1

– Біда! Біда!

– Що?

– Що трапилось?

– Невже знову!?

– Біля річки знову знайшли мертвого! Мертвий з вирваним серцем! Це все він! Лис!

– Ой лишенько…

– Що ж тепер буде з нашим селом?

– Ще одна мертва людина… Потрібно вбити цього лиса!

– Так вбити!

– Ми повинні відомстити за наших односельців!

Крики людей не втихали, всім було страшно від того що коїлось і всі також кипіли від люті…

***

– Командир! Біда! Знову!

– Що? Невже…

– Ми йшли до ріки та побачили людину що лежала на землі, підійшовши ближче побачили що чоловік мертвий… навколо кров і його серце… серце було вирване.

– Вже третя смерть…

– Командир! Це все лис! Нам потрібно його вбити! Поки лис житиме смерті будуть продовжуватись.

– Лис… це не звичайний лис… це перевертень, вбити його не так просто, як сказати… Лис одним поглядом може одурманити свідомість і миттєво вбити. Чим ми так розгнівали богів що вони дали нашому селу таку страшне прокляття?

– Командир, що ж нам робити?

– Його потрібно вбити, але ось як треба придумати.

– Треба дізнатись чи є в нього якесь слабке місце.

– Це така тварюка, можливо в нього взагалі немає слабких місць. Вночі підемо групою в ліс, чим швидше ми почнемо діяти, тим більше життів врятуємо.

– Добре, я скажу іншим.

– Дякую, можеш йти.

Командир впав на крісло закидаючи голову назад та зариваючись обома руками у волосся.

– Сподіваюсь ми зможемо перемогти лиса…

***

Близько години, як сонце, зайшло за обрій. Звук нічної природи ожив. Смолоскипи єдине, що допомагало не потонути у темряві. Декілька солдатів на чолі з командиром  намагаються зберігати тишу заходячи в глиб лісу. Звук гілок, що постійно тріскаються, під ногами робить ситуацію все більш напруженою. Чоловіки оглядаються на кожен дивний шурхіт.

– Тихіше…

Низький шепіт командира заставляє всіх зупинитись.

Перед чоловіками швидко пролітає темний силует. Усі відразу ж підіймають смолоскипи вперед, намагаючись побачити що це було.

– Це воно…

Почувся дзвінкий сміх із темряви. Чоловіки почали озиратися на всі боки, намагаючись побачити хоч щось. Лис зник у темряві.

– Обережніше, він може напасти будь-якої секунди…

Знову пролунав сміх і довкола швидко пролетіла тінь.

Настала мертва тиша, у всіх солдатів серцебиття віддавало у вухах дзвоном. Неможливо описати той страх що вони відчували. По тілу проходили табуни мурашок, змушуючи щоразу здригатися.

– Ааа!

Шалений крик одного з солдатів змушує всіх обернутися до нього.

Солдат повертається до своїх побратимів, побачене одразу приводить всіх в шок. Його одяг у районі серця був розірваний і на грудях виднівся великий, глибокий поріз.

– Ти в порядку!?

– Він … Воно …

Солдатом трясло і він не міг й слова вимовити, постійно заїкався.

Один із чоловіків узяв його під плече.

– Тихіше, заспокойся, що сталося?

– Воно… воно з’явилося прямо переді мною, за кілька сантиметрів від мого обличчя… воно… схоже на людину… на дівчину, а не на лиса… а очі… дуже страшні та дивні… воно посміхалося дуже широко… я не встиг нічого й подумати, як воно кігтями рвонуло по моїх грудях…

Лісом знову розійшовся дзвінкий сміх.

– Йдемо! Тікаймо! Будь ласка! Це чудовисько! Воно вб’є нас усіх!

Всі запитливо подивилися на командира чекаючи його наказу.

Він же не знав як йому діяти. Поки він стояв думаючи, несподівано лис знову накинувся на одного з солдатів, але командир встиг мечем зупинити лиса.

