашу “зустріч” в церкві. Та й в принципі, чи має це значення?
Після зарахування в школу, я проводив тут весь час крім літніх канікул. В порівнянь з притулком, тут тепліше та й годують краще, й не було ніяких виховательок, що здавалося тільки й вміли принижувати інших. Більше свободи, й доступу до бібліотеки. Завдяки цьому я дізнався, що читання думок це “Legilimency” і те що я не можу провернути її з більшістю учнів, в, тому що вони носять комплекти спадкоємців. Що блокує, більшість фізичних пошкоджень, й ментальні втручань. З мого факультету дітей майже не лишається, всі чистокровні проводять свої ритуали дома в такі дні. З інших факультетів залишаються маглонародженні, й ті хто не проводять ритуалів. Якщо чесно, мені взагалі на них все одно, головне аби мене не чіпали. Під час канікул, я був вільним й міг робити що хотів. Я гуляв замком, як вдень, так і вночі, знайшов декілька непримітних ходів, серед яких коротких до багатьох кабінетів. Також прохід під одинокою відьмою до Гоґсміду. Прочитав все що можна в бібліотеці, про Слизерина. Я почав шукати, таємну кімнату. Не знаю навіть для чого, але мене захопив азарт, й ті чутки про те що “спадкоємець Слизерина” мене тільки більше підбурило. Я не мав цього на меті, так же як і мету оприлюднювати той факт що я володію персилтангом, просто ситуація вийшла з під контролю. Але збрешу, якщо скажу що це не принесло мені користь. З самого першого курсу, всі на факультеті, тільки те й робили що поглядали на мене з непорозумінням. Поки Мелфой, не сказав що це через чистоту крові, мовляв, серед магів “Редлів” немає, а значить я маглонародженний або напівкровка. В порівнянь з притулком, відношення було в рази краще, бо тут крім статусу крові я нічим не відрізнявся. І я не робив факультету проблем, тому на невідомому не акцентували уваги. Своїм прагненням до знань, я зробив собі не погану репутацію, і мої вміння й знання, почали навівати страх. Не великий, але страх, і це, тому що я не показував їм того що я насправді знаю і розумію. За роки навчання, і спільного співіснування. Я знаю про кожного з них, достатньо інформації, що при нагоді можу використати з вигодою для себе. Після ж того як дізнались про персилтанг, страх став більший і чіткіший. Аристократи не телепні, вони розуміли якщо це правда, шкода мене може принести їм нічогенький відкат, і не тільки їм ай всьому роду.
Тому вони триматися більш доброзичливо, ніж раніше. Щоправда, таємну кімнату, я таки знайшов, в дуже, як на мене неочікуваному місці. Дівчачий туалет, на третьому поверсі, це ж треба додуматись до такого. Або можливо Слизерин, не був аж таким порядним або дуже параноїдальним, й влаштував кімнату там спеціально. Так чи інакше, я не знайшов там нічого такого, що очікував. Ні книг, ні артефактів, нічого просто кімнату, ну не нічого то занадто. Просто особисто для мене васеліск, не представляє ніякої цінності, вбивати я нікого не збираюсь, вбивати заради грошей змію тим більше хоч вона й рідкісна, й зараз спить. Слава Мерліну, проте не бачу в цьому сенсу, гроші то гроші, зілля зіллям, але мені потрібно інше. Тому я зосередився на інших справах.

***

Побачив на цей раз Поттер, серед тих хто залишилися в школі, я здивувався. На моїй пам’яті вона залишилась в школі на Різдво, лише раз, це уже другий цікаво чому?Мелфой, так і не сказав що там сталось на вечірці присвяченій перемозі збірній факультету Ґрифіндору. Так же як і воротар, над яким здається потішались старші курси Ґрифіндору.
