І хто винен?

Я допила келих вина з гірким альпійським шоколадом, від котрого аж терпнув язик, пританцьовуючи, одягнула черевички на платформі, послала своєму відображенню повітряний поцілунок і вибігла в під’їзд.

На вулиці вже було темно, тільки ліхтарі освітлювали це ненависне місто, я сіла в таксі, але  на початку необхідної вулиці ввічливо попрощалася і вирішила пройтися пішки. За моїми підрахунками я мала бути на місці десь за півгодини – цілком нормально.

Вулицю, на котрій жив Захар, можна було назвати «вулицею смертельних гріхів», тому що на ній я нарахувала повний комплект: гординю, жадібність, гнів, блуд, ненажерливість, зневіру та заздрість. Салон краси, ломбард, тир, секс-шоп, ресторан, масажний салон і контору однієї з другорядних партій, котрий через війну був зачиненим.

Я підійшла до однієї з численних блискучих під світло місяця висоток, котрі, здавалося, хотіли проштрикнути небо. Присіла на лаву і витягнула планшет, напружуючи неідеальний зір під миготливим світлом вуличного ліхтаря, обклеєного дитячими наклейками. Всі мої записи про Лазурного Янгола були перекинутs на флешку, котра лежала в кишені в пальто. Тільки от половина з записаного була чистою імпровізацією – я просто хотіла отримати свої довбані гроші і дізнатися, що і до чого. Я сховала планшет в сумочку і зайшла в новенький під’їзд.

Ліфт моментально доставив мене на тринадцятий поверх. Двері квартири відчинила…Маргарита. Дівчина була одягнута в бордовий пеньюар, проте вираз лиця в неї був приязним і я не запідозрювала нічого лихого. Значить вони з Захаром не посварилися?

-Не дивуйся, Ілоно, ми розірвали заручини, але цей факт не заважає нам трахатися, – Захар, з’явившись начебто нізвідки, зі сміхом відповів на моє німе запитання.

Я зайшла в простору вітальню, наповнену екстравагантними меблями та сигаретним димом, від котрого аж паморочилося в голові. Ноги відразу потонули в м’якенькому килимі.

-Значить так, – Захар виглядав нетверезим, але говорив і тримався впевнено. –  Водій, котрий везе столики, вивантажує їх на складі у передмісті, а тоді приїде сюди з пакунком. Там буде статуетка. Він не знає, що всередині, йому просто дали вказівки. Чекаємо, він буде тут десь о 11 вечора. Маргарито, на правах хазяйки, зроби Ілоні кави, а то вона виглядає як блідюща лунатичка. Сьогодні ми спати не будемо, треба ж побачити передчасний подаруночок від Миколая.

На мою думку, я виглядала як фатальна красуня, але промовчала і сіла в величезне м’яке крісло. Марго поправила кучеряве волосся кольору воронячого крила і принесла мені філіжаночку та тарілку з кількома зефірами в шоколаді. Поки я смакувала та вела бесіду «про все і ні про що» з холоднокровною і спокійною Маргаритою, Захар встиг перевірити інформацію на флешці і залишився задоволеним. «Недарма ж я вигравала олімпіади з історії за української мови, можу ж непогано писати і імпровізувати», – самовдоволено подумала я, коли на низенькому столику переді мною опинився конверт з рештою доларів.

Напружене чекання перервав гучний стукіт в двері. За кілька хвилин у кімнату ввірвалися троє – Павло з пакунком в руках, рудуватий повний хлопчина та ще якийсь невідомий мені високий, міцно збудований чоловік років сорока з лишком в темному плащі.

-Добрий вечір, шановні, – губи чоловіка розпливлися в єхидній усмішці. – Як то кажуть – коли гора не йде до Магомета, то Магомет йде до гори. А це хто в такому парадному вбранні? – він кивнув в мій бік. Я ошелешено забилася в крісло, не розуміючи, що відбувається. Що взагалі трапилося?!

-Мар’яне Богдановичу, що за несподівана зустріч, – Захар театрально розвів руками, – а це Ілона, вона вміє непогано винюхувати інформацією і працює в агенції мого покійного дядечка. Вона просто виконує мої накази.

Дядечка? Значить Захар – племінник пана Любомира?? І це йому пішли гроші від страховки? Переді мною розгорталося щось дивне, але я вирішила дивитися спектакль до кінця, бо забронювала собі повний квиток.

-Значить ви з Маргаритою вирішили пограти в гру? Випередити мене, заволодіти цим скарбом і продати статуетку хтозна-кому? Добре, що Павло мені все розповів, вони з Данилом перестріли цього чувака, що віз статуетку. Ну і Лазурний Янгол у нас. Не лякайся, крихітко, той тип живий, лежить у своїй машині, тільки відходить від удару прикладом пістолета, – мовив, як я зрозуміла, керівник Захара, Павла і цього рудоволосого Данила.

-Чудова гра, пане Мар’яне, тільки Маргарита не бере в ній участі, але я вважаю, що в неї можна грати з більшою кількістю гравців, – Захар входив в азарт більше і більше, не звертаючи уваги на застережливі погляди Маргарити, котра сиділа навпроти мене в такому ж фотелі і я могла бачити всі її емоції.

-Ну що, розпаковуй статуетку, мерзотнику, і Мар’ян Богданович забирає її додому, її ціна більша, ніж ціна всіх у цій кімнаті- Павло різким рухом витягнув пістолет з-під плаща і направив дуло на Захара, змусивши мене міцніше втиснутися в крісло і лічити гучні удари власного серця.