– Це дівчина!? Воно у сукні!?

– Лис!? Дівчина!?

“Це не лис, а лисиця” – промайнуло в голові командира, і він тримаючи меч наказав:

– Ідіть! Негайно!

– Командир, а як же ви!?

– Ідіть, рятуйте своє життя, я затримаю її!

Солдати почали тікати з лісу. А командир з лисицею стояли віч-на-віч в готовності чекаючи моменту коли хтось перший нападе.

Лисиця посміхалась як божевільна, людина не могла б так усміхатися, відразу зрозуміло, що вона чудовисько, а її очі, вони постійно змінювали колір і мали незвичайну форму, але попри те, що вона злегка відрізняється подобою від людини, вона була невимовно красива, навіть ці очі, котрі віяли страхом були шалено красиві, у неї була дуже світла шкіра, губи червоні наче нафарбовані помадою, темні брови й темно каштанове довге волосся.

– Ти поплатишся за все, що зробила!

Лисиця зайшлася сміхом, чоловік не встиг і моргнути як вона зникла з його очей, він почав озиратися довкола не опускаючи меча.

Він кричить на весь голос коли спина починає горіти пекельним полум’ям від болю. Вона напала ззаду, порізавши йому всю спину пазурами. Вона знову з’явилась перед ним починаючи сміятися.

– Чудовисько!

Посмішка з лиця лисиці зникла, тепер вона була наче сумна, вона підійшла ближче до командира. Вказівним пальцем, точніше кігтем, вона легко провела по щоці чоловіка відразу ж залишаючи поріз. Він зашипів від болю, але взявши сили в кулак замахнувся мечем, проте лисиця встигла відскочити, після чого сама накинулася на нього, збиваючи його з ніг і пазурами, як ножами, робить десятки порізів на його грудях, руках і торсі. Біль пронизує все тіло, неможливо поворухнутися, тіло просто не піддається.

Лисиця зупинилася. Чоловік вже майже не дихав, він втратив багато крові, здавалося йому залишилося жити всього кілька хвилин. Але тут лисиця нахилилася до його обличчя та заплющивши очі облизала рану на його щоці, потім опустилася вниз та почала вилизувати всі рани, які вона зробила йому. Кров перестала йти й біль трохи стих, але командир все ще не міг рухатися і все було як у тумані, він мало, що розумів. Його повіки самі закривалися, наче він кілька днів не спав і більше не міг триматися. Але після дій лисиці він знову розплющив очі, подивившись на неї. Зараз її очі були не такими як раніше, вони не випромінювали страху, а були… добрими? Біля її рота була кров, кров із ран командира, які вона зализувала. На її обличчі не було емоцій, не було тієї шаленої усмішки, що раніше, скажених очей, вона була зовсім іншою. Командир більше не міг триматися та остаточно відключився.

 

Коли чоловік прокинувся був день, він лежав на тому самому місці де і бився з лисицею. Поруч лежав його меч, він взяв меч сперся на нього та встав на ноги. Тіло дуже боліло він подивився на свої руки й не міг повірити очам, всі рани залишені лисицею були практично затягнуті. Він протер очі обома руками та знову глянув на свої рани.

– Як?.. Вона не вбила мене? Скільки я тут був? Як рани могли затягнутися? Що тоді сталося? Я нічого не пам’ятаю… треба повертатися до села.

Командир кульгаючи покинув ліс, майже всю дорогу за ним йшла лисиця, але він не помітив її. Вона йшла за ним, щоб переконатися, що він дійде до свого дому.

Він був першою і єдиною людиною якого після бою з нею, вона залишила в живих, але чому?

Чоловік з усієї сили штовхає двері таверни та проходить усередину, змушуючи всіх присутніх звернути на нього увагу.

– Командире! – Командире! – Ви живі! – Ах яка радість!

Чоловіки допомогли командиру що кульгав сісти на крісло.

