Таємниця Ґізели

Незважаючи на шалене навантаження, доволі важкі предмети та щоденну муштру, перший рік минув доволі легко. Ґеллерт, завдяки своїм природнім здібностям, легко опановував всі предмети (у першому класі їх було 7, проте до кінця 5 класу їх назбирувалося аж 15 разом з обов’язковими факультативами): він вже трансфігурував подушечки для голок в паперовий літачок, доки більшість його однокласників билися над перетворенням наперстка в мініатюрну застібку. Хлопчик легко продирався через гущавину числомагії, впізнавав основні сузір’я, не боявся ніяких магічних істот, змушував предмети зависати високо в повітрі більше як на 10 хвилин та напам’ять цитував ключові магічні події Середньовіччя.

У будні дні часу на розмови з іншими дітьми майже не було – час був настільки розписаним, що його тільки і вистачало на постійні переходи з класу в клас та підготовки до уроків. Що характерно – у Дурмстрензі існувала семибальна система оцінювання, відділення не мали загальних балів, тому і не було конкуренції між відділеннями – існувала тільки жорстока конкуренція між самими учнями, котру заохочували  вчителі.

Коли в перший навчальний день прибули всі діти та в вітальнях стало гамірно, староста першого відділення – високий австрієць-семикласник зі зухвалим виглядом зібрав першокласників.

-Вітаю вас, молодші друзі, з тим, що ви потрапили в відділення найсильніших учнів та учениць, – діти тихо принишкли в кріслах та затамували подих. – Пам’ятайте, що ви – особливі і пишайтеся цим. Не ганьбіть наш славний Інститут мерзенними витівками, коли бачите якісь порушення – одразу повідомляйте мені або фройляйн Хафнер. Попереджую відразу – буде нелегко, буде сувора дисципліна, але після проходження курсу ви побачите, що весь світ біля ваших ніг і що для чарівника немає нічого неможливого, а магли проти нас – як собаки проти ведмедів.

За перший рік навчання Ґеллерт  зі здивуванням відзначив, що посередностей просто не існувало – всі діти були відмінниками або близькими до цього статусу. Тому дружба між дурмстренгцями зазвичай формувалася лише перед випуском, зазвичай ще  й не між однолітками – а до того тільки заздрість та азарт, змагання за першість, змагання за нагороди, змагання за право краще володіти магією.

Життя під дзвінок та за чітким розкладом, життя під лінійку, життя під суворі голоси та часті окрики викладачів декого ламало – вже до кінця першого року навчання п’ятеро першокласників вирішили залишити Дурмстренг, але переважну більшість загартовувало. Ґеллерт отримав у подарунок нагрудний знак, ставши третім за успішністю серед першокласників та вирушив додому на літні вакації, поклявшись, що наступного року буде першим.

Корабель причалив до порту у Балтійському морі, а далі його чекала мама та паротяг до рідної Австрії.

-Донечко, щось трапилося? – стурбовано запитала Ґеорґіна за кілька днів, коли дочка гостювала в батьківському домі.

– Матусю, я раніше цього не говорила, але Карл….він знає, що я відьма, не могла ж я приховувати це від нього. Він викинув мою паличку, назвав мене диявольським плодом та вдарив кілька разів. Мені так важко без магії, я почуваюся так, ніби мені підрізали крила, – сумно мовила Ґізела.- Кінець моїм експериментам у зіллєварінні, у побуті набагато важче справлятися.

Ґеллерт, котрий пив шоколад за іншим кінцем столу, зневажливо пирхнув і прошепотів в адресу зятя щось абсолютно недостойне для дитини з пристойної родини.

– Ґелліке, розкажи мені про Дурмстренг, я ж відмовилася туди йти, які твої враження? – силувано усміхнулася молода жінка до молодшого брата.

-Ґізельхен, все чудесно, я полюбив навчання більше за цинамонові коржики і звик до зимового холоду, – хитрувато усміхнувся Ґеллерт. – Замок дуже красивий, хоча у ньому повно статуй і колон, а картин і різних цяцьок майже нема. А ще у замку є приховані класи – учнів близько семи сотень, тому іноді викладачі магічно розширюють приміщення. Дисципліна у нас залізна, уяви собі – за маленькі помилки в домашній роботі першо- та другокласників змушують переписати весь сувій пергаменту наново. І учні, обливаючись сльозами, мусять весь вихідний день витратити на таку кропітку роботу – два метри написаного за кілька хвилин переписати ж неможливо. Але це на добре, тому що нас змушують зробити краще, зробити досконало, бути сильнішими  і достойнішими, – хлопчик підморгнув сестрі і накинувся на бретцелі.

Після цієї розмови Ґізела недовго сумувала, тому що за два місяці вже тримала на руках маленького Дітера. Її брат, котрий вже повернувся до Дурмстренгу, зі сміхом зазначив у листі, що дуже рано став дядьком, прислав у подарунок племіннику зачаровану карусель, котру йому допоміг змайструвати добрий викладач Заклинань – по колу бігали чарівні золотисті коні, а рухала їх чиста магія. Хоч листи перевірялися Керівниками Відділень на предмет чогось недостойного, а будь-які предмети, харчі чи подарунки – незалежно чи з боку учнів, чи з боку родичів – підлягали перевірці на відсутність проклять чи небезпеки, такий подарунок адміністрація не могла не пропустити.