Фанфіки українською мовою

    Кожна дівчина мріє мати ідеальні стосунки. Коли хлопець дарує квіти та подарунки, запрошує до різних цікавих місць та не примушує ні до чого. Саме таким хлопцем і виявився Данте. Він дарував мені квіти кожного тижня, як тільки бачив, що його попередній букет в’яне, він одразу дарував новий. Інколи дарував подарунки у вигляді смаколиків. Наші побачення проходили в прогулянках містом, відвідуванням цікавих тематичних кафе. Декілька разів ми відвідували художні виставки, бо Данте, як справжній італієць полюбляв мистецтво. І звісно поцілунки, з ним вони завжди були пристрасними та гарячими. Якщо він заволодівав моїми губами, то до кінця дня вони просто горіли вогнем. Звісно, він був галантним, але інколи я помічала тінь роздратування, коли відмовляла йому в чомусь, але це можна було пояснити його темпераментом, бо він не звик до відмов.

    Напередодні Різдва, Емілі поїхала до себе додому, і кімната залишилась в моєму розпорядженні. За кілька днів до Різдва, я прикрашала свою кімнату, коли задзвонив телефон.

    – Привіт, Беллі! Коли додому вже? – радісним голосом привітався Джеремая.

    – Привіт, Джер. Дома я буду тільки влітку.

    – А на Різдво? Ти не приїдеш?

    – Ні, я вирішила заощадити кошти. Та й думаю, мама захоче провести Різдво з Вільямом.

    – Ти будеш сама на Різдво? – Почула я засмучений тон.

    – Ні, не сама. Я буду святкувати вдома у свого хлопця.

    – Що? Хто він? Чому я про нього не знаю? – Заволав Джеремая.

    – Бо треба частіше дзвонити, а не раз у кілька місяців. – Засміялась я.

    – Ти права. Але хто він? Розповідай.

    – Його звати Данте, він мій однокурсник, дуже сексуальний та розумний. – Почала описувати я свого хлопця, як якась десятирічна.

    – Скинь фотку.

    – Джер, перестань.

    – А що? Я хочу бачити з чим нам доведеться мати справу.

    – Кому нам? Яку справу?

    – Мені і Стівену, якщо він посміє тебе образити…

    – Джер, я вже доросла дівчинка.

    – Це не відміняє того, що ми твої брати і знаємо, що в цього хлопця на думці. – Я посміхнулась на словах Джеремаї, що він вважає себе моїм братом.

    – Я сама дам собі раду. Як там до речі Анжеліка? – Намагалась я перевести тему.

    – Чудово, ми разом зустрічатимемо Різдво з моїм татом. Хочу познайомити їх. – сказав він радісним тоном.

    – А як же Конрад? – Не витримала я. Я більше двох років ні з ким про нього не говорила.

    – А що з ним? – Почула я нотки роздратування в голосі Джеремаї.

    – Він буде з вами?

    – Сподіваюсь, ні. Він інколи спілкується з батьком, але відвідувати нас не збирається. – сказав Джеремая байдужо.

    – Ви не спілкуєтесь? – Вирішила я йти ва-банк.

    – А чого нам спілкуватись? Після всього, що трапилось, він останній з ким я хочу спілкуватись.

    – Джер, він же твій брат.

    – І що з того?

    – Сюзанна була би проти такого.

    – Беллі, нашу родину разом тримала тільки вона. Тепер, коли її з нами немає, ми не зобов’язані вдавати одну велику щасливу родину.

    – Як знаєш, Джеремая.

    – Вибач, але я завжди втрачаю самовладання, коли розмова заходить за Конрада. Всі завжди переймаються тільки ним.

    – Це не так, Джер.

    – Змінимо цю тему, будь ласка?

    – Добре.

    – Беллі, сподіваюсь ти знаєш, що робиш. Я про того хлопця. Але, я все ж таки дзвонив привітати тебе з прийдешнім святом. Щасливо Різдва тобі, Беллі. – Я знову почула добрий голос Джеремаї.

    – І тобі щасливих свят. – Побажала я.

    Ми попрощались, і я повернулась до своєї справи розмірковуючи над тим, що зараз було б з нами, якщо б Сюзанна була жива.

    Наступного дня я прокинулась в чудовому настрої, бо Різдво було вже близько. Ми з Данте планували відвідати різдвяний ярмарок, де я хотіла докупити подарунки для його родини. Дивно, я ще ніколи не купувала подарунки незнайомим людям, тому розраховувала на допомогу Данте. Йому я подарунок вже приготувала і загорнула, як і Каталіні.

    Я дофарбовувала губи гігієнічною помадою (бо з Данте звичайна зникала через три хвилини), коли постукали у двері.

    – Заходь! – викрикнула я.

    – Белла, ти вже готова? – Увійшов у кімнату Данте.

    – Майже…- Не встигла я договорити, як Данте обернув мене обличчям до нього та впився своїми губами в мої.

    – Ммм, смачно. – Сказав Данте відриваючись від мене.

    – Вишня. – Прохрипіла я, віддихуючись.

    – Мені подобається коли ти задихаєшся від поцілунків, – прошепотів він між поцілунками моєї шиї, – може залишимось тут?

    – Данте, – хрипіла я від задоволення, – не дурій, пішли на ярмарок.

    – Добре, йдемо. – Відірвався він від мене так різко, що я трохи не впала, втративши рівновагу.

    Я звикла до його перепадів настрою, але інколи все ж не розуміла, чому він прямо не скаже, що його не влаштовує.

