Сон

Жизель уже давно зрозуміла, що життя в неї не вдалось. Можливо в її випадку нема на що жалітись. Жива, здорова, батьки заробляють достатньо і виконують майже всі її забаганки. Але чомусь це не допомагає їй в соціумі. В неї майже немає друзів, немає хлопця, коли в свої 16 всі дівчата уже почали з кимось зустрічатись. А Жизель навіть жодного разу не залишалась на ночівлі у друзів, не пила і навіть не пробувала курити.

Але з такими друзями, як у неї навіть не хочеться пробувати чогось подібного. Подруга Ненсі після обіду запропонувала вийти пройтись разом із другом Деймоном. В них була ось така невелика компанія. В яку входила й Жизель. Та ні Ненсі, ні Деймон не були хорошими друзями. Вони були близькі між собою, але не близькі з Жизель. Вона відчувала себе лишньою. І кожної ночі перед тим, як впасти в сон благала, щоб у неї були нормальні друзі і щоб був хтось, хто любить її. Сильно і до беспамʼятства.

Уже пройшов місяць навчання. Дівчина здається більш менш налаштувалась на випускний клас і влилась у колектив. Але все це дуже дратувало. Жизель не хотіла робити нічого, крім того, щоб валятись у ліжку. Та як тільки до її мами подзвонила мама Ненсі і сказала, що Жизель не відповідає на її повідомлення, то всі її плани накрились.

Кінець вересня зовсім не схожий на осінь. На вулиці немає жодного жовтого листочка і температура під 30° за Цельсієм. Жизель навіть не думає над одягом, натягує на себе просту чорну майку і чорні штани. Це незвично для неї, через те, що майка оголює її плечі, ключиці і спину. Жизель так не вдягається, але пекельна жара і незадоволений погляд мами змушує дівчину це зробити.

Жизель навіть не бере із собою нічого крім телефона. Виходячи з дому набирає до Ненсі, запитує куди йти, на що, та незадоволеним тоном відповідає, як завжди. Розмова далі не продовжується, Ненсі вперто мовчить і чекає поки Жизель розважить її.

Ненсі була справжньою стервою. Здається, що вона себе веде, як справжня подруга, але вона трясця, просто тупа, як двері. Немає навіть такої дурні, якою можна було б описати цю дівчину. Жизель уже давно почала відмічати, що Ненсі усе повторює за нею, копіює кожен її фірмовий рух, кожну фразу. Це уже не говорячи про одяг. Коли Жизель вирішила зробити собі каре, Ненсі на наступний день теж прийшла з коротким волоссям. І що було найобразливіше, що Ненсі ця зачіска пасувала більше.

Їх німа телефонна розмова завершується тоді, коли Ненсі бормочить ледь зрозуміле: «Я бачу Деймона» і збиває виклик.

Жизель не залишається нічого крім того, щоб відкрити їх спільний чат, там видно, що друзі домовились зустрітись під невеликим супермаркетом, а потім піти на стадіон. Але ось Жизель уже доходить до того супермаркета, а Ненсі з Деймоном ніде не видно.

Дівчина зупиняється прямо перед магазином і починає шаритись в телефоні. Пише декілька повідомлень в чат.

«Ви де?»

«Я уже на місці, чекаю вас»

Від телефона відволікають шумні хлопчачі смішки неподалік. Величезна компанія хлопців-ровесників наближається до Жизель і від цього по тілу пробігають мурашки. Коли бачить такі компанії одразу робиться некомфортно, хочеться забратись і піти геть, але дівчина продовжує робити вигляд, що зацікавлено шукає щось в телефоні, стискаючи його в руках настільки сильно, що він от-от вискочить з її рук. А компанія не перестає сміятись і по відчуттях наче, вони обговорюють саме Жизель.

— Валіть уже придурки, — каже один хлопець і смішки віддаляються.

Жизель навіть лячно підняти голову, але вона це робить. Хлопці і справді пішли, а напроти неї стоїть лише один, лице в нього знайоме, він із паралельного класу. Вони раніше ніколи не спілкувались, знали одне одного в лице, але навіть не вітались. Він блідий до смерті, ця блідність навіть трохи лякає Жизель, бо виглядає дуже нездоровою, як і величезні синці під очима, це навіть важко назвати синцями, просто чорні кола під очима. На лиці свіжі садини, ніби хлопець не так давно був у бійці, а над бровою невеликий шрам, що придає погрозливості. Чорне коротке волосся скуйовджене, на ньому навіть не пахне якоюсь укладкою. А холодні сірі очі дивляться прямо у душу, теж вивчають дівчину.

