Приховані емоції

Почніть писати…

 Наступний ранок почався, як завжди, всі Ґрифіндорці прокинулись активно почали збиратися на сніданок. А от Герміоні цього дня чомусь було не до їжі, вона прокинулась дуже розбитою, адже пів ночі нав’язливі думки не давали їй заснути, це здається, було марним, бо вона так і не відповіла собі на точні питання. Вона важко відкрила очі, було відчуття, що їх хтось намастив клеєм. Відчуття втоми не покидало дівчину, але вона згадала вчорашній день і чомусь посмішка сама з’явилась у неї на обличчі, якась легкість наповнила всю кімнату. І вона почала радісно збиратися на сніданок, хоч і апетиту не було через хвилювання. Побачити його знов було такою радісною подією і водночас бентежливою. На якусь хвилину здалось відчуття, що його не існує, що вона його вигадала.

Герміона зайшла у великий зал і намагалась спочатку не дивитися на стіл викладачів. Але точно відчувала, якийсь погляд на собі. Щиро сподівалась, що це був він. Вона сіла поряд зі своїми друзями та вирішила подивитися на Северуса, вона кинула на нього погляд, а коли він це побачив різко відвів від неї очі. Це чомусь так потішило дівчину, відчуття, що він теж дивився на неї було настільки приємним, ніби вона склала всі іспити на відмінно. Джинні помітили Герміону і була дуже рада її бачити.

– Привіт, як ти? хлопці розповідали, що ти трохи дивна останнім часом. Ти та на сніданок запізнилась, у тебе точно все гаразд? Ти якась бліда. Ти сьогодні взагалі спала? ти не захворіла?

– Зупинись, я не встигаю така кількість питань, не хвилюйся зі мною все гаразд, просто треба у дечому розібратися, це мої справи, я впораюсь?

– Ти так кажеш як раніше коли у вас щороку були справи, як врятувати школу, все точно нормально? Раптом потрібна допомога ти просто скажи.

– Ні все точно гаразд.

– Ну добре. До речі, ти не помічаєш, якось Снейп на нас іноді незвичайно дивиться, може хоче декілька балів зняти.

Посміялась Джині. Герміоні ж цей жарт зовсім не сподобався, її обличчя різко змінилось і вона продовжила пити свій сік.

Весь день пройшов як у тумані. А от після останнього уроку відбулась зустріч, яка дуже змінила плани Герміони на вечір.

Вона собі йшла коридором, а в самому кінці побачила Северуса. Її серце забилось, а очі невільно дивилась на нього. Вона силою змушувала себе не дивитися на нього, а внутрішні поштовхи самі повертали голову до нього. Вона дуже розгубилась, адже вперше її тіло не слухало розуму. Вона різко розвернулась та пішла в іншу сторону, як одразу почула голос.

– Міс Ґрейнджер, підійдіть сюди, мені треба поговорити з вами, щодо вашого останнього домашнього завдання.

Ноги дівчини вмить стали важкими, а дорога до нього нескінченний і поки вона йшла, думка про те що ще не було ніяких завдань з зіллєваріння не покидала її. Вона йшла і думала та одночасно не думала. Це було дуже дивно для неї.

– Так професоре, що ви мали на увазі, адже ми ще не здавали ніяких завдань?

– Не хвилюйтесь, мені треба про дещо інше поговорити, останнім часом коїться щось дивне, і в школі, і в житті, і навіть у світі, можливо історія і закінчилась добре, але не для всіх, можливо ще фінал буде скоро, а можливо не в нашому світі.

Задумливо сказав професор, Герміона нічого не розуміла головою, вона не могла цього разу відповісти як на уроці швидко і правильно, але, як це не дивно, їй здалось, що серцем вона його зрозуміла, чи хотіла думати що зрозуміла. Після хвилини тиші він продовжив.

– Вам треба прийти до мене в кабінет, сьогодні ввечері, для розмови, не хвилюйтесь це лише розмова і Ви можете не казати те чого не захочете. Так що Ви прийдете?

У той момент професор сам хвилювався, але дав собі обіцянку, що не буде зазирати в її думки сьогодні. Він вважав, що так чесно стосовно неї.

– Добре, я прийду. До побачення, професоре.

Вона легко посміхнулася і пішла собі. Він дуже намагався посміхнутися у відповідь, але його образ не давав цього зробити, та й не хотів налякати дівчину.

Він помітив її хвилювання, ніби перед ним стояла не сама розумна і дуже смілива Ґрифіндорка Герміона, а, якась першокурсниця, як дуже його боїться. Але окрім страху він відчув і повагу, і незвичайний блиск в очах. Йому здавалось, що ця розмова ніяк не допоможе, адже він не збирався задавати, якихось незручних питань. Та й вважав, що йому це і не треба було, бо йому здалось, що він вже зміг повністю прочитати дівчину. Але він, як хлопець продовжував сумніватися навіть в собі.

Його опасання здається підтверджувались для нього самого, бо він під час розмови, чомусь не міг відвести очей від її молодого та приємного обличчя, він так жадібно вслухався в кожне її слово, ніби намагався записати на диктофон у своїй голові. Він навіть провів її поглядом з надією, що вона обернеться та посміхнеться йому, в чому він дуже сумнівався, про до останнього вірив, як дитина. І все-таки в неї була гарна хода. Йому здалось, що своїми ногами на підлозі вона написала, всі свої почуття.

Настав вечір, Герміона була вже сама не своя, вона навіть уявлення не мала, що він хотів у неї спитати, раптом він помітив щось і хоче її наказати, або сказати, що так не можна поводитись. Друзі помічали, що вона сама не своя, але не питали. Вона дуже боялась питань, а ще не хотіла розповідати куди вона піде. Тому вирішила сказати, що піде в бібліотеку. Їй і так було не по ніяково різних жартів, або хвилювань вона не хотіла чути. Дівчина так довго стояла перед дзеркалом, змінювала зачіску, та намагалась впевнитись, що виглядає достатньо добре. Щосекунди поправляла або волосся, або краватку.

Настав час і вона пішла, дорогою трохи нервувалася, але не на хвилину навіть не думала повернутися. Чи вигадати причину, щоб не йти, все-таки їй подобалось це та і його побачити знов хотіла. Вона йшла і сподівалась на те що її ніхто не побачить, і не спитає куди вона йде, адже бібліотека була в іншому боці, а більше нічого вигадати вона не могла. Та й не намагалась, бо голова була забита геть іншим.

У підземеллі теж було не так спокійно. Бо Северус теж трохи хвилювався і навіть неочікувано для самого себе почав теж дивитися у дзеркало, і навіть трохи ненавидіти своє віддзеркалення, він вважав себе страшним, старим. Окрім цього він привів у порядок свій кабінет, навіть пил протер. Там стало так затишно, він аж сам здивувався, як він за годину, так перевтілив кабінет, йому аж самому стало приємно там знаходитись.

Він подивився на годинник. І побачив, що вже через п’ять хвилин може прийти Герміона. Йому треба було швидко прийняти звичайну позу й удати, що він навіть не чекав нікого. Він сів за свій стіл та чекав, потів вирішив удати ніби перевіряв домашні завдання.

Стук у двері.

– Професоре, до Вас можна.

Він дуже зрадів, але витримав паузу, аби не показати свої емоції. Вона вже почала сумніватися, що він її кликав, чи їй це наснилося.

– Так, Ґрейнджер, заходьте….