Весь час я проводив в бібліотеці, або біля каміна вітальні. Поттер бачив лише на трапезі, якщо вона приходила в великий зал звісно. Вона все так же ігнорувала мене, я відповідав її тим самим, поки на вечерю Різдва нас не посадили один навпроти одного. Після промови Дамблдора, я підтримав розмову з Халфапкою, Меліндою Снідріксен. Що згідно, слів Блейза, була непогано в ліжку, але ласа до слави. Крім того, як на мене, дурна, й трохи вульгарна, і як виявилось підступною лярвою. Це я зрозумів, тоді коли вона попробувала затягнути мене в один клас, не далеко від її вітальні. Хотів повестись як джентльмен, і ось на отримав. Коли вона мене поцілувала, я відштовхнув її, ввічливо на скільки можливо й пішов кинув недбале вибачення. Вона пішла за мною, я петляв коридором в надії, відірватись від неї й зіштовхнувся з Поттер. Не довго думаючи, я разом з нею сховався за гобелен, для надійності поклав руки її на губи. Я не мав бажання, розповідати її про свої не приємності, або ж виправдовуватись перед нею. Тримаючи руку, на її обличчі, я відчував запах її парфумів, такі ж легкі з нотками квітів як і тоді. Почув як лярва Снідріксен повертається, й починає оглядати гобелени, ось же догадлива курва. Я відпустив Поттер, й відкинувся на стіну, ну все, вона зараз нас побачить і по початку навчання розпустить чутки. Мерлін, що ж мені так не пощастило? Однак сталось не так як не гадалось, Поттер дістала якусь тканину, виставила її перед нами. Я хотів запитати: “Що це?” але гобелен відкрили, й через тканину перед собою я побачив як обличчя Мелінди стало червоним від злості, й вона кинулась в бічний коридор що вів до підземелля. Але мене зацікавила Поттер, і “її мантія”, я пішов за нею. Відчуваючи, себе якось дивно, я бачив все якось яскраво. Але єдине про що я думав, це про те яка у Поттер гарна фігура, зі спини. Навіть в’язаний одяг, не міг приховати вузьку талію. Коли вона хотіла піти, я не дав її цього зробити, взяв за руку й поцілував. Далі все було якось обірвано, і не чітко, однак не стільки аби я не розумів, що я знову переспав з Поттер, в закинутому класі, на парті. Єдине що відрізнялось, це те що я не був прив’язаний, і Поттер було до мене спиною. І як вишень на торті, я був під зіллям, як я думаю того що нещодавно презентували близнюки Візлі.
І мав рацію, проникнув в голову тієї лярви Халфапки. Чи то мені радіти, що я повівся на Поттер, чи то жаліти, навіть не знаю.Вона мене ігнорувала, і я був радий цьому, а то я не знав що б я їй говорив, якби спитала “Що то було?” в принципі можна відповісти тим самим. Але навіщо мені ті проблеми? Тому я відповідав тим самим.
Ми майже не бачились, після початку навчання, я майже про це забув. Хоча я маю відмітити, що на цей раз мені було більше довподиби, все ж таки свобода рухів, дарує певні привілеї. Й не треба приховувати синці, як після першого разу. Також я зрозумів чому я зміг зловити Поттер, лише раз за всі роки навчання. Ця її мантія-артефакт, Поттер користується нею, тому її не можливо піймати.
Напевно про неї навіть Мелфой не в курсі. Я попробував щось про це пошукати, але не знайшов нічого вартісного.

В день святого Валентина.

Весь зал був прикрашений до свята, що викликало в мене тільки ще більше обурення. Але я старався цього не демонструвати, й спокійно обідав, принаймні намагався.Але повз мене то й діло ширялись сови або листів у формі сердечка. Весь зал гудів, томливими вздохами дівчат, сміхом та шепотом. Ніколи не розумів цього свята! Мою увагу привернув стіл Ґрифіндору, й Гаррі Поттер, що здавалось теж особливо то й радіє цьому святу. Біля неї сиділа заучка Ґрейнджер, як завжди уткнувшись носом в книгу, а Візлі їв, і щось пробував сказати. Тут прямо перед Поттер впало посилання в формі сердечка, що вона відкрила без особливого ентузіазму, через пів хвилини її губи роздяглися в усмішці, і вона склонилась до вуха Ґрейнджер, а після поклала посилання перед нею на сторінки книжки. Заучка відкрила його і швидко пробігла очима після, поглянула на стіл Рейвенклову. І склонилась до зеленоокої, щось сказала, до них також склонився Рон, але Ґрейнджер почала кричати на нього з проводи його повного рота. Я ж спостерігав, за Поттер, що ковирялась в тарілці не звертаючи на це уваги.
