Спекотне літо 1996 року

Беллатрікс тримає цукерку з чорного шоколаду. Він гіркий – як її скніння у в’язниці, він твердий – як її характер, він п’янкий – як її життя на волі та вражаючі перспективи.

Беллатрікс бере з коробки вишню в шоколаді. Свою улюблену. Цукерка просочена коньяком і від нашарування смаків паморочиться голова. Чи то може від сонця, від якого вона відвикла за роки Азкабану і яке заливає променями терасу?  Беллатрікс не знає. Знає тільки, що її жага до помсти, жага до величі чистокровності буде задоволена.

А зараз вона задовольняється шоколадом. Як і тоді, коли вони з Медою та Цисі ще були дружні і влаштовували вечірні посиденьки.