П’ятий

I`m wasting here,

Can anyone wash it all away?

I`m wasting here for anyone to wash it all away.

Five Finger Death Punch “Wash It All Away”

Я одягаю окуляри. Я розчісую темне волосся. Виходжу з кімнати і перевертаю листок календаря, який нагадує, що сьогодні субота, а отже, День Радості.

Мені не залишається нічого окрім того, щоб підти на Площу Єднання і відбути свій щосуботній ритуал.

Раз на тиждень я ходжу на Церемонію Очищення.

Якщо ви забредете на Площу у суботу – тікайте. Не озирайтесь і тікайте.

Перше, що ти побачиш на Площі Єднання – це величезний дуб у самому центрі. Далі, опустивши очі, зможеш оглянути немаленьку сцену, яку зводять спеціально для Дня Радості. Ти вже почав, назад дороги немає, роздивляйся далі. П’ять мотузок, зав’язаних у вузол на кінцях і п’ятеро людей біля «сцени». Телекамери й величезні екрани з прямою трансляцією. Що ж, сьогодні ми попрощаємось з п’ятьма шестернями у механізмі соціуму, а найпрекрасніше те, що рух людства не припиниться через це.

Я не знаю як відбирають Акторів. Мене влаштовує, що кожної суботи я насолоджуюсь видовищем смерті п’ятьох людей і мені все рівно за якими критеріями вони потрапили на плаху. Чи то вони сиділи в буцегарні, чи то вони перейшли комусь дорогу, вигравши партію в покер, чи то вони просто не подобаються комусь із влади. Я не заглиблювався у це, і вам не раджу.

Для народу вже звично збиратись кожного тижня на Церемонії Очищення і лицезріти Виставу. Зараз на Площі ви можете побачити зо три сотні людей, котрі сміються, п’ють й ставлять ставки хто швидше задихнеться. Себто, звичайний вихідний типової міської буржуазії.

Дванадцята сорок, тож, через двадцять хвилин залунають фанфари і набіжить ще зо триста зівак, охочих «очиститись», отже, треба чимшвидше пробратись поближче до сцени.

Якщо тобі немає чим зайнятись у житті, то можна піднятись на ставках Церемонії Очищення. Суть у тому, що є два способи обрати свого переможця у змаганні «Хто швидше відкинить ласти» й заробити на цьому грошенят. Офіційний. І неофіційний. З першим все зрозуміло: з лівого краю Площі розташований стіл, за яким сидить пихатий дядько, що приймає ставки. Така собі розвага. От з тими, хто заправляє «чорним ринком» значно краще. Уже за дві хвилини розгляду натовпу, я помітив чотирьох, знайомих мені, чоловік, що приймають ставки, їх називають «майстрами». У такий спосіб люди програють особисті речі, квартири, а буває, навіть бізнес. Та й взагалі, це діло прикольне, але на любителя, а от їх-то тут і багато.

Але я ніколи не ставлю на людські життя. Не те щоб я такий от пацифіст, та мене просто принижує можливість такого заняття. Я не зневажаю «гравців» і не збираюсь осуджувати їх за звернення до «майстрів». Зрештою, ми всі колись помремо, тож Церемонія Очищення просто пришвидшує цей процес для п’яти чоловік щотижня. Можливо, це навіть добра справа, якщо подивитись з певної сторони. За моєю ідеологією після смерті людина відходить у світ кращий, а, звідси, більше не буде відчувати цього смороду гнилого міста (і ще не зрозуміло, реального запаху чи гнилі людей), страждань й проблем. Знову ж таки, я ще не думав над тим, буде «інша сторона» таким собі райським Едемом або просто нескінченним Тартаром.

– Хей, чувак, сьогодні свято, чи чого такий смурний? – товкає мене в плече якийсь чолов’яга, у якому я впізнаю свого сусіда з верхнього поверху. Очевидно, він вже добряче випив.

– У вас свято кожного Дня Радості, довбню. Відчепись, – може, занадто суворо й образливо кидаю я й відходжу ближче до сцени. Дійство ще не скоро, тож в мене є купа часу оцінити обстановку й насолодитись усією похмурістю цього світу.

Сьогодні досить темно, незважаючи на те, що за прогнозами місцевої гадалки, що живе у сусідньому будинку від мене, мало б бути сонячно й ясно. І вір після такого у надприродне, хоча я й так вірю лише в те, що завтра не можна побачити у віддзеркаленні або  воді, а тим паче, у скляному шарі, тому для мене реальність – це те, де я існую і кожен день – новий листок у аркуші мого життя, що ще абсолютно чистий й ніхто не міг написати щось на ньому до мене.

