Фанфіки українською мовою

    «Дорога Беллі,

    Прямо зараз я уявляю тебе в день твого весілля, таку чарівну і сяючу, найкрасивішу наречену на світі. Я уявляю тебе жінкою років тридцяти, яка мала море пригод і романів. Я уявляю, як ти виходиш заміж за надійного і сильного чоловіка з добрими очима. Я впевнена, що твій наречений чудовий, навіть якщо його прізвище не Фішер! Ха.

    Ти знаєш, що я не змогла б любити тебе сильніше, навіть якби ти була моєю дочкою. Моя Беллі, моя улюблена дівчинка. Спостерігати за тим, як ти ростеш, було найбільшим джерелом щастя у моєму житті.

    Моя дівчинка, яка заслуговує на все найкраще в житті… кошеня, якого ти назвала б Маргарет, райдужні ролики та їстівну піну для ванни! І хлопчика, який би цілував тебе, як Рет цілував Скарлет. Я сподіваюся, що ти знайшла його.

    Будьте щасливі. Любіть один одного.

    З нескінченним коханням, Сюзанна».

     

    Боже, Сюзанно. Якби ти тільки могла нас зараз бачити.

    Ти помилилася щодо двох речей. Мені ще немає тридцяти. Мені лише двадцять три, майже двадцять чотири.

    Мій наречений добрий, сильний та надійний, як ти й казала. Але він не цілує мене, як Рет цілував Скарлет. Він цілує мене навіть краще. І ще одна річ, у якій ти помилилася, – його прізвище Фішер.

     

    На мені сукня, яку я вибирала разом з мамою, – молочно-біла з короткими мереживними рукавами та відкритою спиною. Моє волосся, яке ми заколювали биту годину, вибилося з зачіски, і довгі мокрі пасма бовтаються біля мого обличчя, поки ми біжимо до машини під зливою. Скрізь повітряні кулі. Туфлі я вже зняла. Я біжу босоніж, тримаючи над головою його сірий піджак. У нього в кожній руці по одній моїй туфлі на високому-але-не-дуже підборі. Він біжить попереду і відчиняє мені пасажирські двері.

    Ми тільки побралися.

    – Ти впевнена? – Запитує він мене.

    – Ні, – відповідаю я, забираючись у машину. Усі чекають на нас у ресторані, тому нам не варто затримуватися. Але вони в жодному разі не зможуть розпочати без нас. Ми маємо виконати перший танець. Під Stay Моріса Вільямса та The Zodiacs.

    Я виглядаю у вікно і бачу на Джера. Він стоїть там зі своєю дівчиною і наші очі зустрічаються. Він махає мені рукою. Я махаю у відповідь і відправляю йому повітряний поцілунок. Він усміхається і повертається назад до своєї коханої.

    Конрад відкриває двері машини і опускається на крісло водія. Його сорочка промокла настільки, що я можу бачити його шкіру. Він тремтить. Він бере мою руку, переплітає наші пальці і притискає тильний бік моєї долоні до губ.

    – Тоді давай зробимо це. Ми й так уже промокли.

    Він заводить машину, і ми рушаємо з місця. Ми прямуємо до океану. Всю дорогу наші руки зчеплені разом. Діставшись пляжу, ми бачимо, що там порожньо, тому зупиняємо машину прямо на піску. Дощ навіть не думає вщухати.

    Я вискакую з машини, притримуючи поділ сукні, і кричу йому:

    – Готовий?

    Він підвертає штани і бере мене за руку.

    – Готовий.

    Ми біжимо прямо до води, кричачи і сміючись, як маленькі діти, пісок летить на всі боки з-під наших ніг. Несподівано він підхоплює мене на руки і біжить зі мною просто у воду.

    – Якщо ти посмієш зараз влаштувати мені Белл-тих, ти підеш на дно разом зі мною, – попереджаю я, міцніше хапаючись за його шию.

    – З тобою хоч на край світу, – відповідає він і занурює нас у воду.

    Це наш початок. Тепер у нас все по-справжньому. Ми одружені. Ми нескінченні. Я та Конрад. Перший хлопець, з яким я станцювала повільний танець. Перший хлопець, через якого я плакала. Перший хлопець, якого я покохала.

     

    0 Коментарів