— Що Том, думаєш хто осмілився підкотити до прекрасної половини золотого тріо? — я перевів погляд, на Драко що з усмішкою дивився на стіл Ґрифіндору.
— А що, маєш відповідь? — мені не подобалось що хтось замітив, мою цікавість до Поттер, але також я хотів знати хто може бути відправником посилання. Драко, як кузен може знати, що там і як.
— Ну, Поттер вигідна партія, місце в Візенгомі, спадок, той же Дігорі. — промов Драко, й гляну на стіл борсуків. — Вони влітку мали спільну поїздку на кубок з квіддічу. Або хтось з близнюків Візлі, Поттер допомогла їм з деякими винаходами. — я уважно слухав Мелфоя, про себе відмічаючи, що нічого нового в цьому немає. Але якийсь хробак, гриз мене в середині. — А ти що, ревнуєш? — почув це я глянув на Мелфоя, з неважливим поглядом.
— Тобі що, в сік щось підлили? Мені то до неї яка справа ?
— Ну уже цілю обідню перерву з неї очей не зводиш.
— Вона хоча б не має цього дурнуватого вигляду, як інші. Навіть наша льодова принцеса, розтала дивися. — Я погляну на Дафну Грінгольс, що шепотілась про щось з Паркінсон. — Дивитись, не можу, на всю оцю “милоту”.
— Пожалуй ти правий. — я був радий що зміг викрутитись, а сам задумався. Невже я ревную?
Я поглянув на Поттер, що говорила про щось з патлатою заучкою.Після того що було… А що до речі було? Просто секс, по випадковість. Два рази. Це взагалі для неї щось значить? Судячи з її поведінки, ні. Вона ніяк, не виказує того що в будь-який момент може примусити мене до шлюбу з нею. Ми ж просто переспали, подумаєш з ким не буває.
Ну і що, що згідно з чистокровними традиціями, дівчина до заміжжя має бути не винною. Ось Милісенду Броуд, з Гойлом, це не зупинило, Мелфоя з Паркінсон теж, індіанок Патіл теж. Взагалі, чому я про це думаю, переспали та й переспали… Зустрів, погляд її очей, здається вона взагалі розкисла, погляд таких сумний…
Ну, та це ж лайно повне. З такою думкою я встав зі столу й пішов на вихід. Якого Дементора, я ревную? Яка мені справа, до неї? У нас з нею за ці сім років, навіть до пуття й розмови не було, лише так ввічливість не більше. Ну а те… Просто випадковість…. що не дає мені далі спокійно жити. Я не можу, навіть думки пропустити, що вона з кимось, зустрічається. Вона має бути лише моєю… Я вдарим кулаком об стіну, деракл тебе дери. Що ти зі мною зробила? Як ти змогла, всього лише одним таким здавалося таким вигідним вчинком для мене, зробити мене своїм рабом? Чому, мені не все одно, до тебе?Я старався, зосередитись на уроках, але той її погляд ніяк не полежав мене.Тому я трансфігурував букет червоних троянд, зі своєї краватки я зробив стрічку, в слизеринский кольорах, і шкільною совою відправив Поттер.
Я не бачив, як вона її отримала, але зато почув, в здох Паркінсон:
— Ооо, Поттер, троянди подарували. Хто це такий сміливий? — Я поглянув на стіл Ґрифіндору, зеленоока тримала в руках букет квітів, й говорила з Браун.
— Чого одразу сміливий? — Запитав Забіні.
— А ти не знаєш? Поттер…
— Пенсі, не говори про цю нісенітницю. — Мелфой говорив різко, ось це уже цікаво. Блейз, зацікавлено глянув на парочку, й промовив:
— Ну так скажи нам правду Драко. Щоб ми не вірили в нісенітниці, про Гаррі Поттер. — тонкий прийом, але з Мелфоєм навряд чи пройде.
— Єдине, що тобі варто знати Блейз, так це те що до спадкоємиці Поттер, треба відноситись згідно з традиціями. Якщо хочеш її прихильності, працюй над своїми манерами й  інтелектом, бо якщо звернешся до брудного трюку, дізнаєш чому над Маклаґеном потішається власний факультет. — Остання мене зацікавило найбільше, і я здається все зрозумів.
— Він що програв дуель, за твою Кузіну? — Уточнив Нотт.
