Роздуми у підземеллі

 *Думки Северуса Снейпа*

Все-таки сьогодні досить дивний день, спочатку ці першокурсники, купа питань, звідки вони взагалі беруть ці міфи про мене і війну. Взагалі як вони можуть не знати таких очевидних речей, цілковиті нулі у зіллєварінні. Ще й ці Ґрифіндорці, які дивні сьогодні, через них весь урок не міг зосередитись. Ще й Ґрейнджер дивно поводилась… Сподіваюсь вона не захворіла, навіть здалось, що вона дивиться закоханими очима. Цього ж просто не може бути, Грифіндорці мене ненавидять. І все ж таки той погляд був сміливим, недаремно вона вчиться під червоно-жовтими кольорами. А от я чомусь від її пронизливих очей відчув себе боягузом…

Цей рік був важким, мабуть, я дійсно змінився. А хто б не змінився на волосину від смерті, цікаво, як так мені все ж таки пощастило вижити, шанс був один з мільйона. Напевно, я дійсно ще не все виконав у цьому світі. можливо мені ще вдасться бути щасливим. А як можна бути щасливим, коли любов усього твого життя загинула так ще й одружена з іншим. Мабуть, у цьому була і моя провина. Лілі, вибач мені, я винен, я дуже сильно винен, в тебе чудовий син і дуже розумний. Ти не звертай уваги, що я так суворо до нього ставився. Щоразу я бачив у нього твої очі й вони зривали мені дах. І образа на Джеймса сиділа в мені всі ці роки. Напевно зараз поки я живий, я маю відпустити це, інакше ці дитячі спогади з’їдять мене повністю. Ми обидва були не праві, але я тебе прощаю, Джеймсе. Якщо я ще хочу нормальне життя, я зобов’язаний змінитися.

Як можна стати іншою людиною після всього. Але я десь глибоко в душі все ще хочу справжнього людського щастя, просто повертатися додому де тебе чекають, де раді просто, тому що ти є. О Мерліне, як би я був щасливий мати родину, я б був цілком іншою людиною. Я б ніколи не був таким як батько і не був би колишнім собою. Я як той хліб з кожним днем ставав все грубіший і грубіший. Але серце було важко обманути, воно знало все і безпорадно кричало всі ці роки, а я не міг йому дати зовсім нічого окрім страждань і агресії, з якої складалось моє життя всі ці роки. Скільки я всього упустив через свою впертість, через образу на весь світ. І як би це дивно не звучало через своє кохання. Хоч це і було найсвітлішим у моєму серці, (а) проте це мені заважало всі ці роки жити, як звичайні люди…як щасливі люди. Але ні ти не винна Лілі. Це я просто такий гидкий…

Але все-таки, що хоче від мене ця подруга Гаррі Поттера. Як в її маленькій голові вміщається стільки знань, здається вона прочитала всі книги й світі. В неї сьогодні так гарно лежало волосся. Здається щось у моєму серці здригнулось у той момент, коли вона на мене так уважно дивилась. Вона просто вважає мене героям, але вона дуже романтизує це. Я не єдиний хто брав участь у цій війні. Можливо в неї якийсь фетиш на подвійних агентів, (а) проте війна закінчилась і я знов той мерзотник, що читає нудні лекції й забирає бали у Грифіндора. Та я жахлива людина, а вона така чиста, така світла і головне ще така молода і катастрофічно помиляється в людях, це напевно одна з причин чому вона спілкується з Поттером. Я не вартий такою у майбутньому великої чарівниці, хоча що там казати про майбутнє, вона вже зараз не раз доводила свою майстерність і талант, так не кожен дорослий може. Як вона відважно шукала крестражі з хлопцями, о Мерліне, та вона відважніше мене разів у 100 та й розумніша. Мені в її роки не вистачило розуму: стати на світлу сторону вчасно. Можливо через це і більшість проблем у моєму житті.

Ти, що дурень? Твій логічний ланцюг явно не у той бік пішов, хто тобі сказав, що ти їй подобаєшся? Про таке тільки божевільний міг подумати. Здається я пішов по другому колу. Це трохи дивно, я дійсно весь вечір думаю про неї, а мало цього, я ще й ненавиджу весь світ поки думаю про неї, вона точно чаклунка. Може сьогодні поки вона на мене дивилась, просто пробувала якісь нові чари приворотні. А обрала мене, бо мене не так шкода, я ж вже раз ледь не помер, тому вже знаю, що і як там у кінці тунелю.

Але ж ти знаєш сто відсотків, що значить той погляд, це саме воно. Але вона дійсно талановита, може вона просто жартує наді мною, програла комусь бажання от і сміються з мене. НІ! Вона серйозна дівчина, вона таким не займається.

Стоп, а з якою метою я весь вечір намагаюсь дізнатися, що саме значили ті погляди на уроці. Я просто хвилююсь за ученицю чи вона мене зачепила? А як таке могло бути? Я все життя кохаю Лілі. Але вона мене ніколи не кохала, завжди був це надмірний Джеймс на першому місці. Але так склалась доля і ні мені щось змінювати, до того ж через стільки років. Напевно мені все ж таки цікава Герміона. Фух, як було це складно сказати, ніби десять кілометрів пробіг. Та й сам не вірю, що я таке міг сказати. Так це нове життя і я став відвертим перед собою. Але можливо це не серйозно, я буду радий навіть простому спілкуванню, бо це ж нове життя, треба більше спілкуватися з людьми, підземелля це звісно добре, але павуки не найкращі співрозмовники. А спілкуватися з Малфоєм старшим теж набридло, мені здавалось іноді, що він Волдеморта любить більше ніж сина та дружину, дурень, в нього є все, а він займається якоюсь фігнею.

Думаю, треба буде покликати до себе міс Ґрейнджер та подивитися як вона буде себе поводити, або якось обережно (по)ставити декілька питань. Хоча можливо я і так сам все побачу, вони ще не вміють ховати свої емоції.

Оце так вечір видався, стільки важливих речей вдалось зрозуміти. А міг же зараз вже десь під землею лежати собі спокійно, або у пеклі смажитись, чи що там після смерті. Все життя думав, що готовий до смерті й тут виявився цілком не готовим. І тим коридором пішов зі світлом, а там так холодно і все це за секунду до того як подіяло протиотрута. Зараз би точно не хотів повторити цю пригоду. Тому нехай Дамблдор один поки гуляє тими коридорами, я ще не настільки сумую за ним аби відправитись до нього у гості.

Все більше не можу ні про що думати, зараз голова лусне. Піду наллю собі вогняного віскі й буду спати, бо ще трохи таких думок і я точно відправлюсь або до Дамблдора, або у лікарню Святого Мунго…