Розділ 2

З допомогою лікарів Міна досить швидко повернулась в стрій. Вона не припиняла відпрацьовувати кожний рух, але не дивлячись на те що здавалось нічого не заважає, дівчина все ще не могла точно виконати одну з частин хореографії.

01:46 на годиннику, що висів над ліфтом. Гурт вже був готовий покинути місце, що здається кожен раз перед камбеком засмоктує їх і не відпускає до самого ранку, але їх зацікавило світло, що виднілось з віконечка на дверях однієї з репетеційок.

– Хтось божевільний, як ми. – Фелікс як ніхто знав як це, тренуватись ночами.

– Або комусь варто вертатись туди звідки приїхав. – промовив грубий голос, що вже зазирнув у віконечко. – Вона досі не може виконати цей рух вірно. Пф. Париж, та вона гірша аніж я в перший день стажування.

Чан вирішив зайти і насварити дівчину, що тільки видужала, а вже до ночі мучить себе тренуваннями.

– Ти чому все ще тут? Балет відрепетирував 4 години тому. Ану швидко додому! – по батьківські сварився Чан.

Він справді був як батько всім з ким співпрацював гурт. Особливою увагою і турботою він наділяв свій гурт і тих, хто опинився в тому ж становищі що і він – на одинці далеко від дому і рідних.

Хоч Міна і була родом з Кореї, але її батьки мігрували до Франції, коли їй було 3 роки тож не можна було вважати її кореянкою.

– Я… Я ще трішки і піду… – задишка не давала нормально відповісти старшому. – Я вже закінчую. – попри біль в попереку посміхалась дівчинка.

– Ну правильно. Час вже закінчувати. Кар’єру танцівниці. – з насмішкою промовив Джіні, простягаючи рубашку, щоб та одягнула її на топ.

– Пф! – фиркнла в відповідь мала, але з зубками. Сьогодні їй не так погано, щоб покірно вислуховувати айдола. – В Вас забула спитати. – спокійно, але в одночас різко промовила і пішла в сторону роздягальні.

– Пф… – він вперше побачив таку сторону характеру нової знайомої.

– Ходімо, а то ми тут і так довго вже.

Після заклику Біні всі вийшли з репетеційки і попрямували в гуртожиток. Але дехто повернеться сюди вже через декілька годин…

– Я не сумнівався, що ти досі тут.

В репетеційку, де вже майже без сил тренувалась Міна зайшов все той високий хлопець, якого дівчина вже встигла зненавидіти. Вона навіть не звернула уваги на нього. Ні вона помітила, що той зайшов і навіть фиркнула в сторону хлопця, але продовжила відпрацьовувати елемент.

– Ти не дотримуєшся ліній. Руки вище і рівніше. – на диво спокійно говорив хлопець, що всівся на диван ззаду. – Я кажу рівніше, лікті тримай. І… взагалі котра година? Досить! У нас сьогодні в 11 репетиція, ти вирішила померти до неї, щоб не позоритись перед мною знову?

Міна лише глянула в маленьке відображення хлопця в дзеркалі і продовжила повторювати рухи.

– Досить!

Хлопець підійшов до неї і смикнув за руку, що на його думку досі була в не правильному положенні, достатньо сильно щоб втомлена, майже безсила дівчина, трохи нахилилась до нього ледь не падаючи.

– Це не Вам вирішувати. – спокійно забрала свою руку з його і продовжила тренуватись.

Хьонджін не знав як зупинити невгамовне дівчисько тому, забувши про те що перед ним не його друг, Мінхо, поставив підніжку і та ледь не тріснулась обличчям в підлогу. Але на щастя хлопець вчасно зрозумів помилку і підхопив Міну.

– Що ти робиш?! – від переляку вона забула про будь-яку повагу до старшого. – Відчепись від мене! Хочеш, щоб я припинила танцювати? Добре! Я не виступатиму з вами! – дівчина підняла рубашку з підлоги і пішла до виходу.

– Стій! – він зупинив її біля дверей, що зачинилися грубим поштовхом сильної руки, що нависла над головою дівчини. – Я просив зупинитись на сьогодні. – спокійно промовив дивлячись прямо в очі. – У тебе завтра репетиція. І я думаю про те, щоб моя репетиція пройшла успішно. – не відводячи очей від наляканої дівчини продовжував Хван. – І я не дозволяв тобі на себе кричати і спілкуватись неофіційно. Сподіваюсь це більше не повториться.

Хлопець нахилявся все ближче до обличчя Міни, але в останній момент він все ж відвернувся і попрямував до дивану на якому сидів раніше.

– Пф! – грюкаючи дверима вийшла з репетеційки.

«Що з цим божевільним?»

Тим часом на дивані сидів не менш шокований хлопець, що здається прийшов до тями і не розумів чому він тут і так веде себе з цією дівчиною.

«Що зі мною? Ця божевільна мене заразила і в мене температура? Фух. Потрібно повертатись в гуртожиток.»

На ранок всі вже зібрались для останньої репетиції перед виїздом на локацію, але не вистачало декількох людей, а саме головного хореографа і Міни.

– Вчитель сказав, що ми можемо починати без нього. – гучний голос розірвав тишу, що утворилась між гуртом та балетом. – А, до речі я Намджу, я буду замість Міни, у неї там щось сталось, вона не зможе виступати.

Гурт був ошелешений новиною про зміну танцівника першої лінії. Це здалося божевіллям. Але на одному з обличь 8мох мемберів не було жодної емоції.

– Це через тебе? – тихо запитав Лікс у Джині.

– Не знаю. Хьон, що ми робитимемо? – з нерозумінням ситуації звернувся до лідера.

– Поки репетируємо можливо Намджу впорається краще.

