Кінець

Хоч на репетиції було все ідеально дівчина все ж пішла в репетеційку для відточування майстерності, щоб на виступі не було жодних проблем. На годиннику вже було далеко за пів ніч, коли до зали зайшла знайома постать.

– Привіт. Що робиш? – майже не помітно зайшов і сів на диван.

Дівчина не могла нічого відповісти, бо боялась збити темп, тому навіть не відреагувала на появу Хьонджіна.

– Який раз ти вже за сьогодні повторюєш хорео? Може досить. Ти і так ідеально все виконуєш. – хлопець встав і вимкнув музику, але здається це не подіяло і Міна продовжувала танцювати під власний рахунок. – Годі! – він схопив її за руку і притягнув до себе. – Досить вже. Ти все ідеально робиш.

Він продовжував тримати її однією рукою за руку, а іншу поклав на талію притискаючи ближче. Від такої поведінки дівчина розгубилась і навіть не знала, що їй робити і що робитиме він.

– Годі. – це прозвучало тихо і зовсім близько до вуха, дівчина відчула дихання хлопця.

– Відпусти. Раптом хтось зайде. – спробувала вирватись з обіймів, але хватка хлопця була досить сильною.

– Вже майже третя ночі, хто може зайти? – досі шепотів на вухо хлопець.

– Ти ж тут вештаєшся. – Міна спробувала відштовхнути його далі.

– Дуже гарний малюнок. Я навіть одразу не здогадався – дивлячись в очі говорив Джіні.

– Бо дурень. – дівчина відвернулась від наполегливого погляду хлопця. – Пусти, жарко! – наполягала на своєму.

Хлопець все ж послабив обійми і Міна вирвалась з них. Хьонджін підняв рубашку дівчини і віддав їй.

– Дякую. До завтра.

Вона говорила про день виступу, а не про ранок, Міна не планувала зустрічатись з хлопцем, що так наполегливо дивився в очі дівчини. Його погляд кожного разу пробуджував в ній якісь дивні відчуття. А сил боротись з бажанням, що виникало на відстані подиху між двома, вже не вистачало.

Виступ пройшов як завжди ідеально, і в залі очікування панували лише позитивні емоції і привітання від персоналу, але напруга, що залишилась у хлопця з останньої зустрічі з Міною не відпускала його.

– Про що думаєш? – з цікавістю запитала білка.

– Про тебе. – кинув Джін і попрямував до виходу.

– А. – здивовано хмикнув Хан.

В коридорі Хван зіткнувся з тією, яка уникала його увесь час і до певного моменту їй це вдавалось.

– Міна! Зачекай.

– А, що? А Хьонджін Хьон. Ви щось хотіли? Я десь помилилась? – Міна бігала очами по всій будівлі, аби лише не зупинятись на хлопцеві.

– Ти намагаєшся прослідкувати за комарем? – Хван помітив витівку дівчини.

– Ні, просто… – вона все ж зробила те, що вимагав хлопець, подивилась йому в очі.

– Ви ж знаєте, що це заборонено. Ми не можемо… – вона не встигла договорити. Пухкі губи айдола покрили її вуста, що змусило дівчину схлипнути від здивування, але зупиняти його так не хотілося.

Хлопець все ж наважився на крок за який можливо його буде покарано нею ж, але зараз він хотів лише одного, щоб ця дівчина замовкла і припинила говорити з ним офіційно.

Міна не хотіла позбавляти себе можливості відчувати тепло ніжних губ обожнюваного айдола і з кожною секундою накривало все більше і хотілось далі і глибше, але так не можна.

– Припини! – Міна все ж відштовхнула його. – Ти зовсім здурів! Не підходь до мене! Ніколи! – дівчина відштовхнула мембера і швидко пішла до команди танцівників збирати речі.

Хьонджін не знав що буде завтра, він боявся що слова, які щойно Міна кинула в його сторону правда і вона дійсно не хоче його бачити. Він дійсно шкодував про те, що не зміг вчасно зупинитись.

Хлопець помилився. Дівчина хотіла його побачити, але вже не могла. Наступного дня її викликали до директора. Перед нею постав вибір, кар’єра чи Хван Хьонджін. Вона дійсно не знала що вибрати, але все ж дала відповідь.

А що якщо вона робить помилку і хлопець не відчуває жодних почуттів і це все гра. Вона була в роздумах не довго. Ці думки перервав Хан.

– Про що думаєш?

– Про тебе. –трохи грубо дала відповідь хлопцю.

– А дебільні відповіді також через слину передаються?

– Йди ти. – дівчина повернулась до малювання.

– Та годі вам, вже всі все зрозуміли. І гурт знає, що тебе викликали до директора. І як?

– Ніяк. Відчепись.

– Джін обрав тебе. – запихаючи крекер в рот промовив Хан і побіг в компанію.

– А!

Дурні жарти від керівника. Ось чим ще славиться ця компанія.

________ _________ _____________ ______________ _______________ __

Дякую, що приділили увагу цій писанині.

Хочу додати, що вона створена суто в розважальних цілях, є виключно вигадкою автора і не має нічого спільного з реальністю.

Обіймаю всіх)