— Не знаю. — Промовив Драко, з посмішкою. Варіант, Нотта, має сенс, але з ким була дуель? З самого Поттер?Можливо, вона досить таки добре володіє бойовими закляттями.
Ну або за неї міг хтось вступитись. Щось мені від цього стало погано. Чому не я? Бо я не вчусь з нею на одному факультеті, і не можу тримати в полі свого зору 24/7. Я декілька днів думав над тим що почув від Мелфоя, але остаточно я все дізнався від Візлі. Ми були на Гербелогіі, й стояли навпроти один одного. Поттер стояла навпроти свого кузена. Візлі не носив ніяких захисних артефактів, і я міг “покопатись” в його голові. Мерлін, в нього там така сітка всяких думок, що можна застрягнути надовго. Здається хтось вчив його захисту розуму, примітивного, але захисту. Я знайшов все що хотів майже на поверхні, для нього це явно було не самим важливим спогадом. Поттер, без дуелі, осадила Маґлакена, по магловски дав по морді, й вилив на нього коктейль з якимсь зіллям. Її саме місце на Слизерині. Хоча з цим ніхто не погодиться.
Наближались пасхальні вихідні, після яких всі учні почнуть вчити все підряд для екзамену. Всі рвонуть в бібліотеку, так що поки тут тихо, я робив домашні і потроху готувався до екзаменів. Мою ідилію перервала розмова за один зз стелажей, я кинув підслухуючи закляття й одразу впізнав голос Мелфоя і Поттер.
— Гаррі, ти ніколи не залишалась в школі на весняні вихідні, і я в житті не повірю в цю дурню, що ти тільки що сказала.
— Міг би удати, що повірив. — в голосі Поттер було чудно легке роздратування.
— Лорд Поттер буде радий тебе бачити, так же як і…
— Я уже повідомила їх про свої плани Драко, я не буду нічого міняти.
— Ти така вперта, жах просто.— Якщо це все, то…
— Літні канікули теж проведеш тут?— Ні, маю цікавіші плани.
— Я розумію, що тобі це не до вподоби, проте рани чи пізно тобі прийдеться це зробити. Заради роду, і ти не зможеш відкупитись лише…
— Так, я знаю, але краще пізно ніж рано, я хочу до того момент зробити багато чого, що не зможу потім.
— В тобі більше блековської крові, ніж здається на вигляд кузіно.
Вони почали говорити про навчання, нічого цікаво. Цікаво, цікаво, Поттер знову залишається в школі, але чому? Інформація не погано, але на жаль не дуже зрозуміла. Але так чи інакше, мене це поки що не цікавить.
На ці вихідні дітей залишилось більше ніж на канікули. Але в більшості всі відпочивали, тому я був в бібліотеці, читав книжку і насолоджувався тишею.
І думав про Поттер, що я бачив лише в перший день вихідний, в зал на трапезу вона не приходила, хіба що під своєю мантією, бо я її там не бачив.
Уночі я патрулював коридори, в цьому не було сильної необхідності, я просто виконував свої обов’язки.
На астрономічній вежі, я застав уже знайому мене Халфапку, що явно найшла собі нову жертву, але здається я її помішав. Хлопець швидко пішов після того, як я зняв з нього бали, а Мелінда злісно глянула на мене після, посміхнулась.
— Здається, ти хочеш продовжити те…
— Мінус двадцять п’ять балів з факультету Халфап, за порушення правил. Ще хоч одне слово, і зніму ще бали Мелінда, цікаво тобі таке пробачать? 50 балів за ніч. — Окинув мене злобно, презирливим поглядом. Вона пішла, почекав хвилину я пішов далі.
Уже майже закінчив обхід, йдучи біля парадного входу я побачив як хтось відкриває двері, оглядаючись. Я прихилився до стіни, в очікувані. Яка сьогодні гарна ніч, п’ятеро порушників, двоє з Халфапу, двоє з Рейвенкрову, і один з Ґрифіндору, побачив хто крадеться в темноті, я посміхнуся шестеро за ніч, плюс ще один з Ґрифіндору, точніше одна.
— Поттер, ти здається день з ніччю попутала. Міну… — Я старався поводитися як завжди, не думаючи що між нами щось змінилось, через…те що ми переспали. Тим більше вона поводилася точно так же, ну до цього моменту точно. Вона поклала руку мені на губи.