Репетиція пройшла не так гладко. Через те, що дівчина тільки сьогодні приєдналась до команди, вона не те що робила помилки, серед її помилок не було видно танцю. Всі вже чекали виливу злості містера Хван Хьонджіна, що не взлюбив Міну за недотримання ліній, а тут повний провал. Але на подив всім, хлопець спокійно вийшов з репетиційки і попрямував в невідомому напрямку.

Він знайшов Міну в парку біля компанії. Джіні не раз бачив її там за досить цікавим заняттям – малюванням.

– Чому не була на репетиції? – досі спокійний хлопець подав пляшку води дівчині.

– Дякую, я не хочу пити. – дівчина не відривалась від малюнку.

– Що малюєш? – сів поруч.

– Іміджеві окуляри не допомагають? Носи нормальні.

– Чому ти одразу грубиш?

– На! – дівчина різко тикнула скетчбук в руки хлопцю паралельно, забираючи пляшку з його рук, відставляючи її в бік.

– Чиїсь очі. Гарно малюєш, до речі.

– Дякую. – забрала малюнок і продовжила малювати.

– Чому не була на репетиції?

– А що Намджу не краще танцює?

– Вона не знає хорео зовсім. Нам виступати після завтра.

– Навчиться, вона талановитіша за мене, їй танці не потрібно кидати.

– Вибач. Я не знаю що на мене найшло. Я не хотів образити тебе.

– Але образив. – Міна встала з лавки і пішла, лишивши хлопця на одинці з незрозуміло ніжним поглядом в скетчбуці.

Хьонджін не міг втратити можливість переглянути його, але знайшов там лише цей малюнок, він новий.

– Міна! – хлопець спробував наздогнати її.

І він таки це зробив, але дівчина була вже не одна. До неї підійшов досить симпатичний хлопець, якого Хван не раз бачив на репетиціях, він також з першої лінії. В хлопця запалали дивні почуття, які він намагався ігнорувати.

– Чому ти не була на репетиції? – хлопець турботливо поклав руку на плече дівчини, що сподобалась йому ще в перший день знайомства.

– Не було настрою. –відповіла дівчина, помітивши відсутність скечбуку. – Ой. – не пояснивши нічого, висковзаючи з обіймів друга, вона побігла до лавки, але по дорозі наткнулась на Джіна.

– За цим? – піднімаючи вгору показав малюнок.

– Віддай! – вона потягнулась за ним, але мембер підняв руку вище і та впала на груди хлопця. Дівчині стало ніяково і її щічки одразу змінили колір. – Віддайте, будь ласка.

Хлопець посміхнувся.

– Хіба ти не перейшла зі мною на дружнє спілкування? Чому офіційно? – ідіотська посмішка не покидала обличчя Хвана. – Тримай. Часом не його очі ти так старанно малювала? – хлопець почав нахилятись вже і так до червоного обличчя дівчини.

«Що знову? У нього, що напади якісь?»

Дівчина відштовхнула хлопця в бік.

– Не наближайтесь до мене, будь ласка, я не хочу, щоб у Вас і у мене були проблеми. – притиснувши блокнот до себе, Міна попрямувала в сторону компанії.

Тим часом гурт вирішував проблему з танцюристами. Вони вмовили вчителя Хена поговорити з Міною і попросити не робити дурниць і повернутись, але чи вийде це у нього він не знав.

Через провальну репетицію її було перенесено на дві години пізніше. Всі сподівались на вчителя і його вміння переконувати.

Настав час «Х» на який всі так чекали. Міна все ж повернулась на своє місце в танцювальній лінії і впоралась на відмінно, не зробивши жодної помилки. Вона дуже старалась, аби не привернути увагу старшого. Не можна сказати, що вона їй була неприємна, але вона справді не хотіла проблем.

Вся справа в тому, що компанією ходили чутки, що керівництво проти стосунків в середині компанії, бо вважає їх порушенням субординації. Дівчина вже була налякана тим, що айдол постійно треться біля неї і це може наштовхнути на невірні думки, а тут ще й дівчина почала відчувати, що його присутність на її тренуваннях все менше її бісить і навіть починає подобатись.

– На сьогодні все, всі молодці. Після завтра на локації генеральне. Всім до побачення. – промовив вчитель Хен і зачинив за собою двері. Танцюристи вийшли за ним.

– Ну що? Тепер задоволений? Жоден не помилився. – говорячи про всіх, Мінхо явно робив акцент на одній.

– Жоден. – спокійно видихнув хлопець і попрямував в роздягальню.

– Вам не здається, що щось сталось? – зацікавлено запитав Хан, цю білку завжди цікавлять подробиці.

– Ходімо! – турботливий «тато» не хотів акцентувати уваги на душевних переживаннях одного з «синів».

Годиною пізніше Чан знайшов Міну.

– Що між вами сталось в той вечір?

– Нічого. Він просто… зійшов з розуму.

– Хах. Зрозуміло. – він видав трохи гучний сміх, але одразу притих. – Ти його відштовхнула і почала уникати?

– Його уникатимеш. Навіть на моєму місті знайшов. Коли я хотіла побути сама.

– Він досить добре тебе знає.

– Ось це й лякає. Ми з ним не спілкуємось. Він слідкує за мною.

– Зрозумів. До речі, ти не знаєш де він зараз?

– У нього вокал до 16-ї – дівчина прикрила рота немов щойно розповіла державну таємницю.

– А зрозумів. – Чан лише посміхнувся, дивлячись на малюнок, що вже майже був завершений і пішов по справам.

«Невже він зрозумів? Хоча що тут не зрозумієш, лише той телепень, що витріщається на мене постійно, не впізнав свої очі на малюнку. Ще й розклад його знаю. І навіщо я ляпнула про те?».