— Привіт, — каже хлопець, підійшовши до Жизель.

Імʼя крутиться на язику, але Жизель чомусь не може його пригадати. По спині пробігає холодок. Хлопець ніколи не говорив з нею, а тут чомусь йому стало потрібно це.

— Привіт.

Жизель уже набирає повідомлення в спільний чат із друзями, щоб поділитись тим, що відбувається, але так і не відправляє, залишаючи його в чернетках. Вимикає телефон і зосереджує всю увагу на хлопцеві, що дуже нагадує наркомана.

— Я Мігель.

Точно. Ось як його звати.

— Так, я знаю, ми в одній школі вчимось. Тобі щось потрібно?

Від нього йде якась темна енергія і це напружує Жизель. Вона не вірить у містику, але чомусь лякає цей його пронизливий погляд і чорна аура.

— Ти сама?

Ось таке просте запитання ставить Жизель в тупік.

— Можна й так сказати. Чекаю друзів.

— Хочеш морозива?

А це запитання викликає ще більший тупняк. Жизель розгублено дивиться по сторонах.

— Я бачив твоїх друзів, вони уже на стадіоні біля школи. Не думаю, що вони чекають тебе.

Мігель нахиляє голову трохи в бік, чекаючи відповіді на запитання. Сонце починає заходити і він стоячи на фоні заходу виглядає якимось містично-привабливим.

Жизель ще раз дивиться в телефон. Її повідомлення навіть не прочитані. Й справді не схоже на те, що її хтось чекає. Врешті решт зараз купа людей і Мігель навряд чи причинить їй шкоду.

— Пішли.

Хлопець галантно відкриває їй двері, пропускаючи вперед. Одразу при вході Жизель помічає невелике дзеркало. Підходить до нього і поправляє свою зачіску. Коричневе волосся майже доторкається до плечей, воно пухке і сенсу від того, що вона цілий ранок вирівнювала його майже немає. А синяки, яким Жизель дивувалась у хлопця такі ж самі і у неї самої. А через те, що вона підвела свої блакитні очі чорним олівцем, то кола під очима ще більші, ніж у Мігеля.

Він терпляче чекає поки дівчина надивиться на себе.

— Ти гарна, — каже Мігель, підходячи до неї зі спини, але тримаючись на достатній дистанції.

Жизель повертає голову до нього і дивиться із легким здивуванням.

— Дякую.

Вони заходять у магазин і одразу ж направляються до камери з морозивом. Мігель мовчазний і Жизель спочатку навіть дивується нащо він покликав її з собою, якщо нічого не каже.

Мігель розглядає різне морозиво, ставши прямо навпроти того місця, де завжди лежить улюблене морозиво Жизель. Він затуляє весь вибір і дівчині не залишється нічого крім того, щоб стати в нього за спиною. Вона кладе одну руку йому на плече і опирається на неї підборіддям. Раніше вона й не звертала уваги на Мігеля, але зараз опинившись так близько до нього, Жизель відмічає їх різницю в рості. Щоб дістати своїм підборіддям до його плеча їй приходиться стати на кінчики пальців.

Жизель чує запах дешевих сигарет від нього, він перебиває майже все і нотки парфумів хлопця і навіть запах антисептика, яким він схоже оброблює рани. Сам Мігель теж перестав дихати. Для нього дивний такий контакт з дівчиною, уваги якої він хотів отримати ще з початку року.

— Вибрала щось?

— Ось те буду.

Жизель показує пальцем і в прозорому склі бачить як хлопець усміхається. Мігель дістає дві порції однакового морозива і йде до каси. Там досі багато людей. Шалений натовп в якому нереально проштовхатись. Мігель тримає морозиво в одній руці, а іншою рухає кінчиками пальців, закликаючи дівчину взяти його за руку. Жизель навіть не знає як на це реагувати, думає, що неправильно його зрозуміла, але коли він обертає голову в її бік і очима показує на руку, вона розуміє, що все правильно подумала. Одразу бере його за руку. Рука в нього тепла, але шершава. Вона теж поранена, схоже, що він аж занадто часто приймає участь в бійках.