— Здається, я тобі уже говорила, ти куди міліший коли мовчиш. І, так перш ніж ти знімеш з мене бали, нагадай мені будь ласка дякуючи кому, ти зміг позбутися компанії Снідріксен на Різдвяну ніс. — Я поглянув на Поттер з цікавістю, як це не по гриффиндорски. — Згадав, в знак вдячність удай що не бачив мене тут, добренько? — Вона забрала руку у мене з обличчя і пішла далі по коридору.
— Я думав, що уже віддячив тобі Поттер, в ту саму ніч в класі…
— Помилився. — У два швидких кроки я наздогнав Поттер, і взяв її за плече штовхнув до стіни й на клонився й поцілував.
Вона мене ви бісила, як вона так може? Я тут значить, маю ревнувати, а її хоч би хни.
Її губи мали якийсь дивний смак, щось ніби спиртне, але ніби й ні. Я хотів це все припинити, але ж хіба це від мене одного залежить?Поттер явно мала інші плани на цю ніч, вона заштовхала мене в якийсь кабінет. А після уже я сам не дуже той хотів її мішати, але напевно треба було. Думав я дивлячись в дзеркало на свою спину, де було повно подряпин від її рук. Виявляється у неї є нігті, не погані такі нігтики. До парти ми не дійшли, зупинились біля стіни…Блейз, що залишився на ці дні в школі, при свиснув зайшов в душ і побачив мою спину після ночі з Поттер, тим самим відірвав від спогадів.
— Мерлін, і Моргана, та Мордера їм в ноги, хто ця дівчина? Я маю знати, у кого така пристрасть пускати кров під…
— Чого одразу пристрасть? — Я накинув сорочку, спина занила.
— Бо тепер у тебе завжди буде така спина, якщо ти звісно не зміниш партнершу. Як я чув якщо дряпають тільки від пристрасть. Так хто тебе до речі так? — Я закінчив з одягом, і пішов до виходу.
— Не старайся, тобі нічого не обломиться.
Ми знову поводились так ніби нічого не сталось, поводилися як завжди і як всі готувались до екзаменів. Наших останніх екзаменів в цій школі. Мої однофакультетники в більшість мали займатись сімейними справами, одружитись, ті хто другі по рахунку діти думали над майстерністю в певній області.
Я думав поїхати за кордон, аби вивчати магію там. Я був повнолітнім, і нарешті міг не повертатись в притулок. І це мене дуже радувало. Але хоч якби я не хотів цього признавати хвилювався за Поттер. Я розумів що її подальший вибір, очевидний. Це мені й підтвердив Мелфой. Ми сиділи після останнього екзамену, біля озера. Він говорив про шлюб, і як він цього не хоче, і сам же сказав:
— ……ось би мені як Гаррі, я був би радий.
— А що з Поттер?
— Лорд Поттер, дав її свободу від шлюбу поки що. Він відмовив всім хто надіслав шлюбний контракт. Звісно це не на завжди, але два або навіть п’ять років у неї точно є. Думаю, вона якось його вмовила на це.
— Вона так цінує свою свободу? — Мелфой усміхнувся.
— Так, цінує, вона не дасть згоди на шлюб де треба повинуватись волі чоловіка.
— Значить щось від батьків у неї все-таки є. — Блондин від цього скривився.
Ось значить про що вони говорили доті, в бібліотеці.
Випускний пройшов добре, всі святкували. Я теж, якби дивно це не звучало. З ранку з похміллям, я сідав в поїзд, що відвіз мене в Лондон.
Було важко покидати школу назавжди, але я розумів, що іншого вибору немає. Я не можу більше нічого тут взяти, треба знайти інше місце звідки можна черпати знання.
На пероні, я бачив Поттер, її зустрічала Белатриса Лестранж, пара років під сорок, як я розумію Лорд і Леді Поттер. До них пішов Драко, з яким я попрощався хвилину тому. Сам я рушив до магловської частини, щоб магловським транспортом, поїхати з Англії. Мені немає, що тут більше робити. Грошей що я підзаробив і заощадив має бути достатньо на білет, куди подаль звідси.

______________________________________
Як вам?
Бажаю всім удачі)