Фанфіки українською мовою

    Наші стосунки з Данте очевидно були новим досвідом для мене. Особливо в плані інтиму. Він розбудив в мені гормони, які до цього часу спали. Я все більше хотіла позбутись невинності, і була певна, що Данте той, кому я можу довіритись. Проте, була середина семестру, і ми ніяк не могли залишитись наодинці. В нього були футбольні тренування і навчання, я також готувалась до випускних іспитів, тому ми бачились дедалі рідше, хоч і закидували один одного палкими повідомленнями. Емілі все кепкувала з мого виразу обличчя, коли я читала чергове повідомлення від Данте з описом того, що він хоче зі мною зробити. Проте, мене все частіше не покидала думка, що зовсім скоро я повернусь додому, а він буде тут, в Іспанії. І я не знала, що робити з нашими стосунками далі.

    Яким був мій подив, коли через кілька місяців після першого листа,  я отримала ще один лист від Конрада. Тепер я вже з нетерпінням відкривала листа. Я вирішила не катували себе цікавістю та поринула в читання ще одного листа від Конрада. Ніколи не думала, що він здатен писати такі листи.

    «Дорога Беллі,

    Сподіваюсь ти отримала попереднього мого листа. Можу тільки думати, що мабуть ти досі мене не пробачила, тому буду завалювати тебе листами з вибаченнями (шуткую). Насправді, я просто за тобою дуже скучив. Скучив за твоїм сміхом та посмішкою. Всі ці роки я отримував новини про тебе від твоєї мами, не знаю, чи відомо тобі, що я завжди питав в неї, як в тебе справи. Але, тепер ти з нею мало спілкуєшся і все, що вона може мені повідомити про тебе, що ти досі жива. Мені стільки всього хочеться тобі розповісти, щоб ти, як завжди, сказала свою чудернацьку думку про ті, чи інші речі.

    Мені шкода, що через навчання, я не зміг відвідати весілля Лорел. Я дуже хотів там бути, не тільки заради неї, а щоб побачити тебе. Хоча, напевно, так краще, бо я не знаю, щоб я зробив, якби побачив тебе.

    Вибач, за мої зізнання. Я знаю, в тебе є хлопець, і напевно, до мене ти вже не відчуваєш нічого або ненавидиш. Тобі обирати. Проте, сподіваюсь, що ти мене хоч пробачиш.

    Твій, Конрад»

    Я була розбита. Кожне нагадування про Конрада наче зривало пластир з відкритої рани, яка знову починала кровоточити. Як би я не намагалась, я не могла викинути його зі свого життя. Він також не міг. Він питав про мене у матері, Боже. Він не забув мене, він просто уникав мене. Яка я дурепа, якщо думала, що нічого для нього вже не означаю. Він пише, що сумує за мною. Я ж також сумую, скільки ночей я провела в думках про нього, їх не злічити. Може відповісти йому? А що я йому напишу? За таким виром думок я попленталась назад до гуртожитку.

    Я десь тиждень розмірковувала, що я б хотіла сказати Конраду. Дивно, але за цілий тиждень я жодного разу не бачила Данте, і мала б сумувати за ним, але ні. Я за ним не сумувала. І це мене розчаровувало, як би я не бажала, я не могла його покохати.

    Я всілась в своє улюблене крісло і почала писати, і слова, які так важко складались у речення в думках, на папері полились рікою.

    «Дорогий Конрад,

    Я отримала і першого і другого твого листа. Вибач, що не відповіла на перший. Я була дуже здивована, коли отримала його і не знала, що мені тобі відповісти.

    Дякую тобі, за привітання з новорічними святами та твої вибачення. Як би я не хотіла собі зізнатись, але я тобі давно пробачила. Бо, як ти знаєш, я ніколи не могла на тебе довго злитись. Я здивована, що ти спілкуєшся з моєю мамою. Вона ніколи не згадувала про тебе при мені. Мабуть, не хотіла сипати сіль на рани.

    Я продовжую жити своїм життям, як ти також знаєш, я в Іспанії. Мені тут дуже подобається. Культура, мова, люди – тут все цікаве. Я багато часу витрачаю на прогулянки по місту. Особливо багато відвідала мистецьких виставок, але здебільшого через мого хлопця. Він за національністю італієць, і мистецтво це одне з його хобі.

    Сподіваюсь в тебе також все добре. Ти зараз навчаєшся чи працюєш? Чи і те, і інше? Як тобі життя у Стенфорді? Я багато чула про Стенфорд від свого зведеного брата, він закінчив юридичний факультет там.

    З найкращими побажаннями, твоя Беллі»

    Час плинув швидко, я не встигла оговтатись, як пройшло вже кілька тижнів, після того, як я відправила листа. Данте нарешті мав трохи вільного часу і ми вирішили провести його разом, наодинці. Тому ми один одного відверто облапували руками на моєму ліжку, а губами намагались з’їсти одне одного. Ми перервались, щоб ковтнути трохи повітря, і Данте сказав:

    – Я дуже по тобі скучив.