Коли позаду хтось штовхає Жизель вона притискається всім тілом якомога ближче до протягнутої руки Мігеля. І тепер ця незвична зустріч не здається такою незвичною.

— Я не взяла з собою грошей, — дуже не доречно згадує Жизель.

— Мені байдуже, — відповідає Мігель, знову дивлячись на неї своїми холодними, втомленими очима, — Я ж тебе запросив.

Черга доходить до них і Жизель бачить, що Мігель справді платить за них обох. Вони йдуть на вихід уже відкривши своє морозиво.

І Мігель уже нічого не показуючи і не питаючи дозволу сам бере дівчину за руку, крепко стискаючи. Вона у Жизель холодна, що в таку спеку здається дивним.

— Чому в тебе такі холодні руки?

Жизель у відповідь знизує плечима, занадто зайнята поїданням морозива. Сама не розуміє чому з Мігелем неочікуванно так добре і ця чорна аура тепер не здається відштовхуючою.

— Що з твоїм лицем? — запитує Жизель і розглядає його лице, уже не уникаючи проникливого погляду.

Мігель весело усміхається.

— А що? Переживаєш?

Він відходить трохи в бік і тягне Жизель за собою, змушуючи врізатись в нього і притиснутись ближче. Жизель вимазує ніс морозивом і теж посміхається.

— Ну що ти наробив?

Вона незадоволено закочує очі.

— Бойові шрами, пацанські розборки і всякі такі штуки.

— Взагалі-то я серйозно. Рани треба обробити.

— Треба. Обробиш значить?

Він своє морозиво уже доїв. Відпускає дівочу руку, від цього Жизель одразу робиться якось холодно. Натомість він закидає руку їй на плече, обіймаючи за шию. Його дотики приємні і ніжні. І Жизель здається, що нарешті її мрії збулись. Ось так просто, несподіванно. Це ж треба було так довго кожного вечора молитись на стосунки.

Але чи були це тими стосунками, які собі нафантазувала Жизель? Що як він просто вирішив поспорити друзям. З цією думкою вона одразу згадує про своїх друзів. Які мабуть уже чекають її.

— З ким на танці йдеш? — питає тим часом Мігель.

Жизель знову знизує плечима. Це болюча для неї тема, всі в класі уже з парами. Тільки одна вона не знає з ким танцює, і справа в тому, що її, невдаху, ніхто навіть не запросив. Навіть у Ненсі є пара. А Деймон, який теж залишився без пари просто посилає Жизель натяки, щоб вона сама його запросила. Бо для Деймона, запрошувати когось не царське діло.

— Можливо не піду.

— Чому?

— Немає з ким.

Вона відчуває як його рука напружується і стискає плече сильніше.

— То в мене є шанс?

Жизель сміється від несподіванки. І дякує Богу, що її морозиво через прилив сміху не виходить носом. Їх клас не хоче обʼєднуватись з паралеллю і танцювати з Мігелем у Жизель зовсім немає шансу. Клас Жизель вважається елітою. Там усі правильні, добропорядні, майбутні медалісти. А в класі Мігеля більша частина хлопців, або проблемних дітей. В них неблагополучні сімʼї.

— Ми ж окремо танцюємо.

— Якщо ти згодна піти зі мною на танці, то я зроблю так, щоб танцювали разом.

Вони уже доходять до шкільного двору на якому розташований стадіон. Жизель знає, як її друзі відносяться до Мігеля і всіх його друзів чи однокласників, тому зупиняється перед хвірткою. Мігель теж зупиняється, він і сам все розуміє. Стає напроти неї, прибираючи свою руку. Хоч Жизель ніколи не зізнається собі в цьому, але без неї холодно і не комфортно. Вона почуває себе беззахисною. Морозиво вона уже теж доїла і єдине, що від нього залишилось це слід на носі.

Мігель проводить своїм пальцем по тому сліду, витираючи його.

— То так? — питає Мігель, — Підеш зі мною на танці?

— Якщо це можливо, то так, — відповідає Жизель.

— Провести тебе потім додому?

Він знову в свої манері нахиляє голову і цей рух здається Жизель чимось дуже захопливим, інтимним, таким, що помітила тільки вона хоч це й не так.

Сонце майже зайшло. І на дворі уже вечір. Не так темно, як вночі, але й не світло, як у день. А ліхтарів ще не ввімкнули.

— Ні, дякую.

