“Щоденний віщун”

Out here, barely see my breath

Surrounded by jealousy and death

I can’t be reached, only had one call

Dragged underneath, separate from you all

Fugazi “I’m So Tired”

Вихідні минули спокійно. Драко ходив тільки на обід, аби не витрачати життєвих сил на боротьбу зі злобними поглядами, чатувавшими в кожному коридорі Гоґвортсу. Доведеться звикнути. У неділю він зіштовхнувся з Поттером біля виходу з Великої Зали. Той кинув Драко недбале “привіт”, наче старому знайомому, і побіг за Джіні з Герміоною, які йшли попереду. Він навіть відповісти не встиг. Приємно, що його не закидали какобомбами, але з іншого боку — він відчув якусь легку образу. Поттерові з його друзями просто байдуже. Вони не звертали на нього уваги. Ні тобі підколу, ні презирливого погляду. На обійми він все одно не розраховував. Це “привіт” чогось засіло в голові. Це ж добре, чи не так?

Асторія всюди бігала з ним, але намагалась не докучати, наскільки це було можливо. Він дізнався, що в неї доволі жорстокий і глумливий батько, не близькі стосунки з сестрою і бажання отримувати гострі емоції від цього паскудного життя. Сьогодні вона мала біляве пряме волосся до плечей. Вона прийшла до вітальні після вечері, принісши шматок пирога і груші.

— Я думаю, ти скоро остаточно зникнеш, — сумно заключила Асторія.

— Що? — з набитим ротом отетерів Драко.

— Якщо будеш їсти лише раз на день — зменшишся до крихітного розміру і зникнеш.

— Не зникну, — та щось його вкололо у цій фразі. Він зникав не з фізичного, а з соціального простору. Чи то за власним бажанням, чи то за небажанням інших сприймати його. — До завтра.

Він спокійно пішов до спальні, не дочекавшись відповіді.

Понеділок видавався нервовим. Всі понеділки такі. А понеділки смертежерів, навіть колишніх, у стінах Гоґвортсу просто жахливі. Драко довго вдягався, неправильно застібаючи мантію другий раз, потім довго складав підручники, пергаменти і пера. Останньою він узяв паличку. Вона справді чарівна, бо одразу дала йому ковток енергії і внутрішнього спокою, адже з нею він не сам.

Заняття з травознавства пройшло нормально. Він не відходив від грядки, роблячи необхідні помітки в пергаменті стану чарівних рослин. Він обрав жалючий кущ. Його отрута була як кислота. Драко задумався над тим, чи можна нею стерти мітку. Учні не звертали на нього уваги. Це було взаємно. По закінченню уроку, один гафелпафець поцілив у голову Драко кулькою незмивайки, червоною як:

— Як кров на твоїх руках! — крикнув нападник — високий короткострижений хлопець.

Професорка Спраут тільки похитала головою. Драко пішов на урок зіллєваріння з рудим від червоного барвника волосся. Заняття Слизорога проходили разом з ґрифіндорцями, які, Драко мав надію, будуть благородніші за гафелпевців.  Тут була і задротка Ґрейнджер, і святий Поттер, який тепер замінив Візлі на його сестру — Джіні. “Гідна заміна”, — міркував Драко, спостерігаючи як закохані переглядались або тримались за руки. Герміона працювала поруч з парочкою. Тепер вона здавалась третім колесом у цій компанії. Драко захотілось кинути у трійцю згортком паперу або сказати пару гострих слів Ґрейнджер. Вона завжди дуже смішно реагує — гордовито здіймає підборіддя, супиться і відвертається. Хотілось зробити що-небудь просто так, заради жарту, щоб він став помітним. Тільки жарти скінчились, а заразом і задоволення від них. Кинувши сумний погляд на трійцю, Драко відвернувся і взявся варити зілля слави. Хоча нащо воно йому — кожен учень школи ходить на вустах з його іменем, щоправда вживають вони його у лайливому контексті. Ще й Слизоріг привертав зайву увагу до Драко, коли занадто часто підходив до нього зі стурбованими запитаннями та коментарями: “Усе гаразд, Драко? Допомогти тобі із зіллям? Чудово подрібнив корінь змійовика! Відвар пуерарії треба потримати ще трохи”. Мабуть, це професор так піклувався чи то за Драко, чи то за безпеку своїх учнів.

За обідом Драко смакував курячі відбивні з картоплею по-селянськи, і був навіть дещо щасливішим ніж завжди. До нього підсіла захекана Асторія. Сьогодні вона мала дві схожі на мишачі вушка гульки на голові, вкриті срібними горошинками.

— Тобі треба це побачити.

На його тарілку впав свіжий випуск “Щоденного Віщуна”. Асторія тицьнула пальцем у невеличку колонку із заголовком “Амністія смертежерів: чистокровні закони повертаються?”

— Дивись це, — вона провела пальцем до низу статті.

“Давно відомо, що дії міністерства щодо усунення смертежерів та послідовників Волдеморта (чи то “колишніх” — як вони воліють себе називати) є дуже кволими. Наприклад, нещодавно стало відомо про зняття обвинувачень з Нарциси Мелфой, дружини відомого кровожерливого смертежера Луціуса Мелфоя, що є свідченням огидної толерантності міністерства до злочинців. Хоча міністр заявляє, що начебто сам Гаррі Поттер свідчив на захист пані Мелфой…”

— Її відпустили! — зрадів Драко.