– Що трапилося? Ви її перемогли? Де ви були стільки днів? Ми думали ви загинули…

– Стільки днів? Скільки мене не було?

– З ночі, як ми разом ходили в ліс, минув уже третій день… Де ви були весь час?

– Я не знаю… я не пам’ятаю нічого… але я пам’ятаю, що я точно не перемагав… я не знаю, як я залишився живим. Це дуже дивно…

– Ви не вбили Лисицю!? – Вона залишила вас в живих!?

– Я не знаю… мені здається ця тварюка все ще жива… я пам’ятаю як вона напала на мене ззаду і кігтями порізала спину, далі… далі вона спереду підійшла до мене і розрізала щоку… – Він провів пальцями по своїй щоці де тепер був тільки шрам. – Потім вона звалила мене з ніг, накинулася і почала різати кігтями мої руки, груди й торс … Цей біль не порівняти з чим …. Все горіло від болю, далі я нічого не пам’ятаю …

Чоловік намагався згадати, що було далі, і раптово згадав, він трохи з місця не схопився. “Вона вилизувала мої рани, її вигляд, вона не була такою як коли вперше з’явилась перед нами, вона виглядала зовсім інакше.” Він вирішив не говорити вголос своїх думок, чомусь хотілось приховати це від усіх.

– Я піду до себе, хочу відпочити.

– Добре командире.

 

Всі думки чоловіка були про вид лисиці після того, як вона допомогла йому. І була купа питань, на які він не знав відповідей. Чому вона допомогла йому? Чому вилизувала рани, які сама і зробила? Чому вона залишила його в живих? Чому не вирвала його серце, як робила це з усіма людьми? Він обов’язково дізнається відповіді … він повинен дізнатися …

Він ліг на ліжко і відразу заснув. Йому почало снитись, як він відчуває тепло лисиці поки спить там у лісі, вона лягала на нього, щоб він не замерз доки спав. Але вона була у вигляді тварини як лисиця, а не як дівчина. Невже це не просто сон, і це було насправді? І це пробуджуються його спогади про ці дні в лісі.

Командир миттю прийшов до тями, відразу піднімаючись з ліжка. Він подивився у вікно і побачив, що вже стемніло. Довго не думаючи він схопив ліхтар, свій меч та вийшовши з дому, пішов у бік лісу.

Зайшовши в ліс крокував обережно, визираючи її. Він дійшов до того самого місця, де тоді зустрів лисицю.

– Де ти!? Вийди! Я знаю, що ти десь тут і чуєш мене!

В темряві лісу з’явився силует, потім вийшла Лисиця.

Вона була така ж як після того, як допомогла командиру, в очах не було жаху і сказу, не було божевільної посмішки, Лисиця може бути нормальною? Чи це її трюки, щоб затуманити розум? Чоловік простягнув вперед ліхтар, щоб добре висвітлити обличчя лисиці. Вона підняла свій погляд дивлячись прямо в його очі. Від цього пронизливого погляду він завмер на місці. Невже лисиця на правду може одним поглядом одурманити розум? Командир вільною рукою торкнувся її обличчя. Він справді був зачарований нею. Вона взяла його руку якою він доторкнувся до неї й відсунувши його рукав почала вилизувати рани які й так практично загоїлися. Вона підіймалась все вище, вилизуючи одну рану за іншою.

– Зупинися…

Низький голос змушує лисицю послухатись і припинити.

– Ти це робила весь час, поки я був у відключенні?

Лисиця легко кивнула головою замість “так”.

– Ти залишила мене живим… навіщо? Чому ти не вбила мене?

– Ти не повинен був померти.

– Ти вмієш говорити!?

Очі чоловіка округлилися від подиву.

– Вмію.

– Чому я не мав померти?

– Я не хотіла, щоб ти помер.

– Що? Лисиця не знає жалю, чи не так?

