Фанфіки українською мовою
    Фандом: .Оріджинал
    Мітки: Сталкінг
    Попередження щодо вмісту: Ж/Ч

    Я пам’ятала що було раніше, і знала що на мене чекає у майбутньому, та все одно відкрила ті двері, відповіла на те повідомлення, та прийняла те запрошення на побачення. Здавалося, що час зупинився, здавалося, що він почав відлік назад, а я спостерігала за стрілкою годинника.

    Тієї ночі Місяць володарював на небі, наповнюючи темряву своїм сріблястим світлом. Його білосніжне сяйво виливалося на вулиці міста, перетворюючи ніч на дивовижне видовище чарівності. Воно проникало й у наше вікно, тихо освітлюючи кімнату. Я лежала поруч з Кейт на ліжку, занурена у невимушену бесіду про дрібниці, намагаючись не думати про наближене майбутнє. Раптово, наші телефони одночасно ожили, порушивши ту неймовірну магію моменту. 

    – Хтось не спить у такий час?

    – Кей, ти дійсно думаєш, що ми одні на студентський гуртожиток займаємося чим завгодно, тільки не відпочиваємо в обіймах сну? – У відповідь на мене дивилися дві пари карих очей, вони настільки насичені карим кольором, що були аж червоні. Вона є першою і останньою людиною у якої я бачила такі очі. – Не дивися на мене цим поглядом, твої маніпуляції на мене не діють, – та ми з Кейтлін прекрасно розуміли що її маніпуляції діють на всіх і я не виняток.

    Вона засміялася, розкриваючи справжню себе, знімаючи переді мною свою маску, якої їй ніколи не потрібно було носити. Кейт була неперевершена. Єдина жінка на землі, яка могла зачарувати і вкрасти твою душу без надії на її повернення. Вона була вищою за мене, зі стрункою та підтягнутою фігурою, що мала вигляд найдорожчої порцеляни. Її неймовірна гнучкість завжди змушувала мене заздрити: вона могла виконувати рухи, які були майже неможливими для багатьох людей. Її шкіра мала холодний блідо-коричневий відтінок, а волосся нагадувало сірий шовк, який закручувався в ідеальні кучері. Кейт була досконала. Її губи — як солодка отрута, що висмоктувала всю енергію, а руки такі граційні та ніжні, що я кожного разу готова була згаснути в їх обіймах, бажаючи, щоб ті тонкі та довгі пальці продовжували гладити мене по голові. Поруч із нею я виглядала як тінь, примара у пітьмі, що лякає. А Кейт чарувала, і ти бажав бути в її обіймах. Я бажала.

    – Ну, дивись що там. Цікаво ж, – вона посміхнулася своєю безжальною посмішкою, якій неможливо відмовити. 

    Моя рука потягнулася до телефону, у чаті гуртожитку хтось просив викрутку і дуже терміново, коли я пригледілася то побачила що це був хлопець з мого потоку.

    – Дèніс просить викрутку.

    – Хто такий Деніс?

    – Знайомий, треба дати, у нас є. Зараз відповім. – Тоді, вперше за довгий час, я вирішили комусь допомогти. Це було так безглуздо. Але зараз мені думається, що то була доля. Доля, яка мала намір покарати мене за мої гріхи, навіть якщо я не знала за які саме, та й це вже було неважливо. Все мало статися так як сталося, і навіть Кейт не змогла б мене вберегти.

    – Серйозно? – Кейт дивилася на мене, як на дурепу. – Він ніфіга не симпатичний, і мені його обличчя взагалі не подобається. Нащо йому щось давати? Нехай сам собі шукає. Обійдеться, забий.

    – Кейт, ми можемо допомогти, чого ні? Тим паче, це мій знайомий.

    – Роби як знаєш, але я того страшка навіть не хочу у нас бачити. – Кейтлін закотила очі, і на мить вони стали білосніжніши за Місяць на небі.