    – Я також. – Я знову йому збрехала. В моїй голові були лише думки про лист, що я надіслала, і чи прийде на нього відповідь, і коли? А недавно мені взагалі мені приснився сон, що не Данте мене пестить язиком, а Конрад. Боже, я ніколи не прокидалась такою збудженою, як тоді. Довелось вчитись пестити себе саму, щоб хоч якось отримати розрядку. І в моїй уяві був зовсім не Данте, і мені було соромно за це.

    Данте заворожено пестив моє волосся, а потім почав цілувати усюди де міг дістати. Я просто заплющила очі і отримувала насолоду, а мій мозок, що явно був проти мене, підкидував мені образ Конрада. І коли я з заплющеними очима уявляла його, моє тіло відгукувалось на пестощі вже зовсім по іншому, я хотіла більшого. Я наче задурманена своєю уявою почала, як дика, зривати одяг з себе і з нього, цілувати всюди де можу. Все відбувалось так швидко, що я не могла осмислити, що роблю. Я намагалась якомога швидше відчути його в собі, я тримала обличчя Конрада в своїй уяві. І коли член терся об мій клітор, мені було так добре, що мій рот сам вимовив:

    – Мені так добре з тобою, Конрад…

    – Що?

    Я розплющила очі, уявна димка розвіялась, і переді мною було зовсім не те обличчя. Переді мною був Данте, який не вірив своїм вухам.

    – Що ти сказала? – Він виглядав розлюченим. – Кого ти звала, Белла? Хто він?

    Данте вскочив з мене, кинув мою одежу мені і почав сам одягатись.

    – Данте, вибач…

    – Хто він?

    – Це складно пояснити.

    – Ах, складно? То поки я, як проклятий гарував на тренуваннях та парах, ти вже встигла переспати з кимось іншим?! – Данте лютував, я його ніколи таким не бачила.

    – Ні, я ні з ким… – Я не встигала вставити і слово між його звинуваченнями. Я також одяглась і зараз намагалась підійти до нього, але він поставив руки перед собою.

    – Не підходь, Белла. Я за себе не відповідаю. Як ти могла?

    – Я ні з ким не спала! – Врешті змогла я йому сказати.

    – То чому ти звеш якогось Конрада, коли я ледь не трахнув тебе?! – Данте як озвірілий крокував по кімнаті, футбольнувши стілець ногою в інший кінець кімнати.

    – Я поясню, якщо ти заспокоїшся! – Вже кричала я.

    – Добре, – він почав глибоко дихати заспокоюючись, – я слухаю.

    Данте схрестив руки на грудях та дивився на мене скаженими очима. В мене в мить пересохло в роті, а руки тремтіли. Я сіла назад на ліжко і намагалась зібратись з думками.

    – Конрад, це хлопець, з яким я знайома з дитинства. Ми разом проводили кожне літо, я з дванадцяти років в нього закохана. Коли мені було шістнадцять, ми почали зустрічатись, але між нами нічого не вийшло. Вже пройшло майже три роки, як я про нього нічого не чула, після того, як він зіпсував моє весілля з його братом. Але з місяць тому, я отримала від нього листа і спогади повернулись, і я…вибач, Данте. – Я протараторила це все на одному диханні.

    – Вау, – все, що сказав Данте, – просто ВАУ.

    Він сів на ліжко Емілі, що було навпроти мого, і просто витріщався на мене кілька хвилин, поки не спитав:

    – Виявляється, я зовсім нічого про тебе не знаю. Знаєш, в мене багато питань, щодо всього цього, але чи є сенс це все в тебе питати? Мене цікавить одне питання, ти мене взагалі кохала?

    – Данте, я…

    – Скажи мені, Белла.

    – Ні. – Таке просте слово, а як воно може зламати все.

    – Зрозуміло. – Данте встав і пішов до виходу.

    – Вибач, я намагаюсь, я хочу бути з тобою! – Я наздогнала його і потягнула за рукав його кофти.

    Він відсахнувся від мене, як від прокаженої.

    – Ні, ти розбила моє серце, навмисно це зробила! Ти брехала мені! Я не хочу тебе більше бачити, не хочу чути, не хочу думати про тебе! Між нами все скінчено! Не дзвони мені і не пиши. Від цього моменту, ми незнайомці! – Він виплюнув це мені в обличчя. Потім вийшов з кімнати та одним ударом захлопнув за собою двері.

    Один момент, одне слово, і стосунки, які тривали більше півроку – були завершені.

    Я не плакала, навпаки, я злилась. Я злилась на себе, що зробила Данте. Злилась, що не могла його покохати. Я була просто люта на себе, що досі кохаю Конрада.

     

    0 Коментарів