– Лисиці не люди, але у нас також є почуття. Я захотіла врятувати твоє життя, я це і зробила.

– Навіщо ти вбивала людей із мого села?

– Я була голодна, лисиці харчуються серцями.

– А моє з’їсти не хочеш?

– Твоє серце буде моїм тільки я не збираюся виривати його.

– Що це означає?

Лисиця ступила на крок ближче, і в секунду поцілувала чоловіка. Як тільки вона відсторонилася, командир відкинув ліхтар убік і притиснувши лисицю до себе охоплюючи її талію руками, затягнув її в глибокий поцілунок.

***

Щодня як тільки сонце заходило за обрій, командир вирушав у ліс, де зустрічався з лисицею. Секундним поцілунком вона приворожила його. Але насправді її приворот діяв всього кілька днів, далі командир не був під дією її чар, але він все одно продовжував ходити до неї. Він буквально був п’яний нею. І вона також ним. Вони чекали заходу сонця більше ніж будь-чого, ось коли сонце вставало це був сумний час для двох, їм доводилося розлучатися на весь день, і весь день знову чекати ночі.

– Мій любий, візьми.

– Що це?

– Це оберіг я сама зробила, він оберігатиме тебе від небезпеки, завжди носи його з собою особливо коли йдеш у ліс, тут багато поганих духів, оберіг берегтиме тебе.

– Добре спасибі…

Командир погладив лисицю по щоці, вона тільки мило посміхалася йому весь час. Такими закоханими очима як лисиця дивилася на нього ще ніхто і ніколи не дивився ні на кого, її любов до цієї людини була найбільша на світі, вона навіть відмовилася від людських сердець заради нього і почала вбивати тільки тварин. Її щира усмішка була тільки для нього, її червоні губи були тільки для нього, вона і життя віддала б заради нього.

 

– Ти моє яскраве світло…

– Ти моя любов…

 

Командир завжди співав пісні для лисиці, а вона для нього танцювала. Її рухи були більш емоційні, м’які, спокійніші, ніж у людей. Можливо це через те, що танцювала вона для людини яку любила більше за життя або це все ж її лисяча елегантна натура?

Лисиця часто лягала на груди командира, міцно-міцно притискаючись до нього і вслухалася в биття його серця, поки він у цей час гладив її по голові або пальцями як гребінцем проводив по м’якому волоссі, яке і так ніколи не заплутувалося і не потребувало гребінця. Нікому в житті вона не дозволяла торкатися її волосся, але цей чоловік став єдиним винятком, чиї дотики вона хотіла відчувати найбільше на світі.

 

 

****

– Командире…

– Так слухаю? Щось трапилося?

– Командире, всі помічають, що після того, як ви повернулися того дня з лісу, ви сильно змінилися, ви завжди сонний, у вас синці під очима ніби ви зовсім не спите, я питав вашу дружину, вона сказала, що ви ніколи вдома не ночуєте.

– Що ти хочеш сказати? Ти ж знаєш я ніколи не любив свою дружину і нас насильно одружили.

– Справа не в цьому, я знаю це, але все ж таки ви одружені … але взагалі … після цього я кілька разів бачив як ви вночі йшли в бік лісу, ви ходите до лисиці?

– Що!? Що ти маєш на увазі!?

– Командире, ви знаєте де лисиця? Адже ви з нею бачитеся? Вона вам урятувала життя? Ваші рани так швидко загоїлися через неї?

– Так… і це відповідь на всі питання…

– Що!? Невже! Ви зрадник? Я не вірю в це командире!

– Тихіше ти…

– Командире, ви ж самі говорили вона може приворожити й затуманити розум, вона вас приворожила!

– Та ні! Я у своєму розумі, я з нею зблизився тільки заради блага нашого села… я зможу вбити її… Я закоханий у лисицю? Бути такого не може … Я просто обманюю її.