    – Ну вибач, що не всі можуть бути такими досконалими, як ти, – я вскочила з ліжка, – Ваше Високосте, дозвольте служниці ослухатися наказу.

    Крокуючи до шафи з інструментами, мене переповнювало дивне відчуття. Саме зараз мені стало зрозуміло, що це був той вечір з якого все почалося. Після нього все пішло шкереберть, не так як мало бути. Більше того, я збагнула що тоді вперше відчула кипіння крові у жилах, коли емоції переповнюють, а ти не можеш із ними впоратися. Зараз, відкриваючи шухлядку, я відчуваю їх знов. 

    – Еліс, ти справжня красуня, чому ти цього не бачиш? Як можна бути такою дивовижною, але так ставитися до себе? Ти є досконалістю в кожному сенсі цього слова, і ти набагато ліпша за мене. Навіть якщо не розумієш цього зараз, ця правда ніколи не зміниться і залишиться вічною. А я говоритиму це тобі знову і знову, доки ти не почнеш вірити у свою унікальність, так само, як у неї вірю я. Бо вона існує.  – Її очі прикували мене, наче магніти, і я відчувала всю силу її емоцій. Неначе вона примушувала мене її слухати, концентруватися і не помічати нічого навкруги. – Чому ти завжди відкидаєш мої слова? Чому ти ніби не хочеш чути, що я говорю?

    Я дивилася на неї, намагаючись розібратися в її словах. Кейт завжди говорила загадково і ніколи не розкривала секретів своїх слів. Я часто намагалася зрозуміти її, або ж просто жила далі із головоломкою в голові, знаючи, що ніхто мені не допоможе вийти з цього лабіринту. Можливо, я щось пропустила знов? Той вечір не може снитися просто так.

    – Він прийде за дві хвилини, а поверне викрутку завтра зранку, – я старалася вимовити це зі спокійним тоном, але помітила як настрій на обличчі Кейт змінився. Її очі почервоніли, а зуби стиснулись, гарно виділяючи контури обличчя.

    – Ти мене не слухаєш, – кожне слово вона відрізала неначе бутон троянди, залишаючи тільки стебло із шипами для мене. – Ти серйозно? – в голосі зазвучала іронія з невеликою домішкою гніву, – навіщо тобі це? – а її погляд став загрозливим, але в той же час в ньому можна було побачити сліди розчарування.

    – Та що з тобою відбувається? – Моє запитання було голосним, – Кейтлін, це, бляха, проста викрутка, ти з глузду з’їхала?

    Але відповіді ніколи не буде, адже різкий стук у двері перервав нашу бесіду. 

    – Я відкрию. – Стиха пробурмотіли мої губи.

    – Ну, як завжди. – Голос Кейт звучав різко, що передбачало, те що ми більше не подруги, а справжні вороги, на найближчі кілька годин.

    З відчуттям тяжіння у шлунку я підійшла до дверей, тримаючи викрутку в руці, відчуваючи на собі погляд Кейтлін я вагалася. Мій організм наче поперджав мене про небезпеку, всі мої чуття почали реагувати, та я все одно відкрила ті кляті двері. Переді мною у коридорі стояли два високих хлопця. Деніс, худий та дещо розгублений, ніби втрачений у цьому світі. Ми були близькими друзями, але те минуле вже давно втратило свою силу. А поряд із ним стояв Марк – втілення харизми та впевненості в собі. Він дійсно був схожий на Аполлона. Його голубі очі сяяли, а біле волосся було занадто ідеальним.  Намагаючись приховати своє захоплення, я відвела погляд. Але не встигла: він вже помітив мою зацікавленість і зухвало посміхнувся. Він все знав від самого початку. Марк знав, що у мене не буде жодного шансу проти нього. 

    – Чого треба, хлопці? – Кейт раптово з’явилася з-за моєї спини. Деніс миттєво переключив свій погляд на неї, але Маркові очі залишилися прикованими до мене, як до найбільш жаданого скарбу у цьому житті.