    Ми прогулювались ярмарком, я тримала Данте під руку і вперше чомусь до мене прийшла думка, що я вже доросла. Я в іншій країні, під руку з дуже привабливим хлопцем, купую подарунки його батькам. Мені не потрібно питати дозволу кудись піти, чи відчитуватись де я і з ким. Це чудове відчуття свободи мені дуже подобалось.

    Це було перше Різдво, яке я проводила не зі своєю сім’єю. Вперше в житті я побувала в родині, де Різдво було особливим святом. За столом зібралась вся родина, бабусі і дідусі, діти, онуки. Після вечері всіх пригощали улюбленим іспанцями смаколиком – туроном. Я мабуть з’їла цілу коробку, так було смачно. Батьки Данте і Каталіни прийняли мене, як рідну, настільки вони були добрими та приязними.

    Оскільки ночувати в одній кімнаті з Данте було б не ввічливо, було вирішено, що спатиму я з Каталіною у її кімнаті. Коли ми лягали спати, я ще довго не могла заснути і думала, наскільки інколи відрізняються родини. Я пригадувала всі свої різдвяні вечори, зазвичай, до того як батьки розлучились, Різдво було одним зі звичайних свят у нашій родині. Вечеря вчотирьох, яка не включала в себе чогось особливого, перегляд мюзиклів з мамою та обмін подарунками на наступний день зранку. Родина Данте святкувала Різдво так, наче це останнє свято, яке вони проводять разом. Всі намагались перекричати один одного, щоб розповісти свої кумедні історії, хвалили хазяїв за смачну вечерю, уважно слухали різдвяне привітання свого короля та були дуже приязні. Проте, кожного Різдва я згадувала своє найкраще Різдво у житті, і це була ніч у Казінсі, разом із Конрадом. Це була одна з тих ночей, які ніколи не зникають з пам’яті. Я доторкнулась до підвіски на своїй шиї у вигляді нескінченності, яку вирішила одягнути останньої миті, перед виходом з кімнати, і тихо прошепотіла у темний простір кімнати Каталіни: «Гарного Різдва тобі, Конрад».

    Я прокинулась дуже рано, бо хотіла привітати батьків та Стівена з Різдвом до того, як всю мою увагу поглине родина Данте і Каталіни. Тому, я дуже тихо встала, одяглась та пішла на двір, намагаючись не шуміти. Спершу, я подзвонила мамі, яка була дуже рада мене чути. Потім подзвонила татові, який був здивований дуже раннім дзвінком, проте радий, та передав вітання і від Віоли. Коли я подзвонила Стівену, то перше, що спитав мій брат, то це з яким таким Данте я проводжу Різдво, і чому нічого про нього йому не сказала. Врешті, ми домовились, що не будемо лізти в особисте життя один одного і побажали веселих свят. Мати старшого брата, ще та проблема, проте я все одно його люблю. Я відписала всім іншим повідомлення з привітаннями і якраз поверталась в будинок, коли побачила, як крізь скляні двері на мене дивиться Данте з похмурим виразом обличчя.

    Він відкрив мені двері і промовив:

    – Доброго ранку, Белла. Що ти там робила?

    – Привіт. Дзвонила мамі, не хотіла всіх розбудити, тому вийшла на двір.

    – Зрозуміло, просто я хотів розбудите тебе, а ти мене випередила. – Трохи засмучено сказав він допомагаючи мені зняти пальто.

    – Вибач, ти планував щось особливе? – Посміхаючись запитала я.

    – Так, найніжніший поцілунок у ліжку, – прошепотів він мені на вухо, нахилившись до мене та забираючи моє волосся з плеча.

    – В тебе тільки одне на думці. – Прошепотіла я у відповідь жартівливо.

    Він посміхнувся та потягнув мене в сторону ялинки з подарунками, де вже збирались всі інші.

    Обмін подарунками був схожий на вечерю перед тим: скрізь галас, розкидані обгортки та діти, що носились навколо ялинки.

    Мені подарували светр, кілька книг та ще різні дрібниці. Останнім я відкрила подарунок від Данте. Його подарунок був маленьким, і коли я зняла обгортку, то зрозуміла, що це якась прикраса. І це виявився срібний браслет з підвіскою-камінцем у вигляді вишні.

    – Я знаю, що ти обожнюєш все з вишнею, тому…- Трохи ніякого сказав Данте.

    – Це чудовий подарунок, Данте. Дякую. – Сказала я і поцілувала його в щоку. Ми ж все ж таки були поряд з його родиною.

    – Відкриєш свій? – спитала я, – хоч, це звісно, не такий вишуканий подарунок, як твій.

    – Добре, – Він взяв свою коробочку і заінтриговано розривав обгортку.

    Всередині були квитки на футбольний матч, про який він мені розповідав, проте жалівся, що всі квитки викуплені.

    – Белла! Це ж той матч, про який я казав! Як ти їх дістала? – не вірив своїм очам Данте.

    – Мені довелось дуже постаратись. – Посміхалась я.

    – Неймовірно. – Все ще не вірив своєму щастю Данте.

    Потім несподівано взяв мене в обійми та закружив.

    Пізніше, коли Данте та Каталіна грали з дітьми, що були присутні, а дорослі пили каву на терасі, я сиділа біля ялинки і намагаючись уявити наше з Данте майбутнє. Можливо ми колись одружимось і я буду повноправним членом цієї родини, і ми святкуватимемо Різдво тут.

    Мої думки перервав Данте:

    – Не хочеш прогулятись? В мене є ще один подарунок для тебе.

    – Ще один подарунок?

    – Так, але ми сюди вже не повернемось.

    – Ти мене крадеш? – Засміялась я.

    – Можливо. – Загадково посміхаючись сказав Данте.

     

    0 Коментарів