-Хлопче, спокійно, не світи зброєю, тут забагато зайвих очей, – пан Мар’ян поклав свою руку на плече мого колишнього майже-кавалера, котрий відразу погасив запал і сховав пістолет.

-Правильно, Павле, сховай пістолет, а то наші оборудки зі ставками втратять крило, – криво усміхнувся Захар.

Оборудки зі ставками? Вони що – заробляють на махінаціях з ставками на спортивні змагання? Так ось звідки весь цей «успішний успіх». Які ще відкриття готує сьогоднішня ніч?? В мене в голові вирував якийсь Бал Сатани, але слід було залишатися до кінця.

-Відкрийте хтось пакунок, – раптом подав голос Данило, – ми ж не будемо тут стояти цілу ніч і виясняти стосунки.

Маргарита знизала плечима, загасила бозна-яку сигарету (вона палила весь вечір, витягаючи сигарети з рота лише, щоб надпити кави або щось коротко сказати і рушила на кухню за канцелярським ножем.

Всі присутні схилилися над столом, спостерігаючи як лезо розпанахує картон. Світло кидало дивні тіні на всіх присутніх, надаючи обстановці якихось сюрреалістичних відтінків.

Нарешті показалася статуетка…. Я затамувала подих…Янгол, явно відносно молодого віку, сидів на гіпсовій амфорі, а крила були бронзового кольору… А де ж золота оздоба та лазурит…Це ж не та статуетка…

-Що це таке??? Хто підмінив Лазурного Янгола??? – гучний крик пана Мар’яна змусив здригнутися буквально всіх.

-Чекайте, тут якась записка, – я нарешті осміліла настільки, щоб заговорити в присутності цих небезпечних людей, хапнула папірець, розгорнула його і взялася читати вголос.

«Статуетка у мене, загубилася поміж умовними людськими та державними кордонами. Шукайте вітра в полі. В потрібний час я зв’яжуся зі всіма вами.

Грішний Люцифер».

-Стоп, але в статуетці мали бути танзаніти, котрі я планувала продати, – подала голос Маргарита, котра весь цей час стояла позаду, ліниво посміхаючись та зацікавлено нахиливши голову вбік, – може вони приїхали? Розбивайте дно, а потім відреставруємо!

– Марго, ти теж брала участь в цьому всьому? – здивовано протягнув Захар.

-Звичайно! Коли цей козел, – вона кивнула на Мар’яна, – зґвалтував мене в модельній агенції, я поклялася стати кращою і багатшою за нього, а не бути завжди брудною і оскверненою, якою я відчувала себе після того клятого вечора.

Я взяла статуетку в руки, акуратно постукала по ній, а потім потрясла.

-Вона порожня, Маргарито. Порожнісінька.

– Нічого-нічого, зараз я напишу потрібним людям і танзаніти швидко знайдуться, – вона випрямилася на весь свій високий ріст і попрямувала в спальню, гучно зачинивши за собою двері.

– Хлопці, йдемо покуримо в коридорі, нікуди цей Захар не дінеться, не вистрибне ж з тринадцятого поверху, нам ще треба з ним поговорити і дістати все таки цю блядську статуетку, – Мар’ян кивнув поплічникам і вони втрьох вийшли з кімнати.

Я залишилася наодинці з Захаром, котрий допивав третю пляшку коньяку за вечір – дві порожні на столику біля попільнички не давали збрехати. Я підійшла до вікна, зафіксувавши погляд на блискучій телевежі вдалині. Дивне відчуття – місто дрімає, спить, грає в казино, пропиває гроші, трахається, грає в комп’ютерні ігри, тільки в цьому новому районі розгортається якась кримінальна драма.

-Бачиш, Ілоно, в які ми ігри граємо? – криво усміхнувся мій візаві, падаючи на витончену софу і роблячи черговий ковток. – Клянуся всіма бабками світу, якби цей дурбецало Любомир не вибісив мене тоді і не змусив би мене підрізати гальма і змусити його сісти п’яним за кермо, то гроші за страховий поліс я б ніколи не отримав, – Захар був такий п’яний, що, здавалося, забув про мою присутність і відкривав чергові приголомшливі сторінки своєї карколомної біографії. – Money, money, money…Дізнатися б лише де статуетка і зробити так, щоб вона не дісталася Мар’яну і його корешам, – він зморено відкинувся на подушки.

Тієї ж секунди  в кімнату зайшли ті троє. Стало зрозуміло – знаю забагато, алярм, треба втікати. Свідки довго не живуть.

-Я йду гляну як там Маргарита, – я висковзнула з вітальні і навшпиньки пішла передпокоєм.

Двері спальні були відчинені, виднілося ліжко з червоною постільною білизною. Маргариту зморив сон і вона спала прямо за білосніжним легким туалетним столиком, поклавши красиву голову на руки. Збоку стояв відкритий ноутбук, краєм ока я запримітила знак анонімного браузера і довжелезне повідомлення англійською мовою з численними знаками питання. Часу читати його не було. В руці Маргарити димілася сигарета, вочевидь вона різко і несподівано для себе впала в обійми Морфея. Я погасила сигарету об кришталеву попільничку – а то ще пожежа почнеться – і прокралася в передпокій.