Фанфіки українською мовою

    Акт 1

    Ґлок дивився на власне відображення у склянці коньяку. Викривленне обличчя виглядало понівеченим тяжкою долею. Принаймні, так він думав, хоча насправді, це було просто невдале віддзеркалення у склі.

    “Здається, спина болить… Хер його знає”, – подумав Ґлок та осушив склянку. Збита, перемотана бинтами рука відставила стакан вбік.

    – Може тобі постелити в комірці? – спитав бармен. – В мене є матрацик.

    – Не треба, друже. Я краще піду додому. В мене завтра тяжкий робочий день.

    Відрубився Ґлок швидко. Навіть не роздягаючись. Його голову заполонили суворі нічні кошмари, з якими він звик боротись щодня. Привиди минулого проїдали його душу, а він рішуче з ними боровся. Наче це його прокляття – безкінечно битись з тим, що неможливо перемогти.

    Зранку – обережна розминка і тренування з дерев’яною грушею. Ґлоку подобалось тримати свої кулаки завжди наготові. Йому легше жити від того, що він постійно в бойовій формі. Для військового ветерана це нормальна риса.

    По дорозі на роботу, чекаючи автобуса, він спостерігав за бандюками, які шумно курили цигарки та з чогось реготали. Скроні Ґлока пульсували від люті, але він стримував себе. Не вистачало стійкої мотивації, щоб завдати першого удара.

    Ґлок зітхнув та зайшов в автобус. Дивлячись на пролітаюче у вікні захмарене місто, він думав про свою мертву сім’ю. А потім про свою другу мертву сім’ю. Дві підлих трагедії і все через одну людину. Людину, ім’я якої не прийнято називати в суспільстві, хоча всі завжди знають, про кого йде мова.

    Чотирикутна форма наповнилась гарячим металом. Ґлок працював на металопрокатному заводі. Крізь захисні окуляри він дивився як пресувальна машина трамбує сталь. Дим і пара заповнили повітря.

    – Не виспався? – спитав колега.

    – Схоже на те, – відповів Ґлок.

    Робота була тяжкою і втомлюючою. На жаль, для Ґлока після війни, це стало єдиним способом заробити собі на життя. То був дикий конфлікт, в якому всі країни воювали з усіма країнами. Злодій, який за всим стояв організував все це просто так, бо він міг це зробити. Також, з забаганки цієї таємної-відомої людини, таке поняття як “ветеран” зникло з юридичної мови і для колишніх військових не стало жодних пільг.

    – Ґлок Пістолс! – почулось позаду. – Тебе викликає начальник.

    – Зараз буду.

    Ґлок повільно крокував до кабінету боса. Йому було все одно, що там будуть розповідати. Сірі стіни заводського коридору втомлено тягнулись до невеличких дверей. Ґлок зайшов усередину.

    Начальник накручував пишні вуса на палець, читаючи якісь документи. Суворий погляд бігав по тексту. Розім’явши спину, Ґлок підсів за стіл.

    – Що там, зарплатню підіймаєте? – заговорив він.

    – Навпаки, – хмуро підняв погляд начальник. – Ти бачив цей документ?

    Він протягнув вперед папери. Очі Ґлока зустрілись з неприємним повідомленням.

    – Новий податок М’ясокомбіната, – сказав бос. – 90 відсотків вашої зарплатні тепер буде йти йому в кишеню.

    – Якого біса?! – обурено спитав Ґлок. – Це вже ні в які рамки не лізе!

    М’ясокомбінат був тією самою людиною через яку життя Ґлока знищено. І не тільки його. Увесь світ в заручниках у цюго таємничого чоловіка. Це кримінальний авторитет, який керує всим. Його тінь довга, а руки міцні. Йому подобається знущатись над людством.

    – Я нічого не можу з цим поробити, ти ж знаєш, – мовив начальник.

    – Цей уєбан заходе дуже далеко!

    Бос відразу схопив Ґлока за плечі.

    – Тихо! Не можна такі речі вслух говорити. Не знаю, як тобі, але мені ще трохи жити хочеться.

    – Пішли ви всі! – відмахнувся Ґлок.

    Він сердито вийшов з кабінету та рушив в перевдягальню. Його розум заполонив гнів, йому більше було не до роботи.

    – Ти куди? – перестрів його колега.

    – Валю нахер звідси. З мене досить.

    – Що сказав шеф?

    Ґлок поглянув йому в очі.

    – М’ясокомбінат забирає 90 відсотків нашої зарплати.

    Колега відразу впав на коліна і почав плакати. Ці слова буквально зруйнували його.

    – О, ні! Колектори прийдуть і вб’ють мене! Я не зможу віддати борги!

    Шокований такою сценою Ґлок, опустився до нього та вирішив підбадьорити. Його серце заколотилось.

    – Так, мужик… не треба так переживати. Я також дуже злий, але це ж не кінець світу.