— Бувай? — чи то запитує, чи то прощається Мігель.

— Бувай.

І ось так завершивши їх вечірню прогулянку дівчина заходить на подвірʼя школи. Наостанок розвертається, хоче помилуватись хлопцем. Він теж дивиться їй у слід, закуривши сигарету. Жизель наостанок усміхається і уже в іншій частині подвірʼя бачить друзів. Направляється до них.

— Ти де так довго? — питає Ненсі, сидячи на лавці поряд із Деймоном.

Вона як завжди в своїх окулярах і у такій же чорній майці, як і Жизель. Але Жизель навіть не звертає на це уваги. По-перше через те, що звикла, а по-друге через те, що зараз більшість в таких майках.

Напроти лавки з Ненсі і Деймоном стоять їхні однокласники. Натан — смазливий білявий хлопець, який вважається найгарнішим у школі і який запросив Ненсі на танці. І Рон, що не відстає від Натана. Вони зовсім не зацікавлені дівчатами і більше обговорюють щось із Деймоном.

— Ви знущаєтесь чи що? Я півгодини чекала вас під магазином, — драматизує Жизель, — Не можна було написати в чат?

Ненсі закочує очі і з роздратуванням дивиться на подругу, викликаючи бажання забити її тими окулярми.

— Ну так вийшло. Ми ж завжди тут зустрічаємось.

— Коли завжди?

Ненсі знову закочує очі і переводить погляд на хлопців, показуючи, що розмову закінчено.

— Вибач, Жизель, ми щось не подумали, — виправдовується Деймон, який виглядає більш привітним, — Ми як раз хлопців зустріли. Рон каже, що завтра буде перша репетиція.

— Ага, всі уже визначились з парами, — каже Рон і багатозначно дивиться на Деймона, — Жизель, ти з ким?

— Ми ще думаєм, — відповідає Деймон за них обох.

І Жизель навіть не розуміє, з яких пір вона і Деймон стали «ми». Танцювати з ним зовсім не має бажання. Ще з тих пір, як він на початку літа ледь не покинув її з Ненсі у лісі серед ночі.

Рон ще перекидається парою слів з Деймоном. А потім йде геть разом з Натаном, який так і не промовив жодного слова і не попрощався. Він навіть не показав зацікавленості в Ненсі, яку він сам покликав на танці.

Та Ненсі так не думає, бо задирає свій кривий ніс догори і дивиться на Жизель, як на дурепу.

— Ти якась така прокурена, — каже Деймон, — Де ти була?

Жизель теж закочує очі і сідає між Деймоном і Ненсі.

— Я ж кажу, що чекала півгодини під магазином.

Ненсі тим часом дивиться десь вбік. Там у іншому кінці Рон і Натан уже зустріли когось іншого і стоять перемовляються із ним.

— Той Натан хоч говорить з тобою? — питає Жизель.

В ній росте бажання поставити довбану Ненсі на місце. Змусити думати, що з Натаном у неї все не так солодко. Ненсі в той же час задумується, запхавши вказівного пальця ледь не до рота.

— Блін, точно, ось це як ти сказала, я зрозуміла, що він ні слова не сказав мені.

— Нащо тоді кликати.

— Зате вони гарна пара, — каже Деймон, — Пара моделей.

І це чомусь надзвичайно ображає Жизель. Бо Ненсі повторила все в точності за нею і виглядає так же, але Деймон жодного разу не сказав, що Жизель гарна, хоч і розраховує танцювати з нею.

— Це там той торчок з ними чи що? — перемкнувши свою увагу на Рона і Натана помічає Деймон, — Як там його? З паралелі.

— Мігель, — каже Жизель, коли й сама приглядається до них.

— Він такий гидкий і противний, що жах, — знов розкриває свою пащу Ненсі, — Він щойно зайшов від нього негативною енергетикою несе. В мене навіть голова почала боліти.

— Мені хтось казав, що в нього батько алкаш, — додає Деймон, — А ще його сестра з Алекс вчиться.

А Жизель стає гидко від своїх друзів. Тому, що поспілкувавшись декілька хвилин з Мігелем він не здався їй противним. Вона теж спостерігає за його розмовою з Роном і Натаном. Мігель сміється, хоч стоїть далеко, але відголоски сміху долітають і до них. Жизель чує в них легку хрипоту, що викликає мурашки. Він закидає голову назад, коли сміється. А коли зустрічається поглядом з Жизель, то ледь помітно посміхається, щоб ніхто нічого не помітив крім неї.