Тим часом за дверима стояв один із селян, який почув частину розмови й одразу побіг у центр села, здіймаючи шум.

– Командир! Командир зрадник! Він закоханий у лисицю! Він зрадив нас! Він ходив до неї таємно від усіх! Поки вона вбивала наших селян він дарував їй любов забувши про те, що в нього є дружина! І обов’язок як командира перед селом!

– Та що ти говориш! Бути такого не може! – Командир найвідданіший чоловік у нашому селі він би так не вчинив!

– Я на свої вуха чув його слова, я чув, він зрадник! Лисиця в лісі, вона чекає на нього і вона вразлива, нам треба вбити цю нечисть!

– Вбити! Вбити!

Крики долинули й до командира. Він схопив меч і, вибігши з дому, побіг до лісу. Люди з села зібралися йти в ліс, з мечами, вилами, сокирами все що тільки було, всі йшли, щоб убити Лисицю.

Командир прибіг у ліс.

– Мій милий? Ти так рано? Адже сонце ще не зайш….

Лисиця не встигла домовити, як чоловік притис її до дерева і приклав лезо меча до горла. По щоках лисиці почали котитись сльози.

– Мій милий…

– Я не твій милий, я ніколи не був ним, я ніколи не любив тебе. Я обдурив тебе, щоб потім убити!

– Ти обдурив не мене, ти зараз обманюєш себе, ти любиш мене, я казала, що вкраду твоє серце, я зробила це…

– Ні! Ти не права! Я не люблю і ніколи не любив тебе!

Сльози капали на землю з новою швидкістю. З боку села почулися крики людей, вони вже близько.

– Я хочу померти від твоєї руки, не дай їм мене вбити, я хочу, щоб це зробив ти, вони не назвуть тебе зрадником, якщо ти вб’єш мене.

– Що? Я й зроблю це! Я не люблю тебе!

– Можливо з початку ти й справді обманював, але зараз це не так … вони близько… Моя ненависть все одно ніколи не зрівняється з моєю любов’ю до тебе! Ти зрадив мене! Ти обдурив мене! Як ти міг! Я вірила тобі! Я любила тебе!

Люди з села вже були біля командира та лисиці. Усі завмерли, спостерігаючи.

Сльози лисиці невгамовно падали з білосніжних щік на землю і на меч командира.

– Я ненавиджу тебе!

Знову крикнула вона, змушуючи вірити сільських у її ненависть до чоловіка.

-Я кохаю тебе командире…

Останні слова про кохання вона прошепотіла дуже тихо, ніхто, крім самого чоловіка, більше не почув.

– У цьому житті нам не пощастило, але у наступному житті ми обов’язково будемо разом…

Знову пошепки зірвалося з вуст лисиці, після чого вона сама рвонулася вперед наштовхуючись на меч. По її червоних губах з рота потекла кров, але вона посміхалася в останні секунди. Командир до останнього був холодний, серйозний, жорсткий. Він дійсно думав, що обманює лисицю, але коли він убив її, він відчув порожнечу, гіркоту, біль. Біль, який не відчував ніколи, він дивився на мертве тіло своєї коханої й на меч з її кров’ю. Він не чув зараз нікого і нічого. Всі сільські вигукували його ім’я, називаючи героєм, захоплюючись ним, радіючи на всю. Шум був ще той, але він нічого не чув. Він чув тільки брязкіт у вухах, і в голові прокручувалась передостання фраза лисиці “я кохаю тебе командире”.

***

У селі всі святкували перемогу над Лисою, тільки була одна людина, яка зовсім не раділа. Це був командир.

Він пішов до річки, йшов уздовж води, і дійшов до високої скелі. Чоловік став на край скелі й подивився вниз, потім подивився на свою руку, в якій був оберіг подарований лисицею.

– У наступному житті ми будемо разом, моя мила, я обіцяю.

Він заплющив очі, по щоці потекла єдина гірка сльоза, і він зробив крок уперед.