Зустріч з незнайомцем

  Стоїть осінь. Червоне, жовте й ще зелене листя оточує нас з усіх боків. Строкатість листопада радує око, а свіже осіннє повітря лоскоче ніс. Суха трава — провісник близької зими — рипить під ногами. Морози, за ніч укривши тонкою плівкою криги калюжі, все ще здаються далекими. Але північні вітри вже дають привід підготувати теплі рукавиці та в’язані шкарпетки. Виходячи вранці з будинку, я звернула увагу на шелестіння листя на деревах. Краса осіннього лісу вражає. Дерева стоять в золоті та іржавому багрянці, листя на кущах мало, але воно ще тримається. Мій будинок знаходився не далеко від лісу, тому я могла насолоджуватися цією красою постійно. У лісі панує особлива атмосфера. Повітря чисте і свіже, з запахом опалого листя. Гуляючи по лісовій галявині я заходила чим далі в ліс.

– Стоп, що це? – сказала я сама собі. Помітивши печеру я здивувалась, адже знала кожнісінький куток у цьому лісі та цієї печери раніше тут точно не було. Моя цікавість взяла наді мною гору і я пішла оглядати. Зайшовши в середину я здивувалася, адже здавалося неначе вона була нескінченою. Я продовжувала іти.

– Я так втомилася. Вона що дійсно нескінчена? Кінця-краю немає. – втомлено промовила я. Зрозумівши що далі йти просто не має сенсу я вирішила повернутися. Вийшовши з печери моє здивування набуло нового рівня.

– Чому надворі темно? Невже я цілий день проходила в печері? – я поглянула на наручний годинник, він зупинився, але я памятаю що вчасно завела його. Механічні зовнішні годинники мають певні особливості, завод механізму входить в число обов’язкових процедур.

– Напевне все-таки треба було купити новий годинник. – я любила старовинні речі тому і носила цей годинник, хоча навіть не пам’ятаю звідки він в мене. Це не дивно для мене, адже я не пам’ятаю майже нічого. Ні батьків, ні дитинства, ні навіть того як я опинилася в цьому лісі.

– Ну добре що хотя б своє ім’я пам’ятаєш. – з сарказмом сказала я сама собі. Мене це чомусь ніколи не турбувало, до цього часу. Відчуття що ця печера вплинула на мої мізки.

– Аґрін? – хтось покликав мене, але хто ходить в ліс у ночі? Більшість людей з містечка бояться його, тільки декілька моїх знайомих наважувалися заходити в ліс, але тільки зі мною. Дехто боїться не тільки лісу, але і мене кажучи що я відьма. Та більшість люблять мене тому що я умію лікувати людей травами. У мене темно руде волосся та каро-зелені очі. Добрі люди із містечка називають мене Дитя лісу, а я і не проти, мені подобається.

– Аґрін, це ти? – уже ближче та виразніше я почула своє ім’я. Повернувшись я побачила якогось чоловіка. Він підходив все ближче до мене.

– Це все-таки ти. – промовив він. Я не могла роздивитися його, адже на ньому був шарф який прикривав обличчя.

– Перепрошую, та хіба ми знайомі? – запитала я у нього.

– Ти мене не пам’ятаєш? Дивно, пройшовши крізь печеру ти повинна була все згадати. – цей чоловік і справді мені когось нагадував, але я не могла зрозуміти кого. На дворі холодало, тому я вирішила запросити незнайомого мені чоловіка в дім. Адже він знав щось про мене, і мені кортіло дізнатися що саме.

– Перепрошую що перебиваю, але тут уже холодно давайте продовжмо нашу розмову в моєму маленькому будиночку?

– Нестрашно запрошувати незнайомця в гості? – я хотіла щось відповісти та натомість просто попрямувала в бік свого дому.

– То ви ідете? – повернувшись до незнайомця я посміхнулась, той у відповідь помотав головою та почав іти за мною. Дорогою у мене було відчуття ніби щось змінилось, наче це не той ліс. Дійшовши до будинку я помітила що немає стежини яка вела до містечка. Я відчинила двері та запросила гостя увійти.

– Будьте, як вдома, але не забувайте що ви в гостях. Одяг можете залишити ось там. – з усмішкою на обличчі я вказала на вішалку для одягу гостей. Скидаючи свій верхній одяг я згадала що так і не знаю іменні свого гостя. Повішавши одяг до шафи я повертаючись в бік гостя промовила:

– Я так і не знаю вашого іменні, хто в.. – поглянувши на його обличчя я застигла.

– Моє ім’я Албус Дамблдор. – я стояла в ступорі, не кожного для Дамблдора побачиш. Помотавши головою від здивування я намагалася прийти в себе. Ну який Албус Дамблдор в моєму домі, жарт якийсь напевне.

– Дуже смішно. Де камера? Куди дивитись? Розіграш вартий похвали, де ви такого актора схожого знайшли? Не могли ж ви Джуд Лоу з Британії притягти. – істерично сміялась я шукаючи камери по домі, та ні камер, ні того хто б міг влаштувати розіграш не було. Якщо він і справді Дамблдор, то нехай пред’явить докази.

– Не вірю! Докажи що ти Альбус Дамблдор! – Тикаючи у нього пальцем заявила я. Він направив рукою в сторону вішалки для одягу і промовив:

– Вінґардіум Левіоза. – одяг злетів в повітря. Я підбігла до нього переконатись чи не прив’язані речі, та ніяких ниток за які він міг потягнути не було. Невже це і справді він? Що йому від мене потрібно?

– Добре, вірю. Я думала Албус Дамблдор вигаданий персонаж. Як це можливо? І що вам потрібно від мене?

– Вигаданий? Ти напевно читала книги Джоан К. Ролінґ, вірно?

– Так. Ви знаєте про книги? – здивовано запитала я.

– Я знаю Джоан К. Ролінґ. – посміхнувся він. Мій мозок не був готовий це почути, тому я знову в ступорі.

– Вона випадково потрапила в наш світ. Таке іноді буває, люди потрапляють у інші світи, вона далеко не перша та не остання. Джоан К. Ролінґ вирішила написати про це книгу, та я попросив не розповідати про те що можна подорожувати світами. Я якось читав її роботи, не все там описанно так як було на справді, багато чого вигадано. Вона навіть зайшла на перед, якщо так можна сказати.

– Зайшла на перед?

– Тобто написала те, що могло б статися в майбутньому.

– Так, давайте ми підемо на кухню, я заварю чаю чи кави, і ми сядемо та продовжимо нашу розмову. А то я від здивування засапала вас питаннями в прихожій. – я провела Албуса на кухню сама взялася заварювати собі кави.

– Вам кави чи чаю? – запитала я гостя. Він всівшись на зручний диван відповів:

– Кави, буль ласка. Так що б ти ще хотіла дізнатися?

– Ви сказали що пройшовши крізь печеру я повинна була все згадати. Що саме? Я не пам’ятаю нічого про своє дитинство, навіть прізвища свого не знаю, знаю тільки ім’я. Ви знаєте хто я?

– Знаю, ти Аґрін Дамблдор. Моя молодша сестра. – у мене здається почало смикатися око і я зомліла.

  Це моя перша робота, не сваріть будь ласка)