– Ти не знаєш чому Дійство називають саме Церемонією Очищення? – роздається метри зо два справа від мене. Я випадково підслухав розмову двох чоловіків. Сердечно вибачаюсь.

Справді. Чому саме Церемонія Очищення? Подейкують, що Церемонія створена для того, аби прибрати від себе «брудних» людей, котрі є сміттям для чистого (мабуть, тільки на погляд тих, хто це придумав) світу. Та знаєте, «бруд» – поняття доволі абстрактне, тому під цю оцінку може потрапити кожен, як на мене (а я вже зазначав, що не знаю звідкіля беруться по п’ять людей для щотижневої Церемонії Очищення). Так як церемонія не може існувати без нагоди її проведення, було прийняте рішення про започаткування Дня Радості. Це свято покликане дарувати людям посмішки й задоволення. Якщо подивитись на натовп, що зібрався на головній площі міста, то ті, кому прийшла ідея такого святкування вправно виконали свою місію. «Глядачі» дійсно радіють й щасливі. Церемонія стала для нас своєрідним спасіння, способом розслабитись після важкого робочого тижня й відсвяткувати бодай щось (коротше, просто нагодою випити). Я ж просто надихаюсь усим цим дійством, бачу контраст між «сміттям» і «глядацькою залою» й мене переповнює така буря емоцій, що й уявити страшно, якби таке масштабне цунамі залило місто. Можливо, саме воно й змило б усі негаразди. Можливо, цей апофеоз природного знищення людства став найкращим уособленням Дня Радості й Церемонії Очищення. Воно б стало Очищенням.

Тим часом, на годиннику, який традиційно встановлений над сценою дзвенить дванадцята п’ятдесят п’ять. До Церемонії залишилось недовго. У мене є остання можливість подивитись на новоприбулий «бруд», глянути їм в очі й спробувати прочитати їх думки.

Я завжди хотів дізнатись що думає людина, коли розуміє, що їй дійсно залишилось жити хвилин так п’ять. Страх? Переживання? Холод? Чи відчуває вона хоч щось? Вона вже ментально мертва? Якщо так, то як це? А якщо ні, то як це двічі? Чи страшніше людині, якщо вона бачить яким способом її повісять? Чи якби вона знала точний час своєї смерті? Я ставлю собі занадто багато риторичних питань. Думаю, одного разу це зведе мене з розуму, але, врешті решт, колись я дізнаюсь відповіді на усі ці запитання, так як такі люди як я просто не можуть відходити у інший світ своєю смертю.

Кожної суботи о першій нуль нуль Площу Єднання охоплює натягнуте збентеження й інтрига. Близько чотириста людей зробили свої ставки. Кажуть, що деякі можуть програти так увесь свій бізнес або дім. Я не з таких, отже мені немає чого боятися.

Я дивлюся на молодого хлопця з білявим волоссям і бездонними блакитними очима. Він не зруйнований зсередини. Він не радісний. Він не ніякий. Навпаки, на його лиці читається лише твердий спокій. Так, наче він готовий померти. Чи можна узагалі бути до такого готовим? Він перехоплює мій погляд, і, клянусь, вперше я відчуваю, що хтось може бути сильнішим від мене. Я не можу зупинитись і не дивитись на це створіння. Я не відведу погляд. Він тримає мене на мушці своєї блакиті. Я роблю крок назад, але залишаюсь у першому ряду перед сценою. П’ятірку виводять на їх п’єдестал. Накидають петлі. Зворотній відлік і, як завжди, кричать усі, окрім «потерпілих». Десять. Дев’ять. Вісім. Три. Два. Один. Підлога під їх ногами провалюється. Четверо двигаються у смертельних конвульсіях все тугіше затягуючи вузол. Білявий просто висить. Він не витанцьовує танцю смерті. Він зустрічає її на рівних. Увесь цей час він дивиться лише на мене. Нехай, навіть спідлоба, нехай навіть так, як дозволяє йому мотузка, але дивиться. Так, наче я – сама Смерть. Привіт, я не боюсь тебе. Привіт, я не гірше від тебе.

Я заспокоююсь. П’ятий хлопець робить останній, певно, найспокійніший у його досить короткому житті, подих. Дивно, але на нього поставило тільки троє людей, та й ті виграли по незначній сумі, котрої хватить лише на два проїзди додому. Знову ж таки, дивлячись де вони живуть.

Я думаю, що ніколи не зустрічав схожих на П’ятого і ніколи не зустріну. Такі люди народжуються раз на мільйон і помирають раз на тисячу. Але мені все рівно. Перша десять. Я можу йти додому.