— То що ми робимо, Жизель? — питає Деймон, — Он Ненсі якого кавалера собі взяла.

— Ти про що? — відривається від спостерігання за Мігелем Жизель.

— Я про танці.

— Не знаю, ти ж мене не запрошував.

Ненсі фиркає сидячи з одного боку, а Деймон замовкає.

— Я думав і так все зрозуміло. Тебе ж ніхто не запросив.

І це був удар нижче пояса. Жизель і так все нагадувало весь час, що вона невдаха. А те, що її ще й на танці ніхто не запросив,  просто знищило її самооцінку.

— Мене запросили. Я ще думаю.

Жизель встає з лавки і зміряє їх роздратованим поглядом. Ось так за декілька хвилин вони вибили її з колії і зіпсували весь настрій.

— Хто? — питає Ненсі.

— Не хочу поки казати.

Ненсі переглядається з Деймоном. У них відбувається німий діалог.

— Я зрозумів, — розчаровано каже Деймон, — То що пішли додому?

— Ага.

Вони проходять повз Натана, Рона і Мігеля, які досі розмовляються. І здається Жизель дуже довго дивиться на останнього, бо він помічає її погляд і навіть окликає.

— Жизель, почекай.

Він покидає Натана і Рона, хапає Жизель за руку, наздоганяючи її майже біля виходу з подвірʼя. Ненсі і Деймон дивляться на це зі здивуванням.

— Ну бувайте, — прощається Жизель.

— В сенсі? — питає Ненсі, — Ви знайомі?

Мігель закочує очі.

— Мені треба дещо передати її брату, — пояснює він, а Жизель навіть не здогадується, що він знайомий з її братом.

— То ми тоді пішли? — питає Деймон і отримує ствердний кивок, — Бувай, напиши, як дійдеш.

— Обовʼязково.

Коли вони розвертаються спиною і йдуть, то Жизель переплітає її пальці з пальцями Мігеля. Він навіть не намагається стримати посмішку. Тягне її до чекаючих Натана і Рона. Рон дивиться трохи здивовано, але нічого не каже.

— Бувайте, пацани, ще справи маю, — каже Мігель і вільною рукою тисне їм обом руки, в знак прощання, — В мене там ще кофта лишилась, — тихо шепоче на вухо дівчині і тягне в інший бік.

Жизель слухняно йде за ним. Незважаючи на повідомлення, які приходять в спільний чат з друзями, де вони кажуть, що Мігель погана компанія для неї і просять скинути геолокацію. Але Жизель просто блокує телефон. З Мігелем добре, тепло, комфортно і вона нічого не може зробити. І добре на стільки, що складається враження, що він от-от зникне і все стане так, як і було. Нудно і звично.

Мігель веде її до тої ж компанії хлопців, що були перед магазином і в будь-якому іншому випадку Жизель уже б подумала, що щось тут нечисте. Бо друзі його якось дивно усміхаються, а сама Жизель не може дивитись в їх лиця, вони якісь розмиті чи що. В голову лізе навʼязлива думка, що зараз станеться щось нехороше, але Мігель тримає її поруч і навіть не думає відпускати.

Він підхоплює на одній з лавок чорну кофту з капюшоном і скейт. Кофту протягує дівчині. На вулиці вже темно і єдине, що освітлює подвірʼя це невеликий ліхтар поруч. А холодний вітер змушує морщитись і обіймати себе руками. Коли Мігель бере в руку скейт і уже готовий йти, то його окликають.

— Гей, Мігель, може познайомиш зі своєю подружкою?

Один з хлопців, який нагадує непроголошеного лідера банди крокує вперед. Загрозливо нависає над Мігелем і Жизель, яка стоїть поруч. Кулаки в Мігеля уже починають чесатись, особливо тоді, коли він чує тихі смішки і перешіптування інших хлопців.

— Це не твоє діло.

— Може це не твоє діло. Дівчина сама вирішить з ким бути.

— Я тобі зараз вмажу.

Жизель бачить, як Мігель стискає в руках скейт до такої степені, що він зараз розлетиться на дві частини. Тому дівчина вирішує припинити цей зайшовший в тупік конфлікт. Вона обхоплює його вільну руку своїми двома, обіймає і притискається якомога більше, відчуваючи всім своїм тілом його напругу.