    – А… ми за викруткою… – слова Деніса звучали не впевнено, мов він забув, чому вони прийшли сюди насправді. 

    – Як там тебе? Дінес? – Кинула Кейт.

    – Деніс.

    – Справді, мені байдуже. Ось тобі ваша викрутка, можеш навіть не віддавати. Забери ще й свого блондинчика песика, і забудьте дорогу сюди. Хочу, щоб наш коридор для вас став забороненою зоною. – Голос Кейт лютував. Але те, що Марк навіть не відгукнувся на її слова, робило її ще більш розлюченою. Вона завжди говорила мені, що такі як він – непередбачувані, і не варто заводити з ними близькі стосунки. Від таких хлопців вона мене оберігала, казала що далеко із ними не заплести, і добре буде, якщо вони мене взагалі не потоплять. Тільки зараз я розумію як сильно вона жадала мене захистити від нього.

    Кейт протягла викрутку Денісу і вже мала намір закрити двері, коли рука Марка втрутилася, заважаючи їй це зробити. Він ще мить подивився на мене, а потім переніс погляд на Кейт. Я відчувала, що в повітрі з’явилася іскра конфлікту.

    – Чому ви нас не запросите? Завжди думав, що ввічливість та гостинність – твої сильні сторони, лялечко. – Голос Марка виказував легкий насмішок. Кейт намагалася заховати мене, затуливши собою, від його погляду хижака.

    – Гей! Гостем називатимеш себе, коли запросять, а доки твоя дупа знаходиться за порогом цієї кімнати, я буду звати тебе песиком, бо твоя морда схожа на собачу і дико бісить. Пішли звідси геть. Удвох. – Кейт заштовхала мене у кімнату, але я побачила роздратоване обличчя Марка.

    – От як? То ми ще пограємося. Не забувай, що ти, всього на всього, тупа курва, та нехай сьогодні буде по твоєму. До зустрічі, лялечко. – Марк розвернувся і пішов, адресувавши останнє, своїм поглядом мені.

    – Вибачте, він трох… – Деніс не встиг договорити, Кейт закрила двері прямо перед його носом.

    Серце моє ледь не вискакувало з грудей, коли я стояла спиною до неї, посеред холодної кімнати, всією душею занурена в магію ночі. Місяць, такий величний та далекий, пронизував мене своїм чарівним сріблястим світінням через вікно. Ця платівка була наче відбитком мого найглибшого болю і найтемніших спогадів. Я ненавиділа її за той шлях в минуле, за кожну ноту, яка нагадувала мені про рану в душі, яку я відчувала після втрати Кейт. Всередині мене був справжній хаос – море почуттів, яке намагалося вирватися назовні. Сльози горіли на моїх повіках, кожна з них була готова впасти, але я відчайдушно стримувала їх, відчуваючи, як мій внутрішній світ калатається у ритмах серцебиття. Цей момент – він був як зламана стрілка годинника, яку я хотіла відкрутити назад. І я вірила, можливо наївно, що все ще можна виправити. Ця відчайдушна надія була моєю єдиною опорою. В тій кімнаті, під сріблястим світлом Місяця, я відчувала себе насправді живою, із роздертим серцем і душею, але живою.

    Після того дня, коли Кейт зникла, частина мене загубилася у безодні спогадів і болю. Мій світ став тьмяним і безбарвним, як нічне небо без зірок. Я відчувала, як кожен момент мого життя перетворюється на льодяну глибу, затягуючи мене у безодню відчаю. Всередині мене горів гнітючий холод, який розливався по моєму тілу і від якого камʼяніли мої думки та почуття. Я вдавала непохитність, робила вигляд що сильна, намагалася утримати своє серце від розриву, але мої посмішки були ледь помітними тріщинками на обличчі. Спогади про неї обтяжували мою душу, завмирали в мені, вбиваючи все хороше. Страх, що я більше ніколи не почую її голос, не побачу її, не дізнаюся де вона та як себе почуває, терзав мене, рвав моє серце на шматочки. Я не могла стримуватися, сліз стало так багато, що вони текли рікою, вмиваючи моє обличчя. Я здавалася своєму болю, дозволяючи йому повністю захопити мене, приймаючи цей гнітючий відчай. Знову і знову.