    Чолов’яга підняв погляд на Ґлока. Його обличчя було зламаним від відчаю. Брови затримтіли.

    – Для мене… це кінець світу.

    Ґлок повернувся додому. Останні слова товариша не виходили з його голови. Серце колотилось все сильніше і сильніше. Стрес дуже дивного характеру наповнював його. Здавалось, наче тіло ось-ось вибухне.

    Щоб трохи заспокоїтись, він почав гамселити грушу. Удар за ударом, Ґлок відбивав з неї по шматку. Дерев’яні осколки сипались на підлогу. Його руки були наче рубанки. Піт потроху заливав брови.

    – Ти її в кінець розвалити вирішив? – пролунав жіночий голос.

    Ґлок озирнувся. Це виявилась його дівчина Шайла. Їх стосунки були стримано романтичними. Після втрати аж двох сімей, Ґлок обережно ставився до нових знайомств і спілкування.

    – Та так, – сказав він, – паршиві новини трохи гризуть.

    Вона підійшла до нього ззаду та тихенько обійняла. Поклавши голову йому на плече, Шайла сказала:

    – На кожну паршиву новину в тебе не вистачить цих дерев’яних кукол. Ти ж в курсі, в якому світі ми живемо.

    Ґлок зітхнув та розслабився.

    – Ох… якби не ти, я б вже тут стіни почав трощити.

    Шайла поцілувала його в щоку. Її теплі губи завжди його заспокоювали.

    – Не забивай голову цим М’ясокомбінатом. Він того не вартий.

    – Звідки ти знаєш, що я про нього думаю? – запитав Ґлок.

    – Передчуття.

    Він присів на диван, взяв рушника та витер обличчя. Серце заспокоїлось. Навіть навколишній світ начебто зупинився. Легкість обхопила його м’язи.

    – Мені здається… що я зараз на грані. Наче я скоро зірвусь і не зможу себе контролювати.

    Шайла присіла поруч. Її долоня ласкаво лягла йому на коліно.

    – Поки я з тобою, я не дам тобі зробити нічого страшного.

    Вночі Ґлок не міг заснути. Він спокійно лежав та дивився в стелю. Або крізь неї. Думки будували якийсь план. Навіть він сам не міг чітко для себе його сформулювати. Це було скоріш тасування ідей. Нав’язливих та приставучих.

    Його рука лагідно пройшлась по плечу Шайли. Насувались скрутні часи і йому не хотілось, щоб вона постраждала. Його грубі потріскані кулаки виглядали так потворно поруч з її тендітним тілом. Більше за все Ґлок боявся, що він вже не людина. Що смерті близьких та війна перетворили його в побитого звіра, який здатний лише скиглити. Слабкість – ось що з’їдало його серце.

    – Чому ти не спиш? – тепло запитала Шайла.

    – Не знаю, – відповів невпевнено Ґлок. – Боюсь, напевно.

    Він відвернув погляд вбік.

    – М’ясокомбінат підставив обидві мої сім’ї, – вирішив продовжити Ґлок. – У поліцейських, які стріляли по ним, рвались штани від купюр. Це все кляті хабарі цього покидька. Я ніколи йому цього не пробачу.

    Вранці гарячий душ шпарив його шкіру. Він терпів. Червоні сліди проступили на спині. Ґлок хотів відчути фізичний біль. Це його бадьорило. Черговий похмурий день. Чергова насмішка долі. Навіть думки про те, що не він один потрапив у пастку цієї жорстокої істоти, ніяк не заспокоювали.

    Дорога на роботу видалась напрочуд легкою та сонячною. “Можливо, все не так погано”, – подумав Ґлок. Скромна посмішка з’явилась на його обличчі.

    На календарі значилась п’ятниця. Це була чудова можливість сходити з колегами ввечері в бар, душевно поговорити. Тоді точно всі злі думки розвіялись би.

    Ґлок натхнено відчинив двері цеху та зайшов всередину. Його подих перехопило. П’ятнадцять його колег висіли повішеними на тугих сталевих тросах. Масове самогубство. Шок голкою проколов Ґлока. З багатьма з цих людей він добре спілкувався.

    В цей момент його розум наче застиг. Навколо був шум. На заводі розпочалась паніка. Такого раніше тут ніколи не було. Керівництво метушилось, очікуючи доки приїде поліція.

    Ґлок підійшов до одного з повішених та витяг з його кишені пачку цигарок та запальничку. Жодного слова не промовив його розум. Думки були чистими як кришталь. Він наче тільки й чекав цього дня. Пролунало клацання, пішов дим.

    – Ей, що ти витворяєш? – запитав хтось, на кого Ґлок навіть дивитись не хотів.

    Він зробив глибоку тягу та сказав:

    – Готуюсь щось конкретно зруйнувати.

     

    0 Коментарів