— Читай далі, — але Асторія вже вирвала газету, щоб зачитати вслух самостійно. — “Ми отримали інформацію від анонімного джерела, що право на так зване “виправлення” отримав також син подружжя Мелфоїв — Драко. Останній знаходиться тепер у Школі Чарів і Чаклунства Гоґвортс, яку сам же допомагав розвалити у травні цього року. Свідчення джерела: “Я бачила його, коли він купляв книги до школи. Я зразу його впізнала. Копія свого батька. Я маю доньку в Гоґвортсі. Як я маю спокійно сидіти, коли вона навчається в одній школі з убивцею, смертежером і зрадником усього магічного світу?! Я сама з родини маґлів. Це ніщо інше як беззаконня і корумпованість міністерства та школи у зговорі з цими товстосумами. Всім відомо, що Мелфої купують людей”. Школа поки що не надавала офіційних коментарів. Міністерство вважає всі звинувачення на свою адресу скомпрометованими, але обіцяє перевірити ще раз справи, пов’язані з родиною Мелфоїв”. Далі йде замітка про те, чому Азкабан — найкраще місце для колишніх смертежерів.

Драко намагався не панікувати. Газетяри написали купу брехні, але суть точна — смертежери небезпечні. А значить, його можуть повернути назад чи взагалі відправити до Азкабану. Кров повільно припливала до голови. Інші учні нишком озирались на нього. Їх не можна звинувачувати — Драко теж інколи боявся сам себе.

— Мерліне, це така дурня! Понавішували ярликів, обізвали тебе, прирівняли до батька і кажуть щось про закони. Гнійна пропаганда ненависті! Працюють на людських емоціях! Жодних фактів!

— Факти не мають значення, коли ти маєш мітку. Це єдиний факт, який усіх цікавить. Снейпа й досі не можуть виправдати посмертно, бо він смертежер. А що казати про живих?

— Але ж це маніпулювання словами! Треба писати скаргу!

— Вже чую заголовок: “Смертежер пише скаргу на маґлороджених за дискримінацію і обмеження своїх прав”, — сміявся Драко.

— Це не смішно. Вони, купа слизьких ідіотів, тільки й хочуть, що нас знищити.

— Про тебе там не йшлося.

— Якщо так піде далі, вони заборонять слизеринців і чистокровних як найнебезпечніших представників магічної спільноти.

— Не заборонять, — Драко згорнув газету і посунув подалі, повертаючись до своїх відбивних.

Хоча він виглядав спокійним, його розривали дивні почуття. Нарешті свобода для нього та матері. Але ця свобода мало що дає, коли ти як шмат лайна серед чарівників. Справа не тільки в самооцінці чи самозреченні, сумлінні чи навпаки — ще більшій ненависті. Справа в тому, чи взагалі можлива ця амністія, коли ти зробив стільки суперечливих дій і, прямо скажімо, злочинів. 

Асторія продовжувала щось розказувати за скарги і несправедливість, поки він з байдужим поглядом жував холодну картоплю. У Драко був план сьогодні — написати мамі листа і сходити в бібліотеку. Він вирішив почати з останнього.

— Куди ти? До Макґонеґел? — почала Асторія, побачивши, що Драко встає.

— Мені треба до бібліотеки. Побачимось у вітальні.

Асторія залишилась з газетою в руках та ображеним виглядом. Драко знав, що веде себе з нею нечемно. Тим паче, що вона навіть чимось симпатизувала йому. Вона ж навіть захищала його. Та важко було повірити, що здорова людина буде йому другом.

Зайшовши до бібліотеки, Драко обрав непомітне тихе місце у кутку. Тут він розгорнув узяті книги із загальної магії та чарів творення. Звідси він хотів почати пошуки того, як можна позбутись чорної мітки, якщо можна. Десь по ту сторону книжкової шафи чулись жіночі перешіптування:

— Кажу тобі, це дивно. Чого він себе поводить наче все норм?

— А що він мав би робити?

— Веде себе як беземоційна кам’яна брила. Якби він із кимось поговорив…

— Він радше помре, ніж заговорить.

Джіні з Герміоною вийшли з-за шафи і пішли з бібліотеки все ще про щось перемовляючись. Драко не був певен, що мова йшла про нього. Та чогось йому здавалось, що це так. Може вони праві. “Та тобі не завадило б бути людянішим, щоб потім першокурсники не тікали від тебе в коридорі” — казав внутрішній голос, але зовнішній не був такий певен, що когось цікавить його людяність чи її відсутність. За цими думками він не помітив як перекинувся підсвічник і підсмажив його мантію. “А це тільки понеділок”, — подумав він і прийнявся читати.

Драко погортав підручники, тоді взяв і ще пару, але там навіть не було нічого про мітки, шрами чи бодай веснянки. Може він і не знайшов потрібних заклинань, та знайшов дещо цікаве — у кожній книзі у списку попередніх власників повторювалось ім’я Ґрейнджер.