— Пішли, Мігель.

Він сіпається від тихого і благаючого голосу дівчини.

— Вам пощастило придурки, — каже Мігель, звертаючись до хлопців і розвертаючись йде геть разом із Жизель.

Вони йдуть повільно, хоч і пора вже спішити додому. Але те, що відчуває Жизель важко пояснити простими словами. Відчуття доволі дивні, наче, все це в будь-який момент може зникнути, до Мігеля хочеться торкатись, хочеться знаходитись поруч, вдихати його аромат.

— Зайдемо до мене, я закину скейт додому.

І мабуть варто було знову занепокоїтись, але Жизель вірить йому і незважаючи на пізній час і те, що вона знайома з Мігелем лише один день йде до нього в дім. Це невелика хатина, що стоїть не так далеко від школи. Обшарпані ворота, у дворі валяються, якісь відра. В вольєрі сидить дворова собака, що як тільки помічає нову людину починає шалено гавкати.

— Не бійся, вона добра, — заспокійливо каже Мігель, і в підтвердження стискає дівочу руку в своїй.

Він відкриває двері будинку, які навіть не замкнені на ключ і входить, змушуючи Жизель слідувати за ним. І вона слідує, ось так бездумно в чужий дім. Жизель оглядає інтерʼєр, і він не викликає нічого крім відрази. В очі кидається кілька свічок, карт Таро і в центрі між цим усім фотографія самої Жизель, яку вона не так давно поставила на аватарку у соцмережах.

— Це що?

Жизель налякана. Все це здається дивним і підозрілим. На лиці Мігеля теж переляк. Він зупиняє її напроти себе не даючи вибігти з будинку.

— Що тут відбувається, Мігель?!

Вона зривається на крик. Відчуває, як крепко і болюче він тисне їй на плечі.

— Вибач, Жизель, — тихо каже він і наближається до її губ.

Для Жизель це дивно. Але вона відповідає, обіймаючи хлопця за талію, відчуваючи його мʼязи, заховані під чорною кофтою. Його губи сухі і потріскані, точно такі ж як і у неї. Мігель тримає свої руки на щоках Жизель, відривається від губ і торкається своїм лобом об її, змушуючи дивитись в очі.

— Я не хотів, щоб так усе було.

Жизель бачить, як він ногою штовхає ті свічки позаду і її фотографія губиться з купою карт.

— Ти встанеш сьогодні чи ні, Жизель? — запитує мама і зриває одіяло з дівчини, — Скільки можна спати? Я хочу постіль сьогодні поміняти.

Жизель розплющує очі занадто різко, оглядає те, що відбувається навколо неї. Вона в своїй кімнаті, у ліжку, годинник, що стоїть на краю тумби показує 9 ранку. Це все було сном. Її руки досі теплі від дотиків Мігеля. Вона знову розчаровано закриває очі. Це все було сном.

— Ще трохи, мам, я зараз встаю.

Мама втомлено зітхає і йде з кімнати. А Жизель хочеться чи то плакати від безвиході, чи то побити подушки. Вона стискає руки в кулаки, залишаючи на долоні півмісяці від нігтів. Незважаючи на солодкий сон, в якому Жизель нарешті знаходить вирішення своїх проблем з танцями і хлопця, який шалено закоханий в неї, в реальності дівчина досі залишається невдахаю. І як їй тепер припинити думати про того Мігеля, якого вона бачила у сні. Як дивитись йому в очі у школі?

Вона бере телефон з тумби і щойно вмикає інтернет приходить сотня повідомлень. Їх чат з друзями, шкільний чат і створений новий чат в який запрошено Жизель з назвою «Танці». Але найбільше вибиває з колії дівчину сповіщення:

«miguelchandler починає стежити за вами»

«miguelchandler: привіт, я Мігель із паралелі»

«miguelchandler: з ким ти йдеш на танці? В мене є шанс тебе запросити?»

Це зумушує дівчину відкрити усі чати і перечитати усі повідомлення. В групі з друзями купа повідомлень про те, як вони обурені тим, що їх обʼєднують з паралеллю і вони тепер танцюють усі разом. В шкільному чаті повідомлення про те, що їх обʼєднали, а в групі з танцями питають чи усі вже розбились по парах.

І тепер Жизель не розуміє, що щойно відбулось. Де сон, а де реальність.