    – Є речі, про які ти, мабуть, вже й сама знаєш, – в моїх вухах зазвучав проникливий і лагідний голос Кейтлін, – цей світ може бути жорстоким і нещадним. В ньому існують люди, які здатні розбити твоє серце і понівечити душу, і Марк належить до цієї категорії. Він може тобі дуже зашкодити, Еліс. Мені нестримно боляче бачити, як ти ведеш себе до прірви.

    Проте ця розмова не була дійсною моїм спогадам. Я пам’ятаю її ніби вчора – після нашого першого побачення з Марком. Відтоді усе змінилося. Але це був інший вечір, інші обставини, після яких Кейт зникла. Та чому я бачу це зараз? Ще зарано, зарано втрачати Кейтлін у цей вечір. У мене ще є час, точніше… він був, я точно це знаю!  Моє серце билося так сильно, наче хотіло вирватися з грудей, коли я відчула чиїсь великі, обпікаючі долоні на своїй талії. Це не могла бути вона. Її руки маленькі й завжди були холодними, немов вирізьблені з мрамору.

    – Якщо ти дозволяєш світові зламати себе, він робитиме це знову й знову, з кожним разом все жорстокіше, поки тебе не стане. Щоразу, коли ти допускаєш його до себе, ризикуючи своєю душею, ти лише наближаєш той момент, коли він знищить тебе. Еліс, тобі треба вірити в себе, ти сильніша, ніж думаєш. – Його гарячий подих торкнувся моєї щоки, його губи зупинилися на декілька міліметрів від моїх, ніби заворожуючи, обіцяючи забуття. Це був він. Темний. – Я обіцяю, ніхто більше не зашкодить тобі.

    Щось тепле і оберігаюче огортало мене, з кожним ковтком повітря я відчувала захоплюючий аромат зів’ялої троянди та шкіри. Він проникав у мене, ніби магічний еліксир, що зцілює розбите серце. Мої очі, що щойно були сповнені сліз, тепер завмерли від спокою. Цей момент здавався миттю, яку я бажала б перетворити у вічність. Я насолоджувалась відчуттям, за яким так довго тужила. Цей сон здавався кращим за реальність – сон, де мене оточують тільки тепло, любов і ніжність. Він неначе захищав від бурі реального світу. Я відчула, що готова прийняти навіть смерть, якщо вона буде такою ж спокійною, і у обіймах цього вічного тепла, і тільки м’яке сяйво місяця нагадувало, що життя ще тут, в моїх грудях. Я збиралася поворухнутись, коли раптово відчула пружні обійми, що з’явилися з обох боків, сильно і водночас ніжно сковуючи мене.

    – Занурся у спокій, Еліс. Відпусти усі тривоги і поринай у сон. – Його голос ковзав по моїй маківці, розливаючись золотим оксамитом по тілу.

    Тепер у мені було ясне відчуття – моє сновидіння залишилося позаду, хоча я і не могла визначити той непомітний момент переходу в реальність. Темний знаходився поруч та колихав мене, його обійми були надзвичайно м’якими та ласкавими, і він ледь помітно наспівував мелодію, яка була такою ж чарівною, як і ця мить. Якщо я хоча б намагатимусь порушити цю магічну атмосферу, то ніколи собі цього не пробачу. Я не готова розлучитися з цим відчуттям, не зараз, коли він тут, так близько. Не готова втратити його.

    https://t.me/skrizhali_spogadiv